Книги / Актуальні_проблеми_теорії_і_практики

припускає наявність у перекладача високої культури, широкої енциклопедичної ерудиції, різноманіття інтересів та комунікабельності. До професійно-важливих якостей перекладача варто віднести, на думку Є. Матвєєвої, такі якості, що в рівній мірі причетні до більшості спеціальностей. Це – працездатність, відповідальність, ініціативність, сумлінність, комунікативність, толерантність, здатність долати стереотипи, відчувати проблеми, проникливість, гнучкість мислення, самостійність, соціально-професійна мобільність тощо. Неодмінним атрибутом професійної діяльності будь-якого фахівця сучасності, як зазначає автор, є його готовність до постійного підвищення освітнього рівня, потреба в актуалізації та реалізації власного особистісного потенціалу, здатність самостійно здобувати нові знання та вміння, здатність до саморозвитку. Крім того, Є. Матвєєва підкреслює надзвичайну важливість для професійної діяльності перекладача спеціальних здібностей, а саме: висока реактивність мовлення, переключення, мнемонічні здатності, психічна стійкість, контактність, інтелігентність, інтуїція. Особливого значення автор надає професійному світогляду, що включає систему поглядів, цінностей, переконань, які пов’язані з професією. Надзвичайно важливим моментом, на думку Є. Матвєєвої, є професійна етика перекладача [116, с. 213]. Повністю погоджуючись із поглядами Є. Матвєєвої щодо виокремлення професійних якостей перекладача, зупинимося на дотриманні ним перекладацької етики.

За І. Алексєєвою, основні правила перекладацької етики, або як їх ще називають «моральний кодекс перекладача», містять такі пункти:

1)перекладач не співрозмовник і не опонент клієнта, а транслятор, який передає усний чи письмовий текст, що створений однією мовою, у текст іншою мовою;

2)текст для перекладача є недоторканим; перекладач не має права на власний розсуд змінювати текст під час перекладу, скорочувати його чи розширювати, якщо замовник не ставив додаткового завдання адаптації, вибірки, додавань тощо;

402

(словосполучення), основною функцією яких є забезпечення можливості навігації по електронному тексту [10, с. 30].

Відмінність електронного гіпертексту від традиційного полягає в тому, що перший вирізняється своєю відкритістю та незавершеністю, що дозволяє учасникам спілкування додавати та змінювати вихідний текст [2, с. 79].

Категорія гіпертекстуальності має подвійну природу з одного боку, це засіб оформлення дискретності тексту, а з іншого гіпертекст забезпечує цілісність сприйняття тексту. Це створює ефект резонансу (взаємопосилення), що допомогою якого такі тексти об’єднуються в єдине смислове ціле [19, с. 119]. Отже, саме гіпертекст є основною складовою та специфічною ознакою Інтернет-дискурсу.

Технологічний фактор здійснює великий вплив на особливості мови Інтернет-дискурсу, а комунікація реалізується в письмовій формі, в наслідок чого виникає новий тип дискурсу усно-писемний зі специфічними особливостями на всіх рівнях системи мови.

З огляду на рівні мовної системи інтернет-дискурсу, визначені Н. О. Гудзь, визначимо мовні рівні аграрного інтернет дискурсу та зобразимо їх у вигляді таблиці.

За соціальною приналежністю термінології аграрних субмов до різних професій аграрний дискурс (табл. 2) можна виділити аграрні субдискурси, де субдискурсом, слід за Є. В. Горіною, вважаємо самостійний компонент, який складає інформаційне поле Інтернет-простору та представляє в мережі певну тему великою кількість текстів, посилань, зображень, знаків тощо [8].

Субдискурс – це локальний елемент глобального дискурсу Мережі, який дає можливість схарактеризувати тематичне, жанрове, мовне оформлення повідомлень, розміщених на будь-якій площадці в Інтернеті. Субдискурс є соціальним и когнітивним феноменом, що співвідноситься з роботою свідомості людини та суспільства. Субдискурс характеризується с точки зору своєї структури, таксономії и зв’язку з лінгвістичними явищами

[7; 16].

Спираючись на наведені вище визначення спробує надати робоче визначення терміну «аграрний інтернет-дискурс». Аграрний інтернетдискурс – масив електронних текстів різних родинно-видових субдискурсів

72

-у процесі письмового перекладу під час його виконання і виконання окремих етапів можна здійснювати зміни в широкому діапазоні; легше розділяти, відпрацьовувати і контролювати окремі етапи роботи з текстом;

-при наявності тексту перекладу, як і при будь-якій письмовій роботі, людина набагато краще продумує його зміст і мовну форму [153,

с. 128–129].

Погоджуємося з думкою Д. Осипова, що письмовий переклад дуже важливий у процесі підготовки перекладачів. Вище зазначені положення визначають першооснови майбутньої перекладацької діяльності. Результатом професійної підготовки стає висококваліфікований фахівець в галузі перекладу з європейським світобаченням.

Французький перекладач Е. Доле (E. Dolet) доводить, що перекладач повинен дотримуватися таких п’яти основних принципів перекладу:

1)перекладач повинен досконало розуміти зміст тексту, що перекладається і усвідомлювати намір автора, якого перекладає.

2)перекладач повинен досконало володіти мовою, з якої перекладає,

інастільки ж чудово знати мову, на яку перекладає;

3)перекладач повинен уникати тенденції перекладу слово в слово, бо це спотворює зміст оригіналу і знищує красу його форми;

4)перекладач повинен використовувати в перекладі загальновживані форми мовлення;

5)правильно вибираючи і маючи у своєму розпорядженні слова, перекладач повинен передати загальне враження, що містить оригінал [227].

Отже, перекладач виконує роль транслятора інформації з однієї мови на іншу. Відповідно до вимог перекладач повинен швидко орієнтуватися в ситуації (оскільки він перший, хто отримує нову інформацію) та впевнено і врівноважено передати її розмовнику, незалежно від емоційного забарвлення тексту.

Однак, професійна підготовка майбутнього філолога-перекладача не повинна обмежуватися лише вільним володінням іноземною мовою. Вона

401

У процесі письмового перекладу Н. Каширина виокремлює три основних етапи (фази): доперекладацький аналіз тексту (ДАТ), власне процес перекладу, етап редагування. До етапу ДАТ автор відносить цілий ряд спеціальних умінь і навичок, що значно підвищують ефективність роботи перекладача [74, с. 258]. Т. Пасічник виділяє чотири фази процесу письмового перекладу: аналіз тексту оригіналу (ТО), реалізацію перекладу, оцінювання та редагування тексту перекладу (ТП) [158, с. 17]. Аналіз підходів до визначення етапів ПП доводять, що вони майже ідентичні, хоч Т. Пасічник поділяє останній етап на два, акцентуючи тим самим увагу на вагомості оцінювання тексту перекладу.

Основні обов’язки перекладача, згідно з основними етапами перекладу, зумовлюють виокремлення функцій фахівця, що виконуються у відповідності до вимог професії. Так, Ю. Фалькович виділяє тільки дві основні функції перекладацької діяльності – комунікативну і посередницьку [195, с. 9]. У нашому дослідженні враховуємо типи діяльності перекладача та виокремлюємо, в першу чергу, аналітичну функцію (аналіз тексту), інформаційну (збір та узагальнення інформації), організаційну (здійснення перекладу), контрольно-оцінювальну функцію (оцінювання та редагування тексту перекладу).

Отже, переклад є складним видом мовно-мисленнєвої діяльності, що передбачає наявність специфічних знань і вмінь, в результаті набуття яких розвивається інтуїтивна здатність вирішувати перекладацькі проблеми.

Д. Осипов наголошує, що у процесі навчання перекладу, зазвичай, починають із письмового перекладу, що має, на думку автора, низку переваг із точки зору навчальної доцільності:

- зорову інформацію людині сприймати легше; текст оригіналу дозволяє в будь-який момент повернутися до будь-якого фрагменту, полегшує впізнавання слів і форм, що зручно для їх пошуку в словниках і довідниках;

другого порядку, які належать до інституційного інформативного дискурсу віртуального спілкування та мають систему гіперпосилань, виражених динамічною системою фахових термінів.

Таким чином, в аграрному інтернет-дискурсі можна виділити наступні субдискурси, які пов’язані безпосередньо з вживання німецької мови в певні сфері соціально-професійної діяльності, яка релятивна до сільського господарства.

Таблиця 5

(поморфемний, послівний, абзацно-фразовий тощо); повноти і якості відповідності тексту перекладу тексту оригіналу (адекватний,

неадекватний, реферативний тощо) [115, с. 15-16].

