Сучасні пріоритети в структурі української економіки

Енергетична політика. Енергетичні ресурси є вирішальним чинником сучасного і майбутнього прогресу. Вони великою мірою забезпечують соціально-економічне зростання й оновлення, охоплюючи життєво важливі загальнолюдські інтереси. Дедалі гострішою стає боротьба за володіння енергоносіями та їх використання (і насамперед, нафти й газу), які внаслідок посилення дефіциту перетворюються на надійне джерело швидкого збагачення. З'являються все нові спроби перетворити джерела енергоносіїв Земної кулі на об'єкт міжнародного регулювання з переважанням інтересів економічно розвинутих країн. Для цього широко використовуються відповідні методи і міжнародні організації (активна діяльність 00Н, контроль міждержавних енергетичних угод, перерозподіл та формування світових енергетичних ринків, вплив могутніх банківсько-фінансових структур, створення і функціонування різних неурядових організацій типу Всесвітньої енергетичної ради (ВЕР) тощо).

Проте ці спроби глобального регулювання, спрямовані в тому числі й на розвиток "вільної конкуренції", відчутних успіхів поки що не приносять. Як і раніше, на енергетичних ринках світу продовжують панувати монопольні структури (типу нафтових магнатів), диктуючи квоти обсягів видобутку й торгівлі, рівні ринкових цін як на паливні ресурси, так і на кінцеві продукти енергоспоживання.

Оскільки для економіки України проблеми подолання дефіциту енергоносіїв, а також необхідного та своєчасного енергозабезпечення набули особливої гостроти, то розв'язувати їх треба комплексно - як на міжнародному й державному, так і на господарському і навіть побутовому рівнях. Без цього економічна та енергетична стабілізація і розвиток не можливі. Обсяг, структура й вартість власного виробництва, експорту та імпорту енергоресурсів органічно зв'язані з наявними запасами палива, мірою їх господарської освоєності, досконалістю технології та організації інтегрованих систем його видобування, транспортування, переробки і збуту, а також з раціональністю й економністю енергоспоживання. Величезну роль у забезпеченні енергобезпеки країни відіграють її фінансово-кредитні та експортно-імпортні можливості, а також стан і зміни її платіжного балансу. Великий імпорт Україною нафти й газу з Росії та Середньоазіатських країн з оплатою їх за світовими цінами, за одночасного загострення її платіжного балансу, вимагає нових підходів до здійснення енергетичної політики держави.

Після розвалу Союзу РСР основна енергетична база перейшла у власність Росії, Казахстану, Туркменистану та прикаспійських країн, де є великі запаси палива. На той час в Україні розвідані запаси нафти й газу було вже значно вичерпано, а вугільна промисловість - внаслідок багаторічного скорочення інвестицій -опинилася в стані втрати можливостей щодо необхідних обсягів відтворення. Загальносоюзною енергетичною політикою 70-80-х років передбачалося, що це мало бути компенсоване прискореним розвитком атомної енергетики і завезенням до України дешевшого вугілля з Кузбасу. Але така політика базувалася на грубих прорахунках, оскільки недостатня надійність атомних електростанцій призвела до Чорнобильської катастрофи, а транспортування кузбаського вугілля супроводжувалося його великими втратами й обходилося значно дорожче, ніж видобування цієї сировини на місці - в Донецькому басейні. Все це істотно ускладнило розв'язання енергетичної проблеми в Україні.

Розгорнулися пошуки та розробка принципово нових концепцій і національних програм енергозабезпечення як у Росії, так і в Україні та в інших незалежних державах, які сформувалися на базі колишніх союзних республік. По суті, в 1993 р. вперше було зроблено спробу створити таку концепцію спільними зусиллями групи експертів-енергетиків, ділових, політичних, громадських і наукових кіл США, Японії, Росії та України. Розробку здійснювали міжнародний комітет під головуванням віце-голови Атлантичної Ради США Джона Є. Грея, а також групи координаторів і консультантів проекту від кожної з країн-учасниць. Директором проекту був голова і провідний науковий співробітник Атлантичної Ради СІЛА Дональд Л. Гартин. Підготовлений проект документа під назвою "Базова концепція енергетичної політики Росії і України" опубліковано в спеціальному випуску журналу з проблем енергозбереження НАН України та Інституту енергозбереження НАН України⁷⁴

