52. Державний нагляд за охороною праці (види та основні параметри проведення наглядових заходів).

Державний нагляд за охороною праці – метод забезпечення дотримання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Його здійснюють:

1. Управління Держпраці;

2. Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

3. органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України;

4. органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України.

Державний нагляд, відомчий i громадський контроль за охороною праці

З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в

Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю

з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП відповідно до

Закону «Про охорону праці» здійснюють:

– спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду

за охороною праці (Держпраця);

– спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки

(Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природного

середовища);

– спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки

(підрозділ Державної Служби з надзвичайних ситуацій);

– спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці

(Головний державний санітарний лікар та санітарно–епідеміологічна служба

Міністерства охорони здоров’я).

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких

господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних

формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого

самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється

законами України «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і

радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та

епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або

Кабінетом Міністрів України.

Свою роботу щодо нагляду за охороною праці Держпраці проводить через

територіальні (обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці та

експертно-технічні центри.

Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на

господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними

службами охорони праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці

створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та

санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям,

іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні

спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб).

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні

причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки

про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання

з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль

здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці,

яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо

охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про

усунення виявлених порушень НПА

53. Основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

7

актів, як «Цивільний кодекс», «Кримінальний кодекс», Закон України «Про

колективні договори і угоди», технічні Регламенти з безпеки промислового

обладнання та продукції, що розроблені згідно існуючих вимог Директив ЄС у цій

сфері і мають статус Законів, тощо.

Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці

регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до

яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти:

Укази і розпорядження Президента, рішення Уряду, нормативні акти міністерств

та інших центральних органів державної влади. Всі ці документи створюють єдине

правове поле охорони праці в нашій країні.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці

Стаття 4 Закону України «Про охорону праці» визначає, що засади

державної політики в галузі охорони праці базуються на 10 основних принципах:

1. Пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність

роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці.

2. Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення

суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та

продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та

нешкідливих умов праці.

3. Комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі

загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з

урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в

галузі науки і техніки та охорони довкілля.

4. Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам,

які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань.

5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та

суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів

діяльності.

6. Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з

урахуванням його здоров'я та психологічного стану.

7. Використання економічних методів управління охороною праці,

участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення

добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не

суперечить законодавству.

8. Інформування населення, проведення навчання, професійної

підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці.

9. Забезпечення координації діяльності органів державної влади,

установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони

здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення

консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками),

між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на

місцевому та державному рівнях.

8

10. Використання світового досвіду організації роботи щодо

поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного

співробітництва

54. Органи державного нагляду за охороною праці.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці" (ст. 44) державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

—  Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнагляд-охоронпраці);

—  Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки;

—  органи державного пожежного нагляду управління пожежноїохорони Міністерства внутрішніх справ України;

—  органи та заклади санітарно-епідеміологічної службиМіністерства охорони здоров'я України.

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і Рад народних депутатів та діють1 відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України Л

Посадові особи органів державного нагляду за охороною npaujj (державні інспектори) мають право:

—  безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці, одержувати від власника необхідні пояснення, матеріали та інформацію .з даних питань;

— надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим особам, керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади, обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці;

- зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення порушень вимог щодо охорони праці, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

— надсилати власникам, керівникам підприємств подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

Органи державного нагляду за охороною праці встановлюють порядок опрацювання і затвердження власниками положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють на підприємствах, розробляють типові документи з цих питань.

Власник повинен безплатно створити необхідні умови для роботи представників органів державного нагляду за охороною праці.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці несуть відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно з законодавством.

55. Державна служба України з питань праці: права і відповідальність посадових осіб.

56. Перелік питань щодо здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці.

57. Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

58. Завдання, принципи та види страхування від нещасного випадку на виробництві.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

— проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, спричинених умовами праці;

— відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або проф.

есійних захворювань;

— відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Основні принципи страхування від нещасного випадку:

— паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

— своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

— обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності;

— надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

— формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

— диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

— економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

За видами страхування від нещасних випадків поділяється так:

* індивідуальне - у даному разі страхувальником є фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

* колективне - коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Відповідно до Закону України "Про страхування" страхування від нещасних випадків може мати обов'язкову або добровільну форму. Обов'язкові види страхування запроваджуються законами України. З метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов'язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

Обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків Законодавчими актами визначається перелік об'єктів обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов'язкового страхування.

59. Суб’єкти та об’єкти страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни (в окремих випадках - члени їх сімей), страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібні згода або заява працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які підлягають згідно Закону обов‘язковому страхуванню, вважаються застрахованими незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (кон­тракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);

3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території Ук­раїни та не застраховані в системі соціального страхування краї­ни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'яз­кове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними стра­хових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездат­ності;

- страхування на випадок безробіття.

60. Страховий ризик і страховий випадок.

Страховий ризик — обставини, унаслідок яких може статися страховий випадок.

Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Професійне захворювання є страховим випадком також у разі його встановлення чи виявлення в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів.

Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів з охорони праці застрахованим, також є страховим випадком.

Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим.

Підставою для сплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленою формою.

Нещасний випадок — це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого чинника чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, унаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не передбачених переліком.

До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно (або переважно) впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших чинників, пов'язаних з роботою.

В окремих випадках Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим випадком захворювання, не внесене до переліку професійних, якщо на момент ухвалення рішення медична наука має нові відомості, які дають підстави вважати це захворювання професійним.

61. Фінансування страхових виплат, соціальних послуг та профілактичних заходів.

Усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених Законом, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.

Фонд бере участь у фінансуванні заходів, передбачених державними цільовими, галузевими, регіональними програмами поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, планами наукових досліджень з охорони, безпеки та гігієни праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення і виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдьження нормативних актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Фонд провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування.

Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок:

- внесків роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення;

- капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

- прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

- коштів, що надійшли від стягнення штрафів і пені із страхувальників та їх посадових осіб відповідно до закону;

- добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням. До коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Умови, порядок обслуговування, гарантії збереження коштів Фонду визначаються договором між банком, виконавчою дирекцією цього Фонду та Кабінетом Міністрів України.

Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитний рахунок приймає правління Фонду.

Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.

Прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку, використовується в порядку, визначеному правлінням Фонду.

62. Страхові тарифи та страхові виплати.

Страхові тарифи, диференційовані по галузях економіки (видах економічної діяльності) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом.

Сума страхових внесків страхувальників до Фонду соціального страхування від нещасних випадків повинна забезпечувати:

- фінансування заходів, спрямованих на вирішення завдань, передбачених Законом;

- створення відповідно до Закону резерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

- покриття витрат Фонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються:

- для роботодавців – у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб;

- для добровільно застрахованих осіб – у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Страхові внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється Кабінетом Міністрів України та є розрахунковою величиною при обчисленні страхових виплат.

Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).

Розмір зазначеної знижки чи надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт).

Страхові виплати.

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із Закону Фонд виплачує за страхованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Середньомісячний заробіток для обчислення суми страхових виплат потерпілому у зв'язку із втраченим ним заробітком (або відповідної його частини) визначається згідно з порядком обчислення середньої заробітної плати для виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

63. Права та обов’язки застрахованої особи.

Права та обов'язки застрахованого 

1. Застрахований має право на: 

- участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі з участю профспілкового органу або свого довіреної особи; 

- оскарження рішень з питань розслідування страхових випадків у державну інспекцію праці, профспілкові органи та до суду; 

- захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в суді; 

- самостійне звернення до лікувально-профілактичні установи державної системи охорони здоров'я та установи медико-соціальної експертизи з питань медичного огляду та переогляду; 

2. Застрахований зобов'язаний: 

1) дотримуватися правил з охорони праці та інструкції з охорони праці; 

2) повідомляти страховика про зміну місця свого проживання або місця роботи, а також про настання обставин, що тягнуть зміну розміру одержуваного ним забезпечення по страхуванню або втрату права на отримання забезпечення по страхуванню, в десятиденний строк з дня настання таких обставин;

 3) виконувати передбачені висновками установ медико-соціальної експертизи рекомендації щодо соціальної, медичної та професійної реабілітації, своєчасно проходити медичні переогляду у встановлені зазначеними установами терміни.

Второй вариант:

Застрахований має право:

1) брати участь на виборній основі в управлінні страхуванням від нещасних випадків;

2) бути повноважним представником застрахованих працівників і вимагати від Фонду виконання своїх обов'язків щодо соціального захисту потерпілих;

3) брати участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі з участю представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4) у разі настання страхового випадку одержувати від Фонду виплати та соціальні послуги, передбачені Законом;

5) на послуги медичної реабілітації;

6) на послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

7) на відшкодування витрат при медичній і професійній реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрати на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

8) на послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

9) отримувати безоплатно від Фонду роз'яснення з питань соціального страхування від нещасного випадку.

У разі смерті потерпілого члени його сім'ї мають право на одержання від Фонду страхових виплат (одноразової допомоги, пенсії у зв'язку із втратою годувальника) та послуг, пов'язаних з похованням померлого.

