2.2. Кілобайт

Для вимірювання великих кількостей байтів служать одиниці "кілобайт" = [1024] байт і "Кбайт" ^[3] (кібібайт, kibibyte) = 1024 байт (про плутанину десяткових і двійкових одиниць і термінів див. нижче). Такий порядок величин мають, наприклад:

• Сектор диска зазвичай дорівнює 512 байтам тобто половині кілобайти, хоча для деяких пристроїв може дорівнювати одному або двом кібібайт.

• Класичний розмір "блоку" у файлових системах UNIX дорівнює одному Кбайт (1024 байт).

• "Сторінка пам'яті" в процесорах x86 (починаючи з моделі Intel 80386) має розмір 4096 байт, тобто 4 Кбайт.

Обсяг інформації, що отримується при зчитуванні дискети "3,5" високої щільності "дорівнює 1440 Кбайт (рівно), інші формати також обчислюються цілим числом Кбайт.

2.3. Мегабайт

Одиниці "мегабайт" = 1024 кілобайт = [1048576] байт і "Мбайт" ^[3] (мебібайт, mebibyte) = 1024 Кбайт = 1048576 байт застосовуються для вимірювання обсягів носіїв інформації.

Обсяг адресного простору процесора Intel 8086 був дорівнює 1 Мбайт.

Оперативну пам'ять і ємність CD-ROM міряють двійковими одиницями (мебібайтамі, хоча їх так зазвичай не називають), але для обсягу НЖМД десяткові мегабайти були більш популярні.

Сучасні жорсткі диски мають обсяги, висловлені в цих одиницях мінімум шестизначними числами, тому для них застосовуються гігабайти.

2.4. Гігабайт

Одиниці "гігабайт" = 1024 мегабайт = [1048576] кілобайт = [1073741824] байт і "Гбайт" ^[3] (гібібайт, gibibyte) = 1024 Мбайт = 2 ³⁰ байт вимірюють обсяг великих носіїв інформації, наприклад жорстких дисків. Різниця між двійкової та десяткової одиницями вже перевищує 7%.

Розмір 32-бітного адресного простору дорівнює 4 Гбайт ≈ 4,295 Мбайт. Такий же порядок мають розмір DVD-ROM і сучасних носіїв на флеш-пам'яті. Розміри жорстких дисків вже сягають сотень і тисяч гігабайт.

Для обчислення ще більших обсягів інформації є одиниці терабайт і тебібайт (10 ¹² і 2 ⁴⁰ байт відповідно), петабайт і пебібайт (10 ¹⁵ і 2 ⁵⁰ байт відповідно) і т. д.

3. Що таке "байт"?

В принципі, байт визначається для конкретного комп'ютера як мінімальний крок адресації пам'яті, який на старих машинах не обов'язково був дорівнює 8 бітам (а пам'ять не обов'язково складається з бітів - див., наприклад: трійчастий комп'ютер). У сучасній традиції, байт часто вважаютьрівним восьми бітам.

В таких позначеннях як байт (російське) або B (англійське) під байт (B) мається на увазі саме 8 біт, хоча сам термін "байт" не цілком коректний з точки зору теорії.

Під французькою мовою використовуються позначення o, Ko, Mo і т. д. (від слова octet) щоб підкреслити, що мова йде саме про 8 бітах.

4. Чому дорівнює "кіло"?

Довгий час різниці між множниками 1000 і 1024 намагалися не надавати великого значення. Щоб уникнути непорозумінь слід чітко розуміти різницю між:

• двійковими кратними одиницями, що позначаються згідно ГОСТ 8.417-2002 як "Кбайт", "Мбайт", "Гбайт" і т. д. (два в ступені кратних десяти);

• одиницями кілобайт, мегабайт, гігабайт і т. д., що розуміються як наукові терміни (десять у ступенях, кратних трьом),

ці одиниці за визначенням рівні, відповідно, 10 ^3, 10 ^6, 10 ⁹ байт і т. д.

Як термінів для "Кбайт", "Мбайт", "Гбайт" і т. д. МЕК пропонує "кібібайт", "мебібайт", "гібібайт" і т. д., однак ці терміни критикуються за невимовну і не зустрічаються в усному мовленні.

У різних областях інформатики переваги у вживанні десяткових і двійкових одиниць теж різні. Причому, хоча з часу стандартизації термінології і позначень минуло вже кілька років, далеко не скрізь прагнуть прояснити точне значення використовуваних одиниць.

В англійською мовою для "кібі" = 1024 іноді використовують велику букву K, щоб підкреслити відмінність від позначають малими літерами приставки СІ кіло. Однак, таке позначення не спирається на авторитетний стандарт, на відміну від російського ГОСТу відносно "Кбайт".

40. До факторів як позитивного, так і негативного впливу на про-, цес прийняття медичних рішень відносять особисті оцінки лікаря, середовище прийняття рішень, інформаційні обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень, тощо.