Класифікація видів перекладу пов’язана зі способом здійснення перекладу. Відповідно до цього критерію виділяють письмовий і усний переклади та їх різновиди, наприклад, двосторонній, послідовний, синхронний

види усного перекладу. У нашому дослідженні розглядаємо письмовий двосторонній переклад (ПДП) як послідовний переклад, що здійснюється одним перекладачем із однієї (першої) мови на іншу (другу) мову і навпаки.

Оскільки письмовий двосторонній переклад розглядається в нашій роботі як метод підготовки майбутніх філологів в аграрній галузі, то необхідно з’ясувати навички та вміння, які будуть формуватися в процесі такого перекладу. Встановлено, що переклад наукових текстів формує дві групи вмінь. До першої групи Т. Попова відносить уміння змістового аналізу тексту (забезпечують повноту розуміння і знаходження інваріанта наукового тексту), а саме: виділяти в тексті окремі його елементи – основну думку, ключові слова, окремі істотні факти; отримувати основну інформацію з тексту; узагальнювати окремі факти; співвідносити окремі частини тексту; вибудовувати факти у хронологічній або іншій послідовності; групувати факти за конкретною ознакою; поділяти інформацію на «нову» і «знайому»; визначати речення, що несуть найбільш вагому змістову інформацію.

Другу групу, на думку автора, складають уміння передачі інформації тексту у формі реферативного і повного письмового перекладу. У цю групу входять уміння: користуватися довідковою літературою в процесі письмового перекладу; здійснювати необхідні лексичні і граматичні трансформації формами виразу мови перекладу; знаходити правильні вербальні еквіваленти в мові перекладу згідно з контекстом [167, с. 215]. Отже, сформовані вміння змістового аналізу тексту, вміння передачі інформації тексту у формі реферативного і повного письмового перекладу обумовлюють фази або етапи письмового перекладу.

сучасних перекладах. Отже, дослівний переклад є протилежністю вільного і виявляє об’єктивний характер. Послівний переклад – це передача змісту оригіналу, при якій враховуються синтаксичні та стилістичні співвідношення між вихідною мовою та мовою перекладу. Цей тип перекладу застосовується на конференціях, нарадах, в судах тощо. В еквівалентному перекладі дотримуються принципу єдності форми і змісту першотвору, що передаються засобами іншої мови.

За повнотою передачі змісту оригіналу виокремлюють повний переклад і неповні типи перекладу (функціональний, вибірковий, скорочений (аспектний), анотаційний, реферативний). При функціональному перекладі

вихідний текст скорочується і спрощується. У результаті такого перекладу створюються адаптації, перекази, версії тощо. Вибірковий переклад передбачає переклад ключових фраз вихідного тексту. Під скороченим (аспектним) перекладом розуміють передачу змісту оригіналу лише певної частини, яка вміщує інформацію, що пов’язана з конкретно поставленою інформаційною метою. Анотаційний переклад відображає тему, предмет і призначення перекладного тексту. У реферативному перекладі наведені відомості щодо призначення тексту, визначення його тематики, методів дослідження і отриманих результатів.

Ю. Марчук наголошує, що типологія перекладу, оскільки вона відображає багатоаспектність перекладацької діяльності, є складною. Автор виокремлює різні ознаки, за якими визначаються типи перекладу: форми мовної презентації перекладеного тексту і тексту перекладу (письмовий переклад письмового тексту, усний переклад письмового тексту тощо);

тимчасової кореляції процесів породження оригінального тексту і тексту перекладу (синхронний, послідовний тощо); жанрово-стилістичних особливостей перекладного матеріалу (науково-технічний, художній тощо); домінуючого методу і відповідних йому одиниць перекладу (модель закономірних відповідностей, трансформаційна модель тощо); способом членування оригінального тексту на поетапні одиниці перекладу

Зв'язок між глобальним Інтернет-дискурсом та субдискурсами ґрунтується на співвідношенні головного і залежного, родового та видового, поодинокого та цілого. Будь-який інтернет-дискурс є залежним від глобального Інтернет-дискурсу та виступає у ролі його видової, окремої складової частини.

Взаємозв’язок між субдискурсами всередині глобального дискурсу Мережі ґрунтується на родинно-видових та незалежних (втрачених) смислових зв’язках [7].

В Інтернет-дискурсі з родинно-видовим типом зв’язку може відбуватися розподіл субдискурсу на окремі складові. Отже, кожен субдискурс представлений сукупність субдискурсів другого порядку. Так, наприклад, субдискурс рослинництва представлений такими субдискусами другого порядку, як садівництво, виноградарство, садівництво тощо; субдискурс тваринництва представлений субдискурсами другорядного порядку – розведення крупної рогатої худоби, свиней, вівець, кіз, а також птахівництво.

