ВСТУП.

Розділ І. Кримінологічна характеристика злочинів, вчинюваних неповнолітніми.

1.1 Загальна характеристика особи неповнолітнього злочинця та злочинності неповнолітніх.

1.2. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів, що вчиняються неповнолітніми.

1.3. Кримінологічна характеристика групової злочинності неповнолітніх.

Розділ ІІ. Віктимологічні аспекти злочинності неповнолітніх.

2.1. Поняття віктимної поведінки неповнолітнього.

2.2. Роль віктимної поведінки неповнолітнього в механізмі скоєного ним злочину.

Розділ ІІІ. Причини та умови злочинності неповнолітніх, запобігання злочинам, що скоїли неповнолітні.

3.1. Соціально-економічні та побутові причини та умови злочинності неповнолітніх.

3.2 Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

3.3. Запобігання злочинам, що вчинюються неповнолітніми.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ.

Актуальність теми. Необхідність виділення злочинності неповнолітніх в окремий об'єкт дослідження обумовлена низкою причин. По-перше, суттєвістю та масштабністю завдань щодо охорони життя і здоров'я підростаючого покоління і формуванням у зв'язку з цим державної політики захисту прав та законних інтересів дітей та підлітків як самостійного напряму діяльності державних органів, так і суспільства в цілому. По-друге, особливостями генезису та мотивації злочинів, що скоюються неповнолітніми. Ці особливості обумовлені специфікою виховання і життєдіяльності, соціально-психологічними характеристиками та статусом, який займають неповнолітні у суспільстві. По-третє, специфікою рівня, структури, динаміки, причин злочинності, що пов'язані з зазначеними вище особливостями, високою злочинною активністю підлітків.

Поняття злочинності неповнолітніх можна визначити, виходячи з ст. 22 Кримінального кодексу України. Цією статтею встановлюється вік, з якого може настати кримінальна відповідальність, а точніше у п. 1 говориться про те, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. У п. 2 зазначеної статті передбачається, що особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вчинення злочинів, встановлених ст. 22 ККУ. Отже, злочинність неповнолітніх — це сукупність злочинів і осіб, які їх скоюють, у віці від 14 до 18 років. Але встановлені таким чином вікові межі мають досить умовний характер, оскільки багато чинників, які впливають на злочинність неповнолітніх, мають місце і серед підлітків молодшого віку (10—13 років) та молодіжного віку (18—21 та 22—25 років). Тому поряд із поняттям «злочинність неповнолітніх» у науковій літературі зустрічаються терміни «підліткова злочинність», «молодіжна злочинність».

Зазначене вище створює певні труднощі при аналізі процесів і обставин, що впливають на злочинну поведінку неповнолітніх, виявлення тенденцій і закономірностей їх злочинності. Тому вивчення особливостей цієї злочинності, особи неповнолітнього злочинця, розроблення заходів щодо профілактики злочинності неповнолітніх має відбуватися з урахуванням даних про правопорушення серед дітей і підлітків (вікова група від 10 до 14 років) і осіб молодіжного віку (18—21 рік). Також слід мати на увазі, що на стан, рівень, структуру та динаміку злочинності неповнолітніх специфічно впливають демографічні, психолого-побутові характеристики регіонів, життєдіяльність в них (наприклад, кількість неповнолітніх у регіоні, кількість неповнолітніх і неблагополучних сімей, кількість дітей у сім'ї, умови проведення дозвілля тощо). Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить і від якості діяльності усіх суб'єктів профілактики злочинів неповнолітніх.

У силу характеру злочинності неповнолітніх на перше місце при вивченні даного явища висувається проблема особистості злочинця. Успіх профілактичної діяльності органів внутрішніх справ багато в чому залежить від того наскільки всебічно і глибоко вивчена особистість неповнолітнього злочинця. Можна було б уникнути багатьох помилок, якби практичні органи в центр своєї уваги і професійних зусиль завжди ставили особистість, а не тільки умови її життя чи інші впливи на неї. Це повною мірою відноситься до неповнолітніх злочинців.

Одним з головних завдань дослідження злочинності неповнолітніх є вивчення стану, рівня, структури та динаміки злочинності неповнолітніх, а також причин та умов, що сприяють скоєнню неповнолітніми злочинів, та інших правопорушень для розроблення профілактичних заходів, для правильного вибору їх напряму, об'єму і характеру.

Аналіз злочинності неповнолітніх як особливого об'єкта кримінологічного дослідження містить вивчення характеристик:

а) скоєних злочинів (види, форми, мотиви);

б) особи (з урахуванням обмеженого періоду її формування, обмеженої дієздатності, рухомий динаміки змісту соціальних функцій);

в) причин і умов злочинності;

г) результативності заходів профілактичного впливу.

Комплексне дослідження проблеми злочинності неповнолітніх може проводитись як самостійно органами, на які законодавством покладено здійснення профілактики цієї злочинності, так і з залученням громадських об'єднань та організацій.

Загальні причини та умови злочинності досліджували багато вчених: А. Долгова, В. Номоконов, В. Кудрявцев, І. Карпець, Н. Кузнецова, О. Джужі, І. Дольшик, А. Закалюк, О. Костенко, О. Литвин, В. Шакун та ін. Але особливості впливу загальних причин злочинності на злочинність неповнолітніх спеціально не вивчались, хоча зазначена проблема є актуальною для розроблення заходів запобігання злочинності неповнолітніх на загальносоціальному рівні.

Соціальні аспекти злочинності, в тому числі і злочинності неповнолітніх, розглянуто в роботах Ю.М. Антоняна, І.П. Васильківської, А.І. Долгової, Г.М. Міньковського, Т.Г. Перепелиці, В.Я. Рибальської, С.А. Тарарухіна, А.П. Тузова та інших вітчизняних і зарубіжних вчених, в тому числі психологів і соціологів.

Проблемі призначення покарання, в тому числі й неповнолітнім, приділялося багато уваги з боку науковців. Вона розглядалася в роботах М. І. Бажанова, Г. С Гаверова, І. І. Карпеця, Г. А. Кригер, Л. Л. Круглікова, Н. Ф. Кузнєцової, Н. С. Лейкіної, П. П. Осипова, М. А. Скрябіна, К. К. Флоря та деяких інших авторів.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси злочинності серед неповнолітніх.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити поняття злочинності серед неповнолітніх;

• охарактеризувати причини та умови злочинності неповнолітніх;

• дослідити віктимологічні аспекти злочинності неповнолітніх;

• проаналізувати роль віктимної поведінки в механізмі злочину;

• охарактеризувати злочини, вчинювані неповнолітніми;

• дослідити особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх;

• виявити основні заходи щодо запобігання злочинів, що вчинюються неповнолітніми.

• виявити актуальні проблеми і тенденції розвитку злочинності неповнолітніх.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси злочинності серед неповнолітніх.

Предметом дослідження виступає аналіз основних причин злочинності неповнолітніх, характеристика злочинів вчинюваних неповнолітніми та особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

1.1 Загальна характеристика особи неповнолітнього злочинця.

Перш ніж перейти до розгляду досліджуваної теми треба дати чіткі визначення таким термінам: особа злочинця, його особистість, неповнолітній та злочинність неповнолітніх.

Отже, особа злочинця – це сукупність негативних особистісно-структурних психічних якостей, характерних для злочинців певної кримінальної спрямованості.¹

Особа злочинця - це абстрактнее поняття, за допомогою якого в кримінологічній практиці створюється загальний портрет людини, яка вчинила злочин, та яке дає змогу:

1. визначити найбільш типові риси які характерні конкретним злочинцям за основними кримінологічними показниками;

2. побачити, які з цих рис є найбільш поширеними в особі та безпосередньо пов’язаними зі злочинною поведінкою та її мотивацією;

3. встановити причини формування негативних властивостей та якостей особи, під впливом яких вона вчинила злочин;

4. дослідити взаємозв’язок загально - соціалних детермінантів з біологічними особливостями особи на різних етапах її соціалізації;

5. навести типологію злочинців.

У формуванні особи неповнолітніх злочинців вирішальну роль відіграють:

1). Негативний вплив сім'ї:

1. кожна восьма (за вибірковими даними) сім'я, яка виховує дітей, виявилася неблагополучною в кримінальному плані;

2. в 30-40% випадків злочинів неповнолітніх встановлено прямий негативний вплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї (зловживання алкоголем, грубість, жорстокість, безкарність, наркоманія, проституція тощо);

3. типовими для батьків неповнолітніх злочинців є низька культура і безвідповідальне ставлення до дітей;

4. відсутність (тимчасова чи тривала) у батьків можливості мінімально забезпечувати необхідні потреби дітей.

2). Негативний вплив з боку однолітків та дорослих у найближчому середовищі - побутовому, навчальному, виробничому.

3). Підбурювання з боку дорослих злочинців, яке, за даними вибіркових досліджень, має місце в 30% випадків.

4). Тривала відсутність певних занять у неповнолітніх, які залишили навчання, що тягне за собою, як правило, втягнення у злочинну діяльність.

5). Проникнення по різних каналах у середовище підлітків кримінальних традицій і «законів» - культу сили, жорстокості, наркотиків, статевої розбещеності.

6). Низький рівень роботи навчально-виховних закладів (формалізм, непрофесіоналізм, відсутність індивідуального підходу).

7). Розпад системи працевлаштування неповнолітніх і виховання у трудових колективах.

8). Формуванню кримінальної мотивації і її прояву в поведінці неповнолітніх багато в чому сприяють упущення в правовиховній та правоохоронній діяльності.

Всебічний підхід до оцінки особи, яка вчинила злочин, необхідний не тільки для об’єктивного розслідування кримінальної справи і визначення найбільш доцільних заходів впливу на винного, а й для виявлення та усунення причин та умов злочину, а також правильного вибору заходів для його перевиховання.

Успішне попередження злочинів можливо лише в тому випадку, якщо увагу буде сконцентровано на особистості злочинця, оскільки саме особистість є носієм причин їх вчинення. Можна тому сказати, що ця особистість - основна і найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. Ті її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім об’єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є головною і водночас найбільше складною проблемою кримінології.

Особистість злочинця – це система взаємопов’язаних біологічних, психофізіологічних, психологічних і соціальних властивостей і якостей, притаманних більшості осіб, які вчинили злочини.²

Особистість злочинця завжди була однієї з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кримінології. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій.

Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися у неї в процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.

Поняття особистості злочинця у визначеній мірі умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що учинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття - початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального об’єкта і не має сили і змісту поза ним.

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Неповнолітні – за законодавством України особи від 14 до 18 років, що мають неповну цивільну дієздатність. ³

Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні) до 18 (вік юридичного повноліття), що зазначено в ст.6 Сімейного кодексу України

Головне при розгляді особистості неповнолітнього злочинця - вік. З цим зв'язані визначені біологічні, психологічні і психічні зміни в структурі особистості. Як відзначав дослідник М.Н.Гернет, віком обумовлений визначений рівень розвитку сил, інтелекту, мотивів, оскільки “фізично” стає можливим здійснення визначених злочинів. Процес соціалізації людини починається з раннього віку. Людина із самого раннього дитинства починає засвоювати ролі, які формують її особистісні якості. У дитинстві людина складається як суспільна істота, у неї розвиваються інтелект, уміння аналізувати й узагальнювати навколишні явища, здатність передбачати можливі наслідки своїх вчинків; виробляються вольові якості: наполегливість, цілеспрямованість, самоконтроль, активність, ініціатива; формуються самосвідомість, почуття власної гідності, прагнення до самостійності . Усе це зв'язано з кримінологічним вивченням особистості неповнолітнього.

Визначаючи вікові особливості злочинців, кримінологи звичайно поділяють неповнолітніх на наступні групи: 14-15 років – підлітково-малолітні, 16-17 років - неповнолітні.

