5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації

Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реа­білітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні ме­ханізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормаліза­ція функцій, серед яких перші два є провідними.

Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбува­ється корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за раху­нок вирівнювання основних нервових процесів.

Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкрива­ються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини у 8-10 разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здат­ність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попе­реджає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.

М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквіда­ції або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.

Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забез­печенні нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають по-засерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах. Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання орга­нів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізу­ють газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяль­ність кишечника.

Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують наси­чення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стиму­лює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.

Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих сис­тем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підви­щує спроможність виконання побутової і професійної роботи.

ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до при­значеного хворому рухового режиму: суворо постільного, постільного, напів-

236

237

Фізична реабілітація

Розділ 5. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів

постільного (палатного) і вільного. У післялікарнянии період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.

Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікуван­ня хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляєть­ся трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і ме­ханічним.

Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нерво­ві процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-пси­хічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.

Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мІкроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підви­щується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних про­цесів.

Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцево­го м'яза і його скоротливу функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективнішим стає кровообіг у малому і ве­ликому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.

Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарнянии періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-реф­лекторний, класичний і підводний душ-масаж.

Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, які використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.

Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внас­лідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинору­хового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.

Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при по­глинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостері­гається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).

Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покра­щують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну про­никність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.

Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міо­карді і його скоротливу функцію, що позитивно впливає на загальну гемодина­міку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.

При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні ме­тоди: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, елек­тросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотера­пію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, об­ливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.

Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищення фун­кції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.

Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Ви­користовують відновну працетерапію, націлену на відновлення тимчасово зни­женої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних захво-рюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хво­рі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну працетерапію. її мета — максимально можливе відновлення професійних на­вичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.