У свою чергу кожен субдискурсів другорядного порядку розподіляється на субдискурси третього, четвертого порядку і т.д.

76

оригіналу, конвенції тексту оригіналу та тексту перекладу, види інформації та комунікативне завдання тощо. Засоби та методи значною мірою залежать від типу тексту. Перекладацький аналіз полягає у виявленні цього типу, відповідних домінант перекладу та інваріанта. Автор підкреслює, що за складністю перекладу типи тексту можна поділити на чотири групи:

інформаційно-термінологічні, інструкційні, інформаційно-експресивні і художні [66, с. 306].

С. Микова, В. Антонова, О. Штиріна підкреслюють, що диференціація різних типів перекладу пов’язана, насамперед, саме з жанровими особливостями текстів, та виокремлюють два типи перекладу – художній і спеціальний, отже, інформаційно-термінологічний, інструкційний і інформаційно-експресивний типи відносяться науковцями до другого виду перекладу [121]. О. Бурукіна аналогічно до попередніх авторів виділяє два типи письмового перекладу – художній і спеціальний, останній диференціює на соціально-політичний, юридичний, фінансово-економічний, медичний,

науковий, технічний [27, с.69–70]. Отже, науковці виокремлюють художній і спеціальний переклад, останній має свої підвиди.

Художній переклад функціонує у сфері художньої літератури і виконує естетичну функцію. Спеціальний переклад реалізує переважно інформаційнокомунікативні завдання і обслуговує різні предметні галузі знань (суспільнополітичні, різні галузі науки і техніки, військова справа, публіцистика тощо). Науковці зауважують, що типи перекладу визначаються співвідношенням між текстом оригіналу і текстом перекладу. В даному випадку виділяють

вільний, дослівний (буквальний), послівний і еквівалентний (адекватний)

переклади [121, с. 12-14].

Вільний переклад – це передача загального змісту тексту оригіналу засобами мови перекладу, незалежно від форми вихідного тексту. Такий переклад має суб’єктивний характер. Дослівний переклад передбачає відтворення форми оригіналу. Історично такий переклад застосовується при перекладі сакральних текстів, проте його елементи можна зустріти і в

397

1)педагогічний переклад, що концентрується на мові; використовується у процесі викладання іноземних мов, при якому матеріал для перекладу служить засобом покращення володіння іноземною мовою;

2)професійний переклад, що спрямований на читача, який насамперед зацікавлений у змісті тексту [243].

На нашу думку, подібна класифікація типів перекладу є дещо штучною.

Розгалужену класифікацію типів перекладу пропонує Л. Бархударов

[14].За ознакою форми мовної презентації перекладеного тексту і тексту перекладу автор виокремлює такі його різновиди: письмово-письмовий, усноусний, письмово-усний, усно-письмовий. До найбільш вживаних видів перекладу автор відносить письмово-письмовий. А. Федоров розрізняє такі види цього перекладу: а) переклад газетно-інформаційних, документальних і спеціальних наукових текстів; б) переклад суспільно-політичної літератури, публіцистики та ораторської мови; в) переклад художньої літератури [14, с.46-48]. Типологія Л. Бархударова, на нашу думку, є простою і логічною.

Як зазначає у своїх роботах В. Комісаров, «існують дві основні класифікації видів перекладу: за характером перекладацьких текстів і за характером мовних дій перекладача в процесі перекладу. Перша класифікація пов’язана з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу, друга – з психолінгвістичними особливостями мовних дій у письмовій та усній формі [83, с. 26]». На нашу думку, в класифікації В. Комісарова не вистачає поділу типів перекладу на підвиди, відсутня диференціація перекладу за різними критеріями. Особливо дискусійними у сучасній науковій літературі вважаються позиції вчених щодо класифікації першої групи.

О. Застровський здійснив спробу класифікації видів перекладу, що пов’язані з жанрово-стилістичними особливостями оригіналу. Він наголошує, що перш, ніж взятися за письмовий переклад, перекладач має з’ясувати особливості тексту, мету перекладу та реципієнтів, джерело тексту

396

Розглянемо субдискурс другорядного порядку «Розведення корів», який розпадається на субдискурси третього порядку: «Розведення молочних

розділяється на субдискурси четвертого порядку – породи молочних корів

(Ayrshire, Brown Swiss, Guernsey, Holstein-Friesian, Jersey, Milking Shorthorn),

які в свою чергу розподіляються на субдискурси п’ятого порядку, пов’язані з детальним описанням кожної породи з наданням основних статистичних даних.