Кримінологічні, соціологічні і психологічні особливості поведінки контингенту у віковому інтервалі 14-17 років свідчать, що на поведінку підлітків зазначеної вікової групи впливають як умови їх життя і виховання в попередні роки, так і “молоді дорослі”. Звідси випливає висновок, що злочинність неповнолітніх варто розглядати в контексті з правопорушеннями осіб у віці до 14 років і осіб старше 17 років.

Статистичні дані показують, що більше половини неповнолітніх, які вчинили злочини, відносяться до вікової категорії 16-17 років. Підлітки 14-15 років роблять 30-32% злочинів. Причому, питома вага злочинів, чинених 14-15-літніми підлітками, щорічно росте приблизно на 0,6-0,7%.

У групі 14-15-літніх вища частка осіб, які скоїли крадіжку, грабіж, заподіяння шкоди середньої тяжкості. Серед 16-17-річних - вища частка осіб, які скоїли вбивство, згвалтування, умисне спричинення тяжкої шкоди здоров'ю, розбій, неправомірне заволодіння автомобілем чи іншим транспортним засобом без цілі розкрадання.

Розглядаючи особистості неповнолітніх і дорослих злочинців, можна говорити про їх спільність. Межа, що визначає різницю між злочинцями різних віків, власне кажучи стирається, коли порівнюються дві вікові групи: 16-17 років і 18-20 років. У даному випадку цілком припустимо вести мову про єдину вікову групу, якщо використовувати поняття неповного повноліття.

Серед неповнолітніх злочинців, переважають особи чоловічої статі. Це пояснюється насамперед розходженням соціальних зв'язків із середовищем, у якій розвивається особистість. Перевага серед неповнолітніх правопорушників осіб чоловічої статі зв'язано з психічними і психологічними особливостями статі, з історично сформованим розходженням поведінки, виховання хлопчиків і дівчат, з більшою активністю, заповзятливістю й іншими загальними властивостями чоловіків.

Відповідно до статистики в загальній масі неповнолітніх, які зробили злочини, переважають особи чоловічої статі, на долю дівчат перепадає близько 8%. У той же час число зареєстрованих злочинів, скоєних неповнолітніми з жіночою статтю, в 1997-2000 рр. зростала з року в рік і в 2000 р. їх питома вага в загальному числі неповнолітніх становив 8,6%. Кількість дівчаток, які перебувають на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень неповнолітніх, зросло в 1997-2000 рр.. в 1, 3 рази, а доставлених до органів внутрішніх справ - у 1,7 рази. Проведені дослідження показують, що значно збільшується частка дівчат, що скоїли злочини, в деяких регіонах цей показник дорівнює частці жіночої злочинності - до 13-17%. Пізніше помітних змін на краще не спостерігалося. Неповнолітні жіночої статі не стільки беруть участь у «традиційних» злочинах (крадіжки, шахрайство), скільки стають учасницями стійких груп корисливо-насильницької спрямованості. Фіксуються специфічні особистісні характеристики неповнолітніх злочинниць. Вони більшою мірою, ніж підлітки чоловічої статі, вчиняють злочини брехливі, потайливі, розв'язні, егоїстичні.

Наприклад, у Росії процент злочинів скоєних дівчатами збільшився з 11% до 14%, а кількість дівчат – підлітків, які перебувають на обліку в міліції – 50,6 тис.; в Італії 14% усіх скоєних неповнолітніми злочинів перепадає саме на дівчат.

Щодо кримінологічної характеристики осіб неповнолітніх злочинців, то можна сказати, що їм властиві певні біологічні та психологічні особливості. До них належать:

1. відсутність життєвого досвіду, незавершеність формування соціальних установок;

2. підвищена навіюваність, високий рівень конформізму;

3. орієнтація на неформальну групу, прагнення у ній самоутвердитися;

4. демонстрування своєї незалежності;

5. підкреслено зневажливе ставлення до моральних і правових норм;

6. злочинна "романтика", готовність "взяти на себе" чужу провину(самообмова);

7. плазування перед авторитетом рецидивістів;

8. втрата почуття відповідальності за свої вчинки;

9. орієнтування на хвилинну втіху.

