2 курс / Микробиология 1 кафедра / Доп. материалы / ВИЧ_инфекция_у_женщин_Пособие_для_врачей_и_интернов_Охапкин

здійснення державних закупівель медичних послуг поки що не застосовуються.

Крім того, в стадії обговорення перебуває питання про доцільність створення спеціальних органів управління охороною здоров’я на рівні районних державних адміністрацій, де вони у даний час поки що відсутні.

Планування, регулювання та управління

У прийнятих у 1992 році Парламентом України Основах законодавства України про охорону здоров’я, що є основним національним законодавчим актом у цій сфері, охорона здоров’я визначена як система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя. Зазначений законодавчий акт та прийняті на його розвиток інші закони та підзаконні акти досить детально регулюють питання розробки політики охорони здоров’я та її реалізації.

Згідно з вказаним законодавчим актом, основи державної політики у зазначеній сфері визначає Верховна Рада (Парламент) України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитнофінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров’я.

Складовою частиною державної політики

охорони здоров’я в Україні є політика охоро-

ни здоров’я в Автономній Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади.

Гарантом права громадян на охорону здоров’я виступає Президент України, який через систему органів державної виконавчої

2. Система охорони здоров’я в Україні

влади забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я, проводить у життя державну політику у цій сфері та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпоряд- чу діяльність в галузі охорони здоров’я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та підпорядковані їм органи, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику охорони здоров’я в межах своїх повноважень, встановлених законодавством.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони здоров’я України. З метою координації роботи закладів охорони здоров’я, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, ефективного використання і концентрації матеріально-технічних ресурсів, поліпшення якості надання медичної допомоги населенню постановою Кабінету Міністрів України при Міністерстві охорони здоров’я України утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань взаємодії закладів охорони здоров’я, яку очолює Міністр охорони здоров’я України.

Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністра- тивно-територіальних одиницях України

Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні

нотатка 1

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-полі- клінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбула- торно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарноепідеміологічні станції, дезинфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

д) інші програми в галузі охорони здоров’я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

До видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, належать видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельд- шерсько-акушерські та фельдшерські пункти)5.

З районних бюджетів та бюджетів міст республіканського (АР Крим) і обласного значення здійснюються видатки на первинну медико-сані- тарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки) та видатки на програми медико-сані- тарної освіти (міські та районні центри здоров’я і заходи по санітарній освіті).

З бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів здійснюються видатки на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклініч- ну та стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення); на спеціалізовану амбулаторно-поліклі- нічну та стаціонарну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматологічні, центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові); на санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз, санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації); на інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро су- дово-медичної експертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи).

5.Починаючи з 1.01.2006 р., згідно із змінами до Бюджетного кодексу України, внесеними Верховною Радою України 13.01.2005 р., ці видатки здійснюватимуться з районних бюджетів чи з бюджетів міст обласного значення.

покладаються на Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та управління охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій.

Як вже наголошувалося вище, абсолютна більшість медичних та профілактичних послуг надається державними та комунальними закладами охорони здоров’я, відносно яких держава та місцеві громади виступають водночас і як суб’єкти права власності, і як суб’єкти, що забезпечують утримання державних і комунальних медичних закладів (які продовжують залишатися бюджетними установами з вкрай незначними правами та можливостями щодо прийняття автономних управлінських та фінансових рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання ресурсів) в рамках жорстких постатейних кошторисів. Державні закупівлі медичних послуг з використанням договірних відносин між платниками (в особі розпорядників бюджетних коштів) та постачальниками послуг, незважаючи на наявні правові можливості, не застосовуються.

Це дає підстави стверджувати, що, в даний час в Україні (на відміну від розвинутих європейських країн, де при фінансуванні системи охорони здоров’я за рахунок загальних податків, тобто з бюджету, використовується контрактна модель публічних закупівель медичних послуг) формально поки що продовжує використовуватися інтеграційна модель організації охорони здоров’я (модель Семашко).

