Розпад Сербського царства. Початок османської експансії на Балканах.
У правління сина Душана, царя Уроша, держава Неманичей фактично розпадається на ряд володінь, правителі яких перестають рахуватися з центральною владою і ведуть міжусобну боротьбу, складаючи різні коаліції і перекраівая кордону. Уже в 60-х гг. відділилися Епір і Македонія. В Епірі влаштувався брат Душана з титулом царя сербів, греків і всієї Албанії, а в Македонії, відтіснивши Душанову вдову (сестру болгарського царя), владу захопили брати Мрнявчевіч: король Вукашин і деспот Углеша. Одночасно відбувається піднесення роду Балшичей в Зете, а в центральних областях - жупана Николи Алтомановіча і князя Лазаря Хребеляновіч.
Ослаблення Сербського царства довелося на час, коли на Балканському півострові з'явилися османи. Оволодівши Фракією, вони стали погрожувати володінь братів Мрнявчевіч. В 1371 розігралася одна з вирішальних подій на Балканському півострові - битва на р. Мариці, де війська Мрнявчевичів зазнали поразки, а обидва брати загинули. Політичним підсумком битви став розділ македонських земель між сербськими та грецькими магнатами і визнання спадкоємцем Вукашина, королем Марко, васальної залежності від султана. Після загибелі Мрнявчевіч на політичній арені Сербії головними дійовими особами стають Нікола Алтомановіч і князь Лазар, які з союзників перетворюються на суперників.
В 1386 князь Лазар і боснійський король Твртко спільними зусиллями нанесли туркам серйозної поразки, проте успіх виявився неміцним.
Битва на Косовому полі (1389)
15 червня 1389 (день св. Віда) розігралася велика битва на Косовому полі. Майже 30-тисячному турецькому війську, очолюваному султаном Мурадом і двома його синами, Баязидом та Якубом, протистояло не менш потужне сербське військо під проводом князя Лазаря. На боці останнього виступиличисленні союзники, серед яких згадуютьсякороль Боснії, правителі волоський і албанський, герцеговинці, болгари, хорвати, угорці, чехи та поляки.Князь Лазар особисто командував центром свого війська, доручивши командування правим флангом Вуку Бранковичу, а лівим — боснійському воєводі Влатку Буковину (за іншими джерелами, лівим флангом сербського війська командував король Боснії Твртко). Албанці та інші союзницькі загони розташовувались у ар'єргарді.
Точних відомостей про хід Косовської битви не збереглося. Вважається, шо спочатку серби домоглися помітної перевагиВук Бранкович на своєму фланзі вщент розбив загони Якуба.Князь Лазар здійснив прорив турецького центру й продовжував розвивати успіх. Як стверджує легенда,один із сербських воїнів—Мілош Обілич— дістався командного пункту османів (зробивши для цього вигляд, шо перейшов на бік султана)й убив Мурада, шо викликало сум'яття в турецькому таборі.Ситуацію врятував Баязид, який діяв рішуче й жорстко. Віддавши наказ приховати смерть Мурада,він убив свого брата Якуба як можливого претендента на престол, зібрав рештки турецького війська йпровів вирішальну атаку, яка змінила ситуацію на полі бою.
Серби не витримали натиску й почали відступати. Значна частина сербських вояків загинула, інші кинулися втікати, знаходячи смерть у водах річки, багато хто потрапив у полон. Турки захопили й пораненого князя Лазаря, якого відразу стратили. Після Косова неповнолітній спадкоємець Лазаря Стефан змушений був визнати васальну залежність від султана.