23. « Новий органон» Бекона та його індуктивний метод

Дослідницький метод, розроблений Френсісом Беконом - ранній попередник наукового методу. Метод був запропонований у творі Бекона «Novum Organum» («Новий Органон») і був призначений для заміни методів, які були запропоновані у творі «Organum» («Органон») Аристотеля майже 2 тисячоліття тому. В основі наукового пізнання, згідно Бекону, повинні лежати індукція та експеримент. Індукція може бути повною (досконалої) і неповною. Повна індукція означає регулярну повторюваність і вичерпність якого-небудь властивості предмета в аналізованому досвіді. Індуктивні узагальнення виходять із припущення, що саме так буде обстоять справа у всіх подібних випадках. У цьому саду вся сирень біла - висновок з щорічних спостережень в період її цвітіння. Неповна індукція включає узагальнення, зроблені на основі дослідження не всіх випадків, а тільки деяких (висновок по аналогії), тому що, як правило, число всіх випадків практично неозора, а теоретично довести їх нескінченне число неможливо: всі лебеді білі для нас достовірно, поки не побачимо чорну особину. Цей висновок завжди носить імовірнісний характер. Намагаючись створити «справжню індукцію», Бекон шукав не тільки факти, що підтверджують певний висновок, а й факти, що спростовують його. Він, таким чином, озброїв природознавство двома засобами дослідження: перерахуванням та виключенням. Причому головне значення мають саме виключення. За допомогою свого методу він, наприклад, встановив, що «формою» теплоти є рух найдрібніших частинок тіла. Отже, у своїй теорії пізнання Бекон неухильно проводив думку про те, що справжнє знання витікає з досвіду. Така філософська позиція називається емпіризмом. Бекон і був не тільки його основоположником, а й самим послідовним емпіриком.

25.Філософський емпіризм у творчості Бекона

Згідно з теорією двоїстої істини Бекон здійснює розрізнення чуттєвої та розумної душі людини. Розумна душа входить у людину за божественним провидінням, вона є предметом теології, а чуттєва душа має всі характеристики тілесності, вона є предметом філософських досліджень. Таким поділом він створює для науки концепцію, яка дає змогу вивчати людину, її вчинки. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні:

"немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття".

Теоретичне обгрунтування емпіризму, дане Беконом, визнається найдовершенішим серед різних напрямів філософії та серед природознавців.

Емпірія — досвід, спирання на експериментальне дослідження (а не на ізольоване чуттєве сприйняття) — є для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який доповнюється систематичною логічною роботою. Саму логіку він розуміє як знаряддя пізнання — органон. Однак запропонована і детально опрацьована Беконом логіка кардинально відрізняється від арістотелівської, що спиралася на теорію силлогізму. Критика Беконом силлогістики базується на виявленні того факту, що дедуктивна логіка не здатна відійти від знаків, слів до понять. Жодна освічена людина не може сумніватися у тому, що два терміті, які збігаються у середньому терміні, збігаються взаємно. Однак, вважав при цьому Бекон, силогізми будуються з суджень, судження — зі слів, а слова є лише знаками понять. Для істинного пізнання важливо мати справу з самими поняттями та їх джерелом.