Застрахований зобов'язаний:

1) знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

2) у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:

а) лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або у медичних працівників, з якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

б) додержувати правил поведінки та режиму лікування, визначених лікарями, які його лікують;

в) не ухилятися від професійної реабілітації та виконання вказівок, спрямованих на якнайшвидше повернення його до трудової діяльності;

г) своєчасно повідомляти робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків про обставини, що призводять до зміни розміру матеріального забезпечення, складу соціальних послуг та порядку їх надання (зміни стану непрацездатності, складу сім'ї, звільнення з роботи, працевлаштування, виїзд за межі держави тощо).

64. Права та обов’язки роботодавця як страхувальника.

Права та обов'язки страхувальника 

1. Страхувальник має право: 

1) брати участь у встановленні йому надбавок і знижок до страхового тарифу; 

2) вимагати участі органу виконавчої влади з праці в перевірці правильності встановлення йому надбавок і знижок до страхового тарифу; 

3) захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих, у тому числі в суді. 

2. Страхувальник зобов'язаний: 

1) своєчасно реєструватися (перереєструватися) у страховика в якості страхувальника; 

2) у встановленому порядку та у визначені страховиком терміни нараховувати та перераховувати страховику страхові внески; 

3) виконувати рішення страховика про страхові виплати; 

4) забезпечувати заходи щодо запобігання настанню страхових випадків; 

5) протягом доби з дня настання страхового випадку повідомляти про нього страховику; 

65. Аналіз умов праці у галузі за показниками шкідливості та небезпечності чинників виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу.

«Гігієнічна» класифікація праці за (назва зверху)

1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

3.1 ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу (-//-), які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

3.2 ступінь – умови праці (-//-), які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворювавності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3.3 ступінь – умови праці (-//-), які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

3.4 ступінь — умови праці (-//-), які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);

4 клас НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) умови праці — (-//-), вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Ступінь шкідливості умов праці встановлюється за величиною перевищення граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин; класом та ступенем шкідливості чинників біологічного походження; залежно від величин перевищення чинних нормативів шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку; за показником мікроклімату, який отримав найвищий ступінь шкідливості з врахуванням категорії важкості праці за рівнем енергозатрат, або за інтегральним показником теплового навантаження середовища; за величиною перевищення граничнодопустимих рівнів електромагнітних полів та випромінювань; за параметрами радіаційного фактора відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ-97); за показниками природного та штучного освітлення; за величиною недодержання необхідної кількості іонів повітря і показника їх полярності.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудового процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідно гігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом). Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.

66. Загальні вимоги безпеки в галузі.

Загальні вимоги до технологічних процесів

Проектування, організація та проведення

технологічних процесів, відповідно до вимог ГОСТ 12.3.002-75 ССБТ повинні передбачати:

- зведення до мінімуму контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками (тканини з штучними волокнами), напівфабрикатами, готовою продукцією (особливо в процесі волого-теплової обробки) та відходами виробництва, що чинить шкідливу дію;

- заміну технологічних процесів та операцій (таких як розкрій тканини, настилання вати для виготовлення прокладок тощо), що зв'язаний з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями, при яких указані фактори мають меншу інтенсивність;

- своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих факторів на окремих технологічних операціях і негайне їх усунення;

- систему контролю та управління технологічним процесом, що забезпечує захист працюючих та аварійне вмикання виробничого обладнання;

- своєчасне видалення відходів виробництва, які є джерелом небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

При виконанні технологічних операцій робочі всіх професій виробничих підрозділів зобов'язані керуватися інструкціями з охорони праці, які враховують конкретні умови роботи на кожному робочому місці.

Загальні вимоги до виробничого обладнання

Усі верстати та обладнання необхідно міцно

закріплювати на своїх підмурках.

Кінці валів, махові колеса, які виступають, відкриті передачі ( шківи, ремені тощо) закриваються суцільним кожухом.

Елементи верстатів, швейних машин, що виступають та обертаються, обладнуються гладкими круглими укриттями або наглухо огороджуються.

Зубчасті шестерні необхідно повністю закривати глухими кожухами, каретками, що міцно прикріплені до станини або до іншої нерухомої частини машини.

Чищення, змащення та огляд обладнання потрібно виконувати тільки після повного зупину машини та вимкнення її з мережі. Виконувати ремонт та наладку обладнання на ходу забороняється. Допускати робочих до роботи на несправному обладнанні забороняється.

67. Вимоги безпеки до розміщення обладнання та утримання робочих місць.

Вимоги до розміщення обладнання та організації робочих місць.

Розміщення технологічного обладнання та виробничого реманенту повинне відповідати прийнятим на підприємстві схемам розподілення праці, забезпечувати безпеку та зручність їх експлуатації.

Робочих, що працюють ручною голкою та ножицями, необхідно забезпечувати наперстками з обідками та прокладками і ножицями, розмір кілець яких відповідає розміру пальців рук робочого.

Робочі місця забезпечуються гвинтовими стільцями з поперечною опорою.

Для зволоження тканини при прасуванні та пресуванні потрібно використовувати механічні розпилювачі-пульверизатори. Розбризкування води ротом не допускається.

На робочих місцях, де виконується підрізка деталей (місця для спеціальних швейних та обметувальних машин, столи для підрізки виробів тощо) необхідно мати тару для збирання обрізків.

68. Вимоги до санітарного контролю за станом повітря робочої зони.

Гранично допустимимою концентрацією (ГДК) шкідливої речовини в повітрі робочої зони вважається така концентрація, вплив якої на людину в разі її щоденної регламентованої тривалості не призводить до зниження працездатності чи захворювання в період трудової діяльності та у наступний період життя, а також не справляє негативного впливу на здоров'я нащадків. Робочою зоною вважається простір заввишки 2 м над рівнем підлоги або робочої площини, на якій розташовані місця постійного або тимчасового перебування працюючих.

За ступенем дії на організм людини шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки:1. надзвичайно небезпечні; 2. високонебезпечні; 3. помірно небезпечні; 4. малонебезпечні.

Контроль проби повітря виконується в зоні дихання людини з урахуванням місць утворення шкідливих речовин і шляхів, якими вони потрапляють в робочу зону. Кількість проб та метод контролю визначається санітарними нормами та органами санітарного нагляду.

Пилове забруднення повітря. Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0,1-0,2 мг/м3, в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0,5 мг/м3 , а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м3. Значення ГДК для нейтрального пилу, що не має отруйних властивостей, дорівнює 10 мг/м3.

Для відокремлення пилу від повітря застосовуються різні фільтри, які затримують пилові частинки розміром до 0,1 мкм і більше, залежно від розміру пор фільтра.

Методи нормалізації складу повітря робочої зони:

- Запобігання проникненню шкідливих речовин у повітря робочої зони за рахунок герметизації обладнання, ущільнення з'єднань, люків та отворів, удосконалення технологічного процесу.

- Видалення шкідливих речовин, що потрапляють у повітря робочої зони, за рахунок вентиляції, аспірації або очищення і нормалізації повітря за допомогою кондиціонерів.

Застосування засобів захисту людини.

Для роботи з отруйними і забруднювальними речовинами користуються спецодягом – комбінезонами, халатами, фартухами та ін.; а для захисту від кислот та лугів – гумовим взуттям та рукавичками. Для захисту шкіри, рук, обличчя, шиї застосовують захисні креми га пасти: антитоксичні, водостійкі, жиростійкі. Очі від можливих опіків та аерозолей захищають окулярами з герметичною оправою, масками, шоломами.

До засобів індивідуального захисту органів дихання (ЗІЗОД) належать респіратори, промислові протигази та ізолюючі дихальні апарати, які застосовуються для захисту від шкідливих речовин (аерозолів, газів, пари), що знаходяться в оточуючому повітрі.

69. Вимоги до засобів індивідуального захисту.

ЗІЗ повинні забезпечувати належний ступінь захисту від усіх видів небезпеки.

2. Конструкція. Ергономічність. ЗІЗ повинні бути сконструйовані і виготовлені таким чином, щоб вони в передбачуваних умовах експлуатації забезпечували максимально можливий рівень захисту споживача і щоб споживач при цьому міг без ускладнень займатися пов'язаною з ризиком діяльністю.

3. Рівні та класи захисту:

- Оптимальний рівень захисту, який повинен враховуватися при розробці конструкції ЗІЗ - це максимальний рівень захисту, при якому ефективність використання ЗІЗ не знижується в період впливів факторів ризику.

- Якщо характер різних передбачуваних умов експлуатації дозволяє виділити кілька рівнів небезпеки одного виду, при розробці конструкції ЗІЗ необхідно враховувати відповідні класи захисту.

4. Нешкідливість ЗІЗ. Відсутність факторів ризику та інших "внутрішніх" шкідливих факторів

5. Матеріали, з яких виготовляється ЗІЗ, а також продукти розпаду цих матеріалів не повинні негативно впливати на здоров'я споживача.

6. Будь-який компонент ЗІЗ, що дотикається або потенційно здатний дотикатися до споживача при використанні цього ЗІЗ, повинен бути гладким, не мати гострих країв, деталей, що виступають, і т. ін., здатних привести до появи подразнення шкіри або до травм.

7. Обмеження рухів, положення або чуттєвого сприйняття споживача, обумовлені застосуванням ЗІЗ, повинні бути мінімальними; ЗІЗ не повинен викликати рухів споживача, які можуть становити небезпеку для нього або інших людей.

8. Комфортність та ефективність.

9. Маса і міцність конструкції

ЗІЗ повинні мати якнайменшу масу при достатній міцності конструкції та ефективності захисту.

