§ 56. Різновиди номінативних речень та їх вживання

Серед номінативних речень виділяються такі їх основні

різновиди: 1) описові, або екзистенціальні, 2)

оклично-номінативні, 3) вказівні.

1) Описові, або екзистенціальні, речення —

найбільш поширений вид номінативних речень. Такі речення

вживаються:

1 Курс сучасної української літературної мови (за ред. Л. А. Булахов-

сього), т. II, 1951, стор. 71—72.

111

а) в художніх описах, наприклад, в пейзажах: Синій

вітер. Метелики й квіти, співи птиць і цвітіння дерев.

Скрізь росою забризкані віти, чути моря бурхливого рев.

Синій рев (С). Також, коли треба передати швидку зміну

картин, подій (наприклад, динаміку бою) чи окремі деталі в описі

явищ минулого, історичних подій, наприклад: 1. Риплять тугі

вози. Скрегочуть ешелони, під ляскіт буферів зчіпляючись

вночі. Тривожний коней храп. Людей тяжкі колони.

Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі. Могуче рухання

військового огрому (Б.). 2. Дитинство. Школа. Як багато

і вражень, і споминів, і снів/ (С.);

б) в драматичних творах (як ремарки), коли треба

виділити окремі предмети і явища, які в сукупності дають уявлення

про певну обстановку (опис декорацій, позначення місця дій,

звукових ефектів тощо), наприклад: 1. Ніч. Зала

адміральського будинку (Корн.); 2. Будуар Джені. Ніч. Годинник

вказує три чверті на другу. Радіоапарат. Море сильніше ту-

мить. Лампа в померанцевому абажурі (Гал.);

в) в розповідях, коли треба перелічити речі, явища,

наприклад: 1. Я вицілив, та як попхну з ,обох стволів разом! Під'їздю

човном, підбираю. Одна, дві, три, чотири, п'ять, шість,

сім, вісім, дев'ять, десять, одинадцять, дванадцять,

тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. П'ятнадцять... на

вірьовочці (О. В.). 2. Вів мене Андрій городами. Буряки.

Капуста, картоплі... По межах соняшники рядами посхиляли

важкі голови... (Вас).

2) Оклично-номінативні речення вживаються,

коли треба повідомити про якусь незвичайну подію чи дати

сигнал про щось, наприклад: 1. Ось чутно, як лопотить хтось

босими ногами по вулиці... По-же~жа! (Коц.).2.— Тюлені! —

гукнув помічник (Трубл.).

До оклично-номінативних не належать:

а) різні вітальні фразеологічні звороти у формі називного

відмінка типу Добрий день! Вечір добрий!;

б) окремі ізольовані слова-іменники, включені в мовлення

(так званий «називний уявлення»), які називають особу

(предмет), щоб викликати в свідомості слухача (читача) певне

уявлення про неї. Як правило, такі слова стоять на початку

речення, мають окличну або незакінчену інтонацію, синтаксично з

наступним реченням не пов'язані, хоч у смисловому

відношенні і збігаються з тим чи іншим його членом, здебільшого

вираженим іменником, наприклад: 1. Людина! Гордо слово це

звучить (Р.). 2. Дні перемоги! Яке багатство думок, почуттів

збуджують у людей ці два слова C газ.).

Оклична інтонація «називного уявлення» пояснюється тим,

що уявлення чи судження про дану особу (предмет),

згадування чи нагадування про неї зв'язані з виявленням певних

.емоцій.

112

3) Вказівні речення з частками ось, он, от (осьде, онде,

отде) вживаються переважно в розмовній мові і відповідно в

мові художніх творів, коли треба передати розірвані

враження або показати слухачеві (читачеві) розрізнені предмети.

Функція частки — вказувати на щось таке, що знаходиться чи

відбувається поблизу, або ж на наявність чогось, наприклад:

1. Ось школи знайомої мури (С). 2. Цілі підприємства

стають колективами комуністичної праці. Ось вони, зримі риси

комунізму.