Цінова політика і закони ринкового середовища

Щоб достовірно визначати діагноз хворої економіки і підібрати ефективні ліки для неї, маємо зрозуміти, що криза здебільшого викликається складною сукупністю причин і дії факторів глобального і локального характеру. Вони мають корені історичні і політичні, внутрішні і зовнішні, економічні і соціальні. правові і організаційно-управлінські, технологічні і екологічні. Тільки врахування цих чинників, а також вивчення досвіду подолання кризових ситуацій, нагромадженого у світі, допомагає здійснювати необхідні структурні перетворення в економіці, виробляти ефективну економічну і соціальну політику.

Ціновий механізм відіграє одну з вирішальних функцій у відтворювальних процесах макро- і мікроекономічного рівнів, у досягненні ефективної структурної рівноваги і збалансованого споживчого ринку. Кон'юнктура ринку, ступінь його товарної насиченості і конкурентності, співвідношення попиту і пропозиції залежать, з одного боку, від рівня платоспроможності споживачів, а з другого - можливостей його товарного покриття за рахунок власного (внутрішнього) виробництва та імпорту, тобто ринкової конкуренції внутрішніх і зовнішніх товаровиробників і постачальників. Кожний з них, будучи одночасно і виробником, і споживачем, діє в ринковому середовищі з двох прямо протилежних позицій та інтересів. Як виробник і постачальник він прагне продавати власну продукцію або послуги дорожче, а як споживач необхідної йому продукції - купувати її дешевше. Протиріччя це розв'язується на ринку домовленістю між продавцем і покупцем.

Чим більший обсяг пропозицій, чим якісніші й дешевші товари або послуги, тим, за умов однакової платоспроможності, вищий на них попит і ширше коло споживачів може їх купувати, а загальна маса доходу виробників стає більшою, незважаючи на нижчі ціни. Сучасний високоосвічений підприємець (товаровиробник) прагне збільшувати свої прибутки не за рахунок штучного завищення цін на свою продукцію з обмеженим випуском, а, навпаки, за рахунок збільшення і здешевлення товарної маси, яка стає конкурентоспроможною на дедалі більших ринкових просторах і задовольняє дедалі більше коло споживачів.

Цінова політика державного впливу на ці процеси зводиться до того, щоб створювати належні економічні умови розвитку конкурентного підприємництва, зробивши невигідним для товаро­виробників одержання надприбутків за рахунок роздування цін понад реальну вартість обмеженого монополістичним егоїзмом обсягу і асортименту товарів або послуг. Мінливий ринковий попит повинен задовольнятися шляхом забезпечення відповідної гнучкості виробництва, можливостей його переорієнтації в боротьбі за споживачів більш якісною і дешевою товарною масою. Виходячи саме з цього вирішального критерію оцінки конкурентоспро­можності, кожний товаровиробник і продавець мають самі обирати необхідні засоби і дії щодо досягнення своєї мети. Одна справа коли вони йдуть шляхом використання тимчасової ринкової кон'юнктури, бурхливого зростання цін і темпів руйнівної інфляції, зовсім інша, коли по-справжньому нарощують і оновлюють виробничий потенціал, вивчають і прогнозують попит на внутрішньому і зовнішніх ринках і на цих підставах насичують їх місткість, забезпечуючи ринкову рівновагу на здоровій економічній основі.

За допомогою чіткого законодавства, що регулює зовнішньо­економічну і господарську діяльність, валютно-фінансових, податкових, кредитних, інвестиційно-структурних та інших важелів у сучасній ринковій економіці держава має величезні можливості впливу на процеси цінового регулювання і контролю за рухом рівнів та структури цін, за дією всього цінового механізму в напрямі досягнення еквівалентності товарно-грошового обміну і цінових паритетів. Нині в усіх високорозвинених країнах світу ціни тією чи іншою мірою перебувають під регулюючим впливом не тільки ринку, а й держави.

Лише через елементарну необізнаність або свідоме перекручення та ігнорування фактів у парламентських дискусіях і в деяких засобах масової інформації поширюються помилкові твердження і навіть вимоги негайно відлучити державу від макроекономічного регулювання взагалі і цінового, - зокрема. Всі ці функції ніби має виконувати виключно так званий "вільний ринок", який, до речі, панував у давню епоху зародження товарно-грошових відносин, коли економічний стан людства перебував на низькому ступені прогресу. Сучасний цивілізований ринок і рівень економічного розвитку нічого спільного з рівнем того часу не мають. І повертатися до цього було б безглуздо. Реформація передбачає перехід до сучасної ринкової економіки з усіма її складними регуляторами.