10. Сумісність різних класів або типів ЗІЗ, призначених для спільного використання.

70. Особливості заходів електробезпеки на підприємствах галузі.

Виділяють три системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:

- система технічних засобів і заходів;

- система електрозахисних засобів;

- система організаційно-технічних заходів і засобів.

Система технічних засобів і заходів електробезпеки

Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки поділяються на дві групи:

- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;

- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок.

Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають:

- ізоляцію струмовідних частин;

- недоступність струмовідних частин;

- блоківки безпеки;

- засоби орієнтації в електроустановках;

- виконання електроустановок, ізольованих від землі;

- захисне розділення електричних мереж;

- компенсацію ємнісних струмів замикання на землю;

- вирівнювання потенціалів.

Із метою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації і конструкції, в електроустановках застосовується одночасно більшість з перерахованих технічних засобів і заходів.

Ізоляція струмовідних частин. Забезпечує технічну працездатність електроустановок, зменшує вірогідність потраплянь людини під напругу, замикань на землю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при доторканні до неізольованих струмовідних частин в електроустановках, що живляться від ізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз із пошкодженою ізоляцією. Розрізняють:

- робочу — забезпечує нормальну роботу електроустановок і захист від ураження електричним струмом;

- додаткову — забезпечує захист від ураження електричним струмом на випадок пошкодження робочої ізоляції;

- подвійну — складається з робочої і додаткової;

- підсилену — поліпшена робоча ізоляція, яка забезпечує такий рівень захисту як і подвійна.

______________________________________

71. Вимоги безпеки до виробничих і допоміжних приміщень.

Вимоги до виробничих приміщень

Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені в СНиП 2.09.02-85.

При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати санітарну характеристику виробничих процесів, дотримуватись норм корисної площі для працюючих, а також нормативів площ для розташування устаткування і необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та зручне обслуговування устаткування.

Вибір типу приміщення визна­чається технологічним процесом та можливістю боротьби з шумом, вібрацією і забрудненням повітря. Наявність великих за розміром віконних прорізів та ліхтарів має забезпечувати хороше натуральне освітлення. Обов’язковим являється також улаштування ефективної вентиляції.

Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються різні вимоги, то необхідно їх групувати таким чином, щоб вони були ізольованими один від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами технологічного процесу та потоковістю виробництва — на верхніх поверхах багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та дільниці (наприклад, механо­скла­дальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.

Приміщення, де розташовані електрощитове, вентиляційне, компресорне та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно зачиненими на ключ, з тим, щоб в них не потрапили сторонні працівники.

З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій та знаки безпеки ( ГОСТ 12.4.026-76 „Цвета сигнальные и знаки безопасности"). Наприклад, жовтим кольором (або із чорними смугами) фарбують низько розташовані над проходами конструкції, звуження проїздів, малопомітні сходинки, виступи та перепади в площині підлоги.

Ширина основних проходів всередині цехів та дільниць повинна бути не менше 1,5 м, а ширина проїздів — 2,5 м.

Двері та ворота, що ведуть безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними (тепловими) завісами.

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розташування основного та допоміжного устаткування, виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок розташування устаткування і відстань між машинами визначаються їхніми розмірами, технологічними вимогами і вимогами техніки безпеки. Однак, у всіх випадках, до устаткування, що має електропривід, повинен бути вільний підхід з усіх сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м — зі сторони неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити впритул до конструктивних елементів будівлі — стін, колон.

Для обробки та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень від дії шкідливих та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю) та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку, олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та допускають миття поверхонь.

Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а об’єм і площа — 15 м³ та 4,5 м² відповідно на кожного працівника.

Приміщення чи дільниці виробництв з надлишками тепла (більше 20 ккал/(м³ *год)), а також із значними виділеннями шкідливих газів, парів чи пилу слід, як правило, розміщувати біля зовнішніх стін будівель, а у багатоповерхових будівлях – на верхніх поверхах.

Підлога на робочих місцях має бути рівною, теплою, щільною та такою, що не чинить опір ударам; мати неслизьку та зручну для очистки поверхню; бути стійкою до хімічних впливів та поглинення цих речовин.

Стіни виробничих та побутових приміщень мають відповідати вимогам шумо- і теплозахисту; підлягати легкому прибиранню та миттю; мати оздоблення, що виключає можливість поглинення чи осадження отруйних речовин (керамічна плитка, олійна фарба).

Приміщення, де розміщені виробництва з віділенням шкідливих та агресивних речовин (кислоти, луги, ртуть, бензол, сполуки свинцю та ін.), повинні мати стіни, стелю та конструкції, пофарбовані так, щоб попереджувалась сорбція (осаджування) цих речовин та допускались легкі очищення та миття цих поверхонь.

У приміщенях з великим виділенням пилу (шліфування, заточка, розмел) слід передбачити прибирання за допомогою пилососів чи гідрозмивання.

Колір інтер’єрів приміщень має відповідати вимогам технічної естетики.

Вимоги до допоміжних приміщень та будівель. До допоміжних відно­сяться приміщення та будівлі адміністративні, санітарно-побутові, громадського харчування, охорони здоров’я, культурного обслугову­вання, конструкторських бюро, для занять та громадських організацій.

Допоміжні приміщення різного призначення слід розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями або прибудованою до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо таке розміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях.

Висота поверхів окремих будівель, прибудов чи вбудов має бути не меншою 3,3 м, висота від підлоги до низу перекрить — 2,2 м, а у місцях нерегулярного переходу людей – 1,8 м. Висота допоміжних приміщень, що розміщені у виробничих будівлях, має бути не меншою 2,4 м.

Площа допоміжних приміщень має бути не меншою ніж 4м² на одне робоче місце у кімнаті управлінь і 6 м² — у конструкторських бюро; 0,9 м² на одне місце в залі нарад; 0,27 м² на одного співробітника у вестибюлях та гардеробних.

До групи санітарно-побутових приміщень входять: гардеробні; душові; туалети; кімнати для вмивання та паління; приміщення для знешкодження, сушіння та обезпилення робочого одягу; приміщення для особистої гігієни жінок та кормління немовлят; приміщення для обігрівання працівників. У санітарно-побутових приміщеннях підлоги мають бути вологостійкими, з неслизькою поверхнею, світлих тонів; стіни та перегородки — облицьовані вологостійким, світлих тонів матеріалами на висоту 1,8 м.

В гардеробних приміщеннях для зберігання одігу мають бути шафи з розмірами: висота 1650 мм, ширина 250…400 мм, глибина 300 мм. Кількість шаф має відповідати списочній кількості працівників.

Технічна естетика виробничих приміщень. Науково встановлено, що колір навколишніх предметів та предметних ансамблів впливає на емоції (позитивні чи негативні), тобто на настрій людей: одні кольори діють заспокоююче, інші — подразнюючи, збуджуючи.

Так, наприклад, червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний. Жовтогарячий колір сприймається також як розжарений, гарячий; він зігріває, бадьорить, стимулює до активної діяльності. Жовтий — теплий, веселий; привертає до хорошого настрою. Зелений — колір спокою і свіжості, заспокоює нервову систему; у сполученні з жовтим набуває м’яких тонів і благотворно впливає на настрій. Блакитний та синій кольори нагадують про далечінь, воду, холод; вони свіжі та прозорі, здаються легкими і повітряними; при їх дії зменшується фізичне навантаження, вони можуть регулювати ритм дихання, заспокоювати пульс. Білий колір — холодний, одноманітний; здатний викликати апатію. Чорний — похмурий і важкий; різко погіршує настрій. Сірий — діловий, сумний, похмурий; у виробничих умовах застосовувати його не рекомендується.

Умовно кольори поділені на теплі (червоний, жовтогарячий, жовтий), які впливають на людину збуджуюче (розширюють зіниці, прискорюють пульс і дихання), прискорюючи її загальну втому на роботі; і холодні (зелений, блакитний, синій), які заспокоюють і зменшують зорову втому.

Виходячи з цього, загальна схема використання кольору чи групи кольорів з метою зменшення втоми плацівників така: якщо виробничий процес чи фактори довкілля впливають на працівників збуджуюче, слід застосовувати заспокійливі кольори; а якщо на працівників діють будь-які гнітючі фактори, то їм має протиставлятись збуджуюче кольорове середовище.

Проектування колірного рішення інтер’єру виробничих приміщень слід виконувати у відповідності із СН 181-70 (“Указания по проектированию цветовой отделки интерьеров производственных зданий промышленных предприятий”). Так, при роботі, що вимагає зосередженості, рекомендується вибирати неяскраві, малоконтрастні відтінки, які не розсіювали б увагу, а при роботі, що вимагає інтенсивного фізичного чи розумового навантаження, рекомендуються відтінки теплих кольорів, що збуджують активність.

Таке оформлення інтер’єрів виробничих приміщень сприяє нейтралізації втомлюючого впливу виробничого процесу та послабленню відчуття стомленості і, з рештою, підвищенню працездатності та зменшенню травматизму.

72. Утримання території підприємств галузі.

Утримання території підприємств

Прилегла до підприємства територія і розташування на ній будівель та споруд повинні задовольняти вимогам технологічного процесу виробництва, СНиП П-80-75 Нормы проектирования. Предприятия бытового обслуживания населения та СНиП П-89-80 Генеральные планы промышленных предприятий.

