Г) Територія. ГЕОГРАФІЧНІ ЧИННИКИ ЯК ПІДСТАВА ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Географічний детермінізм набув особл. популярності в XIX ст. (Т. Р. Мальтус, Л. Гумільов). Основна ідея - що географ. чинники — клімат. умови, особливості ланд­шафту — обумовлюють специфіку культури.

Навіть не поділяючи пангеографізму — адже не можна всі особливості культури виводити винятково з географ. чинників - слід погодитися з їх особл. значенням на етапі формування культури: чим нижчим є рі­вень техн. могутності культури, тим більшою є її залеж­ність від природних (зокрема, географічних) факторів.

1. Географія України. Земля України — унікальне місце на євро­п. континенті.

1) Ще за доби неоліту (IV-III тис. до н. е.) внаслідок з'єднання Чорн. моря (яке до цього було озером) із Середземним і пов'язаного з цим зниження заг. рівня вод суттєво інтенсифікува­лися процеси формування гумусу. У результаті сформувався плідний грунт, аналогів якому немає ніде у світі. Землі Над­дністрянщини та Наддніпрянщини — єдине місце у світі, де чорноземна смуга сягає 500 км завширшки (тож не дивно, що одна з найдавн. землероб. культур — трипільська — виникає саме тут).

2) Унікальність полягає в рідкісному сполученні різноманітних елементів ландшафту: моря, озера й ріки, сте­пи і ліси, рівнини та гори. Клімат України сприятливий для землеробства, тваринництва, культивування садів і виноград­ників, овочевих і фрукт. плантацій, розве­дення птахів і риби, збирання ягід та унікальних сортів ліку­в. трав. Понад 200 видів корисних копалин і хім. елементів. 131 річка довжиною більше 100 км; 95 % рівнина (Сх-Європ. рівнина), 5 % гірські області. Фізико-географ. зони: мішаних лісів, лісо-степова, степова.

3) м'який, помірний, сприятливий для проживання клімат, що сприяє формуванню як матер. так і дух. культури — зокрема, розвиткові голосу, співу­чості, мелодійної укр. мови. Саме такий клімат вплинув на дві найспівучіші нації світу — укр. та італійську.

4) Україна — одна з найбільших країн Європи, яка за чисельністю населення посідає шосте місце. Територія – 604 тис. кв. км. – це найбільша в Європі держава.

Протяжність - 1316 км із заходу на схід, 893 із півдня на північ. Протяжність кордонів 6500 км. в т.ч. морем 1050 км.

2. Основні аспекти впливу географ. Чинни­ків на формування етносу:

• геополітичні чинники, які демонструють специфіку фор­мування етнокультури через політ. та ек. зв'язки з ін. культурами, що стають можливими че­рез географ. розташування земель етносу.

а) Тер. України займає серединне положення між Центр. Європою та Азією, що зробило її місцем зустрічі різних культур.

Півн. Причорномор'я — це земля, яку можна назвати багатотисячолітнім коридором між азіат. народовивергаючим вулканом і західноєвроп. атлан­тичним кутом, де затихали хвилі вел. етн. пересувань. Усі, хто проходив, хто жив тут, залишали по собі сліди.

Ще в період форму­вання праетносу до його складу ввійшли доіндоєвроп., індоєвроп., праслав., україно-балканські, іран., алтайські, ант., герман., віз., захід­ноєвр. складники. Щоправда, не всі ці чинники вплинули на етнос однаковою мірою. Якщо 6 перших були фактично базовими, то 4 останні сприяли ви­діленню «культ. епох», коли саме ці куль­т. впливи, стали домінуючими.

Цілком закономірно, що з самого початку укр. культура набувала «поліфонічного» внутр. змісту.

б) Тут здавна пролягали транзитні торг. шляхи з Малої Азії та країн Сходу до Півд. та За­х. Європи;

в) Схід-Захід. Укр. культура належить до європ. кола культури, де традиційно ви­щою цінністю визнавалися свобода і значущість особистості. Це особл. актуально для України, яка протягом тисячоліть була по­в'язана з культурами орієнтальних (сх.) та окцидентальних (зах.) народів.

г) таласократичної теорії укр. культу­ри.

• г еопсихічні чинники надають можливість зрозумі­ти особливості етнопсихології у зв'язку з прир. умовами проживання етносу (М. Мосс). Так, мешкан­ці степової зони, що завжди перебували під загрозою вторгнення кочовиків, сформували жорстку вдачу.

Ізо­льовані райони Карпат і Полісся сформували окремішність світосприйняття своїх мешканців.

Серединне положення укр. землі вплинуло на відкритість українців до ін. культур, високу здатність до асимі­ляції культ. зразків зовн. походження.

• геокультурні чинники, що розкривають вплив тер. проживання етносу на методи та способи життєдіяльності, господарювання тощо

а) Землі України склада­ють три геокультурні смуги: лісова (Полісся, Карпати), лісостепова (Сер. Подніпров'я, Волинь, Сх. Га­личина) та степова (півд. Україна), що визначають домінуючі типи госп. діяльності - мисливство, промисел, хліборобство;

б) Типологія історико-етнографічного районування Укра­їни:

Середнє Подніпров'я (Наддніпрянщина), Поділля, Слобо­жанщина і Полтавщина, Полісся, Волинь, Прикарпаття, Закарпаття, Південь.

Наддніпрянщина - тер. в сер. течії Дніпра (суч. Київ., Черкас., Дніпроп., сх. частина Кіровогр., західна - Полт. і Черніг. обл.).

у межах Наддніпрянщини помітно відрізняються Пра­вобережжя і Лівобережжя.

Поділля займає басейн Півд. Бугу і лівобе­режжя Дністра. («Русь долішня», сер. XIV ст., до того часу вона згадувалася під назвою «Пониззя» (від «Русь нижня» — на відміну від «Русі горної», що приля­гала до Карпат).

Полісся - басейн Прип'яті, а також сусідні райони лісової смуги (вперше назва зу­стрічається в Іпатіївському літописі)

Поділяється за етн. ознаками: українське, білоруське, російське, литовське, польське.

З урахуванням адм. поділу: Полісся укр., білор., брянське, або рівненське, житомирське, чернігівське, київ­ське, гомельське тощо. Лівобережне, Центральне і Західне. Наддеснянське (Чернігівське, або Лівобережне) і Прип'ятське (Правобережне)

Слобожанщина розташована на півн. сході України. У 60-х рр. XVII ст. тут було засновано 4 слобідських коз. полки — Острогозький, Охтирський, Сумський і Харківський. У культурно-побут. розумінні досить тісно пов'язана з сусідньою Полтавщиною і тому інколи визначається як спільна з нею етнограф. область.

Волинь – тер. на південь від Прип'яті та верхів'їв Зах. Бугу.

Карпати — на Прикарпаття, власне Карпати і Закарпаття. Специф. риси зумовлені особливостями гірського ландшафту, ізольованістю побуту і певною мірою його консервативністю.

Буковина (назва — від вживаного у грамотах молд. господа­рів XIV—XVII ст. терміна у значенні «буковий ліс»)

Півн. Буковина охоплює суч. Чернів. обл. По­діляється на три зони: Карпатську (гірську), Серетсько-Прутську (передгірську) та Пруто-Дністровську (рівнинну).

Покуття, яке охоп­лює рівнинну частину Івано-Франк. обл. між Дністром, Прутом і Карпатами (у джерелах XVII-XVIII ст.— це півд.-сх. «кут» Галичини).

Одним із перших, хто спробував зрозуміти регіон. багатоманіття був фр. топограф Г. Левассер де Боплан. Він виділяв в XVII ст. 8 регіонів: Волинь, Поділля, Покуття, Брацлавщину, Київщину, Сіверщину, Чернігівщину та Угорську Русь.