Семінар №1, 2, 3, 4,5, 6

Семінар №1

1. Загальне поняття системи освіти.

2. Структура системи освіти.

3. Основні принципи системи освіти.

4. Характеристика основних державних документів про освіту в Україні.

Семінар №2

1. Метод педагогічного спостереження.

2. Методі психоло-педагогічного експерименту.

3. Соціологічні методи досліждення

1. Загальне поняття системи освіти.

Семінар 3 (Фіцула, Мойсеюк, Лодатко)

Предмет і завдання дидактики

1. Виникнення і розвиток дидактики як теоретичного компоненту педагогіки.

2. Взаємозвязок часткових методик

3. Особливості теорії навчання в Україні та сусідніх державах.

4. Найважливіше завдання дидактики.

Семінар №5

1) Аналіз спеціальних форм організації навчального процесу у вищій школі

2) Методи навчання в аналізі сучасних учених

3) Контроль та оцінка знань в умовах модульно-рейтингової системи навчання.

Семінар №6

1) Завдання класного керівника, куратора у забезпеченні виховання молоді.

2) Основні напрями їх діяльності

3) Провідні функції їх діяльності.

Кожна держава, дбаючи про свій народ, його добробут і перспективи розвитку, створює специфічні соціальні інститути, які мають безпосередньо займатися освітою і вихованням підростаючого покоління.

Система освіти — це сукупність навчально-виховних та культурно-освітніх закладів, які відповідно до Конституції та інших законів України здійснюють загальну середню і вищу освіти, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для економіки й культури і виховання її громадян. Структура і доцільність створеної в державі системи освіти характеризують її міцність і перспективність розвитку.

До 1918 року в Україні існувала система формальної та матеріальної освіти. До нижчого рівня належали сільські, земські або церковно-парафіяльні школи, де навчали дітей (у межах 2—3 класів) письма, лічби, читання, Закону Божого. На середньому рівні формальній освіті відповідали гімназії в містах, які готували з числа забезпечених городян службовців, чиновників або абітурієнтів до вступу у вищі чи середні навчальні заклади. Формальною вона називалася тому, що вивчалися предмети, які не завжди мали практичне значення, спиралися на механічне запам'ятовування матеріалу. Особливо формальними були латинська й давньогрецька мови, бо людині середнього рівня вони нічого не давали. До вищого рівня належали університети, які надавали переважно гуманітарну освіту.

Матеріальну освіту надавали в реальних (спеціально для виробництва) і в комерційних (купці, економісти) училищах, технікумах, політехнічних інститутах. Існували також у незначний кількості духовні та учительські семінарії. Загальної письменності не було. Царизм ніколи не вважав за потрібне давати освіту всьому народу. Рідну мову українців, яку тоді називали "малоросійським діалектом", взагалі забороняли, з чим завжди боролися українські прогресивні діячі.

У 1919 році, проголошуючи нову школу, вважали, що це шкільна община — комуна. У 30-х роках вийшло кілька постанов про відновлення у школі класно-урочної системи, предметний поділ викладання змісту освіти, про гімназії, пільги вчителям, обов'язки класного керівника. Експерименти вчителів були розкритиковані й заборонені.

У 20—30 роках українська школа переживала період бурхливого національного оновлення. Система народної освіти в Україні була схвалена Всеукраїнською нарадою у справах освіти і становила: дошкільні заклади (для дітей 3—8 років — це садочки і майданчики), школа І ступеня (8—12 років), школа II ступеня (12—15 років), а також ФЗУ (учнівство) та технікуми. Із 1930 р. запроваджувалося обов'язкове початкове навчання, а з 1934—1935 рр. — семирічне, розвивалися середні школи, профтехучилища, технікуми в містах і райцентрах, удосконалювалось управління — з'явилося МО України.

Стаття 53 Конституції України проголошує: "Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства" [13].

Освіта як вид економічної діяльності охоплює нині в Україні не тільки державну і приватну освіту, котра надається різними закладами, що належать до традиційної системи навчання, за різними рівнями (дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту) та за всіма галузями, у тому числі заочну, а також освітні передачі по радіо і телебаченню. Вона включає й освіту дорослих, післядипломну освіту, навчання в аспірантурі та докторантурі, самоосвіту тощо [5, 140]. Причому ми переконані: освітня сфера суспільства працюватиме ефективно лише в тому випадку, якщо всі її елементи складатимуть дійсно єдину, цілісну систему освіти.