Не виділяються проміжні типи між реченнями нерозчленованої структури і реченнями розчленованої структури.

У подальшому структурно – семантична класифікація В.А. Бєлошапкової

зазнала уточнення, однак сам підхід (розгляд СПР у цілому, поділ за структурою на класи -речення НС і речення РС, -класифікація сполучних засобів) – збережений, як можна бачити із класифікації чернівецьких авторів, за якою ми будемо йти.

3. Будова спр.

Найперше усі СПР за характером приєднання ( більш чи менш тісний ) підрядної частини поділяються на :

• речення нерозчленованого типу;

• речення розчленованого типу;

• речення проміжного типу.

ОЗНАКИ ЦИХ СТРУКТУРНИХ ТИПІВ (перших двох)

Нерозчленованого типу

1. Підрядна частина пояснює окреме слово у головній частині.:

А) опорне слово:

1. Як морфологічну одиницю. (присубст .– означальні ):

День, коли ми познайомились, запам’ятався мені назавжди.

2. Як лексико – семантичну одиницю ( з’ясувальні ): Я зрозуміла, що зустріч не відбудеться.

Б) співвідносне слово (займенник чи займенниковий прислівник ): Він той, що греблі рве. Анна сміялася так, що було видно кутні зуби.

2. Головна частина семантично неповна , несамостійна ( див. речення вище).

3. Головна частина передбачає структурно – семантичний тип підрядної (див. приклади вище).

4. Сполучні слова та асемантичні сполучники як засіб зв’язку.

Розчленованого типу

1. Підрядна частина пояснює головну частину в цілому:

Він прийшов, щоб узяти книжку.

Він прийшов, бо хотів узяти книжку,

Він прийшов, коли смерклося і под.

2. Головна частина відносно самостійна, автономна.

3. Головна частина не передбачає структурно – семантичного типу підрядної:

Він зайшов, щоб забрати книжку.

Він зайшов, бо хотів мене побачити.

Він зайшов, хоч не думав цього робити.

Він зайшов, як тільки приїхав.

Він зайшов, так що дівчина заспокоїлась.

4Семантичні сполучники (здебільшого).

Розглянемо одну з найголовніших ознак СПР – асемантичні й семантичні сполучники та поняття. ОС й антецедента.

Сполучні засоби:

1. Сполучники.

а) Семантичні сполучники – це такі сполучні засоби, які більш – менш точно вказують на семантичні відношення між частинами СПР.

Причинові : Бо Умовні : Якщо Допустові: Хоч

Тому що Якби Дарма що

Через те що Раз Незважаючи на те що

Наслідковий: так що

б) Асемантичні сполучники – це суто синтаксичні. сполучники, які виражають лише ідею граматичної підрядності і через це можуть вживатися у кількох видах СПР. Вони поліфункціональні.

Що з’ясувальні

порівняльні

якісно – кількісні займенникові речення

Як з’ясувальні

порівняльні

часу

Щоб з’ясувальні

мети

якісно – кількісні речення

Коли з’ясувальні

умовні

часові

• Сполучні слова – це займенникові слова, в яких поєднуються властивості самостійних і службових частин мови. Вони функціонують у реченнях нерозчленованого типу, у яких виступають і сполучним засобом, і членом речення підрядної частини.

• займенники-іменники - хто, що;

• займенники-прикметники - який, котрий, чий;.

• займенники-прислівники - де, куди, звідки, коли, як, наскільки; займенники-числівники скільки. Частково чи повністю такі слова втратили питальне значення ( у морфології це відносні займенники ) і в СПР виконують так звану анафоричну функцію - замінюють і підсилюють значення того слова у головній частині, до якого вони відносяться.

• ЯВИЩЕ ОМОНІМІЇ СПОЛУЧНИХ СЛІВ ТА СПОЛУЧНИКІВ

• Причиною цього явища є той факт, що багато сучасних сполучників утворилися із відносних займенників:

• що - сполучник і сполучне слово ( у присубстантивно- означальних та ототожнювальних реченнях). Порівняй: Ми здогадалися, що від нас щось приховують (з’ясувальне речення); Пташка, що сиділа на гілці, враз зникла (присубстантивно-означальне речення); Я той, що греблі рве (ототожнювальне займенникове речення).

• як – сполучник (з’ясувальні та порівняльні ) і сполучне слово (ототожнювальні та з’ясувальні питального характеру);

• коли – сполучник і сполучне слово ( присубстантивно-означальні речення ): Порівняй: Коли заходить сонце, поступово гаснуть барви дня( часове реч.) і Люблю благословенний час, коли в садах збирають виноград (присубстантивно-означальне речення).

• ОПОРНІ СЛОВА ТА АНТЕЦЕДНТИ ( СПІВВІДНОСНІ СЛОВА)

• Опорні слова – це такі слова у головній частині СПР , до яких відноситься підрядна частина, поширюючи їх як морфологічну одиницю (присубстантивно-означальні речення) або як лексико-семантичну одиницю (з’ясувальні речення ) – див. приклади вище до сполучного засобу що.

• Антецеднти – це співвідносні зі сполучними словами вказівні займенники та займенникові прислівники вказівного характеру у головні частині СПР, напр.: Кожному хотілось говорити, виговорити те, що притаїлось в душі ( Неч.-Лев.); Дорогу так замело снігом, що до райцентру неможливо було дістатися.

• Крім вказівних, можуть використовуватись також займенники інших, близьких за значенням розрядів, напр.: Раз його товариші прокинулись вночі й побачили щось біле й велике, що стояло коло шафи й шепотіло ( Неч.-Лев. ). У реченнях антецеднти виконують такі функції:

• обмежувально- чи якісно-видільну (при іменниках у присубстантивно-означальних реченнях): Поганий той учений, що не мріє про відкриття,

• вказують на семантику тих слів, замість яких вживається підрядна частина: Повінь була така, що затопило все село ( дуже велика ).

• вказують на форму керування: Одна із найбільших загадок життя полягає в тому , що жоден з нас, людей, не може уявити себе мертвим ( Ю.Щербак). Степан Карлович свято вірив у цілющі властивості сну і в те, що вві сні нічого поганого з ним статися не може (Ю.Щербак ).

У розчленованому реченні антецеднти зливаються зі сполучниками і утворюють складені сполучники:

Завдяки тому, що...

Незважаючи на те, що...

Після того, як...

В той час, як...

На основі сказаного можна підсумувати, що речення нерозчленованого і розчленованого типів розрізняються двома найголовнішими ознаками:

• характером співвідношення із головною частиною: НР – прислівні та займенниково-співідносні ; РР – неприслівні .

• сполучними засобами: в НР функціонують сполучні слова або асемантичні сполучники, в РР – семантичні сполучники.

Виділяють також речення проміжного типу структури, які поєднують ознаки першого й другого типів:

• компаративні (прислівні речення, але сполучним засобом у них виступають семантичні сполучники ніж, тим – чим: Вночі собор виглядав ще величавіше, ніж удень (О.Гонч. ); Чим далі в ліс, тим більше дров.

• відносно-репродуктивні, або супровідні ( не прислівні речення, однак у ролі сполучних засобів тут функціонують сполучні слова): Заняття перенесли на суботу, що обурило студентів.

Такий вигляд у цілому має структурно-семантична класифікація, уточнена і доповнена чернівецькими синтаксистами.

