Доцент Чередниченко Г.А.
Тема 6. Мікроекономічна модель фірми.
Поняття фірми і види фірм за формами власності.
Теорія граничних продуктів. Виробнича функція. Загальний, середній та граничний продукти. Правило спадної віддачі (продуктивності) змінного фактору виробництва.
Рівновага виробника з точки зору рівності зваженої продуктивності факторів виробництва. Правило максимізації прибутку
Виробнича функція з двома змінними факторами. Ізокванти та ізокости. Графічне та алгебраїчне зображення рівноваги виробника на основі ізоквант та ізокост.
Ця тема і декілька наступних тем присвячені проблемам раціональної поведінки фірм. Фірми стикаються з проблемою обмеженості (рідкості) економічних ресурсів, здійснюють вибір серед альтернативних варіантів їхнього використання, намагаючись максимізувати свій прибуток. В цій темі особлива увага буде приділятись поєднанню технологічного і економічного підходів до ефективного функціонування фірми. Подальший розгляд проблем фірми буде стосуватись особливостей раціональної поведінки фірм в умовах досконалої і недосконалої конкуренції.
1 Питання.
Організаційною одиницею бізнесу є фірма.
Фірма – це організація, що єднає матеріальні і людські ресурси для виробництва товару чи послуги з метою отримати прибуток.
Фірма є тою ланкою, що зв’язує економічних суб’єктів як продавців факторів виробництва з цими ж суб’єктами як споживачами товарів і послуг.
Існують три види фірм – одноособове володіння (sole proprietorship), партнерство або товариство (partnership), акціонерне товариство або корпорація (corporation, public company).
Фірма з одноособовим володінням належить одній людині або родині. Вона має такі переваги:
Легко створити і закрити фірму.
Для початку справи не потрібен великий капітал.
Власник самостійно приймає рішення, безпосередньо контактує зі своїми робітниками і клієнтами.
Власнику фірми цілком належить її прибуток і він має певні податкові пільги, бо прибуток розглядається як його особистий доход.
Недоліки:
Необмежена відповідальність, власник ризикує своїм майном, добробутом.
Обмежені фінансові можливості для розширення виробництва (основне джерело – накопичення власного прибутку; банки не дуже охоче надають кредити таким фірмам – дуже великий ризик).
Труднощі з менеджментом у зв’язку з необхідністю для власника добре розуміти всі виробничі та фінансові питання, мати неординарні підприємницькі здібності.
Значні фізичні і психологічні перевантаження.
Бізнес закінчується зі смертю або виходом на пенсію власника.
Партнерство (товариство) – фірма, що створюється на основі угоди двох або більшої кількості осіб як співвласників бізнесу, шляхом об’єднання їхньої власності і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Товариство з обмеженою відповідальністю – партнери несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів; товариство з додатковою відповідальністю – партнери відповідають вкладами в уставний фонд + особистим майном пропорційно вкладу; повне товариство – партнери відповідають всім своїм майном; командитні товариства мають повних учасників, котрі відповідають всім майном, і вкладників, котрі відповідають вкладами.
Переваги:
У порівнянні з корпорацією, відносно легко створити товариство.
Більш кваліфікований менеджмент (2 голови краще, ніж 1… – спеціалізація, найом професійних менеджерів).
Більш широкі фінансові можливості, ніж в одноособовому володінні, більші можливості отримання кредитів.
Як і при одноособовому володінні, прибуток оподатковується як особистий доход кожного з партнерів.
Недоліки:
Необмежена відповідальність партнерів для деяких видів товариств.
Ускладнення процесу прийняття рішень (розподіл прибутку), за помилку одного розплачуються всі.
Обмежені можливості для зростання капіталу.
Якщо хтось з партнерів хоче вийти з товариства, його частку повинен викупити інший партнер або на його місце треба прийняти нового партнера, до того його частка капіталу або майна залишається “замороженою”.
Труднощі з ліквідацією фірми.
Фірми з одним власником і партнерства, як правило, представлені малими та середніми підприємствами. Основні об’єкти діяльності: магазини, ресторани, ремонтні майстерні, підприємства побутового обслуговування.
Корпорація – така фірма, в якій її власники є акціонерами, котрі не несуть особисту відповідальність за її зобов'язання та борги. Відповідальність акціонерів обмежена їхньою часткою в акціонерному капіталі.