Субдискурс третього порядку: «Розведення корів м’ясної породи»

«Продукція». При цьому субдискурс «Утримання» включає субдискурси четвертого порядку: «Умови утримання», «Розведення», а «Продукція» – «М’ясо», «Молоко», «Шкіра та хутро».

Кожен з субдискурсів третього порядку вказують на свою приналежність до родового, більш загального субдискурсу другого порядку. Принцип сполучуваності субдискурсів вказують на те, що вони утворюють в глобальній Мережі структуру, в основі якої лежить рух від загального до конкретного. У такий спосіб утворюється «багатомірність» Інтернетпростору та зростає його глибина, наприклад, з появою нових порід, що відповідно призводить до появи нової фахової термінології різних субдискурсів аграрного Інтернет-дискурсу.

Зв'язок між родовими та видовими субдискурсами підкреслюється лінгвістичними, композиційними та ілюстративними елементами (таблиці, графіки, діаграми та інші статистичні данні).

77

Проводячи аналіз аграрного Інтернет-дискурсу виділяємо ланцюги субдискурсів: S (субдискурс першого порядку) S 2 (другого порядку) → S 3 (третього порядку) → S 4 (четвертого порядку) → тощо.

Отже, аграрний Інтернет-дискурс можна представити у вигляді багатомірного дерева з гілками, які, з одного боку – частина цілого, а з іншого – основа для подальшого росту (дрібні гілочки та листя).

Схема 1. Субдискурси тваринництва німецькомовного аграрного Інтернет-дискурсу

S

фоновими особливостями. Основою перекодування є відтворення змісту думки, отже, певної інформації. Процес перекладу ґрунтується на інтелектуальних характеристиках автора тексту та перекладача. Основою моделі є врахування різних типів інформації в тексті, щоб мовою перекладу перетворити інформаційний масив для оптимального сприйняття його адресатом перекладу. Інформативна модель виявляє, зазвичай, етнокультурну установку, враховує своєрідність культур і бачення світу, онтологій етносів.

Інтерпретативна модель перекладу (В. Кухаренко [97], С. Нікіфоров

[147], М. Ледерер (M. Lederer) [232], Д. Селесковіч (D. Seleskovitch) [239]).

Центральними поняттями цієї концепції є дефініції «інтерпретації» (знаходження відповідного засобу вираження певного сенсу в конкретному часі і контексті) і «девербалізації» (відділення сенсу від його мовного вираження). Процес перекладу диференціюється на три етапи:

1)створення тексту оригіналу;

2)розуміння перекладачем змісту промови;

3)породження перекладачем тексту, що відтворює вихідний сенс [239]. Сутність цієї моделі полягає у розумінні обставини, що спілкування

між людьми здійснюється не шляхом обміну мовними одиницями, а за допомогою текстів певного змісту, а саме розуміння тексту не може бути зведено до простої суми значень мовних одиниць. Саме розуміння тексту оригіналу і передача його у тексті перекладу є основою цієї моделі.

Уреальній професійній ситуації перекладач оперує текстом, чиї типологічні, стилістичні та жанрові особливості детермінують стратегію перекладу, вибір методу і прийомів перекладу. Одиницею і об’єктом перекладу є текст, і, отже, поняття «текст» є основним у перекладознавстві. С. Королькова наголошує, що переклад – це білінгвальна текстова діяльність, яка є інтерпретацією і породженням текстів [86, с. 320].

Уданий час у вітчизняному перекладознавстві відсутній єдиний підхід до типології та класифікації перекладу. А. Вермес (A.Vermes) виокремлює два типи письмового перекладу, а саме:

відповідність реакцій читачів перекладу та оригіналу. Ця модель має дві складові:

1)первинна комунікативна ситуація між відправником вихідного тексту і одержувачем цього тексту та іншим одержувачем – перекладачем;

2)вторинна комунікація між перекладачем відправником та іноземним реципієнтом [208, c. 52].

Модель А. Швейцера доповнюється трьома складниками словацьким науковцем А. Поповичем, а саме:

1)вказується на зв’язок між автором та перекладачем із погляду їхніх позицій у комунікативному процесі і виборі літературної стратегії;

2)визначається відмінність перекладу від оригіналу при побудові тексту, зважаючи на їх жанрово-стилістичні характеристики;

3)враховується ситуація реципієнтіворигіналу й перекладу [168, c.52-53].

