Тема 5: Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій ( кінець хуііі – поч. Хх ст.)
1. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської та Австрійської імперій. Характер політики російського і австрійського урядів.
1.Російська імперія
Першим кроком на шляху до інтеграції українських земель до складу імперії було введення на них єдиної системи управління, її уніфікація.
На всі під російські території України було поширено загально-імперський адміністративний устрій. В результаті вони виявилися поділеними на дев'ять губерній – по три в кожному регіоні: Харківська, Чернігівська і Полтавська-на Слобожанщині і Лівобережжі; Київська, Подільська і Волинська -на Правобережжі; Катеринославська, Херсонська і Таврійська-в Південній (Степовій) Україні.
Вся адміністративно-виконавча влада в губерніях здійснювалась губернаторами, яких призначив імператор. У свою чергу, губернії ділились на повіти, на чолі яких стояли справники.
Характерно, що частина суцільно заселеними українцями земель опинилася за межами дев'яти українських губерній. Українцями були заселені великі райони Кубані, Війська Донського, Вороніжчини, Курської, Гродненської, Могилівської губерній і частина Бессарабії. Таким чином, адміністративно- територіальний поділ у Російській імперії не враховував географію національного розселення. У цьому проявлялася імперська політика царизму, спрямована на посилення поліцейського контролю над населенням і прискорення зросійщення українців.
2. Австрійська імперія
Виходячи з імперських інтересів, Австрія закріпила штучно насаджену іноземними поневолювачами в попередні століття політико-адміністративну розчленованість західноукраїнських земель. Закарпаття залишилося у складі Угорського королівства, яке було частиною Австрійської імперії.
Галичина разом з деякими польськими землями була виділена в окремий край з центром у Львові- "Королівство Галичини та Лодомерії". Так в офіційних паперах називали територію колишнього Галицько-Волинського князівства. Східна, українська частина краю поділялася на 12 округів. До 1849 р. на правах окремого округу до складу цього "королівства" входила Буковина, надалі вона стала окремою провінцією.
Адміністративну владу в Галичині здійснював губернатор, якого призначав імператор і який своєю резиденцією мав Львів. Тут було дозволено скликати сейм, але до нього обиралося лише дворянство та верхівка духовенства.
Як і в царській Росії, в Австрійській імперії адміністративно-територіальний поділ не враховував географію територіального розселення українців. До складу "Королівства Галичини та Лодомерії" входила вся Галичина- як заселена переважно українцями східна її частина, так і західна, де більшість населення становили поляки.
Північна частина Буковини вирізнялася переважаючим українським населенням, а південна – румунським. Австрійський уряд створював умови для протистояння українців з поляками і румунами, сподіваючись, що це послабить айстро-українські суперечності.
Правлячі кола Австро-Угорщини і Російської імперії прагнули використовувати Першу світову війну для придушення українського національного руху.
2.1. Політика Російської імперії. Російський уряд, скориставшись уведенням воєнного стану на територіях, що перебували під контролем російської армії, заборонив газети і журнали, що виходили українською мовою, закрив усі українські видавництва, заборонив діяльність «Просвіт» та інших суспільних, культосвітніх українських організацій. Були репресовані багато активних учасників українського національного руху, у тому числі й Михайло Грушевський.
На окупованій російськими військами території Західної України в 1914 р. було створене Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з чорносотенцем графом Г. Бобринським. Генерал-губернаторство було поділено на чотири губернії - Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку. У жовтні 1914 р. при генерал-губернаторстві, яке послідовно проводило політику репресій стосовно українців, почав діяти жандармський відділ, що переслідував українських громадських діячів, закривалися українські видання. Особливо жорстоких репресій зазнала греко-католицька церква: був арештований і висланий до Курська, а потім до Суздалі митрополит А. Шептицький. Цю шовіністичну політику російського самодержавства підтримували лідери західноукраїнських москвофілів.
2.2. Політика Австро-Угорщини. Австро-угорська влада також ввела жорстокий окупаційний режим на українських землях. У «своїх» українцях вони бачили ворогів імперії, оскільки вони прагнули до об'єднання з більшою частиною свого народу, який перебував під владою Росії'. За найменшою підозрою в русофільстві українців арештовували, висилали, a то й піддавали смертній карі. Тисячі людей було заарештовано і відправлено до спеціальних таборів до Австрії, де їх без суду і слідства роками тримали в жахливих умовах. Найжорстокішим був режим у таборі Талергоф у Штірії, де лише від тифу померло більше 1000 чоловік. За далеко не повними даними, 36 тис. цивільних українців було розстріляно і повішено і стільки ж українських в'язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах.
2. Характеристика економічного розвитку українських земель у складі Російської та Австрійської імперій: