- •Фізична реабілітація
- •3.1. Лікувальна фізична культура
- •3.1.4. Періоди застосування лікувальної фізичної культури
- •3.1.5. Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •3.1.6. Рухові режими
- •3.1.7. Ефективність застосування лфк
- •В деяких суглобах кінцівок, градуси стосовно вихідного положення
- •Рухи пальців кисті
- •3.2.1. Механізми лікувальної дії масажу
- •3.3. Фізіотерапія
- •3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників
- •3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •3.4. Механотерапія
- •3.5. Пра1іетерапія
- •3.6. Поєднання засобів фізичної реабілітації
- •3.7. Загальні поняття про санаторно-курортне лікування
- •4.2.1. Рани
- •4.2.2. Опіки і відмороження
- •4.2.3. Переломи кісток
- •4.2.4 Ампутаиїї
- •4.3. Фізична реабілітація
- •4.3.1. Оперативні втручання-на органах грудної порожнини
- •4.3.2. Оперативні втручання на органах черевної порожнини
- •І суглобів
- •5.1. Фізична реабілітація
- •5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.1.2. Недостатність кровообігу
- •5.1.3. Атеросклероз
- •5.1.4. Інфаркт міокарда
- •5.1.5. Стенокардія
- •5.1.6. Гіпертонічна хвороба
- •5.1.7. Гіпотонічна хвороба
- •5.1.8. Ревматизм
- •5.1.9. Захворювання серия
- •5.2.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.2.2. Пневмонія
- •5.2.3. Плеврит
- •5.2.4. Бронхіальна астма
- •5.2.5. Емфізема легень
- •5.3.2. Гастрит
- •5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •5.3.4. Захворювання кишок
- •5.3.6. Спланхноптоз
- •5.4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.4.2. Ожиріння
- •5.4.3. Цукровий діабет
- •5.4.4, Подагра
- •5.5. Фізична реабілітація при захворюваннях суглобів
- •5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.5.2. Артрити
- •5.5.3. Артрози
- •Фізична реабілітація при дефектах постави, сколіозах та плоскостопості
- •6.1. Дефекти постави
- •6.2. Сколіоз
- •6.3. Плоскостопість
- •Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
- •7.2. Захворювання і травми периферичної нервової системи
- •7.2.1. Радикуліт
- •7.2.2. Неврит диневого нерва
- •7.3. Захворювання і травми центральної нервової системи
- •7.3.1. Інсульт
- •Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі (за в.М. Максимовою, т.С. Ананьєвою, 1995)
- •7.3.2. Травми головного мозку
- •7.3.3. Травми спинного мозку
- •7.3.4. Неврози
- •8.1. Фізична культура
- •8.2. Фізична культура у середньому і похилому віці
- •9.1. Загальні уявлення про вагітність та пологи
- •9.3. Вплив фізичних вправ на організм вагітної
- •9.3.1. Застосування фізичних вправ під час вагітності
- •9.5. Фізичні вправи y післяпологовий період
- •9.5.1. Зміни в організмі жінки після пологів
- •9.5.2. Заняття фізичними вправами після пологів
- •03680, Київ, вул. Фізкультури, 1
- •04053, Київ-53, Артема, 25.
4.2.1. Рани
Рани — це порушення цілісності шкіри, слизових оболонок та інших тканин. Вони характеризуються болем, кровотечею, зіянням країв і розладом функцій. За ступенем і характером ушкодження тканин розрізняють: поверхневі і глибокі, проникаючі, сліпі та наскрізні; колоті, різані, рубані, забиті, рвані, розмічені, кусані, отруйні, вогнепальні і мішані рани. Всі рани, за винятком операційної, інфіковані. Особливо небезпечні рани, отримані при стихійних лихах і військових діях: вони обширні, супроводжуються занесенням землі, різних уламків (скла, каміння, снарядів) тощо, поєднуються із численними переломами кісток, опіками. Комбіновані та тяжкі травми призводять до травматичного шоку, ускладнюються іноді газовою гангреною і правцем.
При лікуванні ран в першу чергу зупиняють кровотечу і проводять хірургічну обробку, а, при потребі, іммобілізують. Загоювання рани поділяють на дві фази: гідратація (наростання набряку) і дегідратація. Перша — супроводжується гіперемією, набряком, ацидозом, розпадом і відшаруванням нежиттєздатних тканин, очищенням рани. Фаза дегідратації характеризується зворотним розвитком запальної реакції, переважанням процесів регенерації, загоєнням рани.
