УКРАЇНСЬКА(підручник)

5)Відомості про трудову діяльність (коротко, у хронологічному порядку назвати місця роботи й посади).

7. Допишіть обов’язкові відомості тексту резюме.

1.Прізвище, ім’я, по батькові.

2.Домашня адреса, телефон.

3....

4....

5....

6....

7....

8....

Розкрийте значення наведених слів, перевірте себе за словником: вірус,

гемоглобін, діагноз, стрес.

ТЕМА 2 (2 год.)

ЛЕКСИЧНІ ЗАСОБИ І ПРИЙОМИ ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ

СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТЕКСТІВ ДІЛОВОЇ МОВИ

План А. 1. Українська лексика з погляду її походження та розвитку (корінна та чужомовна).

2. Склад лексики української мови за активністю вживання з погляду сучасності.

Усі слова, що вживаються в мові, становлять словниковий склад мови, або її лексику (від грецького lexis – слово).

Основна одиниця лексики – слово.

Лексикологія (від грецького lexikos – словниковий і logos – вчення) – це розділ науки про мову, в якому вивчається лексика (від грецького lexis – слово) мови, тобто її словниковий склад.

Лексичне значення слова пов’язане з предметами і явищами об’єктивної дійсності, про які в нас складаються певні уявлення, поняття.

Слово, називаючи предмети, явища, завжди узагальнює якусь ознаку позначуваного. Наприклад, в основі слова стіл є ознака, що пов’язує його з дієсловом стелити. Вираження в слові якоїсь ознаки позначуваного називають мотивуванням слова. Значна частина слів сучасної української літературної мови нині не є мотивованою. Лише фахівці-словесники можуть за допомогою спеціальних досліджень встановити виникнення окремих назв. Для більшості мовців не мають прозорого мотивування також іншомовні позначення.

З погляду походження у складі лексики сучасної української літературної мови природно склалися і взаємодіють дві основні групи слів: споконвічні слова; слова, що засвоєні (запозичені) з інших мов.

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов’янських слів:

спільноіндоєвропейська лексика (до XX ст. до н.е. – батько, матір, сестра, дім,

вовк, бути, жити, їсти тощо);

праслов’янські слова (з XX ст. до н.е – V ст. н.е. – коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо);

спільносхіднослов’янська лексика (з V ст. н.е – XIV ст н.е. – весна, дім, плуг, мед,

дерево, вівця, їхати, довгий і т. д.)

власне українські слова – пролісок, гай, мрія, сіяч, бандура, хурделиця, кисень, водень, зволікати, зайвий, байдужий, примхи, перекотиполе та ін.

Запозичена лексика становить у складі української мови чималу кількість слів, що засвідчує її розвиток як однієї з цивілізованих мов світу. Зокрема, це запозичення з інших слов’янських мов:

з білоруської – розкішний, обридати, нащадок, тощо;

з польської – перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо;

з чеської – брама, огида, ярка, паркан, влада;

з сербської – хлопець;

з болгарської – храм, глава, владика, сотворити тощо.

Решту лексики становлять більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов – давньогрецької, латини і старослов’янської.

Певне місце в лексиці української мови посідають старослов’янські слова. Старослов’янська мова через релігійну літературу набула поширення в Київській Русі. Вона помітно збагатила давньоруську писемну мову. Проникали старослов’янські слова, а також суфікси і префікси, і в живу мову народу. До старослов’янізмів в українській мові належать, наприклад, такі слова, як

здрастуй, храм, вождь,єдиний, зело, перст, суєта та ін.

У сучасній українській мові є чимало слів із префіксами і суфіксами старослов’янського походження. За їх допомогою створювалися і створюються також нові слова. Найбільш поширеними префіксами є воз-, пре-, пред-, со-: возвеличити, воздвигати, возз’єднаний, прегарний, предовгий, пребагатий, предтеча, представник, пред’явлений, соратник та ін.

Найбільш поширеними суфіксами є -тель, -ств(о), -та(й), -ин(я), -щ(ий): учитель, вихователь,

визволитель, багатство, братерство, глашатай, гординя.

За радянських часів до лексики української мови ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи.

Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих.

Слід розрізняти в українській мові іншомовні слова й інтернаціоналізми: перші відкриті щодо проникнення у мову в процесі її контактування з іншими мовами, другі (латинізми й грецизми) вже прижилися в мовах світу і однаковою мірою належать усім їм, пор.: граматика, планета, театр (із старогрецької) чи клас, літера, студент (з латинської). Вживання іншомовних слів повинно бути доцільним і коректним.