Усі виробничі та службово-побутові приміщення потрібно використовувати тільки за призначенням згідно з проектом.

Територія підприємства повинна бути рівною без заглиблень та горбів. Ями, колодязі та інші заглиблення, які використовують з технічною та господарчою метою, слід надійно та щільно закривати або надійно огороджувати.

Проїзди для автотранспорту та доріжки для пішоходів розділя­ються. Проїзди та пішохідні доріжки покриваються удоскона­ле­ними (твер­дими) покриттями.

Територію підприємства необхідно упорядковувати та утримувати в чистоті; проходи, проїзди, входи та виходи будівель забороняється захаращувати або використовувати для зберігання відходів виробництва, будматеріалів, тари, металобрухту тощо. Сміття та відходи виробництва слід збирати у спеціальні баки (контейнери) або ящики з кришками, які щільно закриваються. Розміщують їх у відведених для них місцях і регулярно (не рідше одного разу на тиждень).

У літній період проходи та проїзди систематично поливаються; у зимовий період – очищуються від снігу та льоду, а під час ожеледиці – посипаються піском або дрібним шлаком.

Узимку дахи та карнизи будівель необхідно своєчасно очищувати від снігу та льоду. Для виконання цієї роботи призначаються спеціально навчені робітники.

Ділянки території, вільні від забудов, доріг, проходів, площадок, водостічних канав тощо, озеленюються.

Вимоги до системи пожежного захисту території наведені у відповідних розділах Правил.

Основні виробничі підрозділи

До основних виробничих підрозділів відносяться підрозділи, у яких провадяться основні технологічні процеси виробництва.

Об'ємо-планувальні та конструктивні рішення приміщень виробничих підрозділів повинні відповідати вимогам.

СНиП П-80-75 Предприятия бытового обслуживания насе­ления. Нормы проектирования, СНиП 2.09.02-85 Производствен­ные здания, СНиП 2.09.03-85 Сооружения промышленных предприятий та СНиП 2.09.04-87 Администра­тивные и бытовые здания.

Об'єм виробничих приміщень на одного працюючого повинен складати 15 куб. м і більше.

Типи покриття підлоги приміщень повинні відповідати умовам механічного впливу підлогового цехового транспорту, який використовується на підприємстві. Підлога повинна бути щільною, рівною, не слизькою, стійкою до руйнування. Усі канави та заглиблення у підлозі щільно і міцно закриваються або огороджуються. Підмостки, площадки, переходи та інші споруди, які виступають над рівнем підлоги на 50 см і більше, повинні мати огорожу (перила) заввишки 1 м і більше.

До опоряджування стін та стель виробничих приміщень підпри­ємств індпошиву і ремонту одягу спеціальні вимоги не ставляться. Для фарбування стін та стель рекомендується використовувати водоемульсійні фарби. При цьому кольорове рішення інтер'єрів слід приймати з урахуванням психофізіолог­гічного впливу кольору на людину та кліматичного району розташування підприємства.

Площі основних виробничих приміщень повинні мати розміри, які визначають, виходячи з норм, які встановлено для одного робочого місця.

Ширина коридорів (проходів, технологічних проїздів) у примі­щеннях з використанням виробничих возиків повинна бути не меншою 1,8 м.

Усі вихідні двері виробничих приміщень повинні відчинятися назовні. Щоб запобігти протягам та різкому коливанню температури двері повинні бути такими, що самі зачиняються. Зовнішні входи та виходи обладнуються тамбурами або повітряними тепловими завісами. Винятком є запасні пожежні виходи.

Вікна повинні відчинятися всередину приміщення, щоб скло можна було протирати та ремонтувати як з внутрішнього, так і з зовнішнього боку безпосередньо з приміщень.

Вікна та фрамуги, що відчиняються і знаходяться на висоті 2 м і більше від підлоги, обладнуються пристроєм для відчинення іх з підлоги. Вікна, які розміщені на рівні підлоги, треба огороджувати перилами заввишки 1 м і більше.

Дільниці або робочі місця, на яких виконуються технологічні процеси, що супроводжуються значним виділенням тепла та вологи, а також шкідливої пари (газів) та пилу.

Основні виробничі приміщення забороняється захаращувати сировиною, напівфабрикатами, готовими виробами, відходами виробництва. Для збирання відходів виробництва та сміття у виробничих приміщеннях у зручних місцях встановлюються ящики для сміття та урни, які необхідно щомісячно в міру накопичення очищувати.

Будівлі підприємств заввишки 12 м і більше у відповідності з вимогами СНиП 2.09.03-85 Сооружения промышленных предпри­ятий обладнуються пасажирськими і, в разі необхідності, вантаж­ними ліфтами.

Для своєчасного виявлення дефектів будівель та споруд провадяться періодичні огляди. Порядок та терміни оглядів встановлює керівництво підприємств.

Виявлені дефекти слід негайно усунути.

73. Особливості охорони праці при ремонтних роботах, під час вантажнорозвантажувальних робіт.

74. Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем опалення, вентиляції і кондиціювання повітря.

Керівник архівної установи має забезпечувати належний технічний стан, контроль за експлуатацією, своєчасний якісний ремонт систем опалення, вентиляції і кондиціонування повітря шляхом організації їх обслуговування.

Опалення

Для нагрівання повітря у приміщеннях рекомендовано системи парового опалення низького тиску, водяного, повітряного.

Для нагрівання окремих приміщень дозволяється використовувати електричні прилади з закритими спіралями і з такою потужністю споживання, яка б не призводила до підвищення сили струму понад допустиму для даної електромережі.

Опалення газовими або електричними приладами не допускається у приміщеннях категорій А і Б (пожежна безпека).

Опалювальні прилади розміщують у місцях, доступних для огляду, ремонту, очищення на відстані 0,1 м від поверхні стін. Не дозволяється розміщувати опалювальні прилади в нішах стін. Опалювальні прилади на сходових клітках розміщуються в нижніх (1-2) поверхах, а також у відсіках тамбурів, які не мають зовнішніх дверей.

У приміщеннях гардеробних, санітарних вузлів, складів, у тамбурах не дозволяється встановлювати на приладах опалення регулювальну арматуру.

Вентиляція та кондиціонування повітря

Усунення шкідливих газів, парів та пилу, які можуть утворюватися в архівних установах, слід проводити:

- для категорій приміщень А і Б і шкідливих речовин 1-го та 2-го класів небезпеки - через місцеву і загальнообмінну вентиляцію зі штучним спонуканням;

- для решти категорій приміщень - через місцеву і загальнообмінну із штучним спонуканням та природну вентиляцію через фрамугу і двері, що відкриваються.

Окремо одну від одної влаштовують:

- системи вентиляції, кондиціонування повітря і повітряного опалення для кожної групи приміщень, розділених протипожежними стінами;

- системи місцевих відсмоктувачів шкідливих або горючих речовин від систем загальнообмінної витяжної вентиляції;

- системи місцевих відсмоктувачів від технологічного обладнання для речовин, сполучення яких може утворити вибухонебезпечну суміш або більш небезпечні речовини;

- системи місцевих відсмоктувачів горючих речовин, які осідають (паперовий пил) або конденсуються в повітроводах і вентиляційному обладнанні окремо для кожного приміщення або кожної одиниці обладнання.

Приймальні пристрої системи вентиляції, що обслуговують приміщення категорій А і Б, необхідно влаштовувати окремо від приймальних пристроїв вентиляції інших приміщень.

В архівній установі необхідно забезпечити чищення елементів вентиляційних систем в терміни, які залежать від конкретної продуктивності технологічного обладнання і часу його роботи.

75. Вимоги до працівників певних категорій і порядок допуску їх до роботи.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи проходять на підприємстві інструктаж, навчання і перевірку знань з питань охорони праці відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці.

З питань пожежної безпеки працівники проходять навчання і перевірку знань відповідно до Переліку посад, при призначенні на які особи зобов'язані проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки, та порядку їх організації, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Вивчають правила поведінки при виникненні аварії чи пожежі на підприємстві відповідно до вимог Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій.

Трудове та професійне навчання неповнолітніх проводиться відповідно до Положення про порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з роботами із шкідливими та важкими умовами праці, а також з роботами підвищеної небезпеки, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці.

Медичні огляди працівників проводяться відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Працівники, зайняті на роботах із важкими і шкідливими умовами праці, мають право на додаткові пільги та компенсації відповідно до Правил безплатної видачі лікувально-профілактичного харчування.

76. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов праці в галузі.

77. Шкідливі хімічні речовини, біологічні чинники, виробничий пил.

1. Хімічні та біологічні фактори

Надаються повний перелік хімічних, біологічних факторів, кількісні показники забруднення повітря робочої зони з урахуванням сировини, проміжних, кінцевих продуктів та готової продукції, які використовуються у виробництві, та при необхідності можливі продукти їх перетворення - окислення, деструкції, гідролізу тощо.

При наявності складних, високомолекулярних сполук та летких продуктів дається повний перелік компонентів розчину, сплаву, клею, полімеру тощо з назвою хімічних речовин, які виділяються у повітря робочої зони в умовах технологічного процесу та при термодеструкції.

Характер дії - загальнотоксичний, подразнювальний,сенсибілізуючий, алергенний, канцерогенний, гостроспрямований. Зазначити шляхи проникнення в організм працівника - через дихальні шляхи, систему травлення, шкіру, слизові оболонки.

Відповідність концентрації хімічної речовини діючим граничнодопустимим концентраціям (ГДК), орієнтовно безпечним рівням впливу (ОБРВ), характеристика їх перевищень.

Наявність біологічних факторів (бактерії, віруси, грибки тощо), продуктів мікробіологічного синтезу, штамів продуцентів мікроорганізмів, білкових продуктів тощо в повітрі робочої зони.

Кількісна характеристика рівня забруднення шкірних покривів речовинами, що мають граничнодопустимі рівні (ГДР).

Для речовин, у разі надходженні через шкіру, необхідно дати оцінку при безпосередньому контакті рук із забрудненим обладнанням, технологічними пристроями тощо, урахувати можливість розливу продукту.

2. Пил

Характеристика та склад пилу: природний чи штучний, мінеральний чи органічний, однорідний чи змішаний, волокнистий тощо. Характер дії: алергенний, канцерогенний, фіброгенний (згідно з діючими нормативними документами).

Для аерозолів переважно фіброгенної дії - вміст вільного діоксиду кремнію (SiO ) у пилу, дисперсний склад пилу, аерозоль конденсації або дезінтеграції. Фактичні концентрації і відповідність їх діючим ГДК, характеристика перевищень.

78. Вібрація, шум, інфразвук, ультразвук.

Визначення якісної характеристика фактора:

- шум - широкосмуговий, вузькосмуговий або тональний,

постійний, непостійний - мінливий, переривчастий, імпульсний;

- ультразвук - повітряний, контактний, низькочастотний, високочастотний;

- інфразвук - постійний, непостійний;

- тривалість дії за зміну;

- технологічне обладнання, машини, механізми, інструменти, що генерують шум, інфразвук, ультразвук (тип, марка).

Наявність факторів, що посилюють розвиток патологічного процесу (наприклад, для шуму - напруженість праці).

Фактичні еквівалентні рівні та їх відповідність діючим санітарним нормам.

4. Вібрація:

- локальна - постійна, непостійна (імпульсна);

- загальна - постійна, непостійна: транспортна, транспортно-технологічна, технологічна; тривалість дії за зміну;

- технологічне обладнання, машини, механізми, інструменти, що генерують вібрацію загальну, локальну (тип, марка).

Наявність факторів, що посилюють розвиток патологічного процесу - для локальної вібрації - охолодження, змочування

кінцівок (температура води, розчину, час охолодження), для загальної вібрації - мікроклімат, що нагріває, підвищена відносна

вологість, підвищена швидкість руху повітря.

Еквівалентні рівні вібрації (віброшвидкість, віброприскорення). Фактичні еквівалентні коректовані рівні вібрації та відповідність діючим санітарним нормам.

79. Виробничі випромінювання.

Неіонізуюче випромінювання:

- магнітне поле промислової частоти, 50 Гц;

- електричне поле промислової частоти, 50 Гц;

- магнітне та електричне поля радіочастот діапазонів (НЧ, СЧ, ВЧ, ДВЧ, УВЧ, НІЧ, НЗВЧ);

- напруженість електростатичного поля;

- лазерне випромінювання;

- ультрафіолетове випромінювання;

- джерела випромінювання: тип, марка устаткування; характер технологічного процесу; тривалість дії на працівника за зміну; інші несприятливі фактори виробничого середовища;

- напруженість електричного та магнітного полів з урахуванням засобів захисту.

Для лазерного випромінювання - довжина хвилі, характер випромінювання (безперервний, перервний, моноімпульсний,

імпульсноперіодичний); значення енергетичних експозицій на рогівку та шкіру; дія: пряма, дзеркально відображене або дифузно відображене випромінювання.

Фактичні рівні та відповідність діючим санітарним нормам.

80. Мікроклімат робочої зони.

Мікроклімат

Зазначити всі показники:

- температура, відносна вологість, швидкість руху повітря, інфрачервоне (теплове) випромінювання;

- постійна чи непостійна дія джерела теплового випромінювання;

- місце проведення робіт: у приміщеннях чи на відкритій території, джерела нагрівального та охолоджувального мікроклімату;

- при виконанні робіт на відкритих територіях наводяться середньомісячні та максимальні показники мікроклімату в холодну і теплу пори року (у разі можливості).

Фактичні рівні та відповідність діючим санітарним нормам

показників мікроклімату.

81. Важкість праці: динамічні, статичні навантаження.

Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Фізичне навантаження. Фізична праця характеризується підвищеним навантаженням, в першу чергу, на м’язову систему та інші функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну, обміну речовин).М'язова робота має статичний і динамічний характер.

Статична робота пов'язана з фіксацією знарядь і предметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. При статичній роботі сприйняття навантаження залежить від функціона­льного стану тих чи інших м'язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлююча дія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністю умов для кровообігу, унаслідок чого знижується подача кисню та відбувається нагромадження продуктів розпаду у клітинах. Тривала присутність осередку напруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів, призводить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).

Динамічна робота — це процес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частин у просторі. При динамічній роботі сприйняття навантаження залежить від ефективності систем, що поставляють енергію (серцево-судинна і дихальна), а також від їх взаємодії з іншими органами. Енергія, що витрачається при динамічній роботі перетворюється в механічну і теплову. Динамічні зусилля мають переривчастий характер, що сприяє більш повноцінному кровообігу і меншій стомлюваності м'язів. Робота на протязі тривалого часу без перерв на відпочинок призводить до зниження продуктивності праці і чим більше навантаження м'язів, тим швидше відбувається стомлення. Дослідження фізіології праці показали, що для виконання тривалої фізичної роботи важливо вибирати середні величини темпу і навантажень, при цьому стомлення буде виникати пізніше. Було також встановлено, що при активному відпочинку (зміна роду діяльності) відновлення працездатності людини відбувається швидше, ніж при пасивному відпочинку.

82. Напруженість праці: увага, напруженість аналізаторних функцій, емоційна та інтелектуальна напруженість, монотонність праці.

Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характерризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Розумове навантаження. Розумова праця поєднує роботи, пов'язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважно напруженості сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесів мислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні форми розумової праці (за професіями): професії в сфері матеріального виробництва (конструктори, проектанти; інженери-технологи, управлінський персонал, оператори технологічного устаткування, програмісти й ін.) і професії поза матеріальним виробництвом (учені, лікарі, учителі, учні, письменники, артисти й ін.).

Ступінь емоційного навантаження на організм, що вимагає переважно інтенсивної роботи мозку по одержанню і переробці інформації, визначає напруженість праці. Крім того, при оцінці ступеня напруженості праці враховують ергономічні показники: змінність праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.

Фізіологічною особливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. При цьому послабляються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню до головного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20\% всіх енергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збіль­шується в 8-10 разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на 18-36\% і зростає вміст адреналіну, норадреналіну та жирних кислот. Збільшується споживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гострота зору, контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшується час зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічну діяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті (короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок). При значній розумовій напруженості спостерігається тахікардія (частішання пульсу), підвищення кров'яного тиску, зміни в електрокардіограмі, електроенцефалограмі, які характерризують біоелектричну активність мозку, збільшення легеневої вентиляції і споживання кисню. А ці функціональні зміни в організмі, в свою чергу, викликають настання гальмових процесів: ослаблення пильності й уваги, стомлення.

83. Класи виробничих та складських приміщень по вибуховій та пожежній небезпеці.

Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою залежно від хаpактеpистик речовин, які вико-ристовують чи отримують під час виробниц-тва та їх кiлькостi, поділяють на 5 категорій: А, Б, В, Г та Д.

Категорія А (пожежовибухонебезпечні приміщення) – виробництва, пов’язані з ви-користанням паливних газів та легкозаймис-тих рідин із температурою спалаху Тсп. до 28 0С у кількостях, що можуть утворювати ви-бухонебезпечні парогазоповітряні суміші, у разі спалахування яких розрахунковий над-лишковий тиск вибуху в приміщенні переви-щує 5кПа, а також речовини й матеріали, здатні вибухати та горіти у разі взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлиш-ковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б (пожежовибухонебезпечні приміщення) – виробництва, пов’язані з ви-користанням горючого пилу або волокон легкозаймистих рідин із температурою спалаху Тсп. > 28 0C з тією ж межею надлишкового тиску, що й у категорії А.

Категорія В (пожежонебезпечні) – виробництва, де використовують рідини, що горять та важко горять, пил і тверді матеріали й речовини, здатні горіти тільки у разі взаємодії з водою, киснем повітря або між собою за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.

Категорія Г – виробництва, пов’язані з обробкою негорючих речовин та матеріалів у гарячому, розжареному або розплавленому стані, спалимих рідин, твердих речовин, які спалюють або утилізують як паливо.

Категорія Д – виробництва, пов’язані з обробкою негорючих речовин у холодному стані.

84. Вогнестійкість будівельних конструкцій і матеріалів.

Межа вогнестійкості конструкції – це показник вогнестійкості конструкції, який визначають часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати конструкцією несучої, теплоізолювальної здатності, або цілісності. Вона становить для будинків І ступеня вогнестійкості – понад 2 годин; ІІ ступеня до 2 годин; ІІІ ступеня .1,5 години; ІV ступеня 1 година.

Відповідно до БHіП 2.01.02-85 будинки та споруди розподіляють на 5 ступенів вогнестійкості: I, II, III, IIIа, IIIб, IV, IVа , V.