Загоєння ран може відбуватись первинним і вторинним натягом, під струпом. При загоєнні первинним натягом утворюється лінійний рубець через 5-Ю днів після отримання травми, що залежить від локалізації рани, стану і віку поранених. Загоєння вторинним натягом відбувається через значно більший
час з утворенням широких, інколи деформуючих, грубих рубців, що виникають при значних ушкодженнях, сторонніх тілах і розвитку нагноєння. Загоєння під струпом спостерігається при поверхневих ушкодженнях шкіри, опіках і відмороженнях. Його видаляти не можна, бо струп захищає рану від інфікування і ушкодження.
Частим ускладненням травм м'яких тканин, тривалої іммобілізації і деяких захворювань с утворення контрактури — обмеження рухливості у суглобі і анкілозу — нерухливості в ньому. Залежно від того, яка тканина переважає в утворенні контрактури, розрізняють дерматогенні, десмогенні, міогенні, артрогенні контрактури. Для всіх контрактур характерна атрофія м'язів, що рано виникає.
Рис. 4.5. Рубцева контрактура шиї після опіку
Дерматогенні (шкірні) контрактури утворюються внаслідок стягування шкірних рубців після опіків (рис. 4.5), ран, запальних процесів.
Десмогенні контрактури виникають внаслідок рубцевого зморщування або переродження апоневрозів.
Міогенні (м'язові) контрактури утворюються при вкороченні м'язів внаслідок поранення, запальних процесах, переломах кісток.
Артрогенні контрактури виникають внаслідок змін тканин суглоба після переломів і ушкоджень.
У хірургічній практиці деякі контрактури називають за причиною виникнення: неврогенні — що виникають при травмах І захворюваннях нервової системи, іммобілізаційні -— що утворились після тривалої іммобілізації суглоба. Лікування контрактур проводиться з урахуванням їх локалізації, часу утворення, обсягу тканин, що втягнуті в патологічний процес. Призначають медикаментозні препарати, що зменшують біль І рефлекторне напруження м'язів, ліквідують запальні зміни, сприяють розм'якшенню і розсмоктуванню рубців, спайок. Водночас обов'язково застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, а при розвитку стійкої контрактури доповнюють ортопедичними методами. Так, при згинальній контрактурі колінного суглоба може використовуватись коригуючий шино-гільзовий аппарат (рис. 4.6), етапні гіпсові пов'язки (рис. 4.7), що поступово, в декілька етапів, забезпечують розтягнення (редресацію) патологічних тканин. Застосовуються також гіпсові пов'язки з вмонтованими шарнірами зі стрижнем, що дають змогу за допомогою закрутки за Мемзеном (рис. 4.8) повільно вирівнювати кінцівку. Делікатно діє на суглоб і оточуючі його тканини витягнення (рис. 4.9), особливо у воді.
У лікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура після ран призначається з першого дня у два періоди. У І період ЛФК має такі завдання: попередження пневмоній, тромбоемболій, порушень лімфо- та венозного відтоку; покра-
124
125
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізичка реабілітація при хірургічних захворюваннях
Рис.
4.6. Коригуючий
шино-гільзовий апа- Рис. 4.8.
Закрутка
за Мемзеном при кон-
рат
при контрактурі колінного суглоба трактурі
колінного суглоба
Рис. 4.7. Етапна гіпсова пов'язка при кон- Рис. 4.9. Витягнення при контрактурі ко-
трактурі колінного суглоба лінного суглоба
щання трофічних і регенеративних процесів; підвищення психоемоційного стану.
Призначаються загальнорозвиваючі і дихальні вправи, а з 2-4-го дня — спеціальні. Застосовуються вправи для дистальних сегментів ушкодженої кінцівки, симетрично розташованих м'язів, ідеомоторні вправи. Під час виконання рухів необхідно виключити можливість травмування рани пов'язкою, яка загальмує процес загоєння. Рекомендують 2-3-секундні ізометричні напруження м'язів, поступово збільшуючи їх тривалість у кінці періоду до 5-7 с Одночасно включаються вправи для уражених сегментів. ЛФК застосовують у формі ранкової гігієнічної та лікувальної гімнастики, самостійних занять по декілька разів на день. Інтенсивність вправ мала, а наприкінці періоду — помірна. Тривалість лікувальної гімнастики 5-12 хв.
