Предмет економічної теорії та еволюція його визначень
Ек як діяльн почал коли люди перейшли до варварства. Ек я наука сформув в 17 ст. У ВБ в 18-19 ст почала викладатись,в Україні в 70-х рр. 19 ст.
Економія (5-4 ст до н е Ксенофонд) – наука про закони ведення господ.
Хремастика (4-3 ст до н е Арістотель) – наука про примноження багатства.
Політична економія (1615 р, Антуан де Монкретьен, «Трактат політ економ») – наука ведення госп на рівні держави.
Економікс (1890 р, Альфред Маршал) – наука, яка вивчає сферу людської діяльності, яка пов'яз зі створ та використан матеріал основ добробуту.
Джоан Робінсон(англ. Екон, 20 ст) – ЕТ наука, яка вивчає людську поведінку у контексті взаємозв’язку між метою і обмеж засобів її досягнення, що може мати найбільш оптимал рішен
Карл Маркс(19 ст) – ЕТ вивчає ек відносини, зо виникають в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання ек благ.
Пол Самуельсон (20 ст) – ЕТ наука, яка вивчає методи найефективнішого використ обмеж ресурсів з метою задоволення не обмеж потреб сусп..
Основоположне визначення ЕТ- наука, яка вивчає закони функціонування ек сист, а також діяльне к суб’єктів, що спрямована на ефектив господ в умовах обмеж ресурсів з метою максим задовол індивідуал і сусп потреб.
Ек.т. включає такі розділи:
основи ек.т.(політекономія)– фундаментальна, методологічна частина ек.н, яка розкриває сутність ек. категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку ек.с-м у різні історичні епохи;
мікроекономікавивчає ек.процеси і поведінку ек. суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє вир-во, прибуток, з/п, попит і пропозицію на товари.
макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні нац. ек-ки. Об’єктом її дослідження є валовий нац. продукт, нац. дохід, нац. багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грош. обіг та рух процента, податкова політика, кредитно-банківська
мезоекономіка вивч. Окремі галузі і підсистеми нац. ек-ки (агропром. Комплекс, військ-пром комплекс, територіально-ек. комплекси, вільні ек.зони)
мегаекономіка вивч. Закономірності функціонування і розвитку світової ек-ки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.
Зародження та основні етапи розвитку економічної теорії.
Термін „економіка”ввів Аристотель у ІІІ ст. до.н.е. (гр.- мистецтво ведення домашнього господарства). Мислителі стародавнього світу робили спроби з’ясувати внутр. підвалини ек.розв. та формували окремі елементи ек.знань. Ек. думка Стародавнього світу та Середньовіччя: багатство ототожнювалось з натур. формою продуктів, засуджувалось лихварство і підтримувався існуючий на той час феодальний тип господарства.
. Основні етапи розв. ек.н:
Меркантилізм ( А.Монкретьєн, Т. Манн, Д.Юм): основне джерело багатства – сфера обігу торгівлі; багатство ототожнювалося з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Вир-во розглядали як передумову для створ. багатства. Вважали: баланс у торгівлі повинен бути системним, тобто треба менше купувати і більше продавати.
Фізіократи (Ф.Кене, А. Тюрбо, В.Мірабо, Д.Нюре) – виник у Франції в серXIXст., як реакція на меркантилізм. Джерелом багатства вважали тільки працю у с/г вир-ві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля – непродуктивні галузі господарства.
Класична політична економія(У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо) виникла з розвитком капіталізму: зосередження уваги на аналізі ек. явищ і закономірностей розв. всіх сфер сусп. вир-ва, прагнення розкрити ек. природу багатства, капіталу, доходів, обігу механізму конкуренції. Відстоювання ідеї лібералізму, невтручання держави в ек-ку. Започаткували трудову теорію вартості.
Марксизм, або політична економія праці (К. Маркс, Ф. Енгельс): дослідження с-ми законів капіталістичного сусп-ва з позицій робітничого класу. Подовжували дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, ек. криз, земельної ренти. Заперечували приватну власність і ринок, виступали за посилення і зростання тання зубожіння трудящих, сусп. власність, стверджували неминучість краху капіталізму.
Маржиналізм (К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс,Л.Вальрас) – теорія, яка пояснює ек. процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх величин, які х-ють зміну одних явищ у зв’язку зі зміною інших. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як „гранична корисність”, „гранична продуктивність”, „граничні витрати”. Маржиналізм викор. Кількісний аналіз, ек-математичні методи і моделі.
Сучасні напрямки ек.теорії:
Неокласицизм(засновники- А.Маршалл,А.Пігу;послідовники-Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Фрідмен, А.Лаффер, Дж.Гілдер) - заперечує необхідність втручання держави в ек-ку, розглядає ринок як само регульовану ек. с-му, здатну самостійно встановлювати необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Він охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін.
Кейнсіанство (засновник-Дж.Кейнс; послідовники-Дж.Робінсон, П.Сраффа, А.Хансен). Виникло в 30-х рр. ХХ ст.. як відповідь на потреби подолання Великої депресії. Це теорія, яка обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринк. ек-ки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
Неоконсерватизм
Інституціоналізм або інституціонально-соціологічний напрям(Т.Веблен, Дж. Коммонс, У.Мітчелл) розглядає ек-ку, як с-му, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом ек-них, пол-них , правових, соціологічних і соц-психологічних фкторів. об’єкти вивч. – „інститути”, держава, корпорації, профспілки, правові, морально-етичні норми, звичаї.
Неокласичний синтез (Д.Хікс, П.Самуельсон)- обґрунтовує принцип поєднання ринкового і держ.регулювання ек.процесів, наголошує на необхідності руху до змішаної ек-ки.
Економічні потреби, їх суть та класифікація. Закон зростання потреб.
Потреба– це нужда в чому-небудь, об’єктивно-необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, сусп-ва в цілому; внутр. збудник активності.
Ек.потреби– це потреби в ек. благах.
Класифікація:
За х-ром виникнення:
Первинні-пов’язані із самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло;
Вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розв. цивілізації.
2. За засобами задоволення:
Матеріальні(потреби в матер.благах)
Нематеріальні(духовні потреби)
3. За нагальністю задоволення:
Першочергові( предмети першої необхідності)
Другорядні(предмети розкоші)
4. За можливостями задоволення:
Насичені, вгамовані(мають чітку мету і можливість повного задоволення)
Ненасичені, невгамовні(не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення)
5. За участю у відтворювальному процесі:
Виробничі(потреби у засобах вир-ва)
Невиробничі(потреби у споживчих благах)
6. За суб’єктами вияву:
Особисті( виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда)
Колективні, групові(потреби груп людей, групові)
Суспільні(потреби функціонування та розвитку сусп-ва в цілому)
7. а кількісною визначеністю та мірою реалізації:
Абсолютні(перспективні потреби, які мають абстрактний х-р і є орієнтиром ек. розвитку)
Дійсні(формуються залежно від досягнутого рівня вир-ва і є сусп-ною нормою для певного періоду)
Платоспроможні(визначаються платоспроможним попитом)
Фактичні(задовольняються наявними товарами та послугами)
Всезагальний ек.закон зростання потреб відбиває внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між вир-цтвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.
Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою ек. та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових і нових потреб.
Економічні інтереси, їх суть та класифікація. Суперечності економічних інтересів та форми їх подолання.
Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.
Ек. інтереси– усвідомлене прагнення ек. суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
Класифікація:
1. За ознакою суб’єктивності: (Особисті; Колективні; Суспільні.)
2. За важливістю: (Головні; Другорядні.)
3. За часовою ознакою: (Поточні; Перспективні.)
4. За об’єктом інтересів: (Майнові; Фінансові; Інтелектуальні.)
5. За ступенем усвідомлення: (Дійсні; Уявні.)
С-ма ек. інтересів завжди суперечлива. Суперечності ек. інтересів мають як об’єктивну так і суб’єктивну основу. Перша пов’язана з виявами суб’єктивізму та волюнтаризму. Друга заснована на відмінностях в ек. становищі різних суб’єктів. У реальному житті єдності інтересів досягають ч/з реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємо реалізації. Особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати якщо не буде реалізований інтерес підприємства, на якому він працює. Отже, мають бути реалізовані інтереси підприємця, споживачів, продукції, суспільства в цілому. Незважаючи на те, що кожний вид ек. ін-сів персоніфікованим, відокремленим, ґрунтується на певній потребі він органічно пов’язаний з колективним і сусп. ін-сом. Це створює підґрунтя для єдності визначальних інтересів і відбивається у меті вир-ва.
Благо. Корисність благ. Закон спадної граничної корисності.
Блага — матеріальні речі та послуги, які використовуються для задоволення потреб людини.
Залежно від критеріїв оцінки існують різні класифікації економічних благ. Так, за терміном використання їх поділяють на довгострокові та короткострокові. Довгостроковими є блага тривалого користування, які задовольняють одну і ту ж потребу неодноразово. Короткотерміновими є блага разового споживання.
За часом використання блага поділяють на теперішні й майбутні. Є блага взаємозамінні (замінники чи конкуруючі у споживанні) і взаємодоповнювані (комплементарні). Взаємозамінні блага можуть замінювати одне одного в задоволенні певної потреби, їх не потрібно перетворювати. Інші можуть задовольняти потреби тільки тоді, коли використовуються разом. Доповнюваність і взаємозамінюваність благ мають величезну кількість ступенів та варіантів. Блага можна розподілити на прямі (безпосередні) та непрямі (опосередковані). Прямі (споживчі блага) безпосередньо задовольняють потребу (харчі, одяг, побутові предмети). Непрямі блага (виробничі) задовольняють потребу лише як засіб. Задоволення потреби цими благами відбувається опосередковано.
Кожний споживач, який споживає товари має свою межу у споживанні. З цього твердження випливає правило:
а - це додаткова корисність, яку отримує споживач від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. З цього визначення формується основний закон граничної корисності, його також називають першим законом Госсена.
Закон спадної граничної корисності ( Перший закон Госсена ) полягає в тому, що коли споживач споживає наступну кількість товару, корисність від додаткового тако госпоживання - зменшується.
Цей закон діє на всі товари та послуги крім на товари антикваріату ( монети, старовинні речі), бо на такі товари завжди є попит і корисність збільшується тоді, коли збільшується колекція.
Сутність,цілі та структурні елементи економічної системи
Ек сист-сукупн взаємопов’язаних ек складових, що утвор ек структуру сусп..
Економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв’язків між господарюючими суб’єктами.
Складові ек сист:
1. Продуктивні сили – сукупн факторів виробництва, які забезпеч створен благ
2.Ек відносини.вони є 3 типів:
-техніко-ек (з прив безпосер виробн.)
-організ-ек (організ виробн.)
- соц.-ек (розподіл результ виробн.) найбільш важливі відносини з привод власн
Разом ек відносини ств ек базис, а третій елемент є надбудовою.
Механізм господарюв-сукупн форм, методів та інструментів організ, регул ек відносин на осн ек законів та інститут (сист управ лек діяльн на усіх рівнях)
Основні типи економічних систем. Національні моделі сучасної ринкової ек
Ек сист класифік за панівн формою власності та механізм господ одночасно.
1 тип-традиційна економічна система
Характер:
Панув прив-общин ладу
Ек політика має інерційний характер. Ця ек є найменш розвинутою
2 тип командно-адміністр ек сист
Панівна форма власності – держ, мех. Госп – центр планов.
Особливості:
Низькі стим до ефективн діяльн внаслідок «зрівняловки»
Фінансов ек здійсн з бюджету
Регулюв ек здійсн на основі планув дефіцит окремих товарів
Держ зявл можлив концертр ресурси на реаліз окремих проектів
Наявн прихов кризових явищ
Ефект сист соц. Заощадж
Високий рівень заощадж
3 тип змішана економічна система
Риси
Різноманітність форм власності й рівноправне функціонув різних госп суб’єктів
Високий рівень розвитку продуктивн сил і наявність розвинутої ринкової інфраструктури суспільства
Орієнтація на посилення соціальної спрямованості ек.
4 тип ринкова ек
Риси:
Переваж приватн власн
Ринковий механізм саморегулюв
Слабкий соц. Захист насел
Циклічність (схильність до період криз)
Серед різноманітних національних моделей ринкових економік
вирізняють: американську, скандинавську, саксонську, японську,
південнокорейську.
Американська - будується на системі сприяння усякому заохочуванню
підприємницької активності, збагаченню найбільш активної частини
населення, на стимулюванні розвитку нової техніки і технології, найбільш
перспективних і ефективних виробництв.
Скандинавська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія) -
колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку
на основі приватної власності і ринку. Вона відрізняється від багатьох інших
моделей сильною цілеспрямованою, більш відкритою і стійкою соціальною
політикою.
Саксонська (німецька) модель – модель соціально ринкового
господарювання, яка ґрунтується на наданні всім формам господарства
(великим, середнім, дрібним) можливості стало розвиватися й успішно
конкурувати між собою. При цьому особлива увага приділяється розвитку
дрібних і середніх високотехнологічних підприємств, фермерських
господарств. Стимулювання конкуренції пов'язується зі створенням
особливої інфраструктури, яка стримує негативний вплив ринку і капіталу, з
формуванням багатошарової інституціональної структури суб’єктів
соціальної політики.
Цивілізаційний та формаційний підходи до пізнання людського розвитку
Формаційний підхід був запров марксом. Він розглядав форм: рабові, феодалізм, комунізм.
Формація – етап соц.-ек розвитку, який характериз певним спос виробн. У поєднан з політ надбудовою. Ядром формації є панівна форма власності на фактори виробн., яка визн спосіб виробн..
Сп виробн. – поєдн прод сил і виробн. Відносин
На сьогодні виділяють 5 формац: первіснообщинний лад, рабовласн устрій, феодалізм, капітал, комунізм.
Виділяють 5 істор форм власн:ті самі
Форма власн означає спосіб поєднан виробник із засоб виробн..