Особисті оцінки лікаря - це суб' єктивна оцінка стосовно ко-. рисності, шкідливості, наслідків та інше. Середовище прийняття рі-. шень - це обставини, при яких приймається рішення. Це може бути при обставинах визначеності, невизначеності або ризику. Інформа-. ційні обмеження - це недоступність або дорожнеча інформації. Об-, меження у поведінці - це перешкоди за рахунок можливих негатив-, них наслідків у процесі прийняття рішень. Негативні наслідки - це компроміси при прийнятті рішень, коли знають наперед про мож-. ливість як позитивного, так і негативного результату лікування, за-, стосування того або іншого медичного препарату. Взаємозалежність рішень - це взаємозв'язок головного рішення з другорядним, взаємовплив медичних препаратів, методів лікування, різних хвороб.

Медичні рішення приймаються для того, щоб їх потім викону-. вати. Доки рішення не впроваджено на практиці, до того часу воно залишається лише рекомендацією, а для виконання його необхідна певна робота з боку лікаря.

Для організації впровадження рішень лікареві необхідно знати стан хворого, специфіку захворювання, потреби і наявність матері-, альних засобів, методи виконання цілей тощо.

Основними операціями щодо організації виконання рішень в ме-. дицині є визначення термінів виконання рішень, призначення від-, повідального виконавця, доведення рішення до виконавця або до колективу виконавців, матеріально-технічне забезпечення процесу лікування, роз'яснення цілей і завдань на медичній нараді, координація дій виконавців, мотивація діяльності виконавців, контроль виконання рішення за допомогою зворотнього зв'язку, коригування раніше прийнятого рішення.

41. Два короткі оператори АБО(||) та І(&&) дозволяють здійснити перевірку першої частини і якщо вона не вірна (false), то друга частина виразу не буде розглядатися. Такі оператори мають сенс в певних ситуаціях. Наприклад:

int r=50, k=4;

if (k!=0&&r/k>10) System.out.println("r поділено на k"); // якщо k не нуль, то буде здійснене ділення і порівняно з 10

42. Діагностичні технології можна класифікувати так, як це показано на рис. 5.

В основі традиційної діагностичної технології лежать складні процеси осмислення і зіставлення лікарем великої кількості фактів. Для розпізнавання захворювання потрібне вміння підсумовувати отримані при обстеженні хворого дані, згруповувати їх за спільністю причин, визначати їхній взаємний зв'язок і на основі всього цього зробити той висновок, що й називається діагнозом. Результати тра-. диційного діагностичного процесу тією чи іншою мірою залежать від багатьох особистих якостей лікаря: рівня його знань, стану нервової системи в момент постановки діагнозу, накопиченого досвіду в даній клінічній галузі і багатьох інших факторів.

Таким чином, існують об'єктивні і суб'єктивні причини використання діагностичних технологій, основаних на математичних методах. Це різко підвищує ефективність використання діагностичної інформації, внаслідок чого можна раніше і точніше поставити діагноз, а також прогнозувати перебіг захворювань і їхніх ускладнень.

Спробою впровадження таких технологій в "докомп'ютерну" епоху були табличні методи діагностики і прогнозування. У розроблених для розглядуваних технологій таблицях, вказувались найбільш інформаційні симптоми і їхні ваги, заздалегідь визначені (апріорні) для даного захворювання. Викорис-. товуючи табличну технологію, лікар з'ясовує, є чи немає у хворого симптоми, передбачені в таблиці, після чого, підсумовуючи ваги зна-. йдених симптомів, ставить діагноз чи прогноз. Масового поширення описані технології не дістали з цілком зрозумілих причин: складність підготовки і використання таблиць (особливо для великої кількості ознак), вузька галузь застосування (частіше-для прогнозування за-, хворювань, значно рідше - для диференційної діагностики).

Машинні технології 1-го покоління основані на певних методах подання медичних даних. Термін "1 -е покоління" не означає, що такі технології не можна використовувати в сучасних діагностичних сис-. темах.

У методах логічного базису (див. попередню тему) враховують лише симптоми, що завжди є або їх завжди немає при кожному з діагностованих захворювань. Наявність симптому позначають як 1, якщо його немає - 0. Розглядають різні комбінації симптомів для да-. ного діагнозу. Далі складають матрицю "симптоми - хвороби". Діа-. гноз ставлять методом вилучення зі списку захворювань, комплекс яких не збігається з комплексом ознак певного хворого. Недолік діа-. гностичних систем, побудованих на основі такої моделі, полягає в роботі за жорсткою програмою. Логіка таких програм називається детерміністською і не дає можливості в багатьох випадках поставити достовірний діагноз, оскільки немає повного збігу заданих ознак з ознаками, що характеризують дане захворювання.

Значно ширше використовують діагностичні технології, основа-, ні на ймовірнісних моделях, найчастіше з застосуванням формули Байєса. Основи ймовірнісної діагностики і прогнозування захворю-. вань буде розглянуто нижче.