У II період завдання ЛФК такі: сприяння утворенню рухливого еластичного рубця; попередження контрактур і атрофії м'язів; відновлення амплітуди рухів, функціонального стану організму. Застосовуються загальнорозвиваючі і дихальні вправи, спеціальні вправи для пошкодженого сегмента: махові без предметів і з ними, з опором і статичним утриманням, легким обтяженням та ін. Для протидії розвитку контрактур рекомендуються вправи на розтягнення і рухи у суглобах, що утягнуті у патологічний процес. їх виконують у повільному темпі, плавно, без ривка, при розслабленні м'язів ураженої кінцівки, з максимально можливою амплітудою і повторювати їх слід багато разів протягом дня. У разі необхідності застосовують лікування положенням. Окрім форм
ЛФК І періоду, у II використовують гідрокінезитерапію, лікувальну ходьбу, прогулянки, малорухливі ігри. Комплекси лікувальної гімнастики поступово ускладнюють, збільшують інтенсивність і тривалість занять до 15-25 хв.
Лікувальний масаж призначають з 2-3-го дня для сприяння ліквідації набряку, посилення крово- і лімфообігу, місцевого обміну речовин, стимуляції процесів регенерації. Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж відповідних паравертебральних зон, масаж здорової кінцівки чи симетрично розташованих сегментів і відсмоктуючий масаж.
У період рубцювання рани основну увагу приділяють ушкодженому сегменту і найближчим до нього суглобам для відновлення функцій і попередження контрактур. Застосовують глибоко охоплюючі погладжування, розтирання, розтягування, зсування, безперервну вібрацію, струшування. Прийомами погладжування і глибокого розтирання старанно масажують суглобові сумки, сухожилки м'язів і місця їх прикріплення. Проводять пасивні і активні рухи в суглобах.
Фізіотерапію при ранах застосовують раніше за всі інші засоби фізичної реабілітації для запобігання і боротьби з інфекцією, зменшення болю, протизапальної і дегідратуючої дії на поверхню рани, розсмоктування крововиливу. Після хірургічної обробки рани використовують УФО, діадинамотера-пію, УВЧ-терапію, електрофорез новокаїну і антибіотиків на ушкоджену ділянку. У подальшому для прискорення відторгнення відмерлих тканин, стимуляції регенерації, розпушення фіброзної сполучної тканини використовують солюкс, індуктотермію, мікрохвильову терапію.
Після загоєння рани для завершення процесу регенерації, утворення еластичного рухливого рубця локально застосовують парафінові й озокеритні аплікації, компреси, ванни локальні та загальні, ультразвук, електростимуляцію ослаблених м'язів. У випадках виникнення контрактур для розм'якшення І розсмоктування рубцевих змін і відновлення функції суглобів застосовують ще електрофорез і ультрафонофорез із розсмоктуючими лікарськими речовинами. Використовують скипидарні ванни і з шавлії загальні і локальні, під час яких у воді роблять ручний масаж і активні рухи ураженою кінцівкою.
Механотерапію застосовують після загоєння ран у випадках контрактур, рубцевих зрощень і пов'язаною з ними тугорухливістю у суглобах. Використовують рухи на апаратах маятникового типу. Механотерапію призначають після теплових процедур, гідро- і електролікування, під час або після лікувальної гімнастики, масажу.
Працетерапію застосовують з метою підтримки функції суглобів, координації рухів, збереження трудових навичок, підняття психоемоційного тонусу хворого. Пропонують скручувати бинти, згортати серветки, ліпити з пластиліну, в'язати, виготовляти конверти тощо. Після утворення рубця призначають роботу на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді, друкарській машинці, ткацькому станку, палітурні І швейні роботи.
У післялікарняний період реабілітації застосовують усі засоби фізичної реабілітації.
126
127
Фізична реабілітація
Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
Лікувальну фізичну культуру призначають за III періодом. Завдання ЛФК: відновлення сили і витривалості травмованих м'язів; усунення контрактур; підвищення функціонального стану і фізичної працездатності організму; адаптація пацієнтів до побутових і виробничих навантажень. Використовують практично всі форми ЛФК. У комплексах лікувальної гімнастики застосовують вправи великої інтенсивності і тривалість занять збільшується до 30^45 хв. При цьому необхідно дотримуватись поступовості у підвищенні загального фізичного навантаження і, особливо, місцевого — на післяраневу ділянку.
При наявності контрактур застосовують переважно пасивні вправи для розтягнення укорочених та зморщених тканин і активні — для зміцнення здебільшого розтягнутих та атрофованих м'язів-антагоністів. Поява незначного болю при розтягненні не є приводом для обмеження амплітуди рухів. Однак до сильного болю доводити не треба, тому що він спричиняє рефлекторно-захисне напруження м'язів і тим збільшує контрактуру. Для попередження або зменшення неприємних відчуттів перед початком занять рекомендується застосовувати теплові і знеболюючі процедури, проводити вправи у теплій воді (36-38 °С). Пасивні рухи в заняттях зберігають, доки амплітуда рухів в суглобі не відновиться повністю.
Лікувальний масаж призначають для покращання еластичності та пружності м'язів, нормалізації їх тонусу і скорочувальної здатності, ліквідації контрактур. Використовують місцевий класичний масаж післяраневої ділянки, масаж руками або щітками під водою у ванні, підводний душ-масаж.
У випадку контрактур, окрім класичного масажу ушкодженої кінцівки, застосовують сегментарно-рефлекторний. При контрактурах верхніх кінцівок масажують верхньогрудні та шийні паравертебральні зони іннервації D6—DI, С7—СЗ спинномозкових сегментів; при контрактурах нижніх кінцівок — попереково-крижові і нижньогрудні зони іннервації S3—SI, L5—LI, D12—D11. Проводиться відсмоктуючий масаж ушкодженої кінцівки та масаж ураженого контрактурою суглоба. Масажують розтягнуті й ослаблені м'язи, використовуючи погладжування, розтирання, розминання, вібрацію. Укорочені контрактурою м'язи масажують з використанням площинного, охоплюючого і щипцепо-дібного погладжування; розтирання — штрихування, пиляння, перетинання. При відсутності явищ рефлекторних контрактур застосовують розминання і вібрацію. Прийомами щипцеподібного погладжування, поздовжнього розтирання, безперервної вібрації масажують сухожилки контрактурно скорочених м'язів. Проводиться погладжування і розтирання ураженого суглоба, старанно масажують місця прикріплення сухожилків, суглобові сумки. При рубцевих натягах шкіри і дерматогенних контрактурах застосовують інтенсивні прийоми: розтирання — штрихування, перетинання, зсування і прийоми стимуляції у вигляді розтягувань і збирань в складку шкіри і підшкірної основи в різних напрямках, що швидко повторюються. Проводяться струшування кінцівки, пасивні і активні рухи в суглобах.
Фізіотерапія спрямована на нормалізацію функцій нервово-м'язового апарату травмованої ділянки; розсмоктування рубцевих змін, усу-
128
нення контрактур і повне відновлення функції суглоба; стимуляцію трофічних і обмінних процесів в організмі; підвищення реактивності і захисних сил організму, загартування. Використовують електростимуляцію ослаблених м'язів, теплі прісні та скипидарні ванни, душі, парафіно- і озокеритолі-кування, грязелікування, ультразвук, лазні парову і сухоповітряну, геліотерапію тощо.
Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, збільшення сили м'язів за допомогою рухів на апаратах блокового типу та таких, що діють за принципом важеля. Перед заняттями на апаратах рекомендується провести теплові процедури, лікувальний масаж і лікувальну гімнастику. Механотерапія може проводитися у воді, з використанням різних качалок, блокових пристроїв тощо. В санаторно-курортних умовах застосовуються різноманітні тренажери, що доповнюють заняття лікувальною гімнастикою. Вони сприяють розвиткові сили і гнучкості, координації рухів, підвищують функції серцево-судинної, дихальної систем та фізичну працездатність.
Працетерапія (відновна і професійна) здійснюється в реабілітаційних центрах, відділеннях працетерапії лікарень та центрах професійної реабілітації. Для відновлення загальної працездатності (роботи в саду, столярні, слюсарні роботи, пиляння і коління дров та ін.) добирають такі трудові процеси, що за структурою та енерговитратами наближаються до виробничих, відновлюють і підвищують професійну працездатність.
У випадках стійких, особливо комбінованих контрактур (дермато-десмо-генно-міогенні), коли засоби фізичної реабілітації разом з іншими методами комплексного консервативного лікування не привели до бажаного результату, їх усувають оперативним шляхом. Після операції у комплексі лікувальних заходів застосовують фізичну реабілітацію за схемою, що описана в цьому розділі.