Недоліки формац підходу:
Абсол матер виробн. Як головн ознаки і фактори соц.-ек розв
Цей підхід не має всеохопл характеру, тобто не може бути хзастосов до будь-якої країни
Цей підхід передбачає що форм зміни послідовно і лише революц шляхом
Форм підхід абсолютиз класову борот,як головний фактор розв і зміш форм
Форм підхід як скл клас ек теорії має певні обмеж, оск походить від ПКЕ: грунт на труд теорії вартості, а вона на сьогодні не дійсна, не матер виробн. не є продукт
Цей підхід дозволяє зрозуміти країни і сусп. до 20 ст, він гарний з істор боку, але на сьогодні вважається неправильним
Цивілізаційний підхід
Він має ряд переваг у порівнянні з формац
Є ліберальним (це дає змогу розвив різним теоріям). Морган, ростоу, дракер
Не лінійність
Виділяє нелінійні фактори соц.-ек розвитку (культура,знання)
Цивілізація – істор конкретн етап розв сусп., який характер певним рівнянням розв прод сил, а також відпов матер і духовним культ
Цивілізац підхід виділяє 2 скл: культ і екон скл
Доцивіліз –дикунство(ек не було,але був обмін), -варварство
Цивілізац – доіндустр(аграрн, с г виробн.,земля), - індустр (промисл виробн, промисл капітал), - постіндустріал (нема тер виробн, знання і інформ)
Головні ознаки постіндустріал сусп.:
Переваж нема тер виробн.
Зрост частки нема тер активів в капіталі підпр
Зрост кільк корист інформ технолог
Зрост швидкості застарів знань, що обумовл необхідн постійн освіти
Праця набуває все більш творч характеру, а обсяг фізичн праці зменш
В рамках цивілізац підходу розгляд механізм взаємодії різних цивілізац виділ 3 типи взаєм цивілізац
Модерніз – одна цивіліз запозич в іншої ек досвід, але при цьому зберігає нац. Культуру
Озахіднення – втрата власн культ скл без залучен і заміна її зх. Культ (латинс америка, африка).
Змішаний – поєднання модерн і озахідн
Власність: її сутність і форми
Власність вперше поч. вивч Арістотель (4-3 ст до н е)-влада суб’єкта над об’єктом здобув за допом природ переваг
Власність – економічні відносини, що виникають в сусп. з приводу привл факторів виробн. та його результ
Власність має сусп. характер, головний фактор виробн. є власн
Власн є діалект поєднан привал і відчут. Привласн – оволодіння річчу у санкціонов сусп. спосіб. Ек наука вивчає лише те, що у формах закону
3 форми привласнення: виробн., розподіл, обмін
Розподіл – передача прав власн на об’єкт безоплатно, але на основі певних принципів (родини, дружні зв’язки, благочинність).
Відчудження – позбавлення суб’єкта права власн на річ
Відносини власності є 3 видів: відносини з приводу привласнення, відносини з приводу господ використ, відносини з прив ек форм реаліз об’єкту власності.
Роль відносин власності в економіці:
Віднос визнач клас структуру сусп.
Визнач цілі і завдання виробництва
Власн визнач механізм розподілу у результат виробн.
Власн визн спосіб поєднання робітника із факт виробн.
Форми власності: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична.
Різноманітність форм власності та форм господарювання
За ветрик-історичним підходом власн класиф :
Первіснообщ - однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власн – землю, а також на засоби праці й результати
Рабовласн – абсолютна концентрація прав власн рабовласника на засоби виробн., результати праці й на працівника (раба)
Феодальна власн передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника
Капіталістична власність характер зосередж прав власності підприємця на засоби та результати праці і відсутностю власності на найманого робітника, який має особисту свободу
Гориз-структ підхід
Власн: приватна: - індивід-труд(одноосібна, сімейна), -прив з найман прац (індивід з найман, партнерство, акціонер власн). Суспільна : - колективна (акціонер власн, кооперат, власн неприбутк організ), - держ (загальнодерж, муніципал)
Правова класифік : державна, колективна, приватна
Приватна-такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній особі
Суспільна – спільне привласнен засобів виробн. і його результатів
Державна власність – така сист ек відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власності здійснюють органи державної власності
Відносини та форми власності в Україні в період переходу до ринку
У зв'язку з тим, що соціалізм і капіталізм -це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва, другий - на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом. Ця трансформація передбачає наявність особливого перехідного періоду, впродовж якого повинна бути ліквідована соціально-економічна основа соціалізму з її надбудовою й створено економічний базис капіталізму. Тобто, суспільна власність і система виробничих відносин, збудована на ній, повинна змінитись на приватнокапіталістичну власність з відповідною їй системою виробничих відносин.
Тому основним змістом перехідного періоду від соціалізму до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні. А так як це здійснити не можна одномоментно - постановою, указом або навіть прийняттям певного закону, то це означає, що економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна^32! економіка, в якій одночасно співіснують різні форми власності: суспільні, приватні, змішані. Це ж певною мірою передбачає й сучасна ринкова економіка.
Отже, необхідність існування різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена в першу чергу багатоукладністю її перехідного періоду. Але не тільки цим. Світовий і наш "домашній" досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, е відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва й управління на основі позбавлення його власності на ці засоби та права користуватися результатами своєї праці. Це особливо відчувається тепер, коли практично основним фактором подальшого зростання виробництва все більше стає особистий фактор (людина), бо можливості речового фактору (предмети праці, засоби праці) відносно вичерпа-. ні. Тобто, без суттєвих капіталовкладень, які "з'їдають" ефект, речовий фактор відходить на другий план. Тому позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.
У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом переходу від індивідуальної приватної власності до групових, колективних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом! Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.
В СРСР, як було показано вище, практика формування колективних форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний
(32) уклад економічний - тип господарства, в основі якого лежить певна форма власності на засоби виробництва та відповідні їй виробничі відносини.
централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірвало зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.
Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержав лену економіку, щоб відродити матеріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.
Необхідність існування різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.
По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємопов'язаних процеси - концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва. Другий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.
Висновок. Щоб уникнути надмірного одержавлення економіки з усіма її негативними наслідками, Україна повинна провести роздержавлення власності, тобто перейти від переважно державної власності до змішаної економіки (багатоукладної), де рівноправними виступають найрізноманітніші форми власності.
Форми суспільного виробництва і їх еволюція
Сусп виробн. – це сукупна організована діяльність людей, спрямована на перетворення природ речовин з метою виробн. ек благ
Особлив СВ
Св. Становить поряд з ринков механ ядро ек систем
Св. Носить сусп. характер
Св. Постійно розвив і змін (є динамічним)
СВ є Важливим елементом св. є людина, яка є носієм особистих факторів виробн. Вона також поєднує всі інші фактори виробн.
Св. самовідтвор
Структура СВ
Св поділ на 2 типи.
Матеріальне – матер ек благ
Нематер – нематер ек благ (послуги)
Форми СВ
Натур виробн. – форма господар, за якою ек суб’єкт вироб тов. та послуги лише для власн спожив у такому вип. набув вигляду ек благ і не перетвор на товар. Натурал виробн. в умовах кризи дозвол насел самост забезпеч себе окремими товарами, а в звич умовах пошир натур виробн. знижує темпи розв ек, оскільки звужує ринок і зменш поділ праці.
Товарне виробн. – форма господар, за якою ек суб’єкти виробл товари та послуги для продажу, внасл чого ек блага набув форми товару. Підформи: - просте товарне виробн. (передб ручна праця, внасл працює поряд з найман робітником і частину споживає сам). – розвинуте тв. (передб овоматиз, влсник не працює, товар повністю для реаліз)
Товар і його властивості
Товар – ек благо, призначене для обміну
Тов. почали вивч в 17 ст в рамках теорії вартості.
Їх діяльність на 2 групи: в межах КПЕ і неоклас ек теорії.
