1. Проблема односкладного речення у сучасній українській мові.

Основу поділу речень на двоскладні й односкладні заклав ще О.О.Шахматов. У свій час М.І.Греч, виходячи з логіко-граматичного підходу, вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення - підмета, присудка або зв'язки (див.: (Греч Н.И. Практическая русская грамматика. - СПб.: Тип.СПб. Воспит. дома, 1827.-С.243, 349 і далі)). При цьому речення з нульовою дієслівною зв'язкою теперішнього часу він та його послідовники вважали неповними не тому, що враховували парадигму речення, а тому, що представники логіко-граматичного напряму ототожнювали структуру речення із структурою судження, в якому зв'язка є обов'язковою складовою частиною.

Подібну думку висловлював Ф.І.Буслаєв, а О.М.Пєшковський суттєво доповнив зміст терміна "неповні речення". Для нього це не просто речення з "опущеними" членами, а такі, в яких наявні словесно не виражені члени і необхідність яких у структурі речення визначається формальним складом речення (див.: (Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. - М.: Учпедгиз, 1956.-С.285; Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. -7-е изд. - М.: Учпедгиз, 1956.-С.360)). О.М.Пєшковський доказує, що формальна визначеність наявності невираженого, але структурно необхідного члена речення ґрунтується на взаємних зв'язках компонентів речення. "Так, не супроводжуваний дієсловом називний відмінок... обов'язково вказує або на опущене при ньому узгоджуване дієслово, виступаючи,... підметом неповного речення, або на опущений інший називний відмінок та узгоджувану з ним зв'язку виступаючи предикативним членом..." (Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении... -С.360). Речення типу "Він ні слова" О.М.Пєшковський називає стаціонарними неповними реченнями.

О.О.Шахматов включає до неповних тільки речення, формальна повнота яких відновлюється на ґрунті врахування синтагматичних відношень компонентів, тобто речення неповні і за формою і за змістом. Таким чином, О.О.Шахматов розмежовує власне-неповні і односкладні речення.

Відштовхуючись від реальних мовних і мовленнєвих фактів та стверджуючи неадекватність судження і речення, слід вести мову про особливий статус односкладних речень. В сучасній лінгвістиці розрізняють: 1) означено-особові; 2) неозначено-особові; 3) узагальнено-особові; 4) безособові; 5) інфінітивні; 6) безособові; 7) номінативні односкладні речення. До названих різновидів зрідка додають вокативні речення на тій підставі, що вони цілісно (в одному компоненті) виражають всі реченнєві категорії. Більшість лінгвістів відносить їх до нечленованих речень, ототожнюючи з іншими реченнями - словами типу ТАК, НІ, ТАКОЖ.

Односкладні речення поділяються залежно від того, як виражається їх головний член. Цей головний член не є підметом або присудком, бо не приймає другого члена системи як означаючого або означаючого на рівні підмета або присудка, тобто він виступає єдиним виразником предикативності.

Розрізняються два класи структурних схем односкладних речень: 1) односкладні дієслівні речення та 2) односкладні іменні речення. У дієслівних односкладних реченнях стверджується наявність дії, не співвіднесеної з суб'єктом.

В іменних реченнях стверджується або заперечується існування предмета.

У дієслівних односкладних реченнях позицію головного члена можуть займати всі основні дієслівні форми або інфінітив; в іменних - лише іменник (чи субстантивоване слово) у називному відмінку.

Вихованець

Відповідно до типів головного члена речення і його морфологічної форми односкладні речення можна поділити ндекілька основних класів: 1) дієслівні речення; 2) інфінія тивні речення; 3) іменникові речення; 4) прислівникові речення.