На відміну від переважної більшості інших галузей народного господарства, фінансування охорони здоров’я залишається майже повністю залежним від Державного та місцевих бюджетів. Такий стан справ закріплено прийнятим Верховною Радою (Парламентом) України 12 червня 2001 р. Бюджетним кодексом, який встановив розмежування видатків на потреби охорони здоров’я між бюджетами різних рівнів (нотатка 1).

При всіх відомих перевагах принципу децентралізації така організація фінансування сектора охорони здоров’я виглядає не досить ефективною, що підтверджується й реальним станом справ. Вона не сприяє широкому об’єднанню фінансових ресурсів і ризиків у більш-менш потужні пули, що охоплюють достатньо велику кількість населення, перекладаючи фінансування основної маси медичних послуг на рівень малопотужних з економічної та політичної точки зору

територіальних громад базового рівня (село, селище, місто, сільський район).

В Україні діє цілий ряд затверджених указами Президента та постановами Кабінету Міністрів загальнодержавних та національних програм з найактуальніших проблем охорони здоров’я, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету. З урахуванням цих програм Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації зобов’язані розробляти та затверджувати відповідні регіональні програми, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

Однак, донедавна в Україні не існувало єдиного державного плану (програми) у сфері охорони здоров’я. Певним кроком на шляху до створення такого документа, який повно і вичерпно представлятиме політику в сфері охорони здоров’я, стало затвердження спеціальною постановою Кабінету Міністрів України 14 січня 2002 року Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки. Вказана програма консолідувала у собі заходи, спрямовані на розв’я- зання надзвичайно широкого спектру проблем охорони здоров’я, а саме:

•заходи щодо подальшого розвитку та вдосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я;

•заходи щодо забезпечення справедливості

ірівності у питаннях охорони здоров’я;

•заходи щодо поліпшення умов виживання

іпідвищення якості життя населення;

•заходи щодо поліпшення здоров’я жінок, дітей і молоді, працюючого населення, літніх людей;

•заходи щодо створення кращих можливостей для інвалідів;

•заходи щодо зниження захворюваності та поширеності хвороб найбільш соціально значущих хвороб, нещасних випадків, травм та отруєнь;

•заходи щодо сприяння формуванню здорового способу життя;

•заходи щодо розв’язання медичних проблем екології;

•заходи щодо поліпшення фінансування та управління ресурсами системи охорони здоров’я;

•заходи щодо вдосконалення медичної допомоги населенню;

2.Система охорони здоров’я в Україні

•заходи з вдосконалення системи підготовки медичних кадрів;

•заходи з розвитку інформаційного забезпечення сфери охорони здоров’я;

•заходи щодо розвитку наукових досліджень

усфері охорони здоров’я;

•заходи щодо розвитку медичної етики і деонтології;

•заходи щодо вдосконалення соціально-еко- номічного захисту медичних працівників;

•заходи щодо міжнародного співробітництва та партнерства України у сфері охорони здоров’я.

Передбачається, що загальнодержавні заходи зазначеної програми будуть фінансуватися за рахунок державного бюджету, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації зобов’язані розробити з її урахуванням відповідні регіональні програми і щороку передбачати здійснення заходів щодо їх виконання за рахунок місцевих бюджетів.

При плануванні загальної кількості стаціонарних ліжок органи управління охороною здоров’я мають виходити з встановлених у 1997 році спеціальною постановою Кабінету Міністрів України для кожного з 27 регіонів держави граничних нормативів потреби у стаціонарній медичній допомозі з розрахунку на 10 тис. населення конкретної території. Середній норматив для України при цьому складає 80 ліжок на 10 тис. населення. Проте жодних типових граничних нормативів планування кількості стаціонарних ліжок для конкретних видів лікувальних закладів та їх відділень (у розрізі спеціалізації останніх) в даний час немає.

