7.3. Соціально-психологічні феномени поведінки особистості у групі

На поведінку членів групи суттєвий вплив має тиск, проте він виявляється різним у зв’язку із особливостями їх особистості. В умовах групового спілкування та взаємодії люди виявляють специфічні властивості, які називаються соціально-психологічними феноменами групової поведінки. До таких феноменів належать різні прояви активності особистості у групі.

Установки особистості – це прояв неусвідомлених спонук до діяльність. Установка – це неусвідомлюваний особистісний стан готовності до певної діяльності, за допомогою якої може бути здійснена та чи інша потреба.

У результаті повторення «ситуацій установки» у суб’єкта поступово складається «низка фіксованих установок», які непомітно для самої людини визначають її життєву позицію у сприйнятті оточуючої реальності.

Зустрічаючи нову людину, ми одразу відносимо її до певної категорії і будуємо свою поведінку у відповідності із стереотипами, що склалися. Психологи розрізняють три типи установок на сприйняття іншої людини:

• позитивна установка спонукає нам переоцінювати позитивні якості та ігнорувати слабкі якості людини, тобто ми надаємо людині великий аванс, який проявляється у неусвідомлюваній довірливості;

• негативна установка призводить до того, що ми сприймаємо тільки негативні якості іншої людини, виражаючи їй недовіру, підозрілість;

• адекватна устав нока пов’язана із розумінням того, що у кожної людини є як достоїнства, так і недоліки; головне – як вони збалансовані і як оцінюються іншою людиною.

Наявність установок розглядається як неусвідомлювана схильність сприймати та оцінювати якості інших людей. Ці установки знаходяться в основі типових викривлень уявлень про іншу людину. Прикладами такого роду викривлень є:

«Ефект ореолу» - вплив загального враження про людину на сприймання та оцінку окремих властивостей її особистості. Якщо у співробітників чи керівника групи склалася позитивна думка про людину, то її негідний вчинок сприймається як випадковість. І як випадковість сприймається хороший вчинок людини, яку всі вважають поганою. Цей ефект дуже часто заважає адекватно сприймати людей і створює умови, за яких здібні та яскраві індивідуальності не можуть працювати у конкретній групі, оскільки їх достоїнства не помічаються, а недоліки перебільшують.

«Ефект послідовності». На судження про людину найбільший вплив мають повідомлення, які пред’являються у першу чергу. Зазвичай недоброзичлива людина, яка бажає нашкодити людині, поспішає повідомити про неї щось погане новому керівництву. На такому установочному фоні людині важко виправдатися, щось довести. Пройде чимало часу поки керівник розбереться в ситуації і оцінить хто є хто.

«Ефект авансування» - це коли людині приписують достоїнства, яких немає, а потім розчаровуються, стикаючись з її реальною поведінкою, яка не співпадає із позитивним уявленням, що про неї склалося.

«Ефект проектування на людей власних властивостей» викликає установку на очікування відповідної поведінки. Цей ефект дуже часто проявляється у невмінні людей вставати на точку зору іншої людини.

Особливим видом установок є атракція. Атракція – вид соціальної установки на іншу людину, у якої переважає емоційний компонент привабливості даної людини для інших. На прояви атракції впливають такі обставини, як схожість характеристик партнерів по спілкуванню, близькість, частота зустрічей, взаємодопомога і позитивні емоції, що виникають на цьому підґрунті. Тому атракцію можна розглядати як функцію емоційної регуляції міжособистісних відносин у групах, у яких афективна сторона міжособистісних оцінок значно переважає над раціональною.

Конформізм – це усвідомлене чи неусвідомлене підкорення особистості впливу групи, яку вона включена. Це поняття ми вже у певній мірі розглядали. Але люди по різному піддаються йому чи взагалі не піддаються в силу притаманній їм конформності. Конформізм – це піддатливість особистості реальному чи уявному тиску групи, яка проявляється у зміні поведінки чи установок у відповідності із позицією більшості, і у тому випадку, якщо ця позиція не сприймалася суб’єктом раніше. Розрізняють три типи конформізму.

І тип – це особиста стихійна форма конформізму, який здійснюється за схемою «Майський жук – Дюймовочка», що описаний Андерсеном. У даному випадку індивід проявляє внутрішнє і зовнішнє погодження із групою без переживання будь-якого конфлікту.

ІІ тип – захисний конформізм. У цьому випадку людина, приєднується до групи, шукає захисту від неприємностей, які загрожують їй поза групою, стихійно прагне до підтримки із боку більшості.

ІІІ тип – умовний, чисто зовнішній конформізм, який здійснюється за схемою «Нове плаття короля». У цьому випадку суб’єкт погоджується із групою більшості, хоча насправді думає інакше. Він може демонстративно підкоритися думці, що нав’язана групою, для того, щоб заслужити схвалення чи запобігти осуду із боку інших осіб, що входять у групу для того, що зробити кар’єру і ті.

Протилежним конформізму є властивість негативізму (нонконформізм), тобто немотивована поведінка суб’єкта, яка протистоїть вимогам і очікуванням інших людей та соціальної групи. Негативізм може проявлятися як ситуативна реакція, так і як риса характеру особистості. Ця властивість може бути наслідком потреби суб’єкта у самоствердженні, а також наслідком егоїзму і відчуження від потреб та інтересів інших людей. Психологічною основою негативізму є установка суб’єкта на незгоду з певними вимогами, формами навчання, на протест проти традицій даної групи чи ствердження конкретної особистості. Крайнім проявом негативізму є впертість, конфліктність особистості.

Ригідність – це утрудненість, а іноді й неможливість зміни суб’єктом раніше намічених програм діяльності в умовах, які об’єктивно вимагають певних змін. Розрізняють декілька видів ригідності.

Когнітивна ригідність виявляється у труднощах перебудови сприймання, уявлень, еталонів пам’яті у ситуаціях, що змінилися. Афективна ригідність виражається у косності емоційних реакцій на зміни об’єктів цих емоцій. Мотиваційна ригідність проявляється у малорухомій перебудові системи мотивів діяльності у нових обставинах, які вимагають від суб’єкта гнучкості і змін характеру поведінки.

На відміну від конформізму та негативізму як неусвідомлених стихійних проявів особистості по відношенню до групи, існує загально прийняте у вітчизняній психології явище колективізму.

Колективізм – це свідома солідарність особистості з традиціями та вимогами групи. Людина займає певну позицію (чи позитивну, чи негативну) у групі не стихійно, а внаслідок свідомої оцінки відповідності групових взаємодій власним переконанням, проявляючи тим самим принциповість як важливу морально-вольову якість особистості.

Фрустрація – стан особистості, коли людина відчуває ворожість групи, її реальну протидію її цілям, чи протидію цілям, яка здається, безперспективність свого положення у групі і т.і. Стан фрустрації призводить до суттєвих змін у поведінці суб’єкта: може проявлятися грубість, агресивність як по відношенню до тим обставинам, які безпосередньо виступають у якості перепони, бар’єрів, так і по відношенню всіх оточуючих, особливо у підлітковому віці. Іноді фрустрація проявляється у самоприниженні, призводить до нервової депресії. Іноді у людей пасивного типу це призводить до заміни блокованої ситуації уявними ситуаціями. Так, співробітник, яки не зумів виправдатися перед керівником у своїй невдачі, змінює цю ситуацію у кращий бік у своїй уяві. Часто стан фрустрації, що переживається може призвести до формування небажаних властивостей особистості: пасивності, агресивності. Уміння створити перспективу для особистості кожного співробітника – важливе уміння керівника.