У теорії'розпізнавання образів основне завдання полягає в тому, щоб віднести об'єкт до одного із заздалегідь визначених класів. Під класом розуміють деяку підмножину з множини всіх об'єктів, чле-, ни якої мають певну спільність властивостей, інакше кажучи, члени якої подібні. Частина об'єктів, що належать до певних класів, нази-, вається вибіркою, що навчає. Слід визначити, до якого класу нале-. жить черговий розпізнаваний об'єкт на основі його опису та вибірки, що навчає. Для розв'язання цієї задачі можуть застосовуватися різні алгоритми детермінаційного аналізу. Взагалі, застосування такої мо-. делі вимагає серйозної підготовчої дослідницької роботи. Потрібно здійснити перетворення неформального опису об'єктів у формальний таким чином: окреслити сукупність ознак чи властивостей об'єктів; для кожної ознаки встановити ті значення чи градації, які вона може приймати; ознаки розмістити в певному порядку; кожний об'єкт за-, дати рядком значень ознак, розміщених у встановленому порядку (такий порядок є кодом чи формальним заданням об'єкта).

Після перетворення неформального опису у формальний треба скоригувати множини об'єктів, відібраних при розв'язанні задач перетворення. Розв'язуючи контрольні задачі розпізнавання, визна-. чають, наскільки правільно відображено систему ознак, сформовано перелік класів і вибрані еталонні об'єкти.

До машинних діагностичних технологій 1-го покоління можна також віднести технологи, що основані на пошукові прецеденту. Прецедентом при діагностиці називають випадок хвороби, що є в клінічному архіві, і збігається за всіма зареєстрованими показниками хворого, який надійшов. Програмно-технічна реалізація таких технологій полягає в порівнянні даних поточного пацієнта з даними, накопиченими в комп'ютерному архіві.

58.

Суть дескрипторного метода классификации заключается в следующем:

отбирается совокупность ключевых слов или словосочетаний, описывающих определенную предметную область или совокупность однородных объектов. Причем среди ключевых слов могут находиться синонимы;

выбранные ключевые слова и словосочетания подвергаются нормализации, т.е. из совокупности синонимов выбирается один или несколько наиболее употребимых;

создается словарь дескрипторов, т.е. словарь ключевых слов и словосочетаний, отобранных в результате процедуры нормализации.

Между дескрипторами устанавливаются связи, которые позволяют расширить область поиска информации. Связи могут быть трех видов:

-синонимические указывающие некоторую совокупность ключевых слов как синонимы;

-родо-видовые, отражающие включение некоторого класса объектов в более представительный класс;

-ассоциативные, соединяющие дескрипторы, обладающие общими свойствами.

59.

операции инкремента и декремента (или увеличения и уменьшения). Операторы этих операций выглядят соответственно так: ++ и — . Что же они делают? При операции увеличения значение операнда увеличивается на 1, а при операции уменьшения - уменьшается на 1.

Допустим, есть переменная х. Мы хотим применить к ней операцию инкремента. Возможно, учитывая наши прошлые знания и полученные сегодня в начале урока, мы бы написали так:

х=х+1 или х+=1.

Но если вы точно уверены, что переменная ваша будет изменяться в большую или меньшую сторону только на 1, лучше будет использовать инкремент или декремент соответственно. И выглядеть это будет так:

х++ или х—

Операнд может быть целого или плавающего типа. В любом случае он будет увеличиваться (уменьшаться) на единицу. Тип результата соответствует типу операнда. Cуществует две формы рассматриваемых операций: префиксная и постфиксная. Если операторы ++ или — записаны после переменной (так, как написано выше) - это постфиксная форма. При этом последовательно происходят следующие действия:

старое значение переменной сохраняется для использования в дальнейшем выражении, в котором встретилась эта переменная;

и только ПОСЛЕ этого ее значение СРАЗУ ЖЕ изменяется на 1.

Если эти операторы записаны перед переменной, вот так:

++х или —х,

то это префиксная форма. При этом последовательность действий такая:

СНАЧАЛА переменная изменяется на 1;

и только после этого используется в выражении.

На примере будет понятнее. Рассмотрим его:

int t=1, z;

z=(t++)*5;

В начале происходит умножение t*5, а затем увеличение t. В результате получится z=5, t=2.

int s=2, f;

f=(++s)/3;

В начале значение s увеличивается, а затем используется в операции деления. В результате получим s=3, f=1.

Обратите внимание!

Когда инкремент или декремент выполняются как совершенно отдельный от других выражений оператор, то префиксная и постфиксная форма приводят к одинаковому результату, то есть, при таком использовании нет никакой разницы, где мы пишем оператор.

Нельзя использовать в операции инкремента или декремента сложный операнд, представляющий собой выражение. Можно только простую переменную. Написать ++(у-1) будет ошибкой.