Розділ 4 оцінка результатів додаткових методів дослідження у дітей (розшифровка однієї електрокардіограми або інтерпретація рентгенограми органів грудної клітки)

4.1 Вступ

Для інтерпретації рентгенографічного знімку необхідно добре знати будову і функцію здорових органів дитячого організму в рентгенівському зображенні. При оцінці рентгенограми, що єсукупністютіней різної інтенсивності на плівці в результаті неоднакового поглинання рентгенівського випромінювання у різних тканинах суб’єкта, слід охарактеризувати кожну з цих тіней за наступними вісьмома ознаками: положення; кількість; форма; розмір; інтенсивність; малюнок (структура); контури; здатність до зміщення (на знімках присутні лише 7 ознак).

Симптомами хвороби слід вважати такі зміни ознак рентгенівської тіні, які не зустрічаються на знімках здорових людей. При патології можуть з’являтися нові незвичайні тіні, або змінюватися ті, які присутні в нормі, може також змінюватися будь-яка ознака тіні. Для цього слід враховувати усі вісім ознак, оскільки у більшості випадків змінюється не окрема ознака тіні,а декілька.Один і той же рентгенологічний симптом може зумовлюватися багатьма патологічними процесами.Тому особливе значення має набір симптомів, симптомокомплекс, який відображує патологоанатомічну та патофізіологічну суть основного захворювання.Виокремлення рентгенологічного синдрому дозволяєпроводити подальшу дифдіагностику хвороби. Для виділення основного рентгенологічного синдрому слід здійснити ряд кроків: упевнитися, що на знімку наявні патологічні прояви; узагальнити ці зміни до рівня закономірності; пригадати рентгенологічні синдроми, які зустрічаються при захворюваннях досліджуваного органу; порівняти картину на знімку із прикладами синдромів та віднести зміни на знімку до певного синдрому. Останній – найскладніший момент у рентгендіагностиці– може здійснюватися наступними шляхами:

• розпізнання за особливою прикметою – на знімку виявляють „особливу прикмету”, патогномонічну ознаку, або ж поєднання 2-3 ознак, які зустрічаються лише при певному захворюванні.

• перерахунок найчастіших нозологій – набір ознак зіставляють із образами найчастіших захворювань, що дають аналогічний рентгенологічний синдром, тобто перш ніж думати про рідкісне захворювання, слід виключити банальніші патологічні процеси.

• визначення вірогідного патологічного процесу з наступним аналізом у групі хвороб – за рентгенологічною картиною визначають характер загального патологічного процесу в хворого (запалення, пухлина, пошкодження тощо); потім проводиться диференціація серед хвороб, що складають обрану групу. Для рентгенодіагностики зручно представляти наступні групи патологічних процесів: (а) ушкодження; (б) аномалії розвитку; (в) запалення; (г) порушення крово- та лімфообігу; (д) дистрофічні процеси; (е) пухлини та інші стани. При аналізі рентгенограми віднесення її до певної патоморфологічної групи дозволить, по-перше, виключити решту причин, а, по-друге, раціональніше провести диференціальний діагноз усередині обраної групи. Наприклад, при оцінці рентгенограми з синдромом „округлої тіні” в легеневому полі слід відштовхуватися від наступного: (а) рівні та різкі контури мають кісти та пухлини; (б) нерівний, проте різкий контур притаманний пухлині; (в) нервіні та нерізкі контури свідчать про запалення.

• дослідний аналіз усіх хвороб – рентгенологічна картина конкретного хворого по черзі порівнюється з рентгенологічною картиною всіх хвороб, за яких спостерігається такийже рентгенологічний синдром. Цейшлях застосовують, коли відсутні патогномонічні ознаки.

При встановлені кінцевого діагнозу після оцінки рентгенограми слід також пам’ятати, що між клінічними симптомами хвороби та морфологічним станом ураженого органу (який найкраще визначається за рентгенівськими знімками) немає суворого паралелізму. Тобто за допомогою рентгенівського дослідження можна верифікувати нозологію, проте заключний клінічний діагноз можна встановити лише з урахуванням клінічної та лабораторної картини хвороби.

Прикладиалгоритмів для вирішення окремих рентгенологічних випадків.