При характеристиці лексики української мови з погляду вживання треба зосередити увагу на тих питаннях, урахування яких сприяє культурі мовлення: розмежування літературної норми й просторіччя (говорити – балакати), літературної норми й діалектизмів (робить – робе, гриб – губа).

Короткі відомості про пряме і переносне значення слова.

1.Прямі значення слів є первинними, тобто такими, що склалися історично в свідомості носіїв мови. Проте сутність мовного розвитку така, що первісні прямі значення слова можуть набувати додаткових відтінків – значення переноситься на інший (неприродний) предмет: гострий ніж – гостра суперечка, золотий вибір – золота людина і т. д.

2.Багатозначність є загальною властивістю переважної більшості слів, які здатні одночасно вбирати в себе різні значення (лексичну багатозначність слів засвідчують тлумачні словники). Для запам’ятання диференційних ознак кожного із видів лексичного значення слова – багатозначності, омонімії й синонімії – доцільно змістити їх в одній площині – у площині відношення слова до поняття, яке воно узагальнено називає.

Багатозначність слова, тобто ряд його розгалужених значень, утримується в межах одного поняття. Наприклад: земля – ґрунт (основне значення), земля – наділ, моя земля – домівка, Батьківщина; важкий – від „вага, тягар” (основне значення), важкий (характер), важкий (шлях), важка (праця) і т. д.

3.Омонімія й синонімія мають інше відображення відношення слова до поняття. Омоніми – слова, однакові за формами, але різні за значеннями, наприклад: бал – вечір, бал – одиниця виміру. Синоніми – слова, що подібні чи однакові за значенням, але різні за формами, – мають зворотне зображення, наприклад: говорити – балакати, казати, гомоніти, верзти та ін.

Багатозначність і омонімія щільно пов’язані між собою, бо виникнення омонімів у мові часто зумовлюється розпадом багатозначного ряду. Пор.: вал – земляний, вал – морський, вал – економічний термін (між двома першими словами ще зберігається спільність поняття „видовжений, піднятий, хребет”, третє слово розриває ряд, хоч і зберігає відтінок значення „котити, навалюватися, плинути”).

Залежно від активності вживання в лексиці сучасної української мови виділяються:

а) слова звичайні, загальновживані, якими повсякчас усі користуються; б) нові слова (неологізми); в) застарілі слова (архаїзми).

Самостійна робота

Б. Графіка та орфографія.

Позначення м’якості приголосних. Вживання м’якого знака. Зміни приголосних при словотворенні.

В. Ділові папери. Заяви.

Заява

Заява (проста чи вмотивована) – це усне або письмове офіційне повідомлення, ствердження або прохання.

Заяви буваютьвід організацій, установ та особисті. Особисті заяви є документами низькогорівня стандартизації, однак для правильного оформлення заяви слід знати основні вимоги до цього виду документів та дотримуватися їх. В особистій заяві реквізити рекомендується розташовувати в такій послідовності:

1)праворуч пишетьсяназва організації чи установи, кудиподаєтьсязаява;

2)нижче колонкою – назва професії, місце роботи, прізвище, ім’я, по батькові, адреса того, хто подає заяву;

3)щенижче, посерединірядка,пишеться словоЗаява;

4)з великої літери і абзацу починається текст заяви, де чітко викладається прохання з коротким йогообґрунтуванням;

5)після текстузаяви ліворуч вмішується дата, а праворуч– підпис особи, яка писала заяву.

У вмотивованій заяві подаються відомості про те, які саме документи додані до заяви на підтвердження правомірності висловленогов ній прохання (документи перелічуються після основного текступеред підписом).

Заява пишеться від руки в одномупримірнику.

Деканові технологічногофакультету Вінницькогодержавногоаграрного університету доц. СкоромнійО.І.

студента групи 12-Т денної форми навчання

Пархоменка ЯрославаЮрійовича

Заява

Прошу допустити мене до складання іспитів. 4 січня я ліквідував академзаборгованість: склав залік з практичногокурсу української мови з професійним спрямуванням.

Заява

У зв’язку з переїздом моїх батьків до м. Вінниця на проживання прошу зарахувати мене студентом III курсу факультету економіки і підприємництва спеціальності „Облік і аудит”.

Додаток:

1)витягіззаліковоїкнижкинадвохаркушахв одномупримірнику;

2)характеристика, видана Харківським університетом на одному аркуші в одному примірнику;

3)свідоцтво про народження на одному аркуші в одному примірнику;

4)довідка про місце проживання на одному аркуші в одному примірнику.

Завдання: Складіть такі заяви: про надання академічної відпустки; про надання матеріальної допомоги.

Теми рефератів

4.Функціональна диференціація лексики української мови.

5.Склад української лексики з погляду стилістичноговикористання.

6.Українська лексикографія ХХ ст.

Література

Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери. – 4-те вид., перероб. і допов. – К., 2002. – 400 с.

Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення. – Х.: Торсінг, 2002. – 384 с.

Коломієць В. С., Шашенко С. Ю. Ділова українська мова: Практикум. – К., 2000. – 119 с.

Кучерява З. Мово рідна, слово рідне… / Дивослово. – № 4. – 2000. – С. 21-24.

Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. – Харків, 1977.

Мацько Л. Українська мова в кінці ХХ ст. / Дивослово. – № 4. – 2000. – С. 15-20.

Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова. – К., 1996. – 416 с.

Скрипник Л. І., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. – К., 1996.

Питання історичної ономастики України. – К., 1994.

Півторак Г. П. З історії власних імен. – К., 1990.

Тест

1.Словник, у якому висвітлено походження власних імен, називається: а) ономастичним; б) орфографічним; в) орфоепічним; г) етимологічним.

2.Златоглавий,ректи, вражий, владика, всує, бунчук–цеслова…

а) жаргонізми; б) арготизми; в) архаїзми; г) неологізми.

3.Застарілі слова, що виходять з ужитку – це… а) жаргонізми; б) неологізми; в) архаїзми; г) арготизми.

4.Розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників – це… а) лексика; б) лексикографія; в) лексикологія.

5.Істеблішмент, телефакс, “нoy-хау” – це слова…

а) архаїзми; б) жаргонізми; в) неологізми.

6.Особиста заява оформляється: а) від руки на бланку установи;

б) машинописом на бланку установи; в) від руки в одному примірнику; г) від руки у двох примірниках.

7.Розташуйте послідовно реквізити особистої заяви: Текст Підпис Дата Адресат

Назва виду документа.

8.Слова звичайні, загальновживані, належать до лексики… а) активної; б) пасивної.

9.Давні і водночас сучасні та єдині назви застарілих речей і явищ, які зникли або зникають із сучасного життя – це…

а) архаїзми; б) історизми; в) неологізми.

10. Яка лексика властива усім стилям літературної мови: а) суспільно-політична; б) просторічна; в) загальновживана;

г) специфічно побутова.

Прошу звільнити мене з посади асистента у зв’язку із вступом до аспірантури Національного

ї

Розкрийте значення наведених слів, перевірте себе за словником: адсорбент,

вегетативний, вірус, цитологія.

ТЕМА 3 (2 год.)

СТИЛЬОВЕ РОЗМАЇТТЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ.

ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО МОВНИХ ЗАСОБІВ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

План А. 1. Стилі української літературної мови як вияв її високого рівня розвитку.

2.Науковий стиль: сфера використання, призначення та основні ознаки.

3.Мовностилістичні особливості офіційно-ділового стилю.

Стиль (з латинського stilus) у мові – це проблема мовного вживання, це система мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Науковий стиль. Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність, науковотехнічний прогрес суспільства, освіта.

Основне його призначення – повідомлення про результати дослідження, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Основні ознаки наукового стилю: понятійність і предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Основні мовні засоби: велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, абстрактних (часто іншомовних) слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання; відсутність всього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання: емоційноекспресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх троп, індивідуальних неологізмів.

Текст членується послідовно на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Переважають речення складної, але „правильної” будови, часто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. В реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. З наявних дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені,

наприклад: Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них. Знайти інші два кути і третю сторону (з підручника).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (з жанрами текстів – монографія, стаття,

наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті в неспеціальних журналах), науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо). Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Скажімо, науково-популярний підстиль користується й елементами художнього мовлення (епітетами, порівняннями, метафорами).

Офіційно-діловий стиль. Сфера використання офіційно-ділового стилю мови – спілкування в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавство, адміністративногосподарська діяльність.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки мовців у державно-правовій і суспільновиробничій сферах, обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Основні ознаки офіційно-ділового стилю: документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Основні мовні засоби: широке використання суспільно-політичної і адміністративноканцелярської термінології; специфічна фразеологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія, наявність безособових і наказових форм дієслів; чітко регламентоване розміщення і будова тексту, обсяг основних частин, наявність обов’язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі: законодавчий (закони, укази, статути,

постанови); дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції, повідомлення – комюніке, звернення – ноти, протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Художній стиль. Це – найбільший і найпотужніший стиль української мови. Він включає використання в міру потреби із стилістичною метою елементів інших функційних стилів. Багатством мовних засобів і довершеністю художнього мовлення, текстів художньої літератури художній стиль засвідчує високий рівень розвитку сучасної української літературної мови.

Сфера використання художнього стилю – творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Основне призначення – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Основні ознаки художнього стилю: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність (конкретно-чуттєве живописання дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень). В художньому стилі все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача). Тому в художньому стилі (зокрема в художніх творах), крім об’єктивності реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Основні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням конкретно-

чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак – Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. Т. Шевченко); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання з стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів.

Особливою прикметою художнього стилю є широке вживання дієслівних форм – родових – у минулому часі і умовному способі; особових у теперішньому і майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі: Іди, доню, найди її. Найди, привітайся, Будь щаслива в чужих людях, До нас не вертайся! (Т. Шевченко) У художньому стилі використовуються всі типи речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування і ритмомелодики.

Ухудожньому стилі повною мірою представлені стилістичні фігури (алітерація, асонанс, анафора, повтори, синтаксичний паралелізм), еліпс (неповні речення), періоди, риторичні звертання, питання, полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.

Художній стиль поділяється на підстилі за родами і жанрами літератури: епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис), ліричні (поема, балада, пісня, поезія), драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо). Кожний з них має свої особливості мовної організації тексту.

Публіцистичний стиль. Сфера використання публіцистичного стилю – громадськополітична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Основне призначення – вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання його до діяльності; пропаганда певних думок, переконань, агітація за втілення їх у життя.

Основні ознаки публіцистичного стилю: поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.

Основні мовні засоби – сплав елементів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів. В ньому широко використовуються суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

Упубліцистичному стилі виділяють кілька підстилів, кожний з яких має жанрові й мовні особливості: стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення), художньопубліцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси), есе (короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо).

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування у побуті, на виробництві.

Основне призначення розмовного стилю – бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з’ясування побутових стосунків.

Основні ознаки наукового стилю: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Основні мовні засоби: багатство інтонацій, емоційно-експресивної лексики, суфіксів суб’єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: неповних, обірваних, односкладних і т. д.), можливі діалектизми, фольклоризми, просторічна лексика, скорочені слова.

Типовими формами мовлення є усні діалоги і полілоги.

Українське розмовне живе мовлення було і є одним з основних джерел стилістичного збагачення художнього стилю і всієї української літературної мови.

Самостійна робота Б. Графіка та орфографія. Подвоєння та подовження приголосних. В. Ділові папери. Написання характеристики.

Характеристика

Характеристика – документ, в якому в офіційній формі за підписами представника адміністрації дається оцінка ділових та моральних якостей працівника, висловлюється громадська думка про працівника як члена колективу. Характеристика може бути потрібна при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, обранні за конкурсом, атестації працівника, висуненні його на присвоєння почесного звання чи нагороди тощо.

Якщо працівник просить видати йому характеристику, адміністрація зобов’язана це зробити.

Ухарактеристиці мають бути такі реквізити:

1)прізвище, ім’я, побатькові того, комувидається характеристика;

2)рік народження;

3)текст, де буде зазначено, з якого часу працює чи навчається згадана особа, як ставиться до своїх службових обов’язків, який авторитет має в колективі.

4)дата складання;

5)підпис відповідальної службової особи й печатка організації, яка видала характеристику.

Характеристика

Данилюка Володимира Петровича, 1968 року народження, українця, освіта вища, економіста Вінницької кондитерської фабрики

Данилюк Володимир Петрович працює на посаді економіста з 1990 року після закінчення Київського інститутународногогосподарства за спеціальністю „Фінанси і кредит”.

За час роботи на фабриці В.П. Данилюк виявив себе сумлінним, ініціативним працівником, який постійнопрацює над підвищенням свогофахового рівня.

Уміє триматися в колективі, здатний згуртувати людей навколо себе задля виконання професійних завдань. Виконуючи обов’язки замісника директора, зумів швидко зорієнтуватися у складних ситуаціях і прийняти виважені рішення.

Критично ставиться до власних вчинків, до поведінки інших і відверто про це говорить. Вимогливий до себе, він здобув повагу серед співробітників і керівництва кондитерської фабрики.

Характеристику видано для подання за місцем вимоги.

Завдання: Складіть характеристику свого товариша по навчанню.

Теми рефератів

7 Розвиток функціональних стилів сучасної української мови.

8 Мовностилістичні особливості наукового стилю сучасної української мови. 9. Становлення мовних норм офіційно-ділового стилю у ХХ ст.

Література

Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. – К., 1994. – 254 с.

Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990. – 223 с.

Ботвина Н. В. Офіційно-діловий та науковий стилі укр. мови: Навч. посібник. – К., 1996. – 192с.