Традиційні
Вартість – втілені в товар, витрати факторів виробн. , що повяз з його створен
Споживна вартість – втілені в товар споживчі властивості, які характериз його здатність задовольняти ек потреби споживача
Мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інші товари у певному співвідношені
Ціна не є властив товару, оск не завжди залежить від його спож характер, витрат і т д
Нові
Корисність (ввели предст маржиналізму )-рівень задоволення потреби, який отримує підвид від споживання товару
Рідкісність – характер співвідношу між наявною кільк товару і попитом на нього
Цінність – грошовий вираз корисн і рідкісн товару
Теорії вартості, їх еволюція та сучасне трактування
Витр теор визнач вартість товару витратами факторів виробн:
Традиційна (класична) витратна теорія, за якою вартість визнач витратами будь-яких факторів, які беруть участь у виробн.(А Сміт)
Теорія трьох факторів виробн. (Жан Батіст Сей) варт товару визн витрати землі, капіт, праці і вимір сумою доходів на кожні із факторів виробн. (рента,з/п, %)
Трудова теорія вартості. Вартість товару визн витратами праці робітника. Була розв Петті –Сміт-Рікардо-Маркс
Маркс вважав B=c+v+m
Постійний капітал(с) – витрати засобів виробн., які не ств нової вартості, а лише переносять свою вартість частинами на створювану продукцію
Змінний кап (v) – витрати праці, які створюють нову вартість
Додаткова вартість (m)– це частина новоствореної вартості, яка привласн власн підприємця (капіталістом)
Трудова теорія вартості виводить її із праці, таким чином обмін повинен відбуватися на основі співставлення вартостей, яка в свою чергу повинна розраховувати на основі витрат праці
Маркс виділяє види праці:
Проста і складна; абстрактна і конкретна; індивід і сусп необхідна
Теорія граничної корисності
Головна властив товару – корисність, яка впливає на цінність
Особливості:
Зарод в рамках маржиналізму
Теорія акцент увагу на граничн корисн, як показнику вартості товару
Існ 2 підходи до аналізу корисності : - порядковий, - кількісний
Теорія не пропонує методів виміру цінності товару
Теорія розкриває механізм оптимального споживч вибору, який максимізує корисн, яку отримує споживач (розр метематичн модель поведінки споживача)
Осн теорії, її кільк напряму, є 2 закони госсена
Синтетична теорія вартості – товарообмін відбувається в результаті взаємодії попиту і пропозиції на осн рівноважної ціни, яка є результ цієї взаємодій. Осн для визначен ціни попиту є корисність, а для ціни пропозиції – витрати факторів виробн, тобто вартість. В результаті встановл ринк ціна, яка для продавців є міновою вартості, а для покупців – цінність
Ефективність суспільного виробництва, її економічні та соціальні показники
Ефективн св є економічна та соціальна
Ек показн результ виробн, що характериз співвідношен вартості виробн продукції і витратами на її створенняю
Ек ефект може розглядатися на макро, мікро та на рівні галузей
На мікро рівні ек характер такими показн
1). Матеріало віддача = ВП(варт прод)/ВПП(варт предм праці). Матеріало місткість = ВПП/ВП
2). Фондо віддача = ВП/ВЗП (варт засобів праці) фондо місткість = ВЗП/ВП
3). Капіталовіддача = ВП/ВК (варт кап) капіталомісткість = ВК/ВП
4). Прод праці = ВП/ФОП (фонд оплати праці) працемістс = ФОП/ВП
5). Норма приб на капітал = ЧП(чист приб)/ВК*100%
6). Рент прод = ЧП/ВП*100%
Соціальна ефективність-характер ефект і результат виробн у контексті задовол ек потреб сусп і його результат (показує на скільки ек відпов потребам сусп). Показн соц ефект на макро рівні є
- ВВП на душу насел, реальний з врахув РРР (паритет купів спроможн)
- Рівень житт – розр на осн рівня спожив певних товарів та послуг на душу насел
- індекс розвитку людини – на осн 3 показн (ВВП реал на душу насел, сер трив життя, рів насел)
- мінім з/п і прожитк мінім
Теоретичні концепції виникнення та природи грошей
Існує 2 концепції
Раціоналістична концепція панувала до 18 ст. ЇЇ прихильниками є Самуельсон, Гелбрейт. Гроші є штучно створенні сусп інституцією, яка є результатом певної сусп угоди.
Еволюційна концепція була сформована засновниками класичної політекономії Смітом, Рікардо, а потім була розвинута Марксом. Вони стверджували що гроші мають товарне походження, виникли внаслідок еволюціїї товарообміну і еволюціонували із простого товару
Є 2 підходи до визначення сутності грошей
Портфельний підхід – всі активи будь-якого субєкта діляться за рівнем активності. При цьому підході визнач грошей охоплює їх призначення як засобу обігу і платежу, так і засобу нагромадження вартості. Недолік-не має чіткої межі між грошовими активами та негрошовими.
Підхід згідно трудової теорії вартості – гроші розгляд як специф товар що має властив обмінюватися на будь-який інший товар, тобто відігравати роль загального еквівалента.
Гроші – специфічний товар,, який є еквівалентами вартості і посередковує товарообмін.
Функціі грошей та їх еволюція
Функції:
Засіб платежу – гроші мають купівельну спроможність і можуть обмінюватися на будь-який інший товар – мають абсолютну ліквідність
Засіб обігу – гроші прискор товарообмін
Міра вартості – є носієм вартості і тому дозволяють визн вартість інших товарів у формі їх ринкової ціни
Засіб нагромадження – дозвол накопичувати вартість тобо забезпеч можлив заощадження
Функція світових грошей – гроші опосередковують міжнародну торгівлю і сприяють її розвитку
Еволюція
1 вид – символічні гроші, вперше були знайдені на території Полінезії (корали, мушлі рідк видів), мали лише мінову вартісь, їх використ обмежув певним племям, територією, тобто купівельна спроможн обмежув
2 вид – товарні гроші, окремі видди товарів, які користув великим попитом і довго зберігались (сіль, хутро, худоба), вони волод споживн повноцінною вартістю, тобто можна було як обмінити так і споживати, але мінова вартість є обмеженою, незавжди товарні гроші є неподільним, товарні гроші важко використ в зовн торгівлі
3 вид – повноцінні гроші (зробл з дорогоцінних металів). Властив
Мають обмежену споживну вартість, хар рядом позитивних ознак : подільність, довговічність, компактність, абсолютна ліквідність (в будь-яих країнах можна використ)
Недоліки – мало сировини, поступово зникали з обігу, робили з монет прикраси, перетворюв на скарби, було не досить зручно використ в міжнарод торгівлі (у великих обсягах некомпактні, гроші з дорогоцінних металів не було захищенні від крадіжки). Потім їх назив неповноц, бо мінова вартість не визнач змістом
4 вид – неповноцінні гроші
1 підвид – кредитні гроші (чек, платіжні доручення, вексель, акредитив) в своїй основі мають боргове зобовязання. Вексель – безумовне зобовязання однієї особи сплатити іншій особі у певномі місці у певний час
2 підвид – паперові гроші. Явл собою офіофіц платіжний засіб із визнач номіналом, який випуск і купівельна спроможн якого гарант центр банком країни (банкноти, монети)
Паперові гроші ввиник тоді, коли держава вирішує центр їх вироблення у 18 ст в Англії, потім у Франції
3 Підвид – електронні гроші – гроші, які існ у формі запису на електронних банківських рахунках, здійсн обіг на спеціальних носіях (розрахунк картка, кредитна картка, електр гаманець, електр чек).
