2. Нормативні акти автономної влади;

Важливу роль урегулюванні суспільних відносин в Україні-Гетьманщині відігравали договірні (гетьманські) статті, що підписувалися гетьманами України та козацькою старшиною, з одного боку, і російським царем та його представниками - з іншого. У цих документах визначалося не тільки державно-правове становище України у складі Росії, а й фіксувалися найважливіші проблеми внутрішнього життя України.

Статті, попри зміну змісту при обранні кожного нового гетьмана, завжди залишалися найвищими юридичними актами, що регламентували корінні підвалини життя і загальне становище України. Вони були своєрідними конституційними актами, на підставі яких діяли всі інші джерела права. Цими актами встановлювалися найбільш істотні норми, які визначали права гетьмана, судову організацію та джерела права, а також права й привілеї класів та окремих соціальних груп, фінансові відносини, організацію козацтва й чиновництва. Невипадково всі кодифікатори використовували договірні статті в систематизації чинних норм і укладанні нових збірників права.

Найбільш поширеним серед джерел права місцевого походження були нормативні акти місцевої військово-адміністративної влади і насамперед нормативні акти гетьманської влади та Генеральної військової канцелярії. Акти гетьманської влади видавались у формі універсалів, ордерів, інструкцій, листів, декретів і грамот. Провідне місце серед них посідали гетьманські універсали - офіційні акти державної влади України-Гетьманщини, які видавалися віл імені гетьмана (іноді їх видавали полковники) та містили закони й розпорядження.

За змістом і призначенням універсали поділялися на загальні (стосувались усього населення держави), спеціальні (належали до окремих установ, станів чи груп населення). Прикладами останніх можуть бути універсали гетьмана К. Розумовського від 1752 р. та 20 квітня 1760 р. Першим гетьман установив порядок заснування діяльності (статус) Новгород-Сіверського магістрату, а другим заборонив переселення селян з одного місця на інше без дозволу землевласника. Цим же універсалом установлювалося, що нерухоме майно селян, які залишали свого пана, переставало бути їхньою законною власністю.

Видавалися також земельні гетьманські універсали. Вони стосувалися надання земель козацькій старшині "на службу" або "за службу", або церквам і монастирям "на молитву"; ствердження права власності на землі, набуті у спосіб купівлі чи спадщини. Вирізнялися також охоронні та імунітети і гетьманські універсали. Вони видавалися особам на охорону їхнього майна чи виводили певних осіб з-під компетенції адміністративних і судових органів, беручи їх під протекцію гетьмана. Окрему групу становили військові та службові гетьманські універсали (призначення тих чи інших осіб на важливі військові посади, затвердження на цивільні й духовні посади, виступи у похід, сторожову службу тощо).

Близькими до універсалів були гетьманські ордери та інструкції. За допомогою перших вирішувалися конкретні питання суспільно-політичних відносин, наприклад, заборона купцям провадити роз дрібну торгівлю, встановлення порядку розгляду апеляційних справ у Генеральному суді, проведення ревізій полків. В інструкціях визначався порядок заснування й діяльності адміністративно-політичних установ, зокрема судових органів, прав та обов'язків чиновників, порядок здійснення рішень вищих органів влади. Прикладом можуть бути інструкції судам гетьманів П. Полуботка (1722 р.), Д. Апостола (1730 р.), К. Розумовського (1761-1763 рр.). Гетьманська інструкція К. Розумовського 1760 р. визначала права та обов'язки генерального підскарбія, порядок, за яким відбувалися надходження й витрачання коштів гетьманського уряду. Гетьманські листи, грамоти, декрети використовувалися для того, щоби повідомляти про ухвалені найвищою владою законодавчі акти і встановлювати порядок їх уведення в дію; наприклад, листи й декрети про порядок судочинства, грамота К. Розумовського 1751 р. про кількість, розквартирування й порядок утримання війська.

Генеральна військова канцелярія видавала свої акти у формі універсалів та указів. Це були підзаконні акти, за допомогою яких запроваджувалися правові акти вищих органів влади і проводилася виконавчо-розпорядча діяльність гетьманського уряду. Водночас окремими актами Генеральної військової канцелярії затверджувались і нові загальнообов'язкові відносини. Так, указом від 21 серпня 1738 р. встановлювалися ціни на порох і розмір податку, що накладався на майстрів порохових справ, указ 1748 р. вводив контроль над мірами ваги й покарання за порушення чинних правил. Універсалом 1746 р. Генеральна військова канцелярія заборонила військовим урядникам утручатися в справи магістрального суду м. Стародуба.

Що ж до рішень таких органів, як військова рада і рада генеральних старшин, то вони практично вносили мало змін у джерела права. До того ж у XVIII ст. ці органи збиралися дуже рідко і лише для виборів гетьмана та інших вищих чиновників або для вирішення питань, що вимагали подальшого затвердження царською владою.