62. Український олімп

Творцем світу, Богом над Богами українці вважали Рода. Він був відповідальний за дарування життя людини, подарунок долі і т. п.. Жіночі божества, Рожаниці, були пов'язані з народженням і мали таємний зв'зок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню - зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людини помирає. Цим Богам приносили в жертву хліб, сир, мед. На Поділлі перед вживанням кутті, на Різдво, батько кидає першу ложку в святий куток - покуть. Роду і Рожаницям приносили лише безкровні жертви у виглюді продуктів, які дала сама природа. Найдавніші зображення Роду і Рожаниць - це невеличкі скульптури, які мала кожна сім'я. На Поділлі побутувало також вишивання зображень цих Богів на рушниках. Це мотиви дерева життя (дерева Роду). В заході Поділля було зафіксовано зображення родовидного дерева на дверях хат: чоловіки зображувалися на листках цього дерева, а жінки - на квітках. Якщо людина вмирала, біля її імені малювався хрестик, а коли народжувалась дитина, домальовували нову гілочку, листочок або квітку.

Пізніше Род перетворився в хатнього домовика, Рожаниці стали - Ладо-мати і Лель-син.

Як Бога небесного вогню, батька Українського Олімпу подоляни вшановували Сварога. Іноді його у літописах звали Зодіаком або Прабогом. Вважався покровителем вогня. Вшанування вогню на Україні має давні коріння, що сягає трипільскої доби, коли кожна родина молилась до свого Овина - домашнього вогню. З прийняттям християнства стало байдуже, де молитися - у церкві свого села, чи сусіднього, бо ікони скрізь були спільні. Індивідуалізм української натури довго не міг змиритися з подібним явіщем: свої рідні Боги та свої хатні жертовники були ближчими, а отже й правдивішими. Зображали Сварога у формах рівнобічних хрестів (свастики).

Вшанування вогню Сварога поширене в Україні в багатьох весняних та літніх ритуалах, зокрема, пов'язаних зі шлюбом та очищенням.

Найбільшою повагою подолян користувався Дажбог (Дажьбог) - бог земного благосостояния и достатка. Під час жнив жрець підіймав над головою чашу, наповнену зерном, і молився Дажьбогу. В новорічних обрядах, що дожили до наших днів, зберігається Дідух - останній сніп жита, який заносять до хати і вважають священним, використовуючи як обрядовий символ. Дідух - Дух поля, Житній Дух, Дух Дажбога. Навесні Дідуха обмолочували і зерно знову висівали на поле: випускали Духа поля на землю. Символом Дажбога пізніша також стала квітка соняшника, яка реагує на рух сонця по небосхилу, повертаючи за ним свою голівку. У Володимирському пантеоні поруч з Перуном стояв кумир Стрибога, якого вшановували не менше, ніж Перуна. Це один із найстародавніших богів у трипільців, етрусків, римлян. У римлян він вважався Богом-винищувачем, Богом війни, жорстокої битви і був відомий як Сатурн. Назва цього грізного Бога походить від слова страта. Божество стало уособленням вітру. Незважаючи на вся суворість вітру, він був не тільки творцем негоди, але й музичних мелодій. Адже саме "подих вітру" - дихання, дмухання у найпростіші інструменти (сопілки, дудки, ріжки) - створювало музику.

Волос (Велес) - один із найстаріших Богів, що вважався Богом достатку. Крім того Велес був опікуном купецтва, торгівлі, небесної отари хмар. Волос - покровитель мистецтва. Мав кам'яні та дерев'яні кумири. Те, що Велес був установлений на Поділлі, де жили переважно ремісники, торговий і простий люд, ще раз підтверджує, що він був покровителем ремесла, торгівлі та багатства.

Єдиною представницею жіночих божеств у пантеоні князя Володимира була Макоша. Вона пов'язана з жіночою сферою в господарстві: рукоділлям, прядінням, тканням та ін. Їй приносили жертви у вигляді снопів льону, вишитих рушників. За легендами саме Макоша пряла нитку життя, тому вона вважалася ще й покровителем пряль. Ще однією функцією Макоші було піклування про вологу: дощ, річки, струмки. Це і знайшло свій вияв у імені Богині. Як і більшість жіночих Богинь, вона була відома ще за трипільскої доби. Статуетки Макоші мають вигляд жінки з піднятими вгору руками, як під час моління.

Макоша походить від ще давнішого культу води - Богині Дани. Її днем вважалася п'ятниця, коли вона судила суворо тих, хто порушував звичаї. До таких звичаїв належало прядіння та шиття в п'ятницю, яка вважалася святом.

Купайло - Бог літнього сонця. Купальське вогнище запалювалося від "живого вогню", добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат.

Кумирів Купалі не ставили, вважаючи його не стільки божеством, скільки персонажем, учасником святкового дійства. Під "ідолом" з сіна і вінків ставили стіл із різними стравами.

Ярило - божество за своєю сутністю близьке до Купайла, але діє тільки навесні. Бог любові і пристрасті, весняного розквіту природи. Ярило вважався символом плодючості.

Певних ідолів ярила не було. Дівчата навесні робили опудало, що мало символізувати Ярило. Цей бог уособлював торжество життя над смертю

Троян - на Поділлі зберігся інший варіант імені цього Бога - Триглав. Тут знаходився храм присвячений Триглаву в вигляді стовпів, накритих дахом і завішаних килимами. Під час моління, килими підіймали і люди бачили кумира. Троїстість Трояна заключена у трьох сферах: земне життя, духовна сфера ( царство небесне) і потойбічний світ (підземне царство).

Поняття про щастя, випадок, успіх втілювалось в образі Долі, яку Бог дав при народженні кожній людині. Доля може бути доброю чи злою, ласкавою до людини або жорстокою. Якщо Бог буде милостивий, він дасть добру Долю, якщо ні - то життя людини буде марним. Адже вірно і досі кажуть: "Своєї Долі конем не об'їдеш". Та природний оптимізм українця знаходив шляхи і способи випросити у Бога добру долю. Доля ідентична римській Фортуні, яка спочатку вважалась Богинею врожаю, материнства і жінок, і лише потім стала Богинею щастя, успіху.