І Будинки з несучими загороджувальними конструкціями з природного або штучних кам’яних матеріалів, бетону чи залізобетону із застосуванням листових та плитових негорючих матеріалів

ІІ У покриттях будинків допускається застосування незахищених сталевих конструкцій

ІІІ Для перекриттів допускається використання дерев’яних конструкцій, а також плитових матеріалів. До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються вогнезахисній обробці.

ІІІа Будинки переважно з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевими незахищених конструкцій, загороджувальні конструкції – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих листових матеріалів із важкогорючим утеплювачем.

ІІІб Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – з цільної або клеєної деревини, піддані обробці, яка забезпечує необхідну межу поширення вогню.

ІV До елементів покриття не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості і меж поширення вогню, при цьому елементи покриття з деревини піддаються обробці.

IVа Будинки переважно одноповерхові з каркасною конструктивною схемою. Елементи каркаса – зі сталевих не захищених загороджувальних конструкцій – зі сталевих профільованих листів або інших негорючих матеріалів з горючим утеплювачем.

V Будинки, до несучих та загороджувальних конструкцій не ставляться вимоги щодо меж вогнестійкості та поширення вогню

Ступінь вогнестійкості будинків і споруд, допустимі кількість поверхів і площу поверху між протипожежними стінами установлюють залежно від категорії виробництва. Так, для категорії виробництва А, Б будинок повинен бути не нижчий I та II ступенів вогнестійкості, а кількість поверхів не більше шести, причому площа поверху між протипожежними стінами не обмежена. Для виробництв категорій В за I та II ступенів вогнестійкості допустимо будувати споруди до восьми поверхів.

Межа вогнестійкості, вимірювана в годинах, визначається здатністю несучих конструкцій протистояти вогню без обвалювань, прогинів, тріщин, і отворів, через які проникають продукти горіння.

85. Протипожежні перешкоди.

Протипожежна перешкода – це будівельна конструкція, інженерна – споруда чи технічний засіб, що має нормовану межу вогнестійкості, – яка перешкоджає поширенню вогню з одного місця в інше.

Протипожежні перешкоди призначені для запобігання розповсюдь¬женню пожежі та продуктів горіння з приміщень або пожежного відсіку з осередком пожежі в інші приміщення. За відсутності або неправильного улаштування протипожежних перешкод пожежа швидко розповсюджується, охоплюючи більшу площу, та призводить до значних втрат.

Вогнестійкість протипожежної перешкоди визначається вогнестій¬кістю її елементів, а саме:

Огороджувальної частини;

Конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди;

Конструкцій, на які вона обпирається;

Вузлів кріплення між ними.

Межі вогнестійкості конструкцій, що забезпечують стійкість перешкоди; конструкцій, на які вона обпирається, та вузлів кріплення між ними мають бути не менше потрібних меж вогнестійкості огороджувальної частини протипожежної перешкоди.

Для забезпечення організованого руху людей в умовах змушеної евакуації розробляють план евакуації в основному для громадських будинків.

План евакуації складається з двох частин: текстової (інструкції) та графічної. В інструкції подаються обов'язки осіб, які здійснюють евакуацію, порядок виконання обов'язків. В графічній частині показані маршрут руху та відповідні пояснення до них.

Виходячи з конкретних маршрутів руху, комісія призначає відповідальних з безпечної евакуації людей, повідомлення про пожежу та зустріч пожежної команди, а також з евакуації майна та гасіння пожежі первинними засобами.

План евакуації затверджує керівник і оголошує наказ по установі про вступ його в дію. Потім призначають термін вивчення і практич¬ного опрацювання цього плану із співробітниками установи. Вивчення плану полягає у загальному ознайомленні з ним, вивчення особами, відповідальними за евакуацію, їх обов'язків, порядку виконання цих обов'язків, практичних навичок на умовній пожежі.

План евакуації складається в двох примірниках: один з них вивішують в приміщенні, інший зберігають у справі.

Евакуаційні шляхи і виходи повинні утримуватися вільними, нічим не захаращуватися і у разі виникнення пожежі забезпечувати безпеку під час евакуації всіх людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.

Кількість та розміри евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їх конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення незадимленості, протяжність шляхів евакуації, їх облицювання (оздоблення) повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.

У разі розміщення технологічного, експозиційного та іншого обладнання у приміщеннях мають бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм.

86. Забезпечення безпечної евакуації персоналу.

87. Пожежна безпека технологічного устаткування, електрообладнання, систем опалення, вентиляції.

Ответ не сильно подходит::

Пожежна профілактика при проектуванні і експлуатації промислових об’єктів, будинків, споруд, технологічного обладнання.

Попередження утворення в горючому середовищі джерел запалювання може забезпечуватись наступними засобами або їх комбінаціями:використанням машин, механізмів, устаткування, пристроїв, при експлуатації яких не утворюються джерела запалювання;

 використання швидкодіючих засобів захисного відключення можливих джерел запалювання;

 улаштування блискавкозахисту і захисного заземлення будівель, споруд та устаткування;

 використання технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки;

 підтримання температури нагріву поверхні машин, устаткування, пристроїв, речовин і матеріалів, які можуть увійти в контакт з горючим середовищем, нижче гранично допустимої, яка не повинна перевищувати 80% температури самозаймання горючого середовища;

 виключення можливості появлення іскрового розряду в горючому середовищі з енергією, яка дорівнює або вище мінімальної енергії запалювання;

 використання інструменту, при роботі якого з легкозаймистими речовинами та горючими газами не виникає іскор;

 ліквідація умов теплового, хімічного, мікробіологічного самозаймання речовин та матеріалів, що обертаються, виробів і конструкцій, виключення їх контакту з відкритим полум'ям;

 зменшення розміру горючого середовища, яке є визначальним, нижче гранично допустимого за горючістю;

 усунення контакту з повітрям пірофорних речовин;

 виконання вимог чинних стандартів, норм та правил пожежної безпеки;

 використання електроустаткування, що відповідає за своїм виконанням пожежонебезпечним та вибухонебезпечним зонам, групам та категоріям вибухонебезпечних сумішей.

88. Державний пожежний нагляд.

Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки здійснюється відповідно до чинного законодавства державною пожежною охороною.

Органи державного пожежного нагляду:

розробляють і затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки, які є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій та громадян;

погоджують норми та проекти державних і галузевих стандартів, що стосуються забезпечення пожежної безпеки;

встановлюють порядок опрацювання і затвердження положень з питань пожежної безпеки, що діють на підприємстві, в установі та організації, роз­роб­ляють типові документи з цих питань;

здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних та місцевих ор­га­нів державної виконавчої влади, установ, а також громадянами;

проводять перевірки.

Посадові особи органів державного пожежного нагляду є державними інспекторами з пожежного нагляду. Обовязки:;

¨ здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог;

¨ притягати до адміністративної відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог пожежної безпеки;

¨ застосовувати штрафні санкції.

Посадові особи органів державного пожежного нагляду несуть відповідальність за неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Контроль за дотриманням вимог пожежної безпеки на рухомому складі здійснюють пожежні підрозділи відомчої воєнізованої охорони залізничного транспорту.

Державний нагляд за виконанням встановлених законодавством вимог пожежної безпеки на об’єктах залізничного транспорту, розташованих у населених пунктах за межами смуги відведення залізниць, здійснюється Державною пожежною охороною

Начальники гарнізонів Державної пожежної охорони за погод­женням зі службами (загонами) відомчої воєнізованої охорони залізниць визначають порядок залучення пожежних команд (пожежних поїздів) залізниць до гасіння пожеж у населених пунктах, надання допомоги в ліквідації наслідків великих аварій, катастроф і стихійного лиха.

Державний пожежний нагляд.

В системі МНС державний пожежний нагляд є спеціальною службою, яка здійснює заходи попередження пожеж у населених пунктах та об’єктах господарювання (Держпожнагляд).

Центральним органом Держпожнагляду є Державний департамент пожежної безпеки МНС (ДДПБ), якому підпорядковуються територіальні управління, відділи і частини місцевих органів Держпожнагляду.

Основним завданням Держпожнагляду є контроль за дотриманням вимог державних стандартів, правил пожежної безпеки в процесі проектування, будівництва, реконструкції та експлуатації промислових об’єктів, а також виявлення та усунення причин, що спричиняють пожежі та створюють загрозу життю або здоров’ю людей.

Відповідно до своїх посадових обов’язків органи Держпожнагляду проводять технічне розслідування обставин та причин пожежі, загибелі або травмування людей, знищення або пошкодження матеріальних цінностей. Вони діють відповідно до Закону «Про пожежну безпеку» та Положення про ці органи.

89. Пожежна сигналізація і зв’язок.

Пожежна сигналізація і зв'язок.

Пожежний зв’язок і сигналізація грають важливу роль у заходах для попередження пожеж, сприяють своєчасному їх виявленню і виклику пожежних підрозділів до місця пожежі, а також забезпечують оперативне керівництво роботами на пожежі.

Пожежний зв’язок можна підрозділити на зв’язок повідомлення (своєчасний прийом викликів на пожежі), диспетчерський зв’язок (керування силами і засобами для гасіння пожеж) і зв’язок на пожежі (керівництво пожежними підрозділами).

Для повідомлення про пожежу найбільше поширення одержали технічні засоби зв’язку і пожежної сигналізації – телефон, електрична пожежна сигналізація, автоматична і неавтоматична, і радіозв’язок.