У школі користуються спрощеною класифікацією: усі СПР поділяються на речення, в яких підрядна частина пояснює окреме слово в головній - з’ясувальні, означальні та займенниково-означальні - та речення, в яких підрядна частина стосується головної в цілому, - обставинні (способу дії, міри і ступеня, місця, часу, порівняльні, умови, причини, мети, допустові та наслідкові. В такому ж розрізі розглядається СПР у СУЛМі (за редакцією Пономарева) та СУЛМі( Доленка та інших авторів ). Єдина особливість: у підручнику Пономарева виділяються перехідні випадки між сурядністю та підрядністю, куди відносять:

• СПР із зіставним відношенням ( У той час як жінка готує вечерю, чоловік дивиться телевізор ).

• СПР із приєднувальним відношенням ( Він не міг відмовитись, як це робили багато його колег ).

• СПР із пояснювальним відношенням ( тобто, а саме ): Йому хотілося бути осторонь, тобто не хотілося самому протестувати і взагалі висловлюватись.

Речення останнього виду розглядають переважно серед складносурядних.

Б єлошапкова

Чернівецьких синтаксистів

Шкільна класифікація СПР

СКЛАДНОПІДРЯДНІ РЕЧЕННЯ

НЕРОЗЧЛЕНОВАНОГО ТИПУ

ПЛАН

1.Загальна характеристика речень нерозчленованого типу. Прислівні та займенниково – співвідносні.

2.Прислівні спр:

• а) присубстативно – означальні;

• б) з’ясувальні.

3.Займенниково – співвідносні СПР:

а) предметно – ототожнені;

якісно – ототожнені;

просторово – ототожнені;

б) якісно – кількісні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Слинько І.І., Гуйванюк Н.В., Кобилянська М.Ф. Синтаксис сучасної української мови: Пробл. пит. – К.: Вища школа, 1994. – С.446 – 519.

2. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К.: Либідь, 1993. – С.329 – 338.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк:Дон НУ, 2001 – С384 - 399.

4. Ломакович С.В. Займенниково – співвідносні конструкції в сучасній українській мові. – Тернопіль, 1992.

1.Загальна характеристика речень нерозчленованого типу.

Прислівні та займенниково – співвідносні.

Речення нерозчленованого типу характеризуються більш тісним приєднанням підрядної частини до головної. У таких реченнях підрядна частина або поширює окреме слово головної частини (опорне слово) або розкриває лише його зміст (сам антецеднт-займенник ).

Речення першого виду називаються прислівними, речення другого виду – займенниково – співвідносними. Важливим конструктивним елементом перших речень є опорні слова ( звідси і їх назва - прислівні ), що пояснюються або поширюються підрядною частиною. Оскільки, причини поширення ОС - різні за мовною природою, то виділяють такі їх види:

• ГРАМАТИЧНІ, тобто ОС як частина мови вимагає поширення (іменник – означенням, а в – складному реченні - означальною підрядною частиною): Поганий той учений, який не мріє про відкриття (І.Ц.).

• ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ, тобто ОС вимагає поширення залежною іменниковою словоформою або ж підрядною частиною для розкриття свого лексичного значення( відповідно до своєї валентності ): З протилежного боку виразно чулося (що?) як наближається до Варварівки ешелон ( Ю. Яновський ).

Речення другого типу, з антецендентами, Бєлошапкова називає займенниково – співвідносними, інші автори – просто займенниковими. Займенниковий антецендент у головних частинах таких речень вказує на:

• - предмет (предметно – ототожнені);

• - якість (якісно – ототожнені);

• - місце (просторово – ототожнені);

• - якість (якісно – кількісні).

а підрядна частина називає їх. В цьому принципова відмінність їх від прислівних речень, навіть від тих, у яких наявні займенники у головній частині, порівняймо:

Поганий [той] учений, який не мріє Той, хто не мріє про відкриття,

про відкриття. не вчений.

Дівчина стежила [за тим], щоб у Дівчина намагалася зробити так, щоб

кімнаті завжди було чисто. у кімнаті завжди було чисто.

У прислівних реченнях антецеднт виділяє, підсилює ОС, тобто він скоріше стилістичне явище і через те факультативне.

У займенникових реченнях займенниковий антецеднт виконує анафоричну функцію, сигналізує про те, якого загального значення буде підрядна частина – відповідно до його узагальненої семантики. Антецеднт – граматичний елемент, обов’язковий.

Розмежувати антецеднти стилістичного характеру і граматичного не завжди легко. Чим керуватися при цьому, з’ясуємо при розгляді присубстантивних, з’ясувальних та займенникових речень. Отже, класифікація нерозчленованих речень (НР) виглядає так:

1. Прислівні.

   • Присубстативно – означальні.

   • З’ясувальні.

2. Займенниково – співвідносні.

• Предметно – ототожнені.

• Якісно – ототожнені.

• Просторово – ототожнені.

• Якісно – кількісні.

1. Присубстантивно – означальні речення.

Присубстантивно – означальні речення – це такі речення, підрядна частина яких поширює ОС. – іменник у головній частині. Наявність підрядної частини визначається граматичними особливостями ОС – іменника як частини мови.

Структура цих речень виглядає так: [іменник], ( що... ).

Функція цих елементів така:

іменник – ОС вимагає поширення з метою конкретизації чи уточнення.

сполучне слово – замінює у підрядній частині ОС головної, отже, виконує анафоричну функцію ,

Сила, що несла її на схід, на Вкраїну, була надзвичайна / О. Довженко /

Сила була надзвичайна. Сила несла її на схід, на Вкраїну (схрещення двох простих речень дає присубстантивно-означальне СПР, у якому другий однаковий іменник замінюється сполучним словом на початку підрядної частини і таким чином виконує анафоричну функцію – вказує на заміщений ним іменник ).

Розглянемо ці структурні елементи, бо залежно від них виділяються різновиди присубстантивно – означальних речень.

ОС. У ролі ОС функціонують іменники двох видів:

1. Синсемантичні – для розкриття їх значень обов’язково потрібні підрядні частини ( слова абстрактної семантики: вид, клас, звук, колір, людина, становище, стан, думка, день, час).

2. Автосемантичні – самодостатні, підрядні частини біля них не є обов’язковими (назви рідкісних предметів, власні назви ).

Синсемантичні іменники обов’язково поширюються підрядними частинами - це власне – означальні речення. Головна частина в них не самостійна. Вона належала до[ тих] людей, яким усе прощається.

Автосемантичні іменники не обов’язково поширюються підрядними частинами: це так звані означально – поширювальні речення. Головна частина в них самостійна.

В академії панувала схоластика, од котрої висихала всяка мисль в головах студентів.

У власне – означальних реченнях при синсемантичних іменниках можуть вживатися антецеденти – займенники той, такий.

Той – обмежує значення ОС – іменника ( видільно – означальні ).

Такий – вказує на якісні особливості ОС – іменника ( якісно – означальні ).

Відмінності від займенникових речень:

• Той, такий - факультативні. Толстой створив [такий] світ, який не знали до нього. Він мріяв про [ту] мить, коли, нарешті, побачить Київ.

Підрядна частина поширює сполуку займенник + ОС – іменник.

Той, такий – явище скоріше стилістичного синтаксису.

Засоби зв’язку в присубстантивно – означальних реченнях – сполучні слова.

Морфологічно – це відносні займенники: який, чий, котрий, хто, що та займенникові прислівники: де, куди, звідки, коли.

Проблемне питання: Чи можуть функціонувати у ролі засобу зв’язку сполучники що, щоб, як, ніби... Платон підтримував такий вогонь, що поїзд мчав ( шкільна класифікація- речення ступеня і міри ) За вузівською – це займенникове якісно – кількісне речення: підрядна частина розкриває зміст займенника такий (дуже сильний, необхідний для руху). Отже, у присубстантивно – означальних реченнях засобом зв’язку виступають сполучні слова, що в підрядній частині замінюють ОС ( анафоричні ).

Труднощі при визначенні сполучних засобів

1. Що його, що її, що їх: Статті, що їх колись конспектували, тепер ксерують. Сполучний засіб – словосполучення зі значенням які. Дайте мені того живого вогню, що ним ви припікаєте людські серця...(Панас Мирний).

2. Який у значенні чий утворює сполучний засіб - іменник + який: Треба добре оглянути місто, на території якого пербуваємо зараз. Треба побачити студентку, конспект якої зараз у мене.

3. Займенникові прислівники у ролі сполучних засобів. Їх уживання пов’язане насамперед із семантикою ОС. Коли використовується при іменниках таких ЛСГ:

   • Часового значення ( пора, мить, час ): День, коли ми познайомились, мені запам’ятався назавжди.

   • Процесуального значення: Відчуваю такий приплив сил, коли не діяти неможливо.

   • Зі значенням факту, події: Це був той випадок, коли реагувати треба негайно.

Де, куди, звідки

Де функціонує п

ри іменниках таких ЛСГ:

• З локальною семою: місто, село, поле, конкретні власні назви: Під час канікул ми побували в Яремчі, де досхочу покаталися на лижах.

• Що можуть бути місцем перебуванням: Пташка сіла на те дерево, де вона сиділа вранці.

Куди, звідки – при іменниках, які можуть бути вихідними чи кінцевими точками руху. Ходімо до кімнати, звідки ви втекли. Цивілізація того краю, куди його занесла доля, трохи обтесала його.

Місце підрядних частин

1. Суворо фіксоване у видільно – та якісно-означальних реченнях – контактне, тобто після ОС. Порушується контактність лише при наявності при ОС постпозитивних означень чи уточнюючих членів: Знов надійшла ота пора приємна, коли зустрілись осінь і зима.

2. Постпозиція або інтерпозиція підрядної частини.

Ядро присубстантивно – означальних речень становлять видільно– означальні та якісно – означальні речення ,у яких антицедент наявний або можливий. Це речення власне – означальні. Розрізняємо за можливістю появи займенника той чи такий.

Периферія присубстантивно – означальних речень – це означально – поширювальні речення з ОС – автосемантчними іменниками. Підрядні частини таких речень – це додаткові зауваження, що стосуються здебільшого головної частини в цілому (ознака розчленованих речень). Згодом О.Олесь опиняється у Відні, де випустив чотири номери гумористичного журналу “Сміх” (М.Жулинський ). Ці речення є ознакою книжного стилю.

Складнопідрядні з’ясувальні речення

Складнопідрядні з’ясувальні речення – це такі речення, підрядна частина яких розкриває зміст того, що названо опорним словом, вказуючи на необхідний, але відсутній у головній частині об’єкт (додаток ), рідше суб’єкт дії (підмет).

За визначенням Бєлошапкової, підрядна частина займає при ОС позицію, аналогічну до словоформи з об’єктним значенням (додатка) або ж суб’єктним (підмета ), тобто вона є описовою заміною відсутніх у головній частині цих членів речення: Козаков по собі знав (що?), що небезпека змінює людину. Мені пригадалась поїздка в Карпати – Мені пригадалось, як ми їздили вКарпати.

Головна частина таких речень містить опорні слова (це прислівні речення), які відповідно до своїх лексико – семантичних властивостей (сильновалентні слова) потребують обов’язкового доповнення, з’ясування підрядною частиною. Без неї головні частини були б не закінчені ні за формальним складом, ні за змістом. Це означає, що між головними і підрядними частинами таких речень встановлюються з’ясувальні відношення, звідки і термін з’ясувальні речення.

1. Отже, для встановлення диференційних ознак цих речень важливо найперше встановити коло опорних слів, що потребують доповнення, з’ясування. Це слова певних лексико – семантичних груп (на їх виділенні зупинимось нижче), які в цілому можна визначити так: зі значенням мовлення, думки, почуття, оцінки, буття. Дома говорили, що Валерій удався в батька. Жаль, що я не дружив з голубами (Малишко). Враз Тимофій почув, як забряжчали ворота. Виявилось, що в бібліотеці цієї книжки немає.

2. Наступна диференційна ознака з’ясувальних речень – сполучники. Основний сполучник цих речень – щ. Однак використовуються й інші (як, щоб, ніби тощо). Помічено, що вид сполучника залежить від семантики ОС і комунікативної спрямованості речень. Тому доцільно на цій основі виділяти різновиди з’ясу вальних речень (ЗР.). Отже, є три різновиди ЗР:

• із сполучниками сфери розповіді – розповідного характеру;

• із сполучниками сфери волевиявлення – спонукального характеру;

• із сполучниками чи сполучниковими словами сфери питальної мови – питального характеру.

Зр розповідного характеру

Найпридатнішими для розповідної модальності є сполучник що (семантично неспеціалізований, нейтральний). Також використовуються сполучники як, мов, наче, ніби.

Розглянемо, з яким колом опорних слів(ОС) він сполучається. Семантичні групи ОС у реченнях зі сполучником що:

1. Слова зі значенням мови, повідомлення, передачі інф-ції: говорити, доповідати, заявляти, повідомляти, оголошувати, розповідати, патякати, мовчати, кричати, заперечувати, отіняти, розмова, повідомлення, натяк. Слова зі значенням сприйняття, отримання інформації: бачити, чути, слухати, помічати, прочитати, здаватись, спостерігати, чутка, відчуття, видно, помітно.

2. Слова зі значенням мислення, роздумів, знання, пам’яті: думати, догадуватися, мислити, гадати, розуміти, вважати, знати, виявити, встановити, згадати, пам’ятати, забути; думка, пам’ять, відомо, ясно.

3. Слова зі значенням внутрішнього стану, почуття, враження: турбуватися, боятися, хвилюватися, ждати, надіятися, вірити, вагатися, шкодувати; віра, жаль, шкода, сумно.

4. Слова з оцінним значенням: добре, правильно, цінно, цікаво, важливо, погано, дивно, неймовірно, смішно, винен, розумний, дурний, щастя, біда, молодець, дурень.

5. Слова зі значенням буття, виявлення: буває, трапляється, виходить, виявляється.

За частиномовною належністю це в основному дієслова та дієслівні форми. Однак у всіх групах, крім них, є віддієслівні іменники( повідомлення, віра, біда, думка ), прикметники (винен, розумний ), слова категорії стану ( жаль, шкода, сумно, відомо ).

У розповідних ЗР ці ОС мають значення розповідності ( деякі з них двозначні і використовуються в інших видах. У розповідних ЗР використовуються, крім що, ще й інші сполучники:

• як ( дієслова мови, думки, сприймання). Тільки дома Мирослава відчула, як вона стомилась за сьогодні (Головко).Порівняно із що – якісний відтінок значення у як.

• наче, неначе, мов, немов, ніби (поєднуються із словами неточного сприйняття, сумніву). Наш сусід хвалиться, наче ( що ) він знає брід через річку.. Удає, мов недочув ( Леся Українка).

• Як бачимо, ці сполучники вказують на сумніви мовця щодо дії того чи іншого суб’єкта. У розповідних ЗР у ролі ОС здебільшого використовуються дієслова, однак є й іменники (дивись перелік ОС): Вона не могла звикнути до думки, що її тато вже не голова (В.Земляк). Молодець, що приїхав.

• Cлова категорії стану, предикативні прислівники, іменники: Добре, що хоч Іван нічого не бачив (М.Коцюбинський).Не біда, що хлопець сам собі зашиє сорочку.

Отже, ЗР розповідного характеру мають такі ознаки:

• в ролі ОС тут використовуються слова шести лексико- семантичних груп: мовлення, думки, сприйняття, почуття, буття.

• сполучні засоби: що, як, мов, наче, немов, ніби, начеб.

Зр спонукального характеру

Це значення бажаності, повинності тощо (ірреальної модальності). Ці речення мають єдиний сполучник – щоб (+ б – частка, що вносить ірреальне значення). У ролі ОС тут використовуються спеціальні слова, які виражають значення спонукальної модальності – спонукання, бажаності, повинності. Їх можна згрупувати за значенням так:

• 1. Слова зі значенням спонукання ( прохання, поради, заклику, вимоги, розпорядження, наказу ): просити, упрохувати, закликати, пропонувати; пропозиція: Недавно чоловік мені радив, щоб я бив лихом об землю( Т. Шевченко, зобов”язувати, наказувати, доручати, розпоряджатися; наказ, розпорядження: Він заповів, щоб його багату колекцію передали рідному місту.

• 2. Слова зі значенням повинності: треба, слід, необхідно, гідний, заслуговувати, варто: Треба, щоб дитина [нарешті заспокоїлась] була спокійна.

• 3. Слова зі значенням бажаності: хотіти, піти, бажати, мріяти, прагнути, турбуватися, старатися; важливо, головне, правильно, доцільно: Батько мріяв, щоб було доволі хліба на селянському столі.

• 4. Слова зі значенням небажаності - побоювання, небезпеки: боятися, лякатися, берегтися; страх: Хлопчик перелякався,щоб не вийшло якої халепи. Найдужче ти боявся, щоб мене не розхвилювати.

• Крім сполучника щоб у спонукальних ЗР вживаються:

• Аби (народнорозмовного характеру): Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї ( М. Коцюбинський ).

• Як би: Так і поглядає, як би швидше шмигнути за ворота.

• Хай, нехай ( сполучник- частка ): А татові скажіть, хай більше шанують себе та не заводяться з усяким дрантям.

Зр питального характеру

Вони виділялись і серед додаткових речень (логіко – граматична класифікація) і називались питально – відносними чи непрямо – питальними.

Підрядна частина у таких реченнях приєднується при допомозі питальних засобів мови:

• питальної частки чи ;

• питальних займенників: хто, що, чий, який, котрий;

• питальних прислівників займенникового характеру: де, куди, звідки, коли, як.

У ЗР вони трансформуються і стають непрямо – питальними, відносно- питальними. Ці сполучні засоби використовуються при ОС певних семантичних груп (слова зі значенням запитання, непорозуміння, незнання, міркування, турбування), часто із заперечною часткою не : Не знаю навіть, чи виплатив батько хоч половину ( А. Головко ); І якось раз спитав мене Максим, чи я вночі зумію відшукати посеред лісу лісникову хату; Дід сам чекає, хто б йому шматок хліба приніс ( А. Шиян); Тимко не дуже цікавився, хто такий Максим, що він робить( Г.Тют ); Погляньте, на кого руку піднімаєте? ( А. Шиян ). Він зрозумів, у чий город кидала каміння Явдошка (Ю.Збан.); Нам головне дізнатись, де гармати поставлять (О.Корнійчук); Народ цікавиться, як воювали, як проливали кров ( О. Довж ).

Звичайно, у ЗР питальні займенники та прислівники почасти втрачають своє питальне значення (дивись приклади ). Однак у деяких реченнях питальне значення досить виразне. На це впливає таке:

• - не при ОС: Не злічити, скільки їх тут полягло (О.Гончар). Невідомо, де він зараз.

• - позиція підрядної частини, зокрема її препозиція: Скільки проїхав, скільки пройшов - спитай у моїх підошов; Як і чому все це сталось, Антон зрозуміти не міг (С. Скляр.).

Потребує розв’язання питання про те, позицію якого члена речення займають непрямо-питальні підрядні частини у ЗР. Додатка? Позицію прямого питання? (Максимов, Гуйванюк). Очевидно, в першу чергу так, бо вони зберігають все – таки питальне значення і на цій основі виділяються як окремий різновид ЗР.

Висновок. Отже, ЗР – це виразний і дуже поширений різновид нерозчленованих підрядних речень прислівного типу, характер яких визначається лексико – семантичними властивостями – керуванням ОС головної частини. За характером сполучних засобів, що приєднують підрядну частину до головної усі ЗР поділяються на:

• розповідні ( що, як, наче, мов, ніби...)

• спонукальні ( щоб, хай, нехай, аби, як би...)

• питальні, непрямо – питальні ( питальні частки, займенники, прислівники).

У кожному з різновидів з’ясувальних речень (крім тих, у яких ОС не може керувати відмінковою формою іменника – молодець, щастя, треба) з’являється і потенційно можливий при ОС займенник те непредметного значення. Він буває факультативним, таким, що посилює значення ОС (Микола розповів [ про те], що ж насправді сталося в інституті;Тоді й замислився Микола [ над тим], як підписати ці свої перші літературні твори), та обов’язковим, без якого до ОС не може приєднатися безпосередньо підрядна частина (Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну; Не варта ти того, щоб з тобою панькатися; Чутка про те, що скоїлось у Вітровій Балці, схвилювала селян).

Певна різниця між факультативним та обов’зковим те є, однак немало прикладів, де й фахівцю нелегко їх розмежувати, тому варто погодитись із думкою В.Бєлошапкової, що такі з’ясувальні речення – контаміновані структури, які поєднують ознаки з'ясувальних і займенниково-співвідносних речень, розглядаються, проте, вони серед з’ясувальних. Інакше кажучи, всі три різновиди ЗР – розповідні, спонукальні і питальні – можуть бути контамінованими, якщо при ОС у головній частині наявний займенник те непредметного значення (див. подані вище приклади).

Займенниково – співвідносні речення (зср) план

1. Характеристика у цілому СПР цього типу. Ототожнені та якісно – кількісні ЗСР.

2. Ототожнені ЗСР: предметно-, якісно-, просторово – ототожнені.

3. Якісно – кількісні ЗСР.

Огієнко (митрополит Іларіон), в1918 році, в той час, коли був міністром освіти в уряді УНР, у методичній праці, присвяченій проблемі створення підручників з рідної мови, наголошував, що усі сучасні підручники з європейських мов – на один копил, байдуже про яку мову йдеться – німецьку, англійську, французьку, шведську. Росіяни пішли тим же шляхом, і в результаті – в підручниках забагато граматики і замало самої мови.

З того часу багато води втекло, але в східнослов’янських мовах (чого не можна сказати про західноєвропейські, де підручники з рідної мови мають комунікативне спрямування) підручники надміру граматикалізовані.

За деревами не видно лісу: СПР і складне речення. Що головне: скільки предикативних частин, де їх межі і який сполучний засіб ужито. Бо головна мета: навчити учнів пунктуації.

Здавалось би розв’язання є: комп’ютерні орфографічно-пунктуаційні програми. Але комп’ютер не вловлює семантико-граматичних нюансів. Наприклад: всюди перед що (багато що, тільки що і т.п.) ставить кому.

Отже, треба створити програму, яка б розрізняла омонімічні сполучні засоби і, скажімо, частки.

Корінь проблеми все-таки залишається, фахівці-філологи мають знати і розрізняти сполучні засоби (сполучники, сполучні слова) і інші частини мови. Потрібен функціональний і семантичний підхід.

Структурно-семантична класифікація, де уперше виділено займенниково-співвідносні речення в окремий тип речень нерозчленованої структури, зокрема речень з корелятивним (займенниково-співвідносним) зв’язком і відповідними засобами його вираження – займенниковими антецедентами (вказівні займенники, прислівники) співвідносними за змістом сполучними засобами (відносний займенник і займенниковий прислівник чи речення в цілому) і була, і є спробою розв’язння цієї проблеми.