Без цього неможливо швидко подолати гостру валютно-фінансову і загальноекономічну кризу. За нормальних умов вихід з неї характеризується піднесенням трудової і ринкової активності, продуктивності праці та її оплати, збільшенням душових доходів і місткості ринку. В стадії економічного пожвавлення і зростання здебільшого досить ефективно проводяться і грошові реформи. Відповідно змінюється споживчий попит, підштовхуючи також зростання інвестиційної активності в розвитку товарного виробництва, структурного і якісного його оновлення, піднесення виробничої і ринкової інфраструктури. При цьому ціни стабілізуються, а у сферах з найбільш швидким обігом і оновленням - починають знижуватися. Ціновий механізм у такому варіанті виходу з кризи виступає свого роду каталізатором стабілізації всієї валютно-фінансової системи, подолання руйнівних інфляційних процесів.

Проте в Україні, на жаль, зовсім інші характер і циклічність перебігу кризи. В гострій кризі опинилися всі сфери людської діяльності - валютно-фінансова, виробнича і ринкова, соціальна і духовна. В період панування командно-адміністративної системи господарювання держава вольовим методом утримувала стабільними оптові і роздрібні ціни на промислові і сільськогосподарські товари, тарифи на послуги у державному і кооперативному секторах економіки. Водночас жорстко контролювалися рівні заробітної плати й інших особистих доходів населення. Централізована інвестиційна і соціальна політика будувалася на зосередженні переважної частини фондів нагромадження та фондів споживання у державному бюджеті та їх адміністративному розподілі під державний план розвитку народного господарства.

Все це породжувало прояви так званої "тіньової економіки", спекулятивні тенденції з неконтрольованим зростанням цін на "вільних" ринках. Проте державні ціни не виконували стимулюючих функцій. Вони час від часу переглядалися, переважно в напрямі їх підвищення, збуджуючи відповідні інфляційні хвилі. Грошова емісія виходила за межі справжньої потреби у грошовій масі для забезпечення нормального товаро-грошового обігу і плати за ресурси, що централізовано розподілялися. Інакше кажучи, подолати процеси інфляції жорстким адміністративним контролем в умовах постійних товарних дефіцитів не вдалося, хоча вони і утримувалися в межах помірної їх фази.

Останнім роком з низькоінфляційним порогом приросту національного продукту і доходу для України був 1989 рік. Процес падіння почався з 1990 року: валовий суспільний продукт скоротився на 2,4% і національний доход - па 3,6% порівняно з 1989 р., а у 1991 році - відповідно на 11,3 і 11,2% порівняно з 1990р.⁵³ У наступні роки, внаслідок невдалої валютно-фінансової та економічної політики, процес падіння прискорився. Зокрема, в 1992р. валовий суспільний і внутрішній продукт скоротився ще на 14%, а вироблений національний доход - на 16% до рівня 1991р.⁵⁴ В наступні роки економічна ситуація значно погіршилася, а інфляція вступила в найвищу фазу гіперінфляції та гіперстагфляції (1993-1995рр.).

Гостра економічна криза (1992-1997рр.) - далеко не раптове і не однозначне явище. Починаючи із зародку, кризові явища визрівали поступово до руйнівного вибуху, який розпочався з моменту, коли держава по суті припинила належне регулювання і контроль за дією цінового, валютно-фінансового і кредитного механізмів, з одного боку, і процесами грошової емісії і грошового обігу - з другого.

Процеси галопуючого зростання цін швидко перейшли у стадію неконтрольованої гіперінфляції, супроводжуючись паралічем і руйнацією економіки. Виникла загальна криза неплатоспроможності, посилилися товарний і бюджетний дефіцити, дефіцит платіжного балансу з одночасним падінням валового національного продукту і доходу, життєвого рівня дедалі ширшого кола соціальних верств населення. При роздутих цінах душові доходи пенсіонерів і низькооплачуваних верств населення не дають їм змоги купувати навіть мінімальніший набір "споживчого кошика", в якому затрати на харчування доходять до 90%. Інфляція проявляється також у бурхливому знеціненні поточних витрат та інвестицій, деформації загального грошового обігу та періодичних емісійних вибухах.

Ми не розглядаємо тут неокласичну теорію "граничної корисності", а також "додаткової вигоди виробників і споживачів" у різних варіантах мінливих змін виробничої і ринкової ситуації. Це -тема спеціального дослідження і висвітлення, стосовно до перехідного періоду. Для умов країн з високорозвиненою ринковою економікою теорія "граничної корисності" розроблена досить фундаментальне. Вважається доведеним, що із зростанням рівня споживання гранична корисність зменшується, тобто кожна додаткова одиниця приросту цього показника приносить менше задоволення, ніж попередня, і зрештою може бути зведена до нуля і навіть від'ємної величини, коли досягається повна насиченість високорозвиненої споживчої потреби. У зв'язку з цим ціни можуть відповідно знижуватись, виходячи із закономірності формування доходів споживачів, руху ринкових попиту і пропозицій, що визначають цінову кон'юнктуру. Побудова моделей оптимальних співвідношень між попитом і пропозицією дає можливість прогнозувати кон'юнктурні зміни і шукати відповідні регулюючі механізми досягнення цінової рівноваги.