1, Односкладні дієслівні речення членуються на підякласи: а) безособові (одноособові) речення, головний член яких виражений безособовими (одноособовимин дієсловами (або дієсловами, вжитими в безособовому значенні). Це найуживаніший різновид безособових консті рукцій. Безособові дієслова виступають у формі третьої особи однини теперішнього або майбутнього часу і в формі середнього роду минулого часу й умовного способу, напр.: Однак мене морозить (М. Коцюбинський); Та й Михасеві не з медом жилося (В. Винниченко); Надворі посвітлішало (М. Стельмах); Сержанта затрясло (О. Гончар); Через місяць після початку війни мене вже поранило (О. Гончар); Якби на ці перелоги та води вдосталь.,. Зацвіло (О. Гончар); б) безособові (одноособові) речення, головний член яких являє собою складений компонент — сполуку інфінітива безособових (одноособових) дієслів та допоміжних фазових (рідше модальних) дієслів: Гримкотіти тут почало частіше (П. Тичина); Хоча б скоріше почало світати! (Ірина Відьде); Незабаром має світати (М. Трублаїні); в) безособові (одноособові) речення зі складеним головним членом, вираженим предикативними віддієприкметниковими формами на -на, -то з дієсловом-зв'язкою бути: її не прохано на сватання \Ь\. Коцюбинський); Враз було вбито всі хлоп'ячі мрії (О. Донченко); Довкруг — обрізано жалі, обтято голосіння (В. Стус).

2. Односкладні інфінітивні речення можна поділити на підкласи: а) речення з простим інфінітивним головним членом без частки би (б): Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій єдиний, зламаний квіте (Леся Українка); Де сховатися од вітру? (П. Тичина); Як к/тСЄ МЄНІ НЄ любить руки твої золоті/ (В. Сосюра); Учитися! Вдихати шум віків, Рости і розумнішати! (М. Рильський); / не сховатися, не вкрасти Тонке тепло твоїх долонь І лагоду м'якого рясту (Є. Маланюк); Не розкрити спалені уста (Є. Маланюк) ; б) речення з простим інфінітивним головним членом із часткою би (б): Ех, десяток-другий би з плечей ски- Щти... (А. Головко); Хлопавкою для мух убивати б такі посмішки! (Л. Костенко); в) речення зі складеним інфінітивним головним членом, вираженим інфінітивами повнозначного дієслова й допоміжними модальними словами типу варто, можна, потрібно, треба зі зв'язкою бути у відповідній формі: Можна смерть лише смертю здолати (Є. Маланюк); Може таки треба було плигати за борт 1 кинутись вплав за човном уздогін (О. Гончар); Можна буде поки що тихенько собі любитися (А. Головко).

3. Односкладні іменникові речення охоплюють три підкласи: а) речення з простим головним членом, вираженим формою називного відмінка іменника: Поле. Гай '№• Чупринка); / от Чернігів. Ранком він ще спав (П. Ти- чина); Ой, зима! (В. Симоненко); Пустеля. Спогади 1°. Стус); б) речення зі складеним головним членом, вираженим кількісно-іменниковою сполукою — кількісним словом у називному відмінку та іменником у називному або родовому відмінку: Три дні і сто вражень (В. Симоненко); в) вокативні речення з простим головним членом, вираженим формою кличного відмінка іменника: — Чіпко! Чіпкої (Панас Мирний); Потім, непритомніючи, він знов полинув додому, але вже не міг наблизитись.— Гей, гей!„ Уляноі..— гукнув він до своїх рідних (О. Довженко); Збоку, з гущавини садка, її зупиняє сторожкий, стримано- владний голос: — Лукіе! (О. Гончар); — Югиної — задихаючись, дивиться на задумане обличчя і нічого від хвилювання не може сказати (М. Стельмах).

4. Односкладні прислівникові речення являють собою конструкції зі складеним головним членом, вираженим предикативними прислівниками (словами категорії стану) у поєднанні з діесловами-зв'язками: / так весело було (П. Тичина); Нічого Миколі про те не відомо (О. Гончар); Чого ж мені на цьому подолі Так сумнувато? (Д. Павличко); Було нам тоді не до сміху (Л. Костенко);

Кулик Борис Миколайович