Грошовий обіг та його закони. Грошова маса
Грошовий обіг – процес безперервного руху коштів між субєктами ек відносин у сусп відтворення являє собою грош обороту.
Закон грошового обігу передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, обєктивно зумовлена грошова маса. Він зясовує внутрішні звязки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
КГ = (СЦ-К+П-ВП)/О, де КГ-кільк грош, СЦ – Сума цін товар. Реаліз прот року, К – сума цін тов, прод у кредит, П – платежі за кредити минулого року, ВП – платежі. Які взаємного погаш, О – швидк обороту однієї гров од за рік
Формула Фішера M*V=P*Q (M-маса грош,V-швидк обороту грошей,P-рівень тов. цін,Q-обсяг тов. виробн)
Грош маса – уся сукупн платіжних засобів, які перебув в обігу не територ певної країни.
Виділ агрегати – М0 (готівка, що переб в обігу), М1 ( М0+ гроші на розрах рахунках на депоз до запит), М2 (М1+гроші на валютних і строк депоз), М3 (М2+дорожні чеки, кошти за трастов операціями банків), М4 (М3+ короткостр боргові зобовяз , держ борг цінні папери)
Грошова система, її основні елементи і типи
Грош сист – визначена законод країни форма організ грошов обміну та його регулюв
Елементи
Назва офіц плат од (гривня)
Види грош знаків (банкноти, монети)
Масштаб цін (купів спром грош одиниць). На сьогодні в Укр куп спрмож грн – забезпеч усіма актив НБ і залежить від конкюктури грош і валютного ринк
Механізм випуску і обігу грош одиниці (скл з монетного догов, казнач, НБУ)
Система інституцій, які регулюють обіг грош одиниць (НБУ, банк система)
Грош сист змінюв поч з 16 ст, у різних країнах по-різному, і лише в 20 ст почав процес їх уніфікації на основі проведення міжнарод конференцій
Види грош систем
Металева, за якої обіг здійсн грош знаки виробл з золота і срібла (біметалізм і монометалізм)
Золотовалютна система (використ грош знаки, які забезпеч золотовалютними запасами центр банку)
- золотий стандарт (паперові гроші, які забезпеч певним вмістом золота і може бути конвертована на нього)
- золотодевізний стандарт (грош один забезпеч запасом певної валюти, яка у свою чергу може бути обмінені на золото)
- золотовалютний стандарт (викор грош одиниця, що забезпеч золото валютн запасами центр банку)
3. Паперово-кредитна сист за якої грош одиниця не конверт на золото, а просто забезпеч усіма активами ЦБ
Структура та види ринків
Ринок – система ек відносин, які виник з прив обміну тов і послугами на основі використ грош-кред інструментів
Види
За обєкт продажу (ринки послуг споживчих, ринок фін послуг, ринок праці, ринок факт виробн, ринок споживч тов, ринок землі)
За субєктами виділ таких учасн
Домогосп, підпр – виробн, посередники, державаПосередн відігр визначальну роль, часто згладж ринкові коливання
В Залежності від механ регулюв – нерегул, регул, соц орієнтований
За роллю держави – держ сектор, прив сектор. В прив сект мета макс приб, а в держ - задовол сусп потреб
За співвіднош к-ті покупц і продавц
|
|
Один пр |
Д-ка пр |
Багато пр |
|
Один пок |
Біпотеральна моноп |
Обмеж монопол |
Монопол |
|
Д-ка пок |
Обмеж монпол |
Біпотерал олігопол |
Олігопол |
|
Багато пок |
Монопол |
Олігопол |
Поліпол |
Види ринків
Ринок предметів споживання і послуг. Ринок споживчих товарів і послуг являє собою сферу обігу, за допомогою якої реалізуються товари народного споживання та послуги. Ця сфера забезпечує задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сім'ї, кожної людини.
Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.
Фінансовий ринок - це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб'єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації та ін.
Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни).
Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Його функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків
Інфраструктура ринку : сутність та складові
Інфраструктура ринку – система інституцій та організацій, що забезпеч його ефективне функціонування.
Технічна І – організац, які забезпеч безпосер зустріч покупця і продавця (торг мережі, точка продажу товару, біржа, аукціон, ярмарка)
Фінансово – кред В. Організ, що назив фін інстит – фін-кред установи, які опосередков взаємодії ек субєтів на фін ринку, здійсн акумуляції (нагромадж) фін ресурсів та регулюють доступ до них
Державно-регулююча – організ, що регулюють ек віднос на ринку (антимоноп комітет, профільні міністерства, комітети ВР, держ под служ) і саморегулюючі організ (добров недерж обєднан), профспілки, міжнарод організ
Інформац-дослідна – організ, які здійсн рух інформ на ринку (рекламні агенства, конструкторське бюро, інформац агенства, маркетингові агенства, юридичні компанії, аудитор, наук дослідні підприємства)
Конкуренція, її суть, види, роль в ринковій ек
Конкуренція – ек суперництво між учасниками ринку за найбільш сприятливі умови виробн, купівлі та продажу товарів
Умови виникн конк
Товар має бути масовим
Має існ велика к-ть спожив і виробн
Має бути вільний доступ виробн, їх діяльн має здійсн в однакових умовах
Виробн та спожив повинні бути вільні у виборі методів форм та напрямків ек діяльності
Функції
Розподілу
Регулювання
Стимулювання
Санаційна
Контрольна
Види конкуренції
За можлив учасників ринку вплив на ринкову ціну. (досконала, недосконала( структура ринкуу за якої певні учасники ринку отр можлив впливати на ціну))
За інстр конкур боротьби (цінова, нецінова, сумлінна, несумлінна)
За масштабом (внутрішньогалузева, міжгалузева (конкур між галузями за найвигідніші умови залуч капіталу, інвест та інших факторів))
Види та методи економічної конкуренції
Види конкуренції
За можлив учасників ринку вплив на ринкову ціну. (досконала, недосконала( структура ринкуу за якої певні учасники ринку отр можлив впливати на ціну))
За інстр конкур боротьби (цінова, нецінова, сумлінна, несумлінна)
За масштабом (внутрішньогалузева, міжгалузева (конкур між галузями за найвигідніші умови залуч капіталу, інвест та інших факторів))
Методи:
Конкуренцію можна поділити на сумлінну і несумлінну (нечесну).
Основними методами сумлінної конкуренції є:
підвищення якості продукції;
зниження цін ("війна цін");
реклама;
розвиток до- і післяреалізаційного обслуговування;
створення нових товарів і послуг із використанням досягнень НТР і т. ін.
Сумлінна конкуренція поділяється на цінову і нецінову.
Цінова конкуренція означає, що головним методом боротьби проти конкурентів є ціна. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна, вартості своєї продукції. Це, по суті, боротьба за скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищенню її продуктивності.
Нецінова конкуренція пов'язана зі стратегією боротьби, спрямованої не на зміну цін, а на створення зовнішніх умов, які поліпшують реалізацію продукції.
Способи конкурентної боротьби
Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.
Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, інформувати про споживчі властивості товару, спонукати споживача на покупку, нагадати про існування того чи іншого товару.
Реклама формує уявлення про особливі якості товару, хоча його споживча вартість при цьому часто залишається без змін. Мета реклами — акцентувати увагу на торговельних знаках і фірмових клеймах.
