4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

Філософія виступаючи у якості науки, світогляду, методології і духовності має основне питання або основні питання. Основними питаннями в найбільш загальному розумінні є постановка і розв’язання проблеми, від якої залежить доля існування предмету. Стосовно основного предмету філософії існують наступні точки зору: 1.основним питанням філософії будь-яких періодів(етапів, шкіл, напрямків) є проблема відношення мислення і буття, матерії і свідомості, матеріальною і ідеальною з боку їх первинності чи

вторинності. В той же час, основне питання філософії - це також проблема, яка розв’язує наступне питання: пізнавальний чи непізнавальний світ; 2.суть основного питання філософії: як співвідноситься у житті людини і сусп. такі явища як мораль, моральність, аморальність, тобто ця філософія стверджує, що в реальному житті людина живе і діє відповідно до моральності;3.у всі періоди на всіх етапах розвитку філософії ця проблема існувала і існує і постає як проблема людської свободи.

Точки зору розуміння питання філософії:

1) Проблема визначення матерії і свідомості, мислення і буття, істини і пізнаваності світу.

2) Кожна філософська система чи в залежності від історії, чи в залежності від специфіки школи має своє основне питання:

a) Екзистенціалізм – філософія існування: - вибір; - свобода існування; -ситуація.

b) Неотомістська – співвідношення між людиною і богом, вірою і розумом.

c) Феноменологічна(етична феноменологія) – проблема відношення людської моралі і її конкретної діяльності.

3) Основне питання філософії – свобода. Проблема свободи у відношенні до того життєвого світу, в якому вони реалізуються. Має сенс при наступному розумінні свободи: свобода – це почуття, усвідомлення, теор.-практ. означеність людиною(сусп.-ом) самесвого, а не чужого місця в світі.

5. Будова системи філософського знання

Оскільки філософія покликана перш за все надати людині найперші орієнтири для її життєвого самовизначення, то структура філософського знання визначається виділенням тих сфер реальності, спираючись на які людина (і філософія) може такого роду орієнтири

виділити, позначити та дослідити. Відповідно до цих сфер формуються і основні філософські дисципліни або основні розділи філософії .

На основі осмислення природи, світу виникають та формуються онтологія, натурфілософія, космологія (або космогонія).

На основі вивчення та осмислення суспільства та суспільної історії виникають соціологія, соціальна філософія, філософія історії, культурологія, етнофілософія (або філософія етносу).

Філософське осмислення людини приводить до формування таких філософських дисциплін, як філософська антропологія (на відміну від просто антропології – науки, що відокремилась від археології і що спрямована на вивчення особливостей будови та проявів людини як реального, матеріального об’єкта), інколи – антропософія; в наш час до дисциплін цього напряму інколи зараховують структурну антропологію та соціобіологію. І, на основі вивчення та осмислення свідомості, духовного життя людини виникає цілий комплекс філософських наук про духовні явища та процеси. Комплекс цих дисциплін є найбільшим у порівнянні із попередніми філософськими дисциплінами, і це зумовлено тим, що філософія постає само усвідомленою, рефлексивною думкою, думкою, що сама утримує себе у стані актуальної дії та у стані безперервної тривалості, сюди ходять логіка, гносеологія (чи епістеміологія), етика, естетика, філософія релігії, філософія права, історія філософії.

Уже з характеристики структури сучасного філософського знання випливає висновок, що філософія є частиною культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства.