31. Сучасний стан профспілкового руху в Україні

Розвиток профспілкового руху в Україні має досить суперечливий характер, а функціонування цього інституту громадянського суспільства загалом інертне. Основні проблеми профспілкового руху в Україні: постійне зниження довіри до профспілок; неспроможність профспілок організувати працівників у приватних фірмах; недостатня підтримка профспілками тих, хто втратив роботу. Та незважаючи на усі негаразди перехідного етапу розвитку українського суспільства, профспілковий рух в Україні все ж розвивається, охоплюючи всі форми власності та господарювання на загальному тлі трансформації відносин держави і бізнесу у загальному напрямі формування соціально орієнтованої ринкової економіки, забезпечення соціально-трудової самореалізації громадян, реформування соціальної політики, вдосконалення процесу економічного діалогу між владою і бізнесом, виконання ним соціальних функцій. Перспективними напрямами діяльності професійних спілок за нинішніх реалій вважаємо такі: обстоювання прав трудового колективу у відносинах з роботодавцем; представництво інтересів членів профспілок в судових органах та правозахисних організаціях; укладання колективних договорів з роботодавцями і органами влади; активна участь у розробці законів, що стосуються зайнятості та умов оплати і безпеки праці; створення установ з науково-аналітичного супроводу розвитку профспілкового руху; організація страйків та інших мирних акцій протесту відповідно до визначених чинним законодавством статутних цілей професійних спілок.

32. Сутність соціального партнерства та його роль у функціонуванні ринкової економіки

Соціальне партнерство (СП) – такий тип і система відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соц.-трудових відносин. Функціонування СП здійснюється на основі трипартизму (держава, профспілки, роботодавці). Соціальне партнерство має стати, по-перше: елементом формування соціально відповідальної політики, яка визначатиме рівні форми відповідальності за невиконання умов домовленостей (наприклад, звільнення з посади, відшкодування матеріальних збитків); по-друге: принципом організації відносин власності, що за згодою з партнерами визначатиме рівні умови створення ринку праці, капіталу, засобів виробництва через узгодження політики податків, цін та ін. Соціальне партнерство, яке ґрунтуватиметься на відповідній законодавчій базі, чітко визначених принципах, збалансованості інтересів усіх суб’єктів партнерства, значно сприятиме економічному розвитку держави, досягненню соціальної злагоди у суспільстві.

33. Форми соціального партнерства

Мета соціального партнерства – прагнення держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищеня рівня життя. Можна виокремити такі форми: консультації, переговори, укладання колективних договорів та угод (генеральна угода, галузева угода, регіональна угода), спільне розв’язання колективних трудових спорів, організація примирних процедур, участь у роботі органів соціального партнерства, розгляд та вирішення претензій та розбіжностей, контроль за виконанням спільних домовленостей. Як в Україні, так і за її межами існують й інші форми, зокрема на виробничому рівні – участь працівників в управлінні виробництвом, у корпоративних правових діях (розподіл прибутків, доходів від власності тощо), в управлінні коштами обов’язкового соціального страхування та соціального забезпечення.