ЗМІСТ

1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....................... ... .... .. 2

2. Ранній період політичної думки Древньої Греції …………………......2

3. Період розквіту політико-правової думки Стародавньої Греції ... ... .4

4. Період еллінізму політичної думки Стародавньої Греції ......... ... .. ...6

5. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....................... .. .8

Список використовуваної літератури ... ... ... ... ... .............. ... ... ... ……..9

1. ВСТУП

Всесвітня історія політичних і правових вчень - один з важливихскладових частин духовної культури людства. У ній сконцентрованийвеликий політико-правовий досвід минулих поколінь, відображені основнінапрямки, віхи та підсумки попередніх дослідників проблем свободи,права, законодавства, політики, держави. Цей досвід робитьпомітний вплив на сучасні політичні та правові погляди.

Одну з головних ролей в історії формуванні цього досвідузіграли мислителі Стародавньої Греції. Вони стоять біля витоків виникненнятеоретичного підходу до проблематики держави, права і політики. (1,стор 8 (

Зусиллями давньогрецьких дослідників був зроблений перехід відміфологічного сприйняття навколишнього світу до рацонально-логічногоспособу його пізнання й пояснення.

Розвиток політико-правової думки в Древній Греції можна розділити натри етапи:

. ранній період (IX - VI століття до нашої ери) пов'язаний з виникненням давньогрецької державності. У цей період спостерігається помітна раціоналізація політико-правових уявлень і формується філософський підхід до проблем держави і права;

. період розквіту (V - перша половина IV століття до нашої ери) - це час розквіту старогрецької філософської та політико-правової думки;

. період еллінізму (друга половина IV - II століття до нашої ери) - час почався занепаду давньогрецької державності, попадання грецьких полісів під владу Македонії та Риму.

Зупинимося докладніше на кожному з цих періодів.

2. Ранній період політичної думки стародавньої греції

На ранній стадії свого розвитку погляди стародавніх народів на світносять міфологічний характер. У ці часи політичні та правовіпогляди ще не відокремилися в самостійну область і являють собоюскладову частину цілісного міфологічного світогляду. У міфіпанує уявлення про божественне походження існуючихвідносин влади та порядку. Право і закон ще не виділилися в особливу сферунорм і існують у вигляді аспекти релігійно схвалюється порядку приватної,суспільного і державного життя. У законах цього часу тіснопереплетені міфологічні, релігійні, моральні, соціально -політичні моменти, і законодавство в цілому зводиться до божественногопершоджерела. Закони приписуються або прямо богам, або їх ставленикам --правителям.

Політичні та правові вчення з'являються лише під час доситьтривалого існування ранньоклассових суспільств і держав. Стародавні міфивтрачають свій сакральний характер і починають піддаватися етичної іполітико-правової інтерпретації. Особливо це виявляється в поемах Гомера і Гесіода. Згідно з їх трактуванні, боротьба богів за владу над світом і змінаверховних богів (Уран - Крон - Зевс) супроводжувалася зміною принципів їхправління й володарювання, що проявлялося не тільки у взаєминахміж богами. Але і в їхніх стосунках до людей, у всьому порядок, форми іправилах земної суспільного життя.

Характерні для поем Гомера і Гесіода спроби раціоналізаціїуявлень про етичному, морально-правовому порядку в людськихсправах і відносинах отримують подальший розвиток у творчості семи мудреців

Стародавній Греції. До них зазвичай зараховувалися Фалес, Піттак, Періандр, Біант, Солон, Клеобул і Хілон. У своїх коротких висловах (гномів) ці мудрецісформулювали вже цілком раціональні і світські за своїм духом етичніі політичні сентенції. Мудреці наполегливо підкреслювали основоположнезначення панування справедливих законів у полісної життя. Багато хто з нихсамі були активними учасниками політичних подій, правителями абозаконодавцями і доклали чимало зусиль для практичної реалізації своїхполітико-правових ідеалів. Дотримання законів, на їхню думку, - суттєвавідмінна риса упорядкованого полісу. Так, найкращим державнимпристроєм Біант вважав таке, де громадяни бояться закону в тій же мірі, вякий боялися б тирана.

З ідеєю необхідності перетворення громадських та політико-правовихпорядків на філософських засадах виступили Піфагор, піфагорійці (Архіт,

Лізис, Філолай тощо) і Геракліт. Критикуючи демократію, вони обгрунтовувалиаристократичні ідеали правління "кращих" - розумової та моральноїеліти.

Визначальну роль у всьому світогляді піфагорійців відігравало їхнє вченняпро числа. Число, за їхніми уявленнями - це початок і сутність світу. Виходячиз цього вони намагалися виявити цифрові (математичні) характеристики,притаманні моральним і політико-правових явищ. При висвітленні проблемправа та справедливості піфагорійці першими почали теоретичну розробкупоняття "рівність", настільки істотного для розуміння ролі права якрівною заходи при регулюванні суспільних відносин.

Справедливість, згідно піфагорійцям, полягає в відплату рівним зарівне.

Ідеалом піфагорійців є поліс, в якому пануютьсправедливі закони. Законослухняність вони вважали високою чеснотою, асамі закони - великою цінністю.

Найгіршим злом піфагорійці вважали анархію.

Піфагорійський уявлення про те, що людські відносини можутьбути очищені від чвар і анархії і приведені в належний порядок ігармонію, надалі надихали багатьох прихильників ідеального ладулюдського життя.

Автором однієї з таких ідеальних моделей поліса був Фалей Халкедонський, який стверджував, що всякого роду внутрішні заворушеннявиникають через питання, що стосуються власності. Щоб досягтидосконалого пристрою полісної життя, необхідно зрівняти земельнувласність усіх громадян.

Думки протилежної піфагорейського дотримувався Геракліт. Світутворився не через злиття, а через поділ, не через гармонію, ачерез боротьбу. Мислення, згідно Геракліту, властиво всім, проте,більшість людей не розуміють всі керуючого розуму, якому требаслідувати. Виходячи з цього він розділяє людей на мудрих і нерозумних,кращих і гірших.

Принципово загальним для підходів Піфагора та Геракліта є вибірними інтелектуального критерію для визначення того, що є «кращий», «Благородний» і т.п.

Соціально-політична нерівність виправдовується Гераклітом якнеминучий, правомірний і справедливий результат загальної боротьби. Критикуючидемократію, де править натовп і немає місця кращим, Геракліт виступав заправління кращих. На його думку для формування та прийняття закону зовсім необов'язково загальне схвалення на народних зборах: головне в законі - йоговідповідність загальній логосу (всеуправляющему розуму), розуміння чогоодному (краще) доступніше, ніж багатьом.