У проекті дано коментарі з економічних і політичних аспектів ринкових перетворень в енергетичному секторі. Розроблено загальні рекомендації для Росії й України щодо енергетичної політики з опорою на джерела внутрішнього та зовнішнього капіталу й інвестицій. Особливий наголос зроблено на правових аспектах розв'язання енергетичної проблеми і захисту навколишнього середовища, на введенні дійового законодавства в галузі їх економічного регулювання згідно з принципами Європейської Енергетичної Хартії. Держава повинна визнати невідкладність законодавчого вирішення питань щодо вітчизняних та іноземних інвесторів, покриття потреб ПЕК країни в капіталі із залученням насамперед внутрішніх джерел нагромаджень.

Для умов України визначено, що на задоволення потреб її енергетичного комплексу в капіталі за період 1993-2005 рр. необхідно інвестувати ЗО млрд. ам. дол. До цих оцінок не входять затрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії⁷⁵. Розробляючи прогноз енергетичного балансу України на майбутнє, автори проекту взяли за основу вихідні показники 1990 р., який був порівняно сприятливим щодо паливно-енергетичного забезпечення. В цьому базовому році Україна витратила величезний обсяг енергоресурсів, еквівалентний 476 млн. т вугілля, одночасно компенсувавши дефіцит у 246 млн. т ум. од. імпортом нафти й газу. На цій, досить хиткій підставі, без урахування реального стану вуглевидобування, було зроблено надто оптимістичний, а точніше -помилковий висновок про те, що Україна "повністю забезпечує себе вугіллям" і потребує лише "імпортних поставок нафти й газу⁷⁶.

Насправді ж за минулі 1990-1995 рр. обсяг видобутку вугілля скоротився майже на половину і становив у 1995 р. тільки 83,6 млн. т, або на 31,6 млн. т менше від того, що прогнозували на цей рік автори "базової концепції", і на 36,6 млн. т менше, ніж передбачено ними на 2005 і 2010 рр. При цьому тенденція до подальшого спаду видобутку вугілля, нафти й газу, а також виробництва електроенергії зберігається.

Отже, прогнозні оцінки енергетичного балансу України виявилися нереальними, а відтак і прогнозні обсяги інвестицій у стабілізацію та розвиток ПЕК України - заниженими. Це, мабуть, розуміють і самі автори концепції та прогнозу. Судячи з детального аналізу тексту, вони не розраховують на високу вірогідність такого приросту виробництва енергоносіїв за визначених обсягів інвестиційного капіталу. Назвавши його суму в ЗО млрд. дол., вони тут же підкреслюють, що в найближчі роки ця кількість капіталу може зрости до 100 млрд. ам. дол. і більше, виходячи з інтересів різних держав, - з тим, щоб можна було утримувати внутрішній капітал, залучати кредити та іноземні інвестиції⁷⁷.

"Базова концепція" передбачає необхідність розвитку конкуренції на енергетичних ринках, а також введення ґрунтовних законодавчих актів щодо регулювання інвестиційної, кредитної, цінової і податкової політики у сфері енергетики. Ці досить корисні розробки можуть бути застосовані з метою активізації національної енергетичної політики України, безумовно, з урахуванням ситуації та негативних тенденцій, що складаються останнім часом. Істотний спад споживання енергії в Україні внаслідок загострення її дефіциту і падіння купівельної спроможності її споживачів дає підстави визнати справедливими вимоги концепції зекономити у 2000 р. 40-50% енергії проти рівня її споживання у 1990 р. Головне, щоб така економія досягалася за рахунок енергозберігаючих технологій, а не на шкоду виробництву та нормальній життєдіяльності населення.

Запропоновані авторами зазначеного документа результати розрахунків розмірів інвестицій в енергетику України на період 1993-2005 рр. за видами енергоресурсів показано в таблиці 11 та на рис.7.

Такі орієнтовні оцінки зроблено на початковий етап реструктуризації розвитку і технологічного оновлення енерговиробництва. Дійсні потреби українського ПЕК в інвестиціях для його кардинальної структурної й якісної перебудови мають бути значно більшими, якщо виходити з необхідності принципово нових технологічних рішень у становленні та розвитку сучасної системи пошуків, видобування, виробництва і споживання енергоносіїв, включаючи розвиток потрібної інфраструктури.