Психолінгвістична модель перекладу (В. Красильникова [93],

О. Леонтьєв [104; 105], Н. Нестерова [146], К. Норд (C.Nord) [233], І. Зимня

[67] та ін.) припускає наявність мотиву, мети, внутрішньої програми майбутнього перекладу, побудови висловлювання у внутрішній промові і його вербалізацію усною або письмовою мовами. При цьому перекладач проектує власне зовнішнє мовлення на зміст і форму вихідного тексту. Ця модель «передбачає використання такої внутрішньої програми як згорнутого змісту оригінального тексту (концепту), що дає змогу перекодувати її за правилами мови перекладу [104, с. 31]». Уявлення про процес перекладу в цій моделі включає дві фази – переклад із мови оригіналу на внутрішній код і, навпаки, переклад із внутрішнього коду на мову перекладу. Ця модель довгий час не отримувала належного розвитку у вітчизняній теорії перекладу.

Інформативна модель (В. Виноградов [36], Р. Міньяр-Бєлоручев [122] та ін.). Згідно з цією моделлю, текст та його похідна – слово є носіями різноманітної інформації, яку потрібно сприйняти та усвідомити в повному обсязі, з усіма змістовими, стилістичними, ситуативними та іншими

394

79

Опис структури аграрного Інтернет-дискурсу дозволяє дослідити складні процеси, які відбуваються в ньому, адже крім родинно-видових процесів розвиваються самостійність та самодостатність кожного субдискурсу другорядного порядку, що виражається перш за все у використанні фахової термінології.

Звернемося до субдискурсу тваринництва, який виводить нас на субдискурси другого порядку (S 2.1, S 2.2, S 2.3, S 2.4, S 2.5), при цьому кожен субдискурс другого порядку продовжує свій розвиток як самостійне утворення, що спроможне втратити зв'язок зі своїм субдискурсом та відійти в бік з цього форуму як смислового центру. Так, наприклад, субдискурс другого порядку «Аквакультури» веде користувача до субдискурсів третього порядку: «Середа зростання», «Види», «Світові виробники риби», «Розвиток галузу», «Користь риби для здоров’я», «Екологічні проблеми» тощо, які розкриваються не лише на сторінках цього форуму, а й за допомогою гіперпосилань дають можливість користувачам перейти на сторінки інших сайтів, пов’язаних з різними питаннями утримання, розведення, продажу

80

смислів – сем. «За цією моделлю переклад зводиться до аналізу плану предметно-логічного й експресивно-стилістичного змісту (концепція 1) чи, враховуючи здобутки трансформаційного підходу, до аналізу глибинних смислів як змістових категорій генеративної семантики (концепція 2). Внаслідок цього визначаються елементарні смислові, стилістичні та інші характеристики, чи семи змісту, яким при синтезі перекладного тексту знаходять відповідники у мові перекладу» [210, с. 35]. Збіг елементарних смислів у мовах оригіналу покращує переклад і робить його більш досконалим. Ця модель спонукає до проведення об’єктивного аналізу системи синонімічних засобів, що виражають певну змістову категорію, а також вказує на ряд суттєвих факторів, що визначають вибір варіанта перекладу. Семантична модель перекладу дозволяє описати еквівалентні відношення між множиною мовних засобів в двох мовах, що зводяться до загальних семантичних категорій.

Комунікативна модель (Л. Латишев [102], А. Попович [168],

А. Швейцер [208] та ін.), прагматичні основи дослідження якої заклала Лейпцизька школа (О. Каде [73; 230]). Основою цієї моделі є твердження, що переклад є засобом спілкування, двомовної комунікації, що ґрунтується на обміні закодованою інформацією через певні інформаційні (письмові чи усні) канали зв’язку. Так, у комунікативній моделі перекладу німецький науковець О. Каде виокремлює три фази двомовної комунікації:

1)між адресантом тексту та адресатом-перекладачем;

2)зміна перекладачем коду М1→М2;

3)між перекладачем-адресантом і кінцевим реципієнтом [73, c. 69-71]. «У комунікативній концепції О. Каде мовна форма слугує змісту, переклад – це проста заміна мовних одиниць однієї мови на такі самі знаки іншої мови» [64, c. 18]. Російський вчений А. Швейцер формулює свою комунікативну модель перекладу із врахуванням мовних та позамовних чинників [208, c. 5152]. Ключовим поняттям моделі є «динамічна еквівалентність» як

393