ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Молодший шкільний вік як важливий етап розвитку дитини ………..5

1.2. Фізичний та моторний розвиток ………………………………………..6

1.3. Психологічні новоутворення молодшого школяра ……………………7

1.4. Розвиток особистості в молодшому шкільному віці ………………….9

РОЗДІЛ ІІ. ГІПЕРАКТИВНІСТЬ: ПРИЧИНИ, ОСОБЛИВОСТІ ТА НАСЛІДКИ

2.1. Поняття гіперативності …………………………………………………...13

2.2. Феномен гіперактивної поведінки дитини та її причини ……………...14

2.2.1. Характеристика гіперактивності …………………………………...14

2.2.2. Фактори ризику для формування гіперактивної

поведінки …………………………………………………………….21

2.3. Самоконтроль як найважливіша складова саморегуляції

поведінки гіперактивних дітей ……………………………………………24

2.4. Основні прояви гіперактивної поведінки дітей …………………………28

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………......31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………..33

ВСТУП

Завданням сучасної школи являється досягнення найбільш ефективної суспільної форми організації навчальної діяльності дітей. Однак, для цього необхідно знати природу й закономірності індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності.

Необхідність спеціального вивчення індивідуальних особливостей дітей як суб’єктів навчальної діяльності також являється актуальним в аспекті розробки проблеми формування особистості молодших школярів.

В початковій школі у дитини закладається фундамент системи знання, які поповнюються в подальші роки, в цей же час формуються розумові та практичні операції, дії та навички, без яких неможливе подальше навчання та практична діяльність.

Причини труднощів в навчальній діяльності дітей в масовій школі розглядалися багатьма психологами і в якості таких називалися як непідготовленість до шкільного навчання, в крайній своїй формі виступаюча як соціальна та педагогічна запущеність; соматична ослабленість дитини; розумова відсталість (оскільки значна частина розумово відсталих дітей попадає в 1й клас загальної школи і лише після рокового безуспішного навчання там направляється через методико-педагогічні комісії у спеціальні школи); неактивні взаємовідношення с однокласниками та вчителем, гіперактивність дітей.

Гіперактивність виступає як одне із проявів цілого комплексу порушень, відмічуваних у дітей; основний дефект, пов'язаний з недостатністю механізмів уваги й гальмуючого контролю. Порушення поведінки супроводжуються серйозними вторинними порушеннями, до яких, насамперед, відносяться слабка успішність у школі й складності в спілкуванні з іншими людьми.

Проблема надання допомоги гіперактивним дітям багато років являється актуальною проблемою в психології та педагогіці. В навчальних закладах ведеться пошук умов, адекватних психічним та фізичним можливостям учнів з даної категорії. У всьому вищеописаному визначається актуальність даної роботи.

Об’єктом дослідження ми обрали дітей молодшого шкільного віку (6-11 років).

Предметом дослідження виступають психічні особливості гіперактивності молодших школярів.

Метою дослідження було визначено розгляд феномену гіперактивності, з’ясування психологічних особливостей гіперактивної поведінки дітей молодшого шкільного віку.

Для досягнення поставленої мети ми визначили наступні завдання:

1. Здійснити аналіз доступних нам джерел з обговорюваної проблеми;

2. З’ясувати психологічні і фізіологічні особливості розвитку дітей молодшого шкільного віку;

3. Здійснити теоретичне дослідження щодо причин, особливостей гіперактивної поведінки дітей;

4. Сформулювати висновки дослідження.

Структуру роботи складають такі елементи: вступ, два розділи, висновок, список використаної літератури.

Розділ І. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОЛОДШОГО

ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1. Молодший шкільний вік як важливий етап розвитку дитини

У 6 (7) років дитина переступає межу дошкільного дитинства і періоду школяра. Цей переломний момент розвитку особистості супроводжується кризою семи років, процесами адаптації до школи та зміною родом занять: сюжетно-рольова гра поступається місцем навчальній діяльності. Дитині важко направити свою активність у розумову діяльність, бути уважним протягом довгого часу. Вона змінює звичний розклад дня, утворюються моральні установи, цінності та змінює авторитети, які, зазвичай, закріплюються вже не тільки на родинних зв’язках, а й на колективі класу та вчителі зокрема.