Умови продажу товару. Фірма зобов'язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, провадити безплатні консультації щодо використання свого товару.
Нечесна конкуренція — це діяльність господарського суб'єкта, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не виключає обман споживачів, партнерів, інших господарських суб'єктів і державних органів.
Методи здійснення нечесної конкуренції
Дезінформація споживачів — поширення виробником неправильних відомостей про споживчі властивості товару (клас, сорт, якість виготовлення).
Використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб'єкта, на ім'я якого вони зареєстровані. Зазвичай використовуються товарні бланки, маркування фірм, продукція яких користується великим попитом.
Поширення неправдивих повідомлень про товари своїх конкурентів. Така інформація, звичайно, завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.
Намагання деяких фірм впливати на постачальників ресурсів і банки для того, щоб вони відмовляли конкурентам у постачанні сировини, матеріалів, а також у наданні кредитів.
Переманювання провідних спеціалістів конкурентів шляхом підкупу, встановлення вищих окладів та надання різних пільг.
До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів.
Виникнення, суть та форми монополії
Монополія – це така ситуація на ринку, колі існує багато покупців і один продавець
Причини виникнення
Дія закону конкуренції.
Дія закону концентрації капіталу і виробництва
Процес централізації капіталу
Трансформаціія індивідуальної власності
Економічні кризи
Види монополій
Природна – тип ринк структури, за якої мінімізація витрат і утворенняя прибутку можлива лише тоді, коли існує один продавець тов або послуг. Прир моноп
Олія може існувати унаслідок унаслідок 2 причин – існує в галузях, де існує обмежена кількість певного ресурсу, який знаход під контролем 1 підпр
Прир монополія, що стос галузей із високим рівнем пост витрат, що обумовл – необх економії від масштабу
Відкрита
Закрита або адміністративна
За характером і причинами виникнення монополії поділяють на 3 типи:
Монополія окремого підприємства, монополія як угода, монополія що грунтується на диференціації продукту.
Організ форми монополії: картель, синдикаи, трест
Картель – обєднання декільк підпр з метою встановл ціни і поділ ринку збуту(є угодою, а не створ нового підпр)а їх власн стають акціон корпор
Синдикат – обєднання підпр, за якого зберіг виробничу самостійність, але при цьому здійсн збут через єдину мережу.
Трест – обєдн підпр в рамках однієї корпорації, за якої підпр втрачають виробничу та комерц самост,
Антимонопольна політика держави: суть та основні інструменти
Антимон політ – комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередж й обмеж діяльності монополій, а також створенння відповідного законодавства
Застосув антимонопол заходів здійсн тоді, коли результати аналізу доводять підвищення монопол влади окрем підпр і зрост рівня монополізації ринкуа ринку
Для цього використ індекс Лернера, який вимірює рівень монопольної влади
Індекс херфіндаля – хіршмана
S –частка підпр на ринку, і-п – к-ть підпр на ринку
Основні завдання Антимоноп комітету Укр:
Контроль за дотриман законодавства про захист економічної конкуренції
Запобіг та виявлен і припинен порушень законодав
Контроль за ек концентрацією
Методи антимоноп політ
Правові (прийнят відпов законод актів)
Організ контролюючі (розробка та організ виконання заходів, спрямив на запобіг порушен законод)
Адміністр-імперативні (примус поділ суб’єктів господар, застосув санкцій,штрафи)
Суть попиту та фактори, що його визначають. Закон попиту
Попит – вартість товарів, яку споживач готовий придбати на ринку за певної ціни
Ф-ія
попиту
,
де
- обсяг поп, Р-ціна
Закон попиту – характериз обернено пропорц залежн між обсягом поп і ціною на товар
Детермінанти попиту
Ціновий фактор зобр рухом точки по графіку попиту
Впив нецінового фактору зображ зсувом лінії вправо вверх чи вліво вниз
-дохід споживача, Кільк спожив, сезонність, вподобання споживача, ціни на товари-субститути і товари комплементи
27. Пропозиція. Детермінанти пропозиції. Закон пропозиції
Пропозиція – обсяг товарів та послуг, який виробники хочуть і можуть поставити на ринок за різною ціною за певний проміжок часу.
Закон пропозиції – чим вища ціна, тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу
Нецінові фактори впливу на пропозицію
Технологічний прогрес. Застосув нов. Технолог скорочує період виготовл продукту, зменшує його собівартість, що в свою чергу збільшує пропозицію.
Зміна цін на ресурси
Зміна цін на споріднені товари
Зміни у бюджетно-податк політиці
Очікуван підпр
Еластичність попиту і пропозиції
Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміни, що відбув в іншій економічн змінній назив еластичн
Коеф еластичн – це відношення % зміни однієї величини до % зміни іншої
Еластичність попиту за ціною = % зміна попиту/% зміна ціни (якщо <1, нееластичн,=1 одинична еласт попиту, =0 абсолютно нееласт попит)
Еластичний попит, нееластичний попит, Одиничний еластичний попит, Абсолютно нееластичний, абсол еластичний.
Значимість товару для споживача
Наявність і доступність товарів-субститутів
Значимість товарів-комплементів у загальній структурі споживання
Фактор часу
Еластичність пропозиції – це чутливість пропозиції до змін, що відбувається в ціні товару, який підприємиць готовий поставити на ринок.
Цінова еластичність пропоз- це віднош % зміни величини пропоз тов. до % зміни його ціни. Еластична, якщо більше 1, нееластична – менша 1, одинично еласт =1, абсол нееласт = 0, абсол еластична - нескінченність
Рівновага попиту і пропозиції. Рівноважна ціна.
Ринкова рівновага – така ситуація на ринку, коли обсяг попиту = обсягу пропозиції.
А-рівноважна ціна.
Види рівноваги
За масштабами: загальна, ринкова, часткова (окремий товар)
За стабільністю – стійка, нестійка
За часовими межами – довгостроковий та короткостроковий період
В залежності від підходу – за Маршалом та за Вальрасом
Рівновага за Вальрасом-якщо обсяг попиту не дорівнює обс пропоз, продавці будуть відповідним чином змінювати ціну доки не буде досягнено рівноваги. Для короткострокового періоду, коли прод не можуть змінити обсяги товару
Під маршала: якщо ціна поп не дорівн ціні проп, прод будуть змінювати обсяги виробн. То реаліз продукт, доки не буде досягнуто стан рівноваги (довгостр)
Необхідність і суть державного регулювання економіки
Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.
Необхідність втручання держави в ек зумовлена:
Створення умов для ефективного функціонування самого ринкового механізму
Усуненням негативних наслідків ринкових процесів
Захистом національних інтересів на світовому ринку
Вирішення проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх погано
Основні цілі держ регулюв:
Раціональне використ ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності.
Забезпечення стабільного розвитку національної економіки
Забезпеч конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку
Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства
Основні функції державного регулювання економіки
Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.
Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.
Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.
Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.
Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.
Економічні функції держави у ринковій економіці
Основні функції державного регулювання економіки
Цільова — полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. prior — перший, перевага) і основнихнапрямків розвитку національної економіки.
Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.
Нормативна (регламентуюча) — держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.
Коригуюча — зводиться до коригування (лат. — виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення легативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.
Соціальна — передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.
Стабілізуюча функція держави полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також у стимулюванні економічного зростання. Для цього держава: 1) визначає цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; 2) бере на себе організацію пропозиції грошей; 3) забезпечує зайнятість населення і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.
Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з другого — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: 1) здійснює перерозподіл коштів груп населення, які мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фіскальну політику, політику регулювання цін; 2) установлює і контролює мінімальний розмір заробітної плати; 3) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікавлені, однак без цих благ не можливе існування суспільства.
Мета та умови визначення споживчого вибору. Оптимальний вибір споживача.
В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.
Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.
Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.
Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.
Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки.
У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.
Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.
Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU).
Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю:.
Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.
Крива сукупної корисності представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності представлений гістограмою та спадною кривою.
Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:
· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;
· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =
· за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.
Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.
Мета споживача. Ординалістська модель
В основі ординалістського підходу лежать наступні припущення (аксіоми уподобань):
- порівняність: людина здатна з двох наборів благ вибрати для себе привабливіший набір, або вказати на їх еквівалентність з її точки зору;
- транзитивність: споживач встановлює певний порядок уподобань. Якщо набір благ привабливіший для суб’єкта, ніж набір, той в свою чергу переважає привабливістю набір, то набір буде привабливішим також і за набір ;
-ненасичуваність: всі блага бажані для споживача, збільшення благ в наборі робить його привабливішим, споживач завжди віддає перевагу набору, в якому більша кількість товарів.
На ринку існує множина споживчих кошиків. Серед них споживач завжди може знайти такі кошики, які є однаково привабливими для нього, тому що вони мають однаковий рівень корисності. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.
Будь-яка комбінація двох благ може бути показана точкою в прямокутній системі координат. З’єднавши точки з такими комбінаціями товарів, які забезпечують однаковий рівень задоволення потреб, ми одержимо криву байдужості.
Зміст перехідної економіки: загальне і особливе
Сутність перехідної економіки. У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.
Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).
За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:
— перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;
— перехідні процеси у країнах, що розвиваються;
— перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.
Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого — зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.
У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.
Така дефініція відображає широкий підхід до визначення перехідності як загальної характерної риси сучасного розвитку людського суспільства.
Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний “проміжний” стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від “звичайних” економік.
Риси перехідної економіки. Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:
1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;
2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;
3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;
4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний “проміжний” стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;
5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.
Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.
Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.
До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.
Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.
Типи перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.
Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.
Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.
Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.
На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) “самоплив” перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.
Основний та оборотний капітал. Фізичний та моральний знос основного капіталу
Капітал – авансована само зростаюча вартість (вкладена у виробн. Вартість яка ств нову вартість)
Риси капіталу:
Результ людс праці
Капітал є 3 видів:
промисловий (уречевлений, він втіл взасобах виробн.. Засоби виробн.-засоби праці (інструменти та пристрої, за допомогою яких працівник впливає на предмети праці, їх ще називають осн засоб праці)), предмети праці (природні речовини, що становлять основу ново створ прод, напр., запаси, сировина, матер)
фінансовий (не грошов) це нема тер монетарні активи(під актив розум цінності) які надають право їх власнику на отримання прибутку у майб
людський капітал (знання, навички та здібності, які набуті людиною в процесі навч або труд діяльн, які можуть бути продукт використ у виробн. Процесі
Особливості – невідчудж від людини
Оборот капіталу. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва. Його найважливішою частиною є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці. Робочий період залежить від характеру галузі виробництва, рівня техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов. Наприклад, хлібокомбінату потрібно лише декілька годин, щоб перетворити певну кількість борошна в хліб, готового до продажу, а на літакобудівному підприємстві випуск кожного літака потребує витрат великої кількості трудових і матеріальних ресурсів упродовж багатьох місяців. Час виробництва звичайно триваліший ніж робочий період. Він включає також перерви в обробці, протягом яких предмет праці підлягає впливу певних природних процесів, як наприклад, бродіння вина, ріст зернових, дубління шкіри, охолодження металу тощо.
З розвитком техніки строки багатьох подібних процесів скорочуються. Час виробництва включає в себе також організаційні перерви. Так, більшість підприємств працює лише в одну зміну та п’ять днів на тиждень. Поступово скорочується тривалість робочого дня, зростає кількість святкових днів. Багато підприємств значну частину річного фонду часу не працює.
На відміну від часу виробництва час обігу — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу. Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообігу) та час реалізації вироблених товарів (третя стадія кругообігу). Головні фактори, що визначають час обігу, такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.
Прискорення обороту капіталу сприяє зниженню витрат виробництва і збільшенню маси та норми прибутку. Чим більше оборотів протягом року зробить капітал, тим більшу кількість продукції буде реалізовано на конкурентному ринку, більший валовий дохід і прибуток одержить підприємство. Річна маса економічного прибутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіталу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.
Основний капітал, його фізичний і моральний знос. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.
Основний капітал — частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношення). До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці (споруди, машини, устаткування, інструмент). Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд.
Існують два види ізношування основного капіталу — фізичне і моральне. Фізичний знос — матеріальний знос машин, інструментів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціонування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос основного капіталу — це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається підвищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. Це приводить до зниження витрат виробництва на відтворення основних фондів. Зниження вартості засобів праці примушує здійснювати переоцінювання основних фондів. За другої форми морального зносу з’являються принципово нові засоби праці, які мають більш високі конструктивні характеристики та експлуатаційні якості. Іншими словами, нові засоби праці мають набагато вищу продуктивність. Тому стара техніка замінюється новою або модернізується. А це означає втрату як споживчої вартості (в натурі), так і вартості, оскільки частина вартості, втіленої в засобах виробництва, підлягає достроковій заміні ще до того, як її вартість повністю реалізувалася через створюваний продукт. Отже, за другої форми морального зносу відбувається зниження вартості основних фондів у результаті науково-технічного прогресу.
Амортизація основного капіталу — це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними. Встановлений у законодавчому порядку річний процент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають нормою амортизації. Високі темпи науково-технічного прогресу, прискорення морального зносу основних фондів ведуть до того, що держава збільшує норму амортизації в законодавчому порядку. Це називається політикою прискореної амортизації, що широко застосовується в розвинутих країнах.
Оборотний капітал — частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці (сировина, матеріали, енергія, паливо), а також капітал, витрачений на робочу силу. Оборот капіталу, витраченого на робочу силу (Грс), має свої особливості. На відміну від інших частин оборотного капіталу вартість капіталу Грс на стадії виробництва не переноситься на продукт. Праця бере участь у створенні нової вартості, яка є складовою доданої вартості, створеної також іншими факторами виробництва — підприємцем і капіталом, і яка для кожного з власників певного фактора виробництва слугує винагородою
Стратегічні пріоритети ринкової трансформації економіки України
Як неодноразово проголошував Президент України, в нашій країні утверджується державно регульована, соціально спрямована ринкова економіка. І це утвердження має певні особливості. Однією з таких особливостей є те, що перехід України до ринкової економіки супроводжується руйнівною соціально-економічною кризою. Основним її проявом є спад виробництва, який не має історичних аналогів. В 1998 році валовий внутрішній продукт зменшився в порівнянні з 1990 роком майже на 60%, обсяг промислового виробництва за цей же період скоротився на 50%. Для порівняння: за період економічної кризи 1929-1933 років виробництво у США скоротилося на 46%, в Радянському Союзі за роки Великої Вітчизняної війни падіння промислового виробництва становило 30%.
Жахливо виглядають й інші показники. В кінці 90-х років продуктивність праці в Україні проти 1990 року знизилась удвічі, численність промислового персоналу скоротилась на 30%. Вдвічі зросла собівартість промислової продукції, на третину підвищилась енергоємність валового внутрішнього продукту. В країні відбувається масова деіндустріалізація, руйнування продуктивних сил з випереджаючим знищенням науково-технічного й інтелектуального потенціалів суспільства.
Економічна криза в Україні призвела до різкого зниження рівня життя народу. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, порівняно з 1990 роком середньомісячний доход на душу населення скоротився у 8 разів, реальна заробітна плата -у 12 разів. Заборгованість по заробітній4 платі, пенсіях, стипендіях, грошових виплатах військовослужбовцям, інших соціальних виплатах становила на початку 1999 року майже 10 млрд. грн. Нагадаємо, що до початку ринкових перетворень заборгованості в країні не існувало, як і не існувало безробіття. Сьогодні в Україні, за даними того ж таки ЄБРР, 41% населення живе нижче межі бідності.
Причому економічна криза в Україні принципово відрізняється від економічних криз надвиробництва, які є фазою промислового циклу. Економічні кризи надвиробництва притаманні нормальній ринковій економіці і є наслідком більш швидкого зростання пропозиції в порівнянні із збільшенням попиту.
Економічна криза в Україні є наслідком більш швидкого зниження попиту порівняно зі спадом виробництва В результаті ринковий попит став значно менше ринкової пропозиції. Хоча зовнішньо економічна криза в Україні має ознаки циклічної кризи (спад виробництва, безробіття, зниження життєвого рівня населення тощо), проте перша суттєво відрізняється від другої впливом на виробництво і причинами виникнення.
Циклічна криза виконує певну позитивну функцію: вона є засобом подолання диспропорції у розвитку продуктивних сил, засобом встановлення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Ця криза веде до оновлення основного капіталу без принципової зміни існуючих виробничих відносин.
Щодо причин виникнення економічної кризи в Україні, то багато хто робить спробу довести, що така криза є об'єктивно неминучою "платою за перехід до ринку", "ціною економічної свободи", "ціною демократії". Висувається також припущення, що неминучість кризи обумовлена довготривалим існуванням одночасно планових і ринкових відносин.
Однак поступове реформування економічних відносин не створює перешкод для виробництва і не призводить до виникнення економічної кризи. В той час як метод "шокової терапії", як свідчить досвід багатьох постсоціалістичних країн, неминуче породжує економічні кризи.
Економічна криза в Україні є наслідком помилкової політики по реформуванню виробничих відносин, яка проводилась згідно з рекомендаціями західних експертів та МВФ. Основними напрямками цієї політики є: суцільне роздержавлення і приватизація засобів виробництва; лібералізація цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності; забезпечення макроекономічної рівноваги тільки між сукупним попитом і сукупною пропозицією; використання переважно монетарних методів управління економікою; суттєве скорочення державних витратна соціальні потреби населення і т.п. Всі ці зміни впроваджуються методом "шокової терапії".
Помилковість економічної політики полягала в тому, що не розрізнялися перехідний період та сама ринкова економіка. Ринкові методи застосовувалися в умовах, коли економіка, і в першу чергу виробництво, ще не стали ринковими.
Розглянемо вплив на виробництво деяких напрямів економічної політики України в перехідний період.
Одним з головних напрямів економічної політики в перехідний період є роздержавлення та приватизація засобів виробництва. Вважається, що ринкові відносини можуть мати місце лише на основі приватної власності. Але ж, як свідчить історичний досвід, виникнення та розвиток товарних відносин обумовлюється не формою власності, а суспільним поділом праці. Тому учасниками сучасного ринку в західних країнах є акціонерні, колективні, кооперативні, державні, індивідуальні та інші економічно відокремлені підприємства. Для переходу від планової економічної системи до ринкової достатньо забезпечити необхідний ступінь економічного відокремлення існуючих підприємств без зміни їх форми власності.
Історичний досвід дає підстави стверджувати, що максимальні стимули до зростання ефективності створює не будь-яка приватна власність, а лише приватна трудова власність, де власник є безпосереднім виробником. Але така власність, тобто приватна трудова, була прогресивною лише на етапі капіталізму вільної конкуренції. В сучасних умовах вона може бути ефективною головним чином у малому бізнесі, як правило, у невиробничій сфері. У середньому, а тим більше у великому бізнесі сфера застосування навіть приватної нетрудової власності вкрай обмежена. В умовах нормальної ринкової економіки таке обмеження виникає у зв'язку з відсутністю достатніх фінансових можливостей окремого підприємця.
Негативно вплинула на виробництво і лібералізація цін на внутрішньому ринку. При її здійсненні було проігноровано той факт, що в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був дуже високий рівень концентрації виробництва, який в умовах лібералізації цін неминуче призводить до встановлення монопольних цін. Високі монопольні ціни на вироблені товари і послуги та низькі монопольні ціни на робочу силу призвели до скорочення сукупного попиту і суспільного виробництва.
Разом з тим негативно вплинула на ціни монополізація посередницької діяльності торгових підприємств. Вони штучно завищують ціни продажу продукції, забезпечуючи собі високі прибутки.
Лібералізація зовнішньої торгівлі свій негативний вплив на вітчизняне виробництво здійснює головним чином двома способами: шляхом припливу в Україну більш конкурентних імпортних товарів, що зменшує попит на вітчизняну продукцію, і шляхом неповернення в Україну виручки за експорт.
Лібералізація торгівлі і цін перетворили цю галузь у більш прибуткову порівняно з виробництвом, що призвело до перерозподілу ресурсів на користь торгових підприємств.
Негативно впливає на виробництво відмова держави від активної соціальної політики: скорочення витрат державного бюджету на соціальні потреби, затримка виплати заробітної плати, пенсій, грошових допомог та ін. Результатом такої політики є зменшення платоспроможного попиту і, як наслідок, скорочення обсягу виробництва.
Безперечно, на скорочення обсягу виробництва помітний вплив робить розрив економічних зв'язків підприємств України з традиційними постачальниками та покупцями, які в даний час знаходяться в інших державах СНД. Взявши курс на згортання економічних зв'язків з країнами СНД і посилення економічних відносин із Заходом, наша держава проігнорувала той факт, що вітчизняна економіка була складовою єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Україна одержувала з інших республік майже всі енергоносії, ліс, 80% комплектуючих вузлів та деталей для машин, майже всі кольорові метали, велику кількість сировини та напівфабрикатів. Вивозила Україна в інші республіки продукцію машинобудування, продовольство, ряд інших товарів. В Україні сконцентрований величезний потенціал підприємств оборонної промисловості, науково-дослідницьких установ та навчальних закладів. В рамках загальносоюзного поділу праці Україна щороку ввозила продукції на 10 млрд. доларів США більше, ніж вивозила.
Щоб змінити структуру економіки, тобто, щоб створити замкнений господарський комплекс, Україні потрібно інвестувати щорічно 100 млрд. дол. США, які позичити неможливо Розраховувати слід в основному на внутрішні нагромадження, але сьогодні відплив українських капіталів за кордон перевищує їх надходження. Тобто Україна сьогодні є донором економічно розвинених країн.
Як бачимо, причина економічної кризи в Україні має виключно суб'єктивний характер: помилки економічної політики перехідного періоду.