Чисельність лікарського персоналу у са-

мостійних амбулаторно-поліклінічних закладах та поліклінічних (амбулаторних) відділеннях лікарень встановлюється, як правило, виходячи із затверджених Міністерством охорони здоров’я України штатних нормативів, прив’язаних до певної кількості (1 тис., 10 тис., 100 тис.) дорослого або дитячого населення тієї чи іншої адміністратив- но-територіальної одиниці (село, селище міського типу, місто, район, область). При цьому число посад лікарів, які надають первинну амбулаторну медичну допомогу (дільничні терапевти та педіатри), розраховується на кількість населення, яке проживає на

Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні

приписній дільниці. Додатково до кількості, встановленої цими нормативами, за окремими нормативами можуть вводитися посади цехових дільничних терапевтів та лікарів інших спеціальностей, які забезпечують амбулаторний прийом працівників підприємств, а також лікарів-педіатрів для обслуговування дітей у прикріплених дитячих дошкільних закладах та школах.

Чисельність середнього медичного персоналу для забезпечення амбулаторної допомоги, як правило, планується за нормативами, прив’язаними до певної кількості лікарів відповідної спеціальності. Існують також окремі типові штатні нормативи кількості посад середнього медичного персоналу фельд- шерсько-акушерських пунктів, що забезпечують амбулаторну допомогу населенню у сільській місцевості. Ці нормативи прив’я- зані до встановленої наказом Міністерства охорони здоров’я України кількості населення, що обслуговується фельдшерсько-аку- шерським пунктом.

Кількість медичного персоналу у медичних стаціонарах планується на підставі встановлених Міністерством охорони здоров’я України типових штатних нормативів, розрахованих на нормативну кількість ліжок у різних відділеннях стаціонарів різних рівнів (обласні, районні, міські лікарні тощо).

Описані вище підходи планування ліжкового фонду та кількості медичного персоналу, безперечно, не можна вважати раціональними. З одного боку, вони не сприяють підвищенню економічної ефективності роботи медичних закладів та встановленню контролю за видатками на утримання системи охорони здоров’я, а з іншого — не є такими, що відображають реальні медичні потреби населення.

Функції державного регулювання у сфері охорони здоров’я в Україні в основному зосереджені на національному рівні. Лише деякі заходи з регулювання діяльності у цій сфері належать до повноважень місцевих органів виконавчої влади.

Так, Міністерство охорони здоров’я України є відповідальним за організацію та здійснення обов’язкової державної акредитації закладів охорони здоров’я різних форм власності, ліцензування суб’єктів господарської діяльності (юридичних та фізичних осіб), що займаються наданням медичних послуг, виробництвом та продажем лікарських засобів; бере участь у розробці державних

соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я та затверджує відповідні нормативи у цій сфері. Воно також є відповідальним за забезпечення державної реєстрації та контролю за виробництвом, належним режимом зберігання і реалізації, якістю лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення; визначення вимог до професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, встановлення єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які займаються медичною та фармацевтичною діяльністю, та номенклатури медичних і фармацевтичних спеціальностей.

Крім того, Міністерство охорони здоров’я України за погодженням з Міністерством економіки затверджує перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, забезпечує періодичний перегляд та внесення змін до цього переліку.

Міністерство охорони здоров’я України за погодженням з Міністерством фінансів України також має право вносити зміни до затвердженого спеціальною постановою Кабінету Міністрів України переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади і установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Разом з тим, право встановлення розмірів граничних торгівельних надбавок (націнок) на лікарські засоби та вироби медичного призначення, що внесені до зазначеного переліку і реалізуються населенню через аптечну мережу або закуповуються державними і комунальними закладами охорони здоров’я, Кабінетом Міністрів України делеговане Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, які можуть регулювати зазначені торгівельні надбавки (націнки) у певних граничних межах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Рада міністрів Автономної Республіки Крим та зазначені вище місцеві державні адміністрації також регулюють (встановлюють) тарифи на незначний за обсягом дозволений законодавством перелік платних послуг, що надаються лікувально-профілактичними та санітарно-профілактичними державними і

комунальними закладами охорони здоров’я за рахунок особистих коштів громадян та юридичних осіб.

Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків державних і комунальних закладів охорони здоров’я, як і інших бюджетних установ та організацій, регулюється спеціальною постановою Кабінету Міністрів України, а форми відповідних документів встановлюються Міністерством фінансів України.

