5. Герменевтика. Етапи: екзегетика, техника інтерпретації Шлейермахера, як наука про дух в. Дільтея, розуміння м.Гайдеггера, буття як мова у г.Гадамера.

Герменевтика (від греч. hermeneutikos – роз’ясняти, тлумачити), мистецтво тлумачення текстів вчення про принципи їх інтерпретації; экзегетика є вчення про розуміння Біблії та ін.. У філософських течіях, що йдуть від В. Дільтея, кон. 19-20 ст. – вчення про «розуміння» (цілісному душевно-духовному переживанні) як методологічній основі гуманітарних наук (на відміну від «пояснення» в природних науках). У вузькому значенні – сукупність правил і технік тлумачення тексту у ряді областей знання – філології, юриспруденції, богослів’я та ін. Філософська герменевтика бачить процес розуміння як нескінченний, що утілюється у принципі круга герменевтики.

(1) Перший етап історичної еволюції герменевтика – мистецтво тлумачення волі богів або божественного наміру – античність (тлумачення знамень) і середні століття (экзегетика як тлумачення Священного Писання). У протестантській культурі воно накладається на релігійну екзегетику – проекти відділення у Писанні божого від привнесеного людиною.

(2) Виникнення герменевтики повязана и появой техніки реконструкції яка розвинута Шлейермахером: ціллю роботи інтерпретатора є ужиться у внутрішній світ автора – через процедури фіксації змістовного і граматичного плану тексту необхідно створити умови для емпатії – відчуття суб’єктивності автора і відтворення його творчої думки. У традиції історицизму стосовно проблемного поля герменевтики, Дільтей наполягав на доповненні цього методу історичною реконструкцією ситуації виникнення тексту (як вирази події життя).

(3) Дільтей висунув ідею розуміння як методу наук про дух, на відміну від властивого наукам про природу пояснення. Він розглядає як базис герменевтики описову психологію, а пріоритетною наукою, в якій розкривається герменевтика, – історію. До Дільтея герменевтика розглядалася як допоміжна дисципліна, набір технік операції з текстом, після – як філософська, ціль якої – задати можливість гуманітарного дослідження.

(4) М. Гайдеггер розглядає розуміння (себе) як характеристику буття, без якої воно скачується у позицію неавтентичності. Таке розуміння служить основою всякого подальшого тлумачення: і того що є, і можливостей. Розуміння Гадамера як породження нових значень у діалозі традицій (Рікер) з традицією переважає у філософії 20 ст. (ймовірно, саме такий образ герменевтики привів до «буму герменевтики»).

(5) Гадамер, інтерпретуючи Гайдеггера, відзначав, що буття саме себе розуміє через конкретних людей і події – таке буття є мова, традиція. Ціль роботи інтерпретатора – найбільш повно виявити механізми формування свого досвіду (забобони), якими наділює його традиція. Виявлення відбувається через практику роботи з текстами, через співвідношення їх змісту з досвідом «сучасності». Це – діалог, за допомогою якого народжується нове значення – етап життя традиції і самого тексту.