У кримінологічній літературі виокремлюють такі основні типи неповнолітніх злочинців:

1) особи, які в цілому мають позитивну спрямованість і вчинюють злочини через легковажність, непідготовленість до правильного виходу зі складної ситуації, а також через випадковий збіг обставин;

2) особи, яких до злочину приводить ситуація, але які характеризуються нестійкою соціальною спрямованістю;

3) особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталення, і з перед-кримінальним досвідом;

4) особи, що характеризуються сформованою, антисоціальною спрямованістю і мають кримінальний досвід.

У виробничій сфері цих підлітків характеризують:

• відсутність інтересу до виконуваної трудової діяльності;

• ставлення до професії тільки як до можливості отримати матеріальну та іншу споживчу вигоду;

• відсутність пов'язаних з нею планів;

• відчуженість від колективу.

Наявність явно виражених, негативних по своїй соціальній сутності, потреб та інтересів до вживання алкоголю, безцільного перебування на вулиці, в під'їздах зафіксовано не менше, ніж у 2/3 осіб, які вчинили злочини та інші правопорушення. У відповідному мікросередовищі високою оцінкою користуються азартні ігри, випивка, демонстрація зневаги до норм суспільної поведінки, ворожнеча до певних груп своїх однолітків. До числа характерних особистісних особливостей неповнолітніх, які вчиняють злочини, відносяться й істотну деформацію їхніх моральних і правових ціннісних орієнтацій:

   - тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності;    - орієнтація на швидке отримання задоволення;    - послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність;    - байдужість до переживань і страждань інших людей;    - прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких;    - погляд на законодавчі заборони як формальні;    - ігнорування соціальної ролі закону, він протиставляється доцільності, а групові норми - нормам закону;    - неадекватне розуміння дозволеної та недозволеної поведінки;    - формування вороже-недовірливого ставлення до правоохоронних органів;    - значне послаблення вольових якостей;    - поширена переконаність у можливості уникнути по карання за вчинене тощо.

В якості соціально - обтяжуючих дефектів психофізичного та інтелектуального розвитку та стану, що мають більш високу ступінь серед неповнолітніх злочинців, дослідники зафіксували:

• різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в період внутрішньо-утробного розвитку, пологів, дитячому і ранньому дитячому віці (у тому числі від черепно-мозкових травм, загально соматичних та інфекційних захворювань);

• яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плаксивість, підвищена образливість, примхливість, афективність, дратівливість, постійне занепокоєння, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови);

• захворювання на алкоголізм;

• явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність) або виражене відставання у фізичному розвитку;

• знижений рівень інтелектуального розвитку, що створює труднощі в спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні та праці, що утруднює придбання необхідної інформації.

В юридичній літературі часто вказується на взаємозв'язок освітнього рівня й особистості злочинця. За цією ознакою можна судити про потенційні можливості особистості неповнолітнього правопорушника у виконанні ним своїх соціальних функцій, які залежать деякою мірою від рівня його культури, інтересів. Говорячи про рівень освіти неповнолітніх злочинців, треба помітити, що він більш низький, ніж в однолітків. Серед них часто зустрічаються другорічники, які кинули навчання в школах, ПТУ, а деякі - у допоміжних школах.    У 2004 р. в Україні структура контингенту неповнолітніх злочинців була такою: які не працюють і не вчаться - 45 %; учні шкіл та інших освітніх установ - 43 %; ті, що працюють -12 %; в Росії 295 тис. – ті, що не навчаються та не працюють, 45 тис. взагалі неграмотні.

Проблема трудової зайнятості підлітків у країні залишається досить напруженою, і прогноз у цьому напрямку не втішний. У зв'язку з цим частка непрацюючих і підлітків, які не навчаються, у структурі злочинності неповнолітніх буде зростати.

З кримінологічної точки зору, особливе значення має вивчення родинного стану неповнолітніх злочинців. Це цілком зрозуміло, тому що в родині формуються соціально значимі якості особистості і властиві їй оцінні критерії.

Дослідження показують, що більше 2/3 неповнолітніх злочинців виховувалися в родинах, де постійно були присутні сварки, скандали, взаємні образи, пияцтво і розпуста. Кожного 8-10 рецидивіста, який встав на злочинний шлях у ранньому віці, у пияцтво і здійснення злочинів втягнули батьки, старші брати, близькі родичі.

Крім того, неблагополучна родина впливає не тільки на власних членів, але і на інших підлітків, з якими дружать їхні діти. Таким чином, відбувається процес “зараження” підлітків, які не належать безпосередньо до даної родини.

Неменьш важливими для характеристики особистості неповнолітніх злочинців є особливості їх правової свідомості. У цілому для них характерні глибокі дефекти правосвідомості, які у відомій мірі пояснюються двома факторами: загальною правовою неграмотністю як усього населення в цілому, так і неповнолітніх; негативним соціальним досвідом самого неповнолітнього.

Дефекти правової свідомості в неповнолітніх, які здійснюють злочини, виражаються в негативному відношенні до норм права, небажанні дотримуватися даних норм. Істотні пробіли в правових знаннях неповнолітніх приводять до міркувань про “несправедливість” законів, про “незаконне” осудження.

Характерні риси має і коло спілкування неповнолітніх правопорушників. В основному це - раніше засуджені, які зловживають спиртними напоями, наркотиками.

Важливою є і проблема дозвілля. Вільного часу в неповнолітніх правопорушників у 2-3 рази більше, ніж у їхніх законослухняних однолітків. У той же час відповідно до результатів окремих досліджень у міру збільшення вільного часу інтереси підлітків деформуються і здобувають негативний відтінок. У сфері дозвілля і побуту у більшості неповнолітніх злочинців переважає безцільне проводження часу (так звані “тусовки”). Нерідко роль лідерів у таких групах займають особи з негативною направленістю. За даними досліджень, з числа підлітків, які мають 2-3 години вільного часу, на обліку в міліції складалося 18%, 5-7 годин - 53%. Саме в дозвільній сфері підлітки роблять більшість злочинів.

Також одним з факторів який підвищує зростання злочинності неповнолітніх і збільшує жорстокість є "синдром страху смерті", тобто страх за своє життя який викликає жорстокість, озлобленість, насильство. Його викликає перегляд трилерів, зарубіжні мультиків і комп'ютерних ігор.

Злочинність неповнолітніх це:

1. сукупність злочинів, вчинених на певній території за певний період, відповідальність за які настає у віці від 14 до 18 років;

2. сукупність осіб у віці від 14 до 18 років, які вчинили злочини на певній території за певний період.

У деяких країнах (Велика Британія, США, низка держав Азії, Африки і Латинської Америки) вік настання кримінальної відповідальності за окремі злочини значно нижче 14 років.⁴

Неповнолітніми або за їх співучасті, за даними карної статистики, скоюється кожний 11-й розслідуваний злочин.

Новим було поширення в середовищі неповнолітніх таких злочинів, як розбійні напади на підприємців та іноземців, посягання на життя і здоров'я з особливою жорстокістю, участь у кримінальному бізнесі (причетність до незаконного обігу зброї та наркотиків, рекет відносно своїх однолітків, більш часта участь у бандитських нападах та ін.) У 1997-1999 рр.. зафіксовано зростання числа неповнолітніх:

• причетних до незаконного обігу зброї (+4,6%);

• вчинили вбивства (+11,8%);

• навмисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (+9,5%);

• крадіжку (+18,8%);

• грабіж (6,5%);

• розбій (9,7%);

• хуліганство (+2,7%) '.

Для чималої частини неповнолітніх характерна висока кримінальна активність. Проведеними дослідженнями встановлено, що неповнолітніми до притягнення їх до кримінальної відповідальності здійснюються 5-10 злочинів (поширені багатоепізодні крадіжки, пограбування) .

Проблема злочинності неповнолітніх, як і раніше залишається актуальною. Криміналізація є загрозою неповнолітніх молодому поколінню, а разом з тим і загрозою перспективам нормального розвитку громадянського суспільства та національної безпеки.

Відзначається втягнення неповнолітніх у такі сфери кримінальної діяльності, які до недавнього часу були в основному долею дорослих осіб.