Схеми посадових окладів медичного та іншого персоналу державних і комунальних закладів охорони здоров’я, як і схеми посадових окладів працівників інших бюджетних установ та організацій, також регулюються спеціальною постановою Кабінету Міністрів України. Конкретні умови оплати праці з урахуванням характеру та специфіки роботи, розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я в межах схем, затверджених Кабінетом Міністрів України, встановлюються Міністерством охорони здоров’я України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і Міністерством фінансів України. При цьому керівникам державних та комунальних закладів охорони здоров’я в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надано право встановлювати працівникам цих закладів конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них, надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, за винятком матеріальної допомоги на поховання, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік, затверджувати порядок і розміри преміювання працівників

відповідно до їх особистого внеску в загаль-

ні результати роботи.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, а також розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, встановлюються спеціальними законами, які приймаються і періодично (як правило, щороку) коригуються Парламентом України. Державний нагляд за діяльністю відповідних фондів загально-

2. Система охорони здоров’я в Україні

обов’язкового державного соціального страхування, як вже наголошувалося вище, забезпечує Міністерство праці та соціальної політики України.

Нині формально існує законодавчо обумовлена можливість участі громадян в управлінні охороною здоров’я шляхом проведення відповідної громадської експертизи, налагодження діяльності громадських консультативних або наглядових рад, що можуть діяти при представницьких та державних виконавчих органах, створення професійних громадських організацій медиків та інших об’єднань громадян, сфера інтересів яких передбачає в тому числі й сприяння розвитку системи охорони здоров’я та медичного обслуговування. Тим не менш, відсутні чіткі законодавчі умови, що забезпечували б можливість створення самоврядування медичної професії, про значну роль якого в управління системами охорони здоров’я розвинутих країн коротко вже було сказано вище.

Основна відповідальність за планування, управління та регулювання у системі охорони здоров’я на національному рівні лежить на Міністерстві охорони здоров’я, що випливає з його встановленого законом статусу центрального спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у зазначеній сфері. На регіональному рівні відповідальними за планування, регулювання та управління, перш за все, є Міністерство охорони здоро- в’я Автономної Республіки Крим та управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а на субрегіональному рівні (у районах), де окремий спеціальний орган управління охороною здоров’я відсутній — безпосередньо районні державні адміністрації та головні лікарі районів, які водночас є головними лікарями центральних районних лікарень. На рівні місцевих громад (рівень села, селища та міста) функції планування та управління забезпечується відповідними виборними місцевими радами під контролем районних державних адміністрацій.

Нижче наведено основні повноваження Міністерства охорони здоров’я України, управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим. Повноваження сільських, селищних та міських рад описані у підрозділі «Децентралізація системи медичного обслуговування».

Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні

Міністерство охорони здоров’я

України

Детально повноваження Міністерства визначені у затвердженому відповідним Указом Президента України Положенні про Міністерство охорони здоров’я України. Деякі повноваження Міністерства прямо визначені у ряді законів, прийнятих Парламентом.

Основними завданнями Міністерства є:

•забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів;

•розробка, координація та контроль виконання державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку фармацевтичної промисловості;

•організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної допомоги населенню;

•розробка заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення;

•організація разом з Національною академією наук України та Академією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку медичної науки.

Відповідно до покладених на нього завдань, Міністерство забезпечує:

•участь у розробці проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, складовими елементами яких є в тому числі й заходи щодо забезпечення охорони здоров’я населення;

•підготовку пропозицій щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку охорони здоров’я, розробку та організацію виконання державних комплексних та цільових програм охорони здоров’я;

•участь у формуванні та реалізації інвестиційної та антимонопольної політики в сфері охорони здоров’я;

•управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління (мається на увазі досить незначна кількість закладів, що перебувають у безпосередньому управлінні Міністерства і фінансуються з центрального бюджету);

•організацію та здійснення відповідно до законодавства державної акредитації закладів охорони здоров’я;

•вжиття заходів щодо розвитку підприємництва у сфері охорони здоров’я, ліцензування суб’єктів господарської діяльності (юридичних та фізичних осіб), що займаються наданням медичних послуг, виробництвом та продажем лікарських засобів тощо;