Промислові підприємства, господарства й інші об’єкти з підвищеною пожежною небезпекою, як правило, обладнані прямим телефонним зв’язком. Для цієї мети прокладають прямий провід від об’єкта до пожежної команди, минаючи телефонну станцію, і встановлюють два індукторні телефонних апарати.

Найбільш надійний і швидкодіючий засіб зв’язку для виклику пожежної команди – електрична пожежна сигналізація, що складається з наступних основних частин:

- оповіщувачів, встановлених у виробничих будинках або на території промислового підприємства, господарства або складу і призначених для подачі сигналів про пожежу;

- прийомної станції з прийомними апаратами, що забезпечують прийом сигналів про пожежу і фіксування цих сигналів;

- лінійних мереж, що з’єднують оповіщувачі з прийомними станціями.

На приймальній станції є оптичні й акустичні сигнали тривоги.

Системи електричної пожежної сигналізації виявляють початкову стадію пожежі (загоряння) і повідомляють про місце його виникнення. На підприємствах використовують високоефективні види автоматичної пожежної сигналізації, оповіщувачі яких реагують на дим, ультрафіолетові промені, полум’я і тепло. Системи автоматичної сигналізації без участі людей передають повідомлення про пожежу і місце його виникнення, а в окремих випадках також автоматично включають стаціонарні установки гасіння пожеж.

90. Засоби гасіння пожеж.

Є чотири основні способи припинення процесу горіння:

1) охолодження горючих речовин або зони горіння: суцільними струменями води, розпиленими струменями води, перемішуванням горючих речовин;

2) ізоляції горючих речовин або окисника (повітря) від зони горіння:

шаром піни, шаром продуктів вибуху вибухових речовин, утворенням розривів у горючій речовині, шаром вогнегасного порошку, вогнегасними смугами;

3) розбавлення повітря чи горючих речовин: тонкорозпиленими струменями води, газоводяними струменями, негорючими газами чи водяною парою, водою (для горючих та легкозаймистих гідрофільних рідин);

4) хімічного гальмування (інгібування) реакції горіння: вогнегасними порошками, галагенопохідними вуглеводнями.

До основних вогнегасних речовин належать:

1) Вода — струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

2) Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м3 і невеликих загорянь на відкритих установках.

3) Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо).

4) Хімічну піна - дія полягає в тому, що покриваючи поверхню речовини, яка горить, вона обмежує доступ горючих газів та парів у зону горіння, ізолює речовину від зони горіння та охолоджує найбільш нагрітий верхній шар речовини.

5) Інертні та негорючі гази, головним чином, вуглекислий газ та азот, знижують концентрацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння.

6) Вогнегасні порошки — це дрібно помелені (на муку) мінеральні солі з різними компонентами, які запобігають злежуванню і збиванню в гранули, їх можна застосовувати для гасіння пожеж твердих речовин, різних класів горючих рідин, газів, металів та обладнання, яке знаходиться під напругою.

91. Протипожежне водопостачання.

Протипожежне водопостачання — це комплекс інженерно-технічних пристроїв, що виконують важливу роль у забезпеченні пожежної безпеки.

Пожежне водопостачання — це таке, коли вода подається цілодобово і в такій кількості, що зможе забезпечити гасіння можливої зовнішньої або внутрішньої пожежі на промислових об’єктах.

Водопроводи бувають: -господарсько-протипожежними; -виробничо-протипожежними; - протипожежними.

Водопроводи бувають двох типів:

високого тиску; низького тиску.

В нормативних документах (БніП) визначені ті умови, за яких влаштування водопроводів протипожежного призначення у будівлях є обов’язковим.

У виробничих будівлях протипожежне водопостачання необхідно в усіх випадках, за винятком:

- будівель І і ІІ ступенів вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д;

- будівель ІІ ступеня вогнестійкості з приміщеннями категорії Г і Д, якщо об’єм їх не перевищує 1000м3.

Розрахункові витрати води на роботу внутрішніх пожежних кранів-комплектів беруть з умови продуктивності одного струменя не менше 2,5л/с. Тривалість гасіння пожежі у розрахунках — три години.

Відстань між внутрішніми кранами-комплектами залежить від довжини пожежного рукава, дальності струменя води, кількості необхідних пожежних струменів та розміщення технологічного обладнання. Розміщення пожежних кранів-комплектів має бути таким, щоб гарантувати зрошення кожної точки приміщення.

Водопровідна мережа на території підприємства обладнується пожежними гідрантами, від яких забирається вода для внутрішнього і зовнішнього гасіння пожежі. Гідранти прокладаються уздовж доріг та проїздів на відстані не дальше 50м один від одного і не дальше, як за 5м від стін будівлі. На стіні будівлі, де розміщено гідрант, має бути відповідний вказівник.

Якщо від міського водопроводу неможливо отримати необхідної кількісті води для гасіння пожежі, тоді будують резервуари, що містять недоторканий протипожежний запас води, розрахований на гасіння упродовж 3 годин.

Максимальний термін відновлення недоторканого протипожежного запасу води на підприємствах з будівлями категорії А, Б і В — 24 год., а на підприємствах категорії Г і Д — 36 год.

92. Первинні засоби пожежегасіння.

До первинних засобів пожежогасіння належать:

1) вогнегасники; 2) пожежні крани-комплекти, ручні насоси; 3) лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; 4) ящики з піском, бочки з водою;

азбестові полотнища, повстяні мати та ін.

Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об’єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний.

Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові.

Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).

Залежно від об’єму вогнегасники бувають малолітражні (до 5л), ручні (до 10 л), пересувні (понад 10л).

Вогнегасники маркують буквами, що означає їх вид та цифрами, що визначають їх об’єм.

Найбільш перспективними є порошкові вогнегасники, які застосовують для гасіння лужних металів, ЛЗР і ТР, електрообладнання, що горить під напругою до 1000В, твердих та газоподібних речовин.

Найбільш розповсюдженими є:

ОП-1, ОП-2, ОП-9, ОП-10 — переносні;

ОПА-50, ОПА-100 — пересувні.

Вони відрізняються між собою лише складом порошку та пристроєм для його подачі.

Вуглекислотні вогнегасники застосовуються для гасіння загорянь на машинах, автомобілях і для невеликих об’ємів нафтопродуктів, а також електроустановок під напругою до 1000В.

Вибір типу вогнегасника визначається розмірами загоряння і можливих осередків пожеж.

93. Автоматичні засоби пожежегасіння на об’єктах галузі.

Автоматична установка пожежогасінні (АУПГ) — установка пожежогасіння, що автоматично спрацьовує при перевищенні контрольованим чинником (чинниками) пожежі встановлених порогових значень в зоні, що захищається.

Вживання таких систем, де вогнегасна речовина при спалаху автоматично подається в приміщення, яке захищається, особливо виправдано при захисті дорогого обладнання, матеріалів або цінностей. Установки автоматичного пожежогасіння дозволяють ліквідовувати на ранній стадії спалах твердих, рідких і газоподібних речовин, а також електроустаткування під напругою. Такий спосіб гасіння може бути об'ємним при створенні вогнегасної концентрації за всім обсягом приміщення, яке захищається, або локальним — у випадку, якщо вогнегасна концентрація створюється довкола пристрою, яке захищається (наприклад, окремого агрегату або одиниці технологічного обладнання).

Для гасіння виниклих осередків пожеж використовуються наступні системи автоматичного пожежогасіння:

1) Спринклерна водяна система, що складається з розподільних трубопроводів, на яких встановлені зрошувачі (спринклерні голівки з легкоплавкими замками, що розкриваються при підвищенні температури в зоні пожежі). Спринклерна система застосовується для гасіння пожеж поверхневим локальним способом.

2) Спринклерна водяна система із змочуванням, застосовується для гасіння деяких видів матеріалів (особливо пластмас), на поверхні яких не стримується вода. В якості змочувача застосовують сульфонал, піноутворювач ПО-1, сульфонали НП-1 та ін. Концентрація змочувача приймається рівною 0.5-2 відсотки.

3) Спринклерна водопінна система (аналогічна спринклерній водяній системі) застосовується в тих випадках, коли по технологічних або нормативних вимогах вживання води заборонене.

4) Дренчерна система (водяна, дренчерна водяна із змочувачем, водопінна) складається з розподільних трубопроводів, на яких встановлені зрошувачі (дренчерні голівки або генератори). Застосовуються ці системи для створення водяних або пінних завіс, зрошування поверхонь, що захищаються, для гасіння пожеж в середині забарвлених і сушильних камер, стелажних складів.

94. Організація наукових досліджень та основні наукові проблеми в галузі охорони праці.

Фундаментальні та прикладні наукові дослідження з охорони праці проводяться у Національному науково-дослідному інституті охорони праці Національної академії наук України, галузевих науково-дослідних інститутах та навчальних закладах.

В Україні створений навчальний та науково-інформаційний центр з охорони праці.

Працями багатьох вчених створені наукові передумови для розробки засобів та методів захисту від небезпеки. Комплексною науковою дисциплі­ною, що вивчає небезпеку та захист від неї людини, є охорона праці. Проводяться регулярні перспективні наукові дослідження з охорони праці з метою вивчення:

а) впливу виробничого травматизму, захворювань, у тому числі професійних, і смертності працівників на економіку України; обсягів додаткових соціальних витрат держави;

б) оцінку необхідних витрат держави і роботодавців для забезпечення необхідного рівня професійної підготовки і стану здоров’я працюючих;

Варто забезпечувати розробку і реалізацію спільних програм з наукового та науково - практичного співробітництва МОЗ з Фондом соціального страхування, об’єднаннями роботодавців щодо створення здорових та безпечних умов праці, поліпшення медичного обслуговування працюючих громадян України.