Молодший шкільний вік або середнє дитинство – у західних державах діти від 6 до 12 років, важливий період коли вони навчаються та удосконалюють різноманітні навички: від читання до арифметики до гри у м’яч і танців. Це час випробування дитиною своїх сил, розв’язання складних задач, що виникають як результат виклику самого себе як наслідок взаємодії з навколишнім світом. Ті, кому вдається справитися з цими задачами, становляться більш умілими та впевненими у собі, у тих, чиї спроби закінчуються невдачами, можливий розвиток відчуття неповноцінності або більш слабкого відчуття Я. [12]

Молодший шкільний вік - дуже відповідальний період розвитку людини, від повноцінного проживання якого залежить рівень інтелекту й особистості, бажання й уміння вчитися, упевненість у своїх силах.

Зміна соціальної ситуації розвитку полягає у виході дитини за рамки родини, у розширенні кола значимих осіб. Особливе значення має виділення особливого типу відносин з дорослим, опосередкованих завданням ("дитина - дорослий - завдання"). Учитель - це дорослий, соціальна роль якого пов'язана із пред'явленням дітям важливих, рівних і обов'язкових для виконання вимог, з оцінкою якості навчальної роботи. Шкільний учитель виступає як представник суспільства, носій соціальних зразків. Поступово протягом молодшого шкільного віку дитина відкриває й освоює ситуацію загальної рівності перед законами наук - математики, орфографії, орфоепії.

Нове положення дитини в суспільстві, позиція учня характеризується тим, що в нього з'являється обов'язкова, суспільно значима, суспільно контрольована діяльність - навчальна, він повинен підкорятися системі її правил і відповідати за їхнє порушення. [17]

1.2. Фізичний та моторний розвиток

Під фізичним розвитком розуміють комплекс морфо-функціональних показників, які тісно пов'язані з фізичною працездатністю й рівнем біологічного стану індивідуума в даний конкретний момент часу. [3]

У середньому дитинстві відбувається більш повільний і плавний ріст дитини в порівнянні з першими 2 роками життя. Шестирічна дитина в середньому важить 20,5 кг, а ріст його рівний 106 см. З моменту вступу дітей у школу наступає період рівномірного росту, який триває приблизно до 9 років у дівчинок і до 11 років у хлопчиків. Відбувається подовження костей у міру збільшення тіла. Цей процес може іноді супроводжуватися болями, що підсилюються. Оніміння кінцівок і ниючий біль у костях особливо часто турбують уночі й можуть доставляти дитині неприємні переживання. Це також повинно враховуватися на шкільних уроках у вигляді фізичних вправ під час занять або декілька-хвилинними перервами. А батьки в свою чергу повинні усвідомлювати, що кістяк і суглоби дитини ще остаточно не дозріли й тому більші навантаження на тренуваннях можуть привести до серйозних травм.

Груба та мілка моторика тіла становиться більш контрольованою при збереженій гнучкості та спритності. Досконале володіння своїм тілом, що розвивається в дітей протягом цього періоду, сприяє розвитку в них почуття "я можу" і дозволяє оцінити себе по гідності, що, безумовно, важливо для психічного здоров'я. Крім того, уміння гарно володіти своїм тілом сприяє визнанню з боку однолітків. Незграбних, з поганою координацією дітей часто не ухвалюють у групові ігри й заняття, вони можуть продовжувати почувати себе зайвими ще довго після того, як їх фізична незручність сама собою зникне. [12]

Отже, середнє дитинство - час, коли діти вдосконалюють свої моторні здатності й стають більш незалежними. Поліпшується координація рухів, удосконалюються навички володіння своїм тілом, підвищується праце спроможність та утримується активність й енергійність на високому рівні.