32. Нова економічна політика: причини, суть, особливості впровадження в усрр.

НЕП – новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з’їздом РКП(б) у березні 1921 року. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використанні ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі. (НЕП був єдиним шляхом відродити зруйновану економіку після воєнного комунізму (стара політика), бо вкл. ринкові відносини).Основними причинами переходу до нової економічної політики були: глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму; тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва; масові повстання селян, робітників, солдат і матросів; політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені; спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію; намагання утримати владу в будь-який спосіб. Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання (виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною).

Суть НЕПу складали: заміна на селі продрозверстки продподатком. Селяни продавали державі за низькими цінами частину продукції, а решту мали право продати на ринку (У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.); денаціоналізація (приватизація) середніх і дрібних підприємств; впровадження госпрозрахунку; «командні висоти» в економіці - важка промисловість, банки, транспорт, зовнішні торгівля – залишалися в руках держави; визнавалися такі форми власності, як приватна, орендна, кооперативна; введення у промисловості продажу надпланової продукції за ринковими цінами; відновлення під контролем держави товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці - червінця замість знецінених радянських грошових знаків.

Протягом 1921 —1922 pp. формується непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізовувалася на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм. її складовими були в політико-ідеологічній сфері — жорсткий однопартійний режим; в економіці — адміністративно-ринкова система господарювання. Принциповими чинниками економічного розвитку країни ставали: державна монополія (мінімальний зв'язок із світовою економікою) у зовнішній торгівлі; державна власність на крупну та значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, діючий в обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), що перебували у власності держави; нееквівалентний обмін з селом на основі продподатку; гальмування розвитку крупного індивідуального господарства на селі. НЕП було згорнуто наприкінці 20-х. Це було пов’язано з тим, що НЕП не міг стабілізувати економічний розвиток (реформаційні пошуки призводили й до появи кризових явищ (товарний голод, інфляція, фінансова криза та ін.). Та все ж завдяки «відбудовчому ефекту» (завантажувалося наявне обладнання, використовувалися староорні землі та ін.), відбувалося зростання економічних показників. Коли наприкінці 20-х років ці резерви було вичерпано, країна опинилася на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. Перед СРСР стояла альтернатива: або низькі темпи розвитку всього господарства на базі НЕПу і прогресуюче відставання від провідних капіталістичних країн, або ж відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований ривок головної ланки господарства — важкої індустрії)Політика непу була неоднозначно сприйнята деякими діячами компартії України, які виступили проти заміни продрозверстки продподатком. Але, незважаючи на це, нові віяння поширилися й на українських землях. В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловостей, виробництво предметів споживання. Підсумки непу досить суперечливі та неоднозначні. Було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилася торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, які, так само, як транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, були під контролем Держави. У державній власності залишались усі великі підприємства.