3. Польсько-литовське законодавство;

Найбільш визначним із джерел був Литовський статут 1588 р. як найбільш досконалий у правничій площині й технічно відпрацьований. Старшинська адміністрація прямо пов'язувала цей звід нормативних актів із власним "попереднім" правом, зокрема вбачала в ньому витоки з "Руської правди". Крім того, новій генерації українських феодалів імпонувало те, що Статут не так давно був гарантією станових прав навіть православних можновладців у політичних зазіханнях польських магнатів, а також деякою мірою захищав автономістичні тенденції різних народів у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої. Найчастіше на Литовський статут посилались у розгляді справ на захист приватної власності. Відповідно до норм статуту притягалися до відповідальності особи, які зчинили напади на чужі маєтки, побої, пограбування, поранили когось тощо. Одними з принципових статутній положень були, безперечно, норми про позбавлення майна та земель державцем у тих його селян, які переходили до іншого землевласника. Це явище набирало реальної сили з посиленням соціального визиску сільської бідноти, міських низів та рядового козацтва і стало вже досить типовим у першій половині XVIII ст. Литовський статут мав неоднакове значення для населення різних українських регіонів: він ширше застосовувався на Правобережжі, Гетьманщині, менше - на Слобожанщині.

4. Збірник магдебурзького права;

Досить часто в українському судочинстві застосовувалися положення магдебурзького права. Під ним розумілися всі нормативні акти, що стосувалися самоврядування міст. У період Гетьманщини, як і перше, судова практика у магістратських містах базувалася не на використанні німецьких збірок права, а здебільшого на їх переробках у перекладах на польську чи латину. Діяли збірники у польському перекладі Павла Щербича під загальними назвами "Саксон", Бартолемея Троїцького - "Порядок" (складався з восьми невеликих збірок-переробок, "екстрактів", додатків, а також окремих актів переважно цивільно-правового характеру), Самуїла Кушевича - "Право хелмінське (цивільне)". У цих та інших чинних на той час збірниках, що були укладені впродовж 80-х років XVI-середини XVII ст., містилися норми державного, адміністративного, цивільного, кримінального і процесуального права. У першій половині XVIII ст. з метою полегшення роботи юристів-практиків додатково створили "Короткий покажчик магдебурзького права за книгою "Порядок" і збірник під своєрідною назвою - "Кратко виписано с прав молороссийских книг "Порядка", с артикулов права магдебурского, права цесарского с означением, какое в тех правах за вину положено наказание и казнь на каких именно значит страницах".

Дослідники (О. Гуржій) зазначають, що функціонування магдебурзького права в гетьманській Україні мало свої особливості. Вони полягали в тім, що за своєю ((юрмою і змістом магдебургія на Лівобережжі під впливом місцевих умов, зокрема звичаєвих правових норм, відрізнялася від тієї, що функціонувала у країнах Західної Європи. Основні причини цього: використання в судовій практиці України не оригіналів німецьких збірок, а їх польських чи латинських переробок, в яких положення магдебурзького права були дещо трансформовані порівняно з оригіналами. Зокрема, вони передбачали великі пільги міщанам, правила функціонування міської ради та правосудних органів, заборону приймати до них простолюдців, значне обмеження юридичних прав жінки (наприклад, без заяви або присутності чоловіка чи опікуна її справа не приймалася судом до розгляду, а вона особисто не визнавалася офіційним свідком), позбавлення прав євреїв, залежність винесення вироку від станового статусу звинуваченого тощо.

На характер та обсяг застосування магдебургії на місцях свій відбиток накладали тогочасні політичні й соціальні реалії життя. В Україні, порівняно із Західною Європою, були іншими організація магістратів, рівень самоврядування міст. Це зумовлювало територіальні особливості в застосуванні магдебурзького права в Україні. Найбільше рис виборності мало магдебурзьке право у Гетьманщині, де його нормами, поряд з іншими джерелами, керувалися не тільки магістратські, а й полкові суди. На Гетьманщині магістратські суди, усупереч положенням "Саксона" і "Порядка", зосереджувалися не тільки в руках війта і лаві піків. До процесу судочинства залучались інші міські чиновники. Формально всі магістрати вважалися незалежними від юрисдикції полкових судів, а підпорядковувалися безпосередньо генеральному військовому, куди в разі потреби і направлялися апеляції на рішення перших. На Слобожанщині постійний тиск російського законодавства звів до мінімуму застосування в краї норм магдебурзького права. Від кінця XVIII ст. магдебургія взагалі втратила на українських землях своє значення. Збірники магдебурзького та його різновиду - хелмінського права використовувалися у всіх офіційних і приватних кодифікаціях права України XVIII і XIX ст.