Національний науково-дослідний інститут охорони праці (НДІ) та галузеві науково-дослідні інститути з охорони праці займаються:

а) розробкою та реалізацією із залученням наукових кадрів науково обґрунтованих рішень з питань поліпшення та безпеки умов праці;

б) прогнозуванням наслідків аварій та нещасних випадків;

в) розробкою планів локалізації і ліквідації аварій та нещасних випадків;

г) моделюванням аварійних ситуацій, а також розробкою заходів для їх відвернення;

д) проведенням моніторингу з питань безпеки та умов праці;

е) оцінкою ефективності управління охороною праці і виробленні рекомендацій щодо її вдосконалення.

Основні наукові проблеми – недостатнє фінансування?

95. Наукова база охорони праці (Національний НДІ промислової безпеки та охорони праці, галузеві науково-дослідні інститути з питань охорони праці, відділи та лабораторії з питань охорони праці галузевих НДІ, кафедри охорони праці та інші підрозділи закладів вищої освіти).

Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці є провідною науковою установою в галузі.

Кафедри та лабораторії опрацьовують та досліджують питання: охорони праці та профілактики виробничого травматизму. Розробляють:

Рекомендований перелік профілактичних заходів,

Рекомендації щодо пріоритетності перегляду та розроблення норм безоплатної видачі засобів індивідуального захисту,

Довідники з методичної роботи з охорони праці,

Інструкції з охорони праці,

Проводять науково-технічні експертизи проектів нормативно-правових актів тощо на відповідність положенням чинного законодавства з ОП.

Видання:

1. Збірник наукових праць «Проблеми охорони праці в Україні»

2. Вісник Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та та охорони праці

3. Інформаційний бюлетень з охорони праці.

4. Інформаційний бюлетень з промислової безпеки.

96. Вимоги безпеки до лабораторних приміщень та обладнання для наукових досліджень.

Вимоги безпеки до лабораторних приміщень та обладнання для наукових досліджень

хімічні лабораторії відносяться до категорії пожежонебезпечне виробництво. Хімічні лабораторії необхідно розташовувати в окремих будівлях, у спеціальних прибудовах до виробничої будівлі або на верхніх поверхах виробничої будівлі, ізольовано від інших приміщень. Ступінь вогнестійкості будівель повинна бути не нижче третьої. Стіни і стелі хімічної лабораторії забарвлюють фарбами, які запобігають адсорбції отруйних речовин і дозволяють проводити їх чистку, миття або дегазацію. Підлоги і поверхні робочих столів рекомендується виконувати з негорючих або важкогорючих антикорозійних матеріалів. До робочих столів повинні бути підведені холодна й гаряча вода, газ, постійний і змінний струм, стиснене повітря.

У кожної хімічної лабораторії повинна бути передбачена можливість відключення подачі газу, води та електроенергії. Крани та рубильники закритого типу встановлюють поза робочих приміщень у легко доступних місцях.

Всі приміщення хімічної лабораторії повинні бути обов`язково обладнані витяжної вентиляцією, витяжними шафами. У кожній лабораторії є перелік речовин, роботу з якими обов'язково виконують у витяжних шафах. При роботі з кислотами і лугами приміщення повинні бути обладнані спеціальними гідрантами (кранами, фонтанчиками, шлангами) для тривалого промивання струменем води уражених ділянок шкіри або очей.

При роботі з скляним посудом і приладами зі скла для захисту рук від порізів при різанні, руйнуванні скла необхідно користуватися рушником, при механічній і термічній обробці виробів зі скла – захисними окулярами або запобіжними захисними щитками.

Не можна нагрівати тонкостінні хімічні колби і стакани на відкритому вогні без спеціальних сіток, які виконані з азбесту. Якщо роботу в апаратурі зі скла виконують при підвищених тиску й температурі або при вакуумі, що створює небезпеку розриву скла, то установка повинна бути огороджена захисним екраном з органічного скла, металевим кожухом, а окремі, особливо небезпечні, апарати повинні бути захищені металевою сіткою, що запобігає розкиду уламків скла.

Ємності з речовинами, що викликають хімічні опіки, наприклад, з кислотами і лугами, потрібно переносити удвох у спеціальних кошиках або на візках. Тверді луги слід брати тільки лабораторними щипцями або руками у гумових перчатках; при дробленні великих шматків використовувати щільну матерію (бельтинг). Роботу слід виконувати із застосуванням індивідуальних засобів захисту.

Розлив і розфасовку їдких рідин необхідно робити за допомогою гумових груш, шприца або спеціальних сифонів. Концентровані кислоти та луги, а також сильнодіючі речовини (реактиви), що димлять зберігати і переливати можна тільки під тягою у витяжній шафі. Щоб уникнути розбризкування кислоти слід лити кислоту у воду, а не навпаки.

Горючі та легкозаймисті рідини повинні знаходитись у товстостінних скляних банках або ємностях з притертими пробками, що нагвинчуються. Такі ємності необхідно зберігати у металевих ящиках (шафах), які викладені всередині азбестом, а на дні мають насипаний шар піску. При роботі з цими речовинами необхідно користуватися витяжною шафою механічної вентиляції.

Ртуть необхідно зберігати у герметично закритому товстостінному скляному або порцеляновому посуді.

97. Аналіз професійного та виробничого ризиків.

Аналіз професійного та виробничого ризиків.

МЕТОДИ АНАЛІЗУ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУІ ПРОФЗАХВОРЮВАНОСТІ

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяєвиявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основітакої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактикивиробничого травматизму і профзахворюваності. Для аналізувиробничого травматизму застосовують такі основні методи:

статистичний, топографічний, монографічний, економічний, методанкетування, метод експертних оцінок.

Статистичний метод базується^ на вивченні травматизму задокументами: звітами, актами, журналами реєстрації. Це дозволяєгрупувати випадки травматизму за певними ознаками: за професіямипотерпілих, за робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинамитравматизму, обладнанням, яке спричинило травму.Для оцінки рівня травматизму розраховують показники його частотита тяжкості(формула):

Ці показники дозволяють вивчати динаміку травматизму непідприємстві, порівнювати його з іншими підприємствами.Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього

комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочогсмісця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективногота індивідуального захисту. Іншими словами, цей метод полягає в аналіз:небезпечних та шкідливих виробничих факторів, притаманних лшштій чи іншій (моно) дільниці виробництва, обладнанню, технологічномупроцесу. За цим методом поглиблено розглядають всі обставині'нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповіднідослідження та випробування. Дослідженню підлягають: цех, дільниця,

технологічний процес, основне та допоміжне обладнання, трудові;прийоми, засоби індивідуального захисту, умови виробничого!середовища, метеорологічні умови в приміщенні, освітленість,ізагазованість, запиленість, шум, вібрація, випромінювання, причининещасних випадків, що сталися раніше на даному робочому місці. Таким:чином, нещасний випадок вивчається комплексно.

Топографічний метод грунтується на тому, що на плані цеху(підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяєнаочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагаютьретельного обстеження та профілактичних заходів. Повтореннянещасних випадків в певних місцях свідчить про незадовільний станохорони праці на даних об'єктах. На ці місця звертають особливу увагу,вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеженнязгаданих місць виявляють причини, котрі викликали нещасні випадки,формують поточні та перспективні заходи щодо запобігання нещаснимвипадкам для кожного окремого об'єкта.Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, щоспричинені виробничим травматизмом.

Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. Напідставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляютьпрофілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків.Метод експертних оцінок базується на експертних висновках(оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного]обладнання, пристосувань, інструментів, технологічних процесів^вимогам стандартів та ергономічним вимогам, що ставляться до машинмеханізмів, обладнання, інструментів, пультів керування.

Під дією шкідливих факторів на виробництві у робітників можутьвиникати гострі професійні або хронічні отруєння і захворювання.Розслідування та облік професійних отруєнь та захворювань здійснюється

згідно з діючим Положенням. Розслідуванню підлягають всі, впершевиявлені, хронічні та гострі професійні отруєння і захворювання.Вплив виробничих факторів не обмежується лише їх роллю якпричини професійних захворювань. Давно були помічено, що особи,які працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальнізахворювання (грип, розлад органів травлення, запалення легень тощо),що ці хвороби проходять у них важче, а процес одужання йде повільніше.Тому, окрім показників частоти та тяжкості профзахворюваності

(визначаються аналогічно Пчт та Птт) важливо також визначитипоказники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховуютьпоказник частоти випадків захворювань Пчз та показник днівнепрацездатності Пдш які припадають на 100 працюючих(формула)

На основі отриманих показників визначають динаміку виробничоготравматизму, професійної та загальної захворюваності за відповіднийперіод, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві,правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та

безпечних умов праці.Власник підприємства зобов'язаний інформувати працівників простан охорони праці, причини нещасних випадків, професійнихзахворювань та про заходи, котрих вжито для їх усунення та длязабезпечення умов праці згідно нормативних вимог.

98. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності (мета і методи аналізу: використання статистичної звітності й актів розслідування нещасних випадків і професійних захворювань в аналітичній роботі, показники частоти та тяжкості травматизму).