9. Соціальні регулятори діяльності та проблеми девіантної поведінки

Соціальна норма - це загальновизнане правило, зразок поведінки, дій.

Девіантна поведінка - це відхилена від прийнятих у суспільстві норм поведінка. Тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Суть девіантної поведінки полягає у недотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до порушення взаємодії особистості і суспільства.

Девіантна поведінка поділяється на такі види:

• Конформізм - повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення:

• Інноваційна — людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рецет, крадіжка, зловживання);

• Ритуалізм - людина не визнає суспільні цілі та цінності, але дотримується прийнятих правил, діє відповідно до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

• Ескейпізм - відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво...)',

• Бунт, заколот - відкидаючи суспільні цінності, цілі та засоби їх реалізації, .людина активно їм протидіє, прагне замінити їх новими Ітероризм, радикалізм та ін.).

Девіантна поведінка у широкому розумінні - це будь-які дії, які не відповідають соціальним нормам і стереотипам даного суспільства:

• позитивна девіація - самопожертвування, надпрацездатність, іероїзм.

• негативна девіація - тероризм, крадіжки, суїцид, цинізм.

• Девіантна поведінка у вузькому розумінні - це негативні і несхвалювальні відхилення від соціальних норм: злочинність, пияцтво і алкоголізм, наркоманія, проституція, гомосексуалізм.

Вивченням проблем соціальних відхилень займається спеціаль­на галузь соціології.

Соціологія девіантної поведінки - це дисципліна, що в си­стемності вивчає прояви девіації, її причини - як соціально-психо­логічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наявний матеріал, всі наукові джерела, підходи вивчення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відповідають загальноприйнятим нормам.

10. Соціологія особистості: суть, агенти, етапи.

Соціалізація - це процес набуття соціальних якостей, процес включення індивіда в суспільство, в певну культуру.

Соціалізація мас дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки.

Агенти соціалізації - це люди та установи, за допомогою псих людина соціалізується (сім'я, школа, дошкільні установи, організації, неформальні об'єднання, ВНЗ, політичні партії, трудові колективи, армія, засоби масової інформації, громадська думка, сусіди, ровесники, колеги, знайомі...).

Соціалізація може бути цілеспрямованою (освіта та виховання) або стихійною (вулиця). Соціалізація здійснюється протягом усього жнпя людини, поділяючись на Первинну (соціалізація дитини] та вторинну (соціалізація дорослих).

Етапи соціалізації:

Соціальна адаптація - це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до ролей, норм поведінки, що склалися у спільноті, до якої потрапив індивід.

Інтеріоризація - процес включення соціальних норм і цін­носте »1 до внутрішнього світу людини, тобто ШИНІ зовнішніх санкцій самоконтролем.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири етапи соціалізації:

• Соціалізація дитини.

• Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

• Тривала цілісна соціалізація (перехід віл юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

• Соціалізація дорослих.

Соціалізація особистості у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями. Це безпе­рервний процес. Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих:

1. Соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні І зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності

2. Дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх.

3. Дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано обговорювати дії матері чи батька.

4. Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти індивіду оволодіти певним чином мотивацію їх поведінки.

Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми та цінності.

Ресоціалізація - процес докорінної зміни соціального середовища.