•координацію діяльності закладів охорони здоров’я, науково-дослідних установ (незалежно від їх підпорядкування і форми власності) з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя;

•нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

•участь у розробці державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я, затвердження відповідних нормативів у цій сфері;

•затвердження державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, державних стандартів якості лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, питної води, медичної техніки та виробів медичного призначення;

•участь у розробці та введенні в дію екологічних нормативів та норм радіаційної безпеки;

•участь у здійсненні державного регулювання радіаційної безпеки;

•забезпечення державної реєстрації та контролю за виробництвом, належним режимом зберігання і реалізації, якістю лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного призначення;

•організацію забезпечення населення лікарськими засобами;

•встановлення єдиних кваліфікаційних ви-

мог до осіб, які займаються медичною та фармацевтичною діяльністю, та номенклатури медичних і фармацевтичних спеціальностей.

Рішення Міністерства охорони здоров’я України, прийняті ним як центральним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у межах встановленої законодавством

компетенції, є обов’язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

Управління охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій,

Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим

Детально повноваження управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій визначені відповідним типовим положенням, затвердженим спеціальною постановою Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями зазначених управлінь є:

•забезпечення реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я на відповідній території;

•прогнозування розвитку мережі закладів охорони здоров’я для нормативного забезпечення населення медико-санітарною допомогою;

•здійснення заходів, спрямованих на запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям та на їх ліквідацію;

•організація надання медико-санітарної допомоги населенню, роботи органів меди- ко-соціальної експертизи, закладів судовомедичної та судово-психіатричної експертизи;

•забезпечення виконання актів законодавства в галузі охорони здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на збереження навколишнього природного середовища і санітарно-епідеміч- ного благополуччя населення, а також додержання нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров’я, вимог Державної фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Зметою виконання цих завдань, управління охорони здоров’я місцевих державних адміністрацій, зокрема:

•готують пропозиції до проектів програм соціально-економічного розвитку відповідних територій та проектів місцевих бюджетів, подають їх на розгляд відповідних

2. Система охорони здоров’я в Україні

державних адміністрацій та забезпечують їх виконання;

•у межах своєї компетенції сприяють органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території;

•вивчають стан здоров’я населення, вживають заходів до запобігання і зниження захворюваності та втрати працездатності, а також збільшення тривалості життя людей;

•здійснюють на основі галузевих медичних стандартів контроль за якістю та обсягом медико-санітарної допомоги, що надається закладами охорони здоров’я всіх форм власності на відповідній території;

•визначають потребу у медичній техніці, медикаментах, будівельних матеріалах, інвентарі, паливі, засобах автотранспорту;

•подають пропозиції та погоджують проекти планів приватизації закладів охорони здоров’я;

•здійснюють фінансування закладів охорони здоров’я, які утримуються за рахунок коштів обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, контролюють ефективне використання ними фінансових, матеріальних та трудових ресурсів;

•забезпечують здійснення контролю за підтриманням належного санітарного та епідемічного стану, організовують пропаганду наукових медичних і гігієнічних знань серед населення;

•проводять в установленому порядку державну акредитацію комунальних закладів охорони здоров’я;

•сприяють реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я шляхом проведення відповідної громадської експертизи, налагодження діяльності громадських консультативних або наглядових рад, громадських організацій працівників охорони здоров’я та інших об’єднань громадян;

•організовують правове виховання працівників галузі, роз’яснення законодавства про охорону здоров’я;

•визначають потребу у фахівцях різних спеціальностей для галузі охорони здоров’я, формують замовлення та проводять в установленому порядку підготовку, перепідготовку та атестацію працівників охорони здоров’я;

Стратегія розвитку сектора охорони здоров’я в Україні

•забезпечують взаємодію з іншими структурними підрозділами відповідних держадміністрацій, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян.

Фактично ті ж функції, що й обласні управління охорони здоров’я, виконує й Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим.