Переваги:
Обмежена відповідальність для власників.
Спроможність збільшувати капітал в значних розмірах шляхом випуску акцій та облігацій.
Може пережити теперішніх власників.
Здатність підбирати кваліфікованих менеджерів.
Переваги крупних розмірів фірми.
Недоліки:
Відносно великі витрати на створення.
Прибуток корпорації оподатковується двічі: в якості прибутку корпорації і в якості особистого доходу акціонерів (дивіденди).
Можливість розбіжностей в менеджменті.
Недоліки крупних розмірів фірми.
Труднощі з ліквідацією фірми.
2 питання. В курсі політекономії ми розглянули глибинні зв’язки між причинами і наслідками в економічному житті, дослідили об’єктивну сторону виробництва, труд як джерело вартості, як джерело доходів усіх класів капіталістичного суспільства.
У функціональній економічній теорії – економікс, зокрема в мікроекономіці, розглядається поведінка окремих економічних суб’єктів, що організують виробництво, комбінують фактори виробництва, орієнтуючись на таке об’єктивне явище як ринок, на ринкові ціни. В основу вивчення виробництва в економікс покладено теорію граничної продуктивності факторів виробництва, що має багато спільного з теорією граничної корисності (обидві теорії належать до маржиналістського напрямку економічної теорії).
Теорія граничної продуктивності факторів виробництва виникла на базі теорії трьох факторів виробництва ( 1-а половина ХІХ ст. – француз Сей). Теорія трьох факторів виробництва виходила з того, що у створенні вартості бере участь не тільки праця, але й капітал (під яким розуміли засоби виробництва) і земля. Ці елементи будь-якого виробничого процесу, за Сеєм, є головними факторами капіталістичного виробництва і водночас основними джерелами доходів. Капітал (засоби виробництва) породжує прибуток (як правило, у вигляді підприємницького доходу і проценту на капітал), праця – заробітну плату, земля – ренту. Оскільки ці фактори надають виробничі послуги, вони і формують майбутню вартість товарів. Таким чином, ця теорія розглядала доход кожного фактору виробництва рівним виробничому вкладу цього фактору у сукупну вартість продукції, тобто праця приносить зарплату, земля – ренту, капітал – прибуток, що цілком відповідають їхньому вкладу у фізичне і вартісне зростання виробленої продукції. Нема експлуатації.
Теорія граничної продуктивності факторів виробництва виникла наприкінці ХІХ ст. (Кларк – США, Маршалл, Уікстід – Велика Британія). Прихильники цієї теорії виходять з того, що всі фактори виробництва приймають участь у створенні вартості продукту, вклад праці у вартість продукту – це зарплата, землі – рента, капіталу – процент, підприємницької здібності – прибуток. В цій теорії використовується принцип граничності (гранична продуктивність, граничний продукт, обґрунтовується закон спадаючої граничної продуктивності).
Така теорія виробництва, що розглядає цей процес з точки зору капіталістичного підприємця, не розкриває глибинні основи ринкової економіки, але дає певне уявлення про раціональну поведінку виробника з урахуванням об’єктивних обставин, що обмежують його діяльність. В цій темі ми розглянемо деякі найбільш загальні проблеми виробництва, продовження буде в темах, що теж присвячені теорії фірми.
У мікроекономіці виробництво розглядається в якості будь якої діяльності людини, що спрямована на створення корисності для задоволення її потреб або безпосередньо (споживчі блага), або непрямим засобом (виробничі блага), тобто мова йде про створення благ і надання корисних прямих або непрямих послуг споживачам.
Виробництво здійснюється за допомогою певних факторів виробництва – це економічні ресурси, що фірми вже придбали на ринку ресурсів і залучили до виробництва певних товарів чи послуг.
Прихильники теорії граничної продуктивності для з’ясування зв’язку між витратами факторів виробництва і випуском продукції використовують поняття “виробнича функція”.
Виробнича функція – це технологічний зв’язок між максимальним обсягом продукції та певною кількістю факторів виробництва, що були використані для її виробництва.
Процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця – L, капітал – К, матеріальні ресурси – М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією:
Q = f (L, K, M)
Q – обсяг продукції