- •I Розділ. Літературно-художній образ
- •1. Визначення художнього образу
- •2. Художній образ як форма відображення дійсності
- •3.Образ як форма буття художнього твору
- •4.Структура літературно-художнього образу
- •II Розділ. Нові виміри образу ( за збіркою Надії Чорноморець « Валторнові колисанки»)
- •1.Аналіз збірки Надії Чорноморець « Валторнові колисанки»
- •2. Дослідження образів циклу « Такий близький, такий далекий світ…»
2. Дослідження образів циклу « Такий близький, такий далекий світ…»
Говорити про збірку Надії Чорноморець можна ще багато, проте я би хотіла зупинитися на одному з найбільших циклів, що входять до цієї збірки - « Такий близький, такий далекий світ…». Поетеса дуже любила подорожувати, тому закарбувала у своїй пам’яті багато образів не лише своєї рідної землі, а й далеких країн, невідомих і незнаних нами.
Загалом, не можна визначити, яким типом образу користується поетеса найчастіше у своїй творчості. Не можна виділити зорові, слухові, нюхові образи, важко також виділити просто образ-символ чи образ персонаж. Образи Надії настільки об’ємні та багатогранні, що, по суті, об’єднують у собі всі види одночасно, таким чином створюючи «3D» ефект. Проаналізувавши це, я можу сказати, що з’явився новий сучасний вид образу – образ – телепорт, що транспортує читача у місце розгортання подій.
Кожна поезія цього циклу переносить нас у певну місцевість або місце, яке за допомогою Надії Чорноморець, її майстерності, ніби оживає, набирає людських рис, ми ніби за одну мить опиняємося за межами своїх затишних осель і переносимося то у Канів, то до солодкого міста Лева, то до суворого Кам’янця, то у загадкове Вилкове, і навіть у далекий Нью-Йорк.
Звичайно почала свій цикл поетеса з міста, у якому народилась – Канева. Надія Чорноморець переносить нас у сиву давнину, на початки створення рідного міста ще силами природи. Ти ніби опиняєшся серед предковічних гір, у самих витоків природної праці і зазираєш у таємниці створення світу:
В кипучу давнину, ще на світанні,
Коли Земля тремтіла в метушні,
Коли в мочарах, твані, у багні
Ставала твердь в хисткому хвилюванні…
Зростали шпилі, піки, сопки, кряжі,
Узвишшя, пасма, пагорби, хребти,
Ходили ходуном материки
Й пустелі розсипалися і пляжі.
Завдяки майстерності поетеси ти фізично відчуваєш, як тремтить земля під ногами, як навколо тебе виростають гори, нагромаджуються і зупиняються, зачаровані величністю Дніпра:
А тут - збігались у танку, кружлянні
Чернеча, Княжа, Мар 'їна, Слонова,
Пластунка, Грецька, Пилипенкова, Дніпрова
І над Славутичем спинились в здивуванні.
Далі за одну мить ми переживаємо разом з Каневом усю його непросту історію:
Батия орди варварсько-рішучі
Палили штурмом побіжденні кручі.
Баскаків саджено у розіп 'ятім граді.
Литовські князі будували замки.
Фортецям майстрували кріпкі вежі.
Від рухів гайдамак беззастережних
Лишились вирви й підмурків уламки.
Осідок козаків, заллятий кров 'ю,
Ділили довго Посполита і Московія.
І раптом предковічні картини історичних подій змінюються затишною картиною Тарасової гори. Ніс відчуває терпкий запах квітучих вишень, босі п’яти – прохолоду родючої ріллі, і ти закриваєш очі під співи солов’їв:
Червоно місяць зрить. І зіроньки блискучі
В садах вишневих мріють солов "і.
Нуртує рунь в паруючій ріллі,
Копкій землі, поважній та родючій.
І уявляється Канев, як старий, сліпий кобзар, що сидить при дорозі. Колись бравий воїн козарлюга, весь у шрамах, що нині відпочиває у мирі і спокої, співаючи сумних пісень про історичне минуле мужнього народу.