В той же час, як вже зазначалося вище, на рівні районних державних адміністрацій спеціальний орган управління охороною здоров’я відсутній. В даний час питання про доцільність створення таких органів на рівні району у вигляді відділів охорони здоров’я районних державних адміністрацій перебуває у стані обговорення.

Децентралізація системи медичного обслуговування

В управлінні системою охорони здоров’я України в основному використовуються такі форми децентралізації, як функціональна деконцентрація всередині системи охорони здоров’я, деконцентрація загальних управлінських повноважень на регіональному та субрегіональному рівнях та делегування повноважень.

Функціональна деконцентрація полягає у тому, що Міністерство охорони здоро- в’я України здійснює управління системою через Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які адміністративно підпорядковані відповідно Раді міністрів автономії та головам зазначених місцевих державних адміністрацій, а функціонально — Міністерству охорони здоров’я України. Разом з тим, повністю централізованими та вертикально підпорядкованими Міністерству охорони здоров’я України залишаються державна санітарноепідеміологічна служба, що забезпечує державний нагляд за дотриманням санітарногігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм (вона має відповідні установи на національному, регіональному (обласному та районному) та місцевому (великі міста) рівнях) та Державна інспекція з контролю якості лікарських засобів, що має відповідні установи на національному та регіональному (обласному) рівнях.

Деконцентрація загальних управлінських повноважень на регіональному та субрегіональноу рівнях передбачає, що виконавча влада в Автономній Республіці Крим, областях та районах здійснюється відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями та районними державними адміністраціями, голови яких призначаються Президентом України (голова уряду автономії призначається її парламентом). Завданням Ради міністрів автономії та вказаних місцевих державних адміністрацій є забезпечення відповідності законодавству усіх рішень (в тому числі й тих, що стосуються охорони здоров’я населення) місцевих органів влади, координація діяльності функціонально деконцентрованих державних служб тощо. Своєю чергою, голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України призначають на посади та звільняють з посад начальників відповідних місцевих управлінь охорони здоров’я, що, як зазначено вище, є структурними підрозділами цих адміністрацій, а також заступників начальників цих управлінь. Міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим призначається на посаду і звільняється з неї парламентом автономії за поданням голови її уряду. Міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та начальники обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій погоджують призначення на посади та звільнення з посад керівників закладів охорони здоров’я, що належать до сфери управління районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій (власне укладення та розривання контрактів з керівниками цих закладів забезпечується головами відповідних районних державних адміністрацій). Голови місцевих державних адміністрацій у межах наданих їм законодавством повноважень мають право видавати розпорядження в тому числі й з питань, що стосуються забезпечення охорони здоров’я населення, а Рада міністрів Автономної Республіки Крим — відповідно постанови та розпорядження. Міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим та начальники управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у межах встановлених законодавством повноважень видають відповідні накази.

Делегування повноважень використовується в управлінні охороною здоров’я на регіональному, субрегіональному та місцевому рівнях у відносинах між органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. При цьому застосовується принцип так званого зворотного делегування повноважень, згідно з яким управлінські повноваження, з одного боку, можуть делегуватися від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування, а з другого — від органів місцевого самоврядування до відповідних місцевих органів державної виконавчої влади.

Згідно з прийнятим Парламентом у 1997 році Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно лише на пленарних засіданнях обласних та районних рад (тобто, виборних місцевих представницьких органів) затверджуються програми соціально-еконо- мічного розвитку і бюджети районів та областей, які, серед іншого, містять відповідні положення стосовно охорони здоров’я. Забезпечення ж розвитку охорони здоров’я (тобто, фактично і управління нею), згідно з вказаним Законом, делегується обласними та районними радами відповідним обласним та районним державним адміністраціям (тобто, місцевим органам державної виконавчої влади). Останні здійснюють цю функцію на основі затверджених зазначеними радами місцевих програм соціально-еко- номічного розвитку і бюджетів з використанням переданих в управління рішеннями вказаних вище органів самоврядування фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів. Це пов’язано з тим, що, за законом, обласні та районні ради позбавлені права створювати власні виконавчі органи. Однак, відповідні місцеві державні адміністрації підзвітні та підконтрольні відповідним радам у частині делегованих повноважень.

Приблизно аналогічні стосунки з представницькими органами мають Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Міністерство охорони здоров’я Автономної Республіки Крим.

На рівні місцевих громад, тобто на рівні села, селища та міста має місце протилежна ситуація. Тут відповідні місцеві ради також мають виключне право щодо затвердження місцевих програм соціально-економічного розвитку і бюджетів. Однак, оскільки на цьому рівні державні виконавчі органи в особі місцевих державних адміністрацій відсутні,

2. Система охорони здоров’я в Україні

до власних (самоврядних) повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів Законом віднесене й управління закладами охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або передані їм державою. Крім того, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад у сфері охорони здоров’я Законом делеговані такі повноваження виконавчої влади як забезпечення доступності та безоплатності медичного обслуговування, розвитку всіх його видів та мережі лікувальних закладів усіх форм власності; визначення потреби та формування замовлень на кадри для цих закладів, укладення договорів на підготовку спеціалістів; забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення визначених законодавством категорій населення, які мають пільги у цій сфері; реєстрація статутів закладів охорони здоров’я, розташованих на відповідній території; внесення пропозицій про ліцензування індивідуальної підприємницької діяльності у сфері охорони здоров’я. Сільські, селищні та міські голови, які очолюють відповідні місцеві ради, призначають на посади і звільняють з посад керівників закладів охорони здоров’я, що належать до комунальної власності відповідних місцевих громад. У деяких містах у структурі виконавчих комітетів міських рад створені і діють міські відділи (управління) охорони здоров’я, але, як видно з викладеного, вони є структурними підрозділами органів самоврядування, а не місцевих органів державної виконавчої влади.

При цьому, виконуючи делеговані державою повноваження, вказані органи місцевого самоврядування діють під контролем відповідних місцевих державних адміністрацій. Згідно з прийнятим Парламентом Законом «Про місцеві державні адміністрації», ці адміністрації:

•реалізують державну політику в галузі охорони здоров’я на відповідній території;

•складають і подають на затвердження відповідним органам місцевого самоврядування (радам) проекти відповідних місцевих бюджетів (які містять у собі й пропозиції щодо забезпечення фінансування охорони

здоров’я) і звітують перед цими радами

про їх виконання;

•здійснюють фінансування закладів охорони здоров’я, що перебувають у державній

та комунальній власності, але передані в управління місцевим державним адміністраціям вищими органами державної влади або органами місцевого самоврядування;

•здійснюють загальне керівництво зазначеними закладами охорони здоров’я та їх ма- теріально-фінансове забезпечення, організовують їх роботу щодо надання медичної допомоги населенню;

•у спільних інтересах територіальних громад об’єднують на договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій та населення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утримання закладів охорони здоров’я;

•вживають заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням, епідеміям, епізо-

отіям та їх ліквідації.

Безпосередньо вказані завдання з використанням описаних вище повноважень виконують місцеві управління охорони здоров’я, які є структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Їх діяльність, пов’язана, зокрема, з фінансуванням територіальних систем охорони здоров’я, здійснюється у тісній співпраці з фінансовими управліннями

Висновки до підрозділу 2.1

відповідних місцевих державних адміністрацій та територіальними відділеннями Державного казначейства України.

Застосування такої форми децентралізації як приватизація, що передбачає передачу права власності на майно громадських закладів охорони здоров’я приватним фізичним і юридичним особам, обмежена вимогами Конституції України. Остання передбачає, що існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. У зв’язку з цим розвиток приватного сектора у системі охорони здоро- в’я відбувається в основному шляхом створення приватних закладів охорони здоров’я та медичних практик за рахунок приватних інвестицій. Через відсутність системи контрактних державних закупівель медичних послуг у постачальників — суб’єктів господарювання різних форм власності стримується й процес так званої функціональної приватизації, що передбачає передачу виконання частини медичних послуг, за надання яких зараз відповідає публічний сектор, до сфери відповідальності приватного сектора (наприклад, первинна медико-санітар- на допомога, що надається приватно практикуючими сімейними лікарями тощо).