1.3. Психологічні новоутворення молодшого школяра

У молодшому шкільному віці в дитини виникає безліч позитивних змін і перетворень. Це сензитивний період для формування пізнавального відношення до світу, навичок навчальної діяльності, організованості й саморегуляції.

Пізнавальний розвиток. У процесі шкільного навчання якісно змінюються, перебудовуються всі сфери розвитку дитини. Починається ця перебудова з інтенсивного розвитку інтелектуальної сфери. Основний напрямок розвитку мислення в шкільному віці - перехід від конкретно-образного до словесно-логічного мислення. Згідно з положеннями Л.С. Виготського про системний характер розвитку вищих психічних функцій, у молодшому шкільному віці «системоутворюючою» функцією є мислення, і це позначається на інших психічних функціях, які інтелектуалізуються, усвідомлюються й стають довільними.

На відміну від дитини-дошкільника, при розв'язку завдань, що основані на стихійно побудованих прикладах про почуттєво сприйманих властивостях речей або на засвоєні в спілкуванні з дорослими "життєві поняття", школяру доводиться враховувати такі властивості речей, які відбиваються й фіксуються у формі справді наукових понять.

Але рівень засвоєння цих понять може суттєво відрізнятися залежно від організації навчання. Складне мислення може бути емпіричним, абстрактно-асоціативним, що зводяться до оперування заздалегідь заданими ознаками перед-позначка (як правило, при традиційному навчанні). У системі розвивального навчання ставиться завдання вироблення так званого змістовно-теоретичного мислення, що дозволяє учню зрозуміти внутрішню сутність досліджуваного предмета, закономірності його функціонування й перетворення.

Інтелектуальна рефлексія (здатність до усвідомлення змісту своїх дій і їх підстав) є новоутворенням, що знаменує початок розвитку теоретичного мислення в молодших школярів. Теоретичне мислення виявляється в ситуації, що вимагає не стільки застосування правила, скільки його відкриття, конструювання.

У процесі навчання змінюються й інші пізнавальні процеси: увага, сприйняття, пам'ять. На першому плані - формування довільності цих психічних функцій, що може відбуватися або стихійно, у вигляді стереотипного пристосування до

умов діяльності навчання, або цілеспрямовано, як інтеріоризація особливих дій контролю.

З перших днів шкільного навчання пред'являються надзвичайно високі вимоги до уваги, особливо з погляду його довільності, керованості. Дитина за вказівкою вчителя повинна направляти й утримувати увагу на таких предметах, які не мають риси безпосередньої привабливості або незвичайності. Напрямок розвитку уваги в молодшій школі: від концентрації уваги в умовах, створених учителем, до самоорганізації уваги, розподілу й переключанню його динаміки

у межах завдання й усього робочого дня.

Сприйняття із процесу пізнання, розрізнення, що опирається на очевидні ознаки, стає діяльністю спостереження. Спостереження спочатку здійснюється під керівництвом учителя, який ставить завдання обстеження предметів або явищ, знайомить учнів із правилами сприйняття, обертає увагу на головні й другорядні ознаки, навчає способам реєстрації результатів спостережень (у вигляді записів, малюнків, схем). Сприйняття стає синтезуючим і установлюючим зв'язки, навмисним, цілеспрямованим спостереженням за об'єктом.

Пам'ять – одна із психічних функцій і видів розумової діяльності, призначена зберігати, накопичувати й відтворювати інформацію. Здатності довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього миру й реакціях організму й багаторазово використовувати її в сфері свідомості для організації наступної діяльності.

У молодшому шкільному віці вона здобуває осмислений характер, якщо опирається на приймання логічної обробки матеріалу. Важливо донести до дитини ідею необхідності активної роботи з, що запам'ятовуються матеріалом і його певної організації. Необхідно навчити дитину виділяти завдання й озброїти його прийомами запам'ятовування. Серед них:

- навмисне завчання;

- приймання активної розумової обробки матеріалу, його змістового угруповання; - виділення в тексті змістовних частин, їхнє позначення, складання плану;

- пошук значеннєвих опорних пунктів - ключових слів для даного уривка тексту, звужених назв; складання плану, класифікація, схематизація, мнемонічного сприйняття й ін.);

- повторне читання як спосіб розумової обробки матеріалу (на відміну від зубріння), що припускає постановку різних за типом завдань при наступнім читанні. [17]