тема 2.2 пит5
.docРама́яна (санскр. रामायण, «подорож Рами») — частина індуїстського канону (смріті), що отримала своє остаточне оформлення між IV ст. до н. е. — ІІ. н. е. На відміну від Махабхарати, Рамаяна є порівняно струнким цілим з композицією та розгортанням сюжету. Індійські поетики називають міфічного автора Рамаяни — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму Рамаяну — першим художнім епосом (кав'я). В Рамаяні вже чітко виступають риси творчого методу пізнішого стилю кав'я: насиченість викладу ліризмом; ретельне виписування картин природи, які часто набувають символічного характеру; безліч стилістичних прикрас — порівнянь, поетичних тропів і постатей, багатозначних висловів, здійснюють принцип «подвійного сенсу» (дгвані).
Епічна поема складається з 24 тисяч віршів (шлок), об'єднаних у 7 книг (канд):
-
Бала-Канда - книга про дитинство Рами (героя Рамаяни).
-
Айодг'я-канда - книга про царський двір в Айодх'ї.
-
Аран'я-канда - книга про життя Рами в лісовій пустелі.
-
Кішкіндга-канда - книга про союз Рами з мавпячим царем в Кішкіндге.
-
Сундара-канда - «Прекрасна книга» про острів Ланка - царство демона Равани, викрадача дружини Рами - Сіти.
-
Юддга-канда - книга про битву мавпячого війська Рами з військом демонів Равани.
-
Уттара-Канда - «Заключна книга».
Основною фабулою є історія царственого вигнанця Рами та його вірної дружини Сіти, їхнє життя в лісовому усамітненні, викрадення Сіти царем лютих духів (ракшасів) Раваною, пошуки її Рамою, його союз із мавпячим царем, облога острова Ланка — царства Равана, бій мавп із ракшасами і єдиноборство Рами з десятиголовим Раваною, його перемога, звільнення Сіти і розлука із нею Рами.
У І тис. до н.е. Веди отримали своєрідне й вагоме продовження, причому вже в художньому (а не сакральному) епосі: поемах «Махабхарата» і «Рамаяна», які повно та яскраво висвітлюють міфологію Індії та стародавнє життя краю у нерозривній єдності. В цих творах поетичні описи природи та побуту давніх індійців переплітаються з фантастичними подвигами міфологічних героїв, які діють поряд з богами, духами та демонами. Об'єднує ці два твори образ бога Крішни (Вішну), який втілюється то у візничого героя Арджуни, доносячи йому волю богів, то у царевича Раму.