Однак написано чимало розвідок, монографій (в українському мовознавстві Вихованець, чернівецькі синтаксисти, Загнідко, Ломакович, Ожогова), а віз залишився там же – у густій, семантизованій граматиці.

Займенниково – співвідносні речення

Усі речення цього типу характеризуються такими двома ознаками:

• 1) наявністю антецедента у головній частині як обов’язкового конструктивного елемента вказівного займенника або займенникового прислівника вказівної семантики;

• 2) підрядна частина цих речень називає зміст цього антецедента (у прислівних поширює зміст ОС), пор. Горе тому, хто зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів (О.Гонч.). Горе сміливцеві, який зважиться іти через Сиваш, не знаючи бродів. У першому реченні підрядна частина називає зміст займенника той, а в другому підрядна означальна частина поширює зміст опорного слова сміливець, конкретизуючи його. Подібне спостерігаємо і в реченнях: Буланого Наталка розмалювала так, що з Буланого він став муругий, як зебра (І. Багряний) і Буланого Наталка розмалювала смугами.

Залежно від засобу зв’язку – сполучне слово чи сполучник – і змісту цих речень вони поділяються на ототожнені ( дивись перше речення ) та якісно – кількісні, які розрізняються такими рисами.

Ототожнені. 1. Співвідносне слово і сполучне слово тотожної семантики ( той – хто, той – що, там – де та ін. ), вони утворюють кореляційний блок, який визначає семантико – синтаксичну структуру речення: той, хто...; там, де... 2. Коло антецедентів досить широке, ( не тільке вказівні, а й означальні, неозначені, заперечні займенники ), а сполучний засіб – тільки відповідний за семантикою відносний займенник: той – хто; щось – що; кожен – хто і т.п.

Якісно – кількісні.1 . Сполучним засобом тут виступає сполучник (що, щоб, ніби...), і вся підрядна частина називає зміст антецедента (див. друге речення , у якому зміст антецедента так стає зрозумілим лише при прочитанні усієї підрядної частини, в той час як у першому реченні кореляційний блок тому – хто прогнозує зміст підрядної частини). 2. Коло співвідносних слів і сполучників однаково обмежені (так, такий - що, щоб, ніби...)

Розглянемо ототожнені речення. За семантикою кореляційного блоку вони поділяються на :

• предметно – ототожнені ( назва предметів );

• якісно ототожнені ( назва якості );

• просторово – ототожнені ( назва місця ).

Предметно – ототожнені речення

Це речення, у яких антецедент і сполучне слово утворюють кореляційний блок, що вказує на один і той же предмет – особу чи неістоту: Він той, що греблі рве (Л. Українка). Той, хто опанує себе, може розраховувати на перемогу. У цих реченнях інваріантний антицедент – вказівний займенник той ( у всіх відмінкових і родових формах ), який субстантивується і вказує на :

• особу: той – хто

що

чий

предмет: той – що. Що посієш, те й пожнеш.

Треба розрізняти те (1) і те (2). Ознаки розмежування:

1. те (1) може бути доповнене чи замінене займенником все: Що посієш, усе те й пожнеш.

2. те (1) створює із займенником кореляційний блок ( що - сполучне слово),те (2) сполучається із сполучником що : Дійшло до того, що подруги зненавиділи одна одну.

Антецедент той може набувати у реченні різної відмінкової форми і бути різним членом речення:

• підметом: Нехай той не сердиться, кому надії не подають.

• присудком: Це саме той, на кого він чекає.

• додатком: А кому короткий вік, тому не поможе й лік.

У ролі антецедента в головній частині можуть використовуватися інші розряди займенників чи прикметники, що прономіналізуються:

• означальні займенники весь, кожен, всякий. Тут, на Вкраїні, є місце для кожного, хто хоче (О. Довженко). Вона записувала до блокнота все, що чула від досвідчених виноградарів (О. Гончар).

• неозначені займенники хтось, щось, дехто та ін. Вони побачили щось біле й велике, що стояло біля шафи й шепотіло (І.Нечуй – Левицький ).

• заперечні займенники ніхто, ніщо, жоден (рідше). З цим завданням не впорався жоден, хто не виконав перед цим усього комплексу завдань.

• перший, останній, єдиний і под. П. Куліш був одним із перших, хто доходив до першоджерел. Єдине, на що вона спромоглася, була безпорадна усмішка.

У предметно–ототожнених реченнях із стилістичною метою позиція антицедента може бути незаміщеною. Хто йде в академію – ставай по правий бік, хто в попи – наліво (Нечуй – Левицький). Благословен, хто викопав криницю. Що вдається досвідченому педагогові, не може вдатися початківцеві.

Місце підрядної частини залежить від синтаксичної позиції антецедента та стилістичної настанови.

[Той], (хто...) [той (хто...) ] ( хто...), [ той ].

Якісно – ототожнені спр

Ототожнення антецедентів і відносних займенників, прислівників може бути не тільки предметним, а й якісним, тобто за ознакою якісною чим кількісною. У реченнях функціонують такі кореляційні блоки:

Такий – який.

Так – як.

Стільки – скільки.

Настільки – наскільки.

Все буде так, як я сказав (І. Котляревський). Іванко зовсім не такий, яким був до від’їзду у Київ (Ю. Збанацький). Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть лише люди високої марки (О, Довженко). Філологові доводиться стільки читати, скільки жоден зі студентів не читає.

У посібнику чернівецьких авторів речення з так – як розглядаються серед якісно – кількісних. До ототожнених речень відносяться лише речення моделі такий – який. Серед якісно – ототожнених вони найбільш поширені, однак це не виключає інших, більш рідкісних семантичних моделей, які ми вважаємо за потрібне увести тут, бо вони за семантикою кореляційного блоку ототожнені.

Просторово – ототожнені спр

У логіко – граматичній класифікації та в сучасній спрощеній шкільній такі речення розглядаються серед обставинних місця, тобто як такі, що стосуються усієї головної частини ( розчленовані ). Однак, як вважають дослідники, у цих реченнях наявний кореляційний блок, але просторової семантики:

Там – де.

Туди – куди.

Туди – звідки.

Звідти – звідки.

Там – де.

А воно, мабуть, краще там, де нас немає (П. Панч). Замість там можуть використовуватися займенники, прислівники зі значенням узагальненого місця.:

• Скрізь: І скрізь/.../, де світ новий підвівся із руїн Франкові нашому – земний уклін (М. Рильський).

• Усюди: Я бачив безліч героїв усюди, де пройшов.

• Ніде: Де б не був, ніде не залишуся назавжди.

• Туди – куди, звідки: То куди махнула, туди хмари і підуть (Квітка – Основ’яненко). Він побіг туди, звідки почув голос.

• Звідти – звідки: Звідти, звідки показалась блискавка, сунулись хмари.

Можливі змішані кореляційні блоки, на зразок там – куди або ж із заміною антецедента (скрізь, сюди, назад, вниз, звідусіль і под. ) І скрізь я свій, куди я не піду. Дід глянув угору, де в той час кружляло два літаки. У таких реченнях можлива незаміщена позиція антецедента ( стилістично забарвлені ): Ми підемо, де трави похилі (Малишко).

Місце підрядної частини ( дивись предметно – ототожнені ).

Якісно – кількісні СПР

Це речення, у яких антецеденти так, такий, стільки, настільки та синонімічні з ними такою мірою, до того поєднуються із сполучниками що, щоб та гіпотетичними порівняльними ніби, мов, наче, немов, неначе і под.

Ознаки цих речень:

1. Підрядна частина в цілому називає значення антецедента.

2. Підрядна частина завжди постпозитивна: [такий], ( що ....).

Зміст підрядних частин залежить від сполучника, яким уводяться підрядні частини:

• 1) сполучник що;

• 2) сполучник щоб.

• 3) сполучники наче, ніби і под.

1. Речення із сполучником що. Вони мають значення міри і ступеня: Курява посіла на семінаристів, обліпила їм лице так, що вони не впізнавали один одного (Нечуй _ Левицький). На Олесю нахлинула хвиля такого гострого болючого жалю до себе, що в неї нестерпно защеміло в горлі (О. Довженко). Хворому стало настільки погано, що довелося вдатися до засобів інтенсивної терапії. Виживе, він чи загине [так], що сліду й не стане ніякого (О. Довженко).

2. Речення зі сполучником щоб – мають те саме значення, але зі значення ірреальності ( сполучник щоб ), зокрема бажаності:. Мама вміє ходити так тихо, щоб нікого не розбудити (мета...). (пор. зі що: Мама вміє ходити по квартирі так тихо, що нікого не розбудить). Він говорив так голосно, щоб його усі почули. Мені треба жінки такої, щоб уміла господарювати. Цей роздум тільки гіпотеза, спроба пов’язати факти в таку логічну систему, щоб не заперечувати відомого.

3. Речення зі сполучниками ніби, наче, мов. Схеми цих речень такі ж, як і зі сполучником що, але ірреальні сполучники вносять відповідне для них значення. Я втомився так, ніби цілий день тягав мішки (пор.: Я втомився так, що не міг поворухнути рукою). Враження було таке, ніби дівчина його не розуміє. Ці речення при вилученні антецедентів переходять у порівняльні.

Порівняй: Земля під будинком так шарпалася й стогнала, ніби глибоко під Києвом народжувався вулкан (Ю. Яновський).

Проблемне питання: якого характеру цей антецедент, обов’язковий чи факультативний, не розроблене. Тому речення з антецедентом відносять до якісно – кількісних, без нього – до порівняльних (те саме стосується і якісно – ототожнених з як).

Складнопідрядні речення розчленованого типу

1. Загальна характеристика СПР розчленованого типу.

2. СПР зі значенням зумовленості.

3. СП умовні речення.

4. СПР причини.

5. СП допустові речення.

6. СПР мети.

7. СП наслідкові речення.

Література

1. Слинько І.І.,Туйванюк Н.В.,Кобилян М.Ф.,Синтаксис СУМ.Проблем,пит. -

К., 1994, с. 541- 575.

2. Гуйванюк Н. В., Карпащук О. ., Кульбабська О. В. Синтаксис СУМ: Схеми

і таблиці - пера, 1999.

3. Кващук А. Г. Синт. СР. — Параграф 11—15. Шульксук К. Ф. Скл. реч. в

УМ. — с. 38—45.

5. СУМ (за ред. Пономарева) — К., 1997, — с. 333—337.

6. Доленко—Кващук. СУМ. — с. 324—329.

7. Белошанкова.А. Синтаксис. М., 1977. с. 222—224.

8. СРЯ под. ред. Белошап. М., 1989. —Параграф 86 (те саме).

9. Грамматика СРЛЯ. М, 1970., — с. 710—726.

І. Загальна характеристика СПР розчленованого типу

1) Критерій розмежування речень розчленованої і нерозчленованої структури(характер відношення підрядної до головної, асем. спол., спол. слова

(семантичні сполучники).

2) Диференційовані ознаки речень розчленованої структури (підрядний член пояснює головне в цілому, головна не передбачає вид підрядної, головна самостійна, сам. сполучники).

Отже, підрядні члени розчленованих речень не мають опорних компонентів у головній частині(ОС чи займ. антицедентів) і пов'язуються із головною частиною за допомогою семантичних сполучників, що визначають загальне значення речення.

Пр. : Ми поїхали до Києва, бо хотіли відвідати його музей.

Ми поїхали до Києва, щоб відвідати його музей.

Ми поїхали до Києва, хоч деканат пропонував інші варіанти.

Ми поїхали до Києва, коли там цвілили каштани.

Ми поїхали до Києва, так що канікули були змістовними.

Крім указаних ознак, цей поділ речень має ще деякі риси, що відрізняють такі речення від НС:

• важливість співвідношення видочасових і способових форм присудків (час., умов., ціл.)

• місце складових частин вільне і має не стильове, а граматичне значення.

• як показують наведені приклади речень розчленованого типу подібно до обставин у ПР виконують роль обставинних поширювачів.

У шкільній класифікації більшість видів СПР розчленованого типу називається обставинними. Бєлошапкова пропонує термін детермінантні, чернівецькі автори останнім часом також дотримуються цього погляду.

Серед детермінантних у структурно-семантичній класифікації виділяють такі розряди:

- речення зі значенням зумовленості (умовні, причинові, допустові, мети, наслідку);

- речення з часовими відношеннями;

- речення з порівняльними відношеннями;

- речення із зіставними відношеннями.

Темою сьогоднішньої лекції будуть перші.

2. Спр зі значенням зумовленості

Ці речення об'єднуються в одну групу на основі спільної ознаки: у них називається 2 ситуації, що залежать одна від одної, одне слово, вони мають значення зумовленості. Зумовленість буває кількох видів:

а) Спрямована від зумовленого (головного члена) до зумовлюючого (підрядного члена) — причинові, умовні, допустові речення — стимулююча.

б) Від зумовлюючого (підрядного члена) до зумовленого (головного члена) — наслідкові речення — результативна.

в) Стимул водночас є наслідком — цільові речення.

Отже, у групу реченння зумовленості об'єднують:

- умовні;

- причинові;

- допустові;

- мети;

Оскільки в реченнях зумовленості називається дві події, що обумовлюють одна одну, то важливе значення для них має моральність (спосіб) складових членів. Вона може бути:

- реальною;

- гіпотетичною;

- залежати від модальності інших частин (умовні речення).

Розглянемо речення зумовленості за видами.

3. Спр умовні

Це такі речення, що виражають пряму обумовленість: у підрядній частині йдеться про ту ситуацію, що повинна викликати певрі наслідки у головній частині.

Пр.: Якщо кохаєш, — знайдеш без адрес оцю хатину за морями снігу

(Ліна Костенко).

Коли людиною керує одна лише думка, ніщо ту людину не візьме — ні

голод, ніхолод, ні смерть, ні спека (Ю.Яновський).

Умовність може бути тільки гіпотетичною (ірреальною) або потенційною (можливою).

Для умовних речень диференційованими ознаками є:

- сполучники диференційовані (якщо, коли, як, якже, раз);

недиференційовані (якби, коли б, аби, хай би);

кн.: за умови, якщо, за умови що, на випадок, якщо

- модальність складових частин.

Саме за другою ознакою, моральністю складових частин, виділяють такі

різновиди умовних СПР:

1) індикативної модальності (дійсний спосіб);

2) індикативної модальності з певним умовним значенням;

3)ірреальної модальності.

1.Підрядні частини таких речень повідомляють про явища, що можливі

в минулому, теперішньому або майбутньому часі. У таких реченнях в обох частинах використовуються форми дійсн. способу.

Основний сполучнийковий засіб — якщо:

Пр.: Якщо сьогодні прийду я до неї, вона мене в Александрію візьме.

(Леся Українка).- (зв’язок неповторюваних одиничних явищ).

А вихідними, якщо дозволяла погода, Андрій і Катерина гуляли містом...-

(значення повторюваних явищ).

Людина не може жити на світі, якщо в неї немає попереду нічого

радісного (А.Макаренко).- (повторюваність звідтінком узагальнення)

Як бачимо, семантика речень викликана модальністю головного і підрядного члена.Похідні форми речень цього виду утворюються сполучниками коли, як (близькі за сем. до якщо).

Коли — значення повторюваності і узагальнення.

Пр.: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко).

І коли ми не постигнемо краси, ми ніколи не зрозуміємо правди ні в

минулому, ні в сучаснім, ні в майбутнім.

Як — має подвійне значення, але він виразно розмовний.

Пр.: Як дійде до ковбаси та чарки, то й минеться сварка (Винниченко).

Як вичавиш шибу, то я тобі пальці пооббиваю(У.Самчук).

Отже, коли і як уживаються при теперішньому, рідше майбутньому часі, саме за такої модальності вони співвідносні з якщо (це критерій розрізнення), в інших випадках коли має загальне часове значення.

Пр.: Жив, трудився, тішився, коли щось знаходив (У. Самчук).

Особливіть умовних речень цього виду : наявність співвідносних сполучників то, так у головній частині, коли підрядна частина препозитивна.

2. Умовне речення з невласне-умовним значенням.

Ці речення мають ті ж сполучники, що й попередні, але їх умовне значення послаблюється або й втрачається, натомість виникає наслідково-причиновий чи допустовий відтінок.

Пр.: Якщо вже на те пішло, то я згоден. (причиновий відтінок – очевидність події).

Пр.: Сашко глянцюватиме чоботи, раз того вимагає дисципліна

(Ю. Смолич).(сполучник раз – емоційно забарвлений).

2. Речення ірреальної модальності — це такі СПР, у яких нереальна умовність виражена засобами умовних сполучників

підрядна частина: частка б відодить до сполучника (якби, аби, коли б);

головна частина: присудок – дієслово в умовному способі.

Пр.: Якби ти був чужий мені, то я б не рахувалась (Винниченко).

Василина не перенесла б сорому, коли б останньою вигнала свою худобу

(Самчук).

Як і в реченнях попередніх, видів при препозитивній частині з'являється співвідносна частка то.

Отже, умовні СПР виражають потенційну або гіпотетичну умову, за якої можлива дія головної участини.

4. Спр причини

У цих реченях також виражається пряма зумовленість. Але якщо в умовних вона не може чи не викликає невних наслідків у головній частині

(зумовленість потенційна або гіпотетична), то у причинових вона приводить до реальних наслідків:

ГЧ наслідок дії ПЧ

Модальність тут іншого типу: не залежить від підрядниих частини (реальна).

Сполучники: 1) недиференційовані: бо, тому що, оскільки, адже

2) диференційовані: через те що, завдяки тому що, на

підставі того що,

внаслідок того, що у зв'язку з тим що

тим більше що.

Виділяють такі семантичні різновиди причинових речень:

- з власне причиновим значенням використовується обидва

- з невласне причиновим значенням види сполучників

Речення з власне-причиновим значенням

Інваріантна модель: із сполучником бо.

Пр.: Босфор аж затрясся, бо зроду не чув козацького плачу (Шевченко).

Похідні форми з іншими сполучниками

Пр.: 1.Це спостереження Костомарова дуже цікаве, адже ми в цих образах

бачимо сліди сумної історії нашої київської Либеді (В.Шевченко).

2.Вона пішла за вас тільки тому, що я був я був бідний і вона втомилася

чекати (С. Фітцджеральд).

Оскільки у цих реченнях використовуються здебільшого недиференційовані. Сполучники, вони можуть набувати значення обhрунтування (див. реч. 1).

Диференційовані сполучники використовуютсья у книжних стилях.

Пр.: Посівна була своєчасно закінчена завдяки тому, що перейшли на

двозмінну роботу.

Речення з невласне-причиновим значенням

Інваріантна модель: сполучник бо

Пр.: Твердо стоїть на землі Лук'ян, бо вміє працювати. (тому що, оскільки,

адже)

У таких реченнях можлива перестановка частин (це диф. ознака).

Пр.: Лук'ян уміє працювати, бо твердо стоїть на землі.

Основне значення таких речень — обґрунтування пояснення, підстава.

5. Спр допустові

ГЧ дія

На відміну від умовних та причинових, у допустових виражаєтсья зворотна зумовленість: у підрядній частині повідомляється про підставу чи умову, всупереч якій відбувається дія головної частини.

Пр.: До селища Дарина поверталася поволі, хоч думки її летіли на крилах.

(Ю. Яновський).

Зворотна зумовленість споріднена із протиставленням, порівнянням.

Пр.: Думки її летіли на крилах, але до селища вона поверталася поволі.

Тому у випадку препозитивності підрядної частини, у головній нерідко з'являєтсья протиставний сполучник.

Пр.: Хоч думки Дарини летіли на крилах, але до села вона поверталася поволі. Виділяють два різнвоиди допустових речень:

— власне-допустові;

— невласне-допустові.

1. Власне-допустові: у головній частині йдеться про явище, здійснене всупереч повідомленню підрядної частини.

Пр.: Хоча була північ, спати не хотілось.

Такі речення оформлюються з допомогою недиференційованих сполучників: хоч (хоча), хай — утворює типову модель;

диференційовані: незважаючи на те що, дарма що, незалежно від того що, всупереч тому що — мають власне допоміжне значення;

нехай (хай) (знач, припущення):

Пр.: Нехай іще зима, але я чую в снігах квіток солодкий аромат (Олесь).

Всупереч тому, що обіцяли синоптики, дощ ішов до самого ранку (газ.).

Дарма що рудим називають, зате ж серце в нього золоте, любляче,

справедливе...(О. Гончар).

Місце частин вільне: постпозиція, інтерпрепозиція (з'являється протиставлення,

2. Невласне-допустові: крім допустового, є й інше значення: зіставне, узагальнене, розділове, умовне.

Сполучники ті ж недиференційовані: хоч, хай, хоч би.

Пр.: Хоч ви, мовляв, люди почесні, та нема думки дочки видавать (К. Горд.)

Хоч ви й багато пишете про красу, любов і таке інше, а самі їх не знаєте

(Винниченко) – зіставне.

Можлива перестановка частин: Хоч не знаєте, а пишете...

Пр.: Але вашою я не буду, хоч би й згодилась на лавро-вишневі каплі

(Винниченко)-умовне.

Для вираження різних відтінків невласне-допустового значення, можуть використовуватись спеціальні диференційовані засоби:

а) відносні займенники і займенники присвійні: хто, що, який, як, куди звідки, скільки.

б) частка не;

в) деколи б.

Пр.: Яка б ти не була, я вернусь до тебе. (Довженко)

Скільки його не кликали, він не прийшов.

Де б ти не був, пам'ятай свій рідний край. - узагальнене значення.

Допустові речення легко фразеологізуються: і власне допустові і невласне-дспустові.

Пр.: Що не кажіть, Гоголь душею наш (Панас Мирний) – невласне-

допустове.

Темно, хоч в око стрель. – порівняльне значення;

хоч вовком вий.

Щодо місця частин: у невласне-допустових із специфічними формами це постійне: препозиція (негнучкі), усі інші мають вільне місце, при інтерпозиції значення вставленості.

Пр.: Сам же батько, хоч і мав вигляд переодягненого у поганючу одежу артиста імператорських театрів, співати не вмів (Довженко).

6. Спр мети

ГЧ дія

Такі речення виражають пряму обумовленість: у підрядній частині повідомляється про бажаний наслідок того, про що йдеться у головній частині.

Пр.: Сама втекла в сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу

(Л.Костенко).

Отже, ці речення пов'язані семантично із причиновими (бо хотіла віднайти), умовними (якщо втечеш... віднайдеш...), в яких також виражається пряма зумовленість.Однак на відміну від причинових та умовних, у реченнях мети подія

1) можлива лише в результаті цілеспрямованої дії;

2) така подія нереальна, а потенційна, пердбачувана.

Отже, підрядна частина таких речень гіпотетична (морфологічний присудок — інфінітив або умовний спосіб з додаванням частки б до сполучника).

Пр.: Ця пихата... мікролюдина зробила все [для того], щоб художник відчув

cебе меншим і нікчемнішим за неї (О. Довженко).

Таким чином, граматичні ознаки речень мети:

- сполучі засоби мають частку би;

- гіпотетичність присудка підрядної частини (інфінітив або умовний спосіб).

За семантикою такі СПР поділяються на:

-власне-цільові

-невласне-цільові.

Власне-цільові СПР: у головній частині таких речень виступають слова (здебільшого присудки), зі значенням цілеспрямованого руху чи подій, акції (втекла, зробив). Основний засіб зв'язку – сполучник щоб (див. приклади вище).

Місце підрядної частини вільне, постпозиція найтиповіша. Щоб утворює основну модель. Похідні: для того щоб, затим щоб, з тим щоб; аби, частка нехай (хай)

Пр.: Твій віск громада на свічки взяла, аби при них читати боже слово

(Леся Українка)

Антосю, голубе, поклич матір, хай дасть мені валер'янових крапель

(Винниченко).

У випадку використання у головній частині слів зі значенням повинності треба, потрібно, необхідно і под. підрядна частина набуває значення підстави.

Пр.: Щоб бути художником, треба мати багату уяву (О. Довженко).

Речення цієї моделі легко фразеологізуються.

Пр.: Одного дня досить, щоб справитись (Довженко).

Невласне-цільові.

Бєлошапкова називає їх реченнями антимети, чернівецькі автори – несправжньої мети. Такі речення мають своєрідну семантику складових частин: невідповідність змісту головної частини змістові підрядної

Пр.: Десь-не-десь мигне на небі зірка, щоб за хвилину знов сховатись

(У. Самчук).

Хлопчик, зачарований Десною, виріс, щоб усіх нас чарувать

(П. Дорошенко).

Уже кружляє листя жовторжаве, щоб на асфальті мокрому спочить

(М. Рильський).

Формотворчі ознаки таких речень:

- сполучник щоб (рідше для того щоб)

- постпозиція підрядної частини.

7. Спр наслідкові

У таких речення виражається пряма результативна зумовленість, але вона, на відміну від цільових, реальна, а не гіпотетична.

Тому у ГЧ — присудок має форми дійсного способу, (ідикатива). Сполучний засіб – нерозчленований сполучник так що.

Пр.: Кота вона проклинала щодня по два-три рази, так що він трохи згодом

був якось захворів.(Довженко)

...Він почав смикати себе за рідку сиву бородуна ,(причина) так

що я насилу зняв з нього пальто(наслідок).(Фітцджеральд)

Такі речення бідні на видозміни, мають постійний порядок підрядних частин. Зрідка використовується частка аж.

Пр.: Щось гоготить і клекоче, аж земля дзвитить.

Семантично вони пов'язані з причиновими поміняємо ГЧ і ПЧ:

Пр.: Я насилу зняв з нього пальто(наслідок), бо він почав смикати себе за

рідку бороду(причина).

Отже, СПР зумовленості становлять чітко зв'язану семантикою і граматичними особливостями групу речень розчленованої структури.

Вони мають виразні семантичні сполучники, які оформляють властиву кожному видові семантику, характерну модальність присудків складових частин, що є їх диференційовазими ознаками.

Крім того, усі види (за винятком наслідкових, найменш поширених) розвивають переносне значення, яке фігурує у невласне-умовних, причинових, допустових та цільових реченнях. Це явище співвідносне із переносним вживанням способових та часових форм дієслова у морфології.

Речення часу.

Тут виражаються різні види зовнішнього зв’язку двох явищ, які здійснюються в одному і тому ж часовому плані або в таких часових планах, які йдуть один за одним (теперішній, минулий).

Основними виразниками часових відносин є сполучники: з недиференційованим часовим значенням (коли, як), з диференційованим значенням (решта).

а) Речення зі сполучниками недиференційованого значення.

Сполучники коли, як вносять у речення загального значення співвіднесеності двох явищ у часі, невизначаючи характеру тієї співвіднесеності. Конкретизація часового відношення – одночасність чи слідування здійснюється формами дієслів і лексично:

Пр.: Як дитина хвора, матері болить серце.

Коли проїжджав поїзд, шум його заглушував усі інші звуки (явища тривалого

характеру, які весь час співпадають у часі).

б) Речення зі сполучниками диференційовних значень.

До даного типу відносяться речення з такими сполучниками, кожен з яких виражає певний вид часових відношень. Розрізняються речення гнучкої і негнучкої структури.

1. Речення гнучкої структури.

Сполучники з обмежуваним значенням і без нього.

Речення із сполучниками без обмежуваного значення бувають двох типів:

а) речення слідування;

б) речення передування.

Речення слідування: після того як, як тільки, ледве, лише, тільки.

Пр. : Після того як зійшли буряки взялися за їх обробку.

Як тільки зійшли буряки

Ледве зійшли буряки, як взялися…

Речення передування: до того як, перед тим як, перш ніж.

Пр.: Перш ніж іти на вокзал, зайди до нас (перед тим …).

Речення із сполучниками обмежуваного значення бувають трьох видів:

а) одночасовості (поки, доки);

б) передування (до того часу як);

в) слідування (до того часу як).

Пр.: Поки я читав, мати приготувала обід (одночасовості).

Я сиділа біля вікна, поки зовсім не стемніло (обмужуваного передування).

З того часу як чоловік помер, старенька живе сама (обмежуваного слідування).

2. Речення негнучкої структури. Тут часове значення ускладнюється експресивними значеннями раптовості, підкресленої швидкості та інтенсивності одного з явищ, зіствлюваних у часі.

а) Речення із сполучником як (за формою близький до частки).

Пр.: Він не сказав і кількох слів, як всі зрозуміли, що це справжній оратор.

Ми трохи не добігли до лісу, як почався дощ (не обов’язковий елемент головної

частини).

б) Речення із сполучником як раптом.

Пр.: Пройшло багато часу як раптом хворий застогнав.

Порівняльні речення

У цих реченнях виражаються власне характеризуючі відношення, засновані на асоціативному зв’язку між двома явищами: характер явища головної частини розкривається при допомозі встановлення подібності з іншим явищем, названим у підрядній частині.

Пр.: Молодиці цокотіли, як птиці на дереві (Іван Нечуй - Левицький).

Виразниками асоціативного зв’язку є порівняльні сполучники – конститутивний елемент цих речень.

За своїми модальними властивостями порівняльні сполучники діляться на дві групи:

1. як, подібно до того як, так само як;

1. ніби, наче, немовби.

Відповідно виділяється дві групи порівняльних речень:

• у реченнях першої групи модальність підрядної частини реальна чи гіпотетична безпосередньо визначається її формою, сполучники її не змінюють.

Пр. : Він говорив просто й переконливо, як колись у школі пояснював урок учням.

- у реченнях другої групи модальність підрядної частини визначається сполучником, який надає їй значення гіпотетичності, характеризуючи явище як можливе або уявлюване, не можливе.

Пр.: Після дощу стало свіжо, ніби вся земля раптом умилась.

Особливий симантичний різновид речень із цими сполучниками чкладають речення з порівняльно-умовним значенням. У них виражається порівняння реально існуючого явища, названого у головній частині, з тим, яким воно могло б бути при наявності передбачуваної умови, названої в підрядній частині.

Пр.: Обличчя його було спокійне, ніби він сидів у кімнаті один.

На вилиці в нього виднілась подряпина