38. Ідеал міжнародного права у поглядах і.Канта(німеччина)

Його погляди на міжнародне право безпосередньо спиралися на вчення про природне право. Маючи підмурів'ям право природне, міжнародне право, за Кантом, відрізнялося від останнього наявністю формально юридичних приписів. Міжнародне право, на думку мислителя, повинно регулювати не тільки відносини між державами, а й відносини окремих осіб з іншими державами, а також відносини громадян різних держав між собою.

У сфері міжнародної політики і права Кант обґрунтовував принципи недоторканності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи інших держав, правомірності лише оборонних війн, неприпустимості застосування жорстоких засобів ведення бойових дій, брутального поводження з військовополоненими, шпигунства, таємних убивств, пограбування мирного населення тощо. Виходячи з права народів на вічний мир, філософ висунув ідею нейтралітету, обстоював право коаліцій, право гарантій у міжнародних відносинах.

Кант прагнув теоретично обґрунтувати поділ війн на справедливі й несправедливі, виходячи з ідеї категоричного імперативу. Справедливими Кант визначав війни для захисту держави або ж ті, що ведуть до створення національної державності, а також війни, які мають метою вирівнювання заподіяної шкоди. Філософ таврував загарбницькі, грабіжницькі війни, різко засуджував підготовку до них. «Найбільші нещастя,- писав він,- які стрясають цивілізовані народи,- це постійно посилюване підготування до майбутньої війни».

Але центральною для мислителя проблемою в міжнародному праві була ідея вічного миру. Філософ сформулював концепцію світового союзу незалежних правових держав. Такий союз, вважав він, мав бути охоронцем свободи і незалежності суверенних держав, гарантом вічного миру. Свій союз Кант називав "державою народів", "федерацією вільних держав". Йшлося не про світову республіку чи світову імперію, а про співтовариство, конфедерацію вільних і незалежних держав, яку в будь-який час можна було б розпустити. Кант однозначно і послідовно обстоював, з одного боку, ідею єдності роду людського, а з іншого - принцип самовизначення і рівноправності народів, рішуче заперечуючи ідею світового державного утворення та космополітичного устрою суспільства.

Кант запропонував також ідею права всесвітнього громадянства. Під ним він розумів право кожної людини на перебування у будь-якому куточку земної кулі, а також на гостинність місцевого уряду і народу. Обґрунтовуючи доцільність запровадження такого права, Кант зазначав, що тісне спілкування між народами землі розвинулося настільки, що порушення права в одному місці відчувається повсюдно. При цьому він не протиставляв право всесвітнього громадянства праву державного громадянства, якого і не заперечував.

39.Праворозуміння і.Канта. Співвідношення права і моралі

Правова теорія Канта тісно пов'язана з етикою. Право і мораль у нього мають те саме джерело (практичний розум людини) і єдину мету (утвердження загальної свободи). Правові закони - це перший ступінь (чи мінімум) моральності. Право забезпечує зовні сприятливі, цивілізовані відносини між людьми, цілком допускаючи, що люди залишаться в стані взаємної антипатії і навіть презирства один до одного. У суспільстві, де панує тільки право (без моралі), між людьми зберігається "повний антагонізм".

Проблема, однак, полягає в тому, що фактично аж ніяк не кожен використовує індивідуальну свободу тільки для реалізації категоричного імперативу, скрізь і всюди вона переростає у свавілля. Кант дав визначення, що таке право: це сукупність умов, за яких свавілля однієї особи зіставлюване зі свавіллям іншої з погляду загального закону свободи. До таких умов належать: 1. Наявність примусово здійснюваних законів. 2. Гарантований статус власності. 3. Гарантії особистих прав індивіда. 4. Рівність членів суспільства перед законом. 5. Вирішення спорів у судовому порядку.Розглядаючи право, Кант розрізняв у ньому три категорії: природне право, джерелом якого є самоочевидні апріорні принципи; позитивне право, джерелом якого є воля законодавця; справедливість — вимоги, не передбачені законом і тому не забезпечені примусом. Природне право, у свою чергу, поділяється на приватне право і право публічне. Перше регулює відносини індивідів, як власників, друге визначає взаємовідносини між людьми, об'єднаними в державу, як членами політичного цілого. Центральним інститутом публічного права є прерогатива народу вимагати участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, яка виражає його волю.

Для Канта норми права як і моралі мали значення лише в тому випадку, коли вони прагнули підвести поведінку людини до того, щоб її вчинки відповідали вимогам категоричного імперативу. Але якщо категоричний імператив стосується до внутрішньої галузі (моральності) людини, то право складає зовнішній практичний аспект її життя. Право для кожної людини визначає певні рамки її діяльності. Воно вступає в дію лише тоді, коли людина виходить за його рамки і заходить у суперечність з іншою людиною.

Крім того, в роботі "Метафізика нравів" Кант своєрідно трактує природне право. За його концепцією, говорить, що в природному стані було відсутнє об'єктивне право. Людині споконвічно властиве одне-єдине природжене право - свобода морального вибору. З неї випливають такі невід'ємні якості людей, як рівність, здатність ділитися своїми думками. У додержавному стані людина здобуває суб'єктивні природні права, у тому числі право власності. Але вони нічим не забезпечені, крім фізичної сили індивіда і є попередніми. Сукупність таких суб'єктивних повноважень Кант назвав частково правом. Справді, юридичний і гарантований характер приватне право, за Кантом, здобуває тільки в державі, із утвердженням публічних законів.

Кант зазначав, що категоричний імператив — це моральний закон, закладений у природі всіх розумних істот. Відповідність їх дій цьому законові може бути внутрішня і зовнішня. Внутрішня буде тоді, коли мотивом слідування моральному законові виступає саме повага до цього закону, свідомість обов'язку чинити так, а не інакше. Зовнішня ж буде тоді, коли мотивом підпорядкування моральному законові є інші фактори — страх покарання, розрахунок на певні вигоди і т.д. Відповідність вчинку законові, безвідносно до його мотиву, Кант називав легальністю. Відповідність, яку забезпечував мотив, що базувався на ідеї обов'язку, — моральністю. Ця відмінність між легальністю і моральністю має суттєве значення для побудови всієї кантівської теорії держави і права. Важливо підкреслити, що Кант не протиставляє право і мораль, а розмежовує ці два поняття. За допомогою такого розмежування Кант окреслює сферу права, як область вчинків людей, що виконують моральний закон у силу зовнішньої згоди з ним, іншими словами, — це зовнішня поведінка індивідів. В цій сфері призначення категоричного імперативу полягає в гарантуванні свободи в людському співжитті, тобто він повинен поставити свавілля, власну вільну поведінку кожної особи у певні рамки, з тим щоб ніхто не міг порушувати свободу інших і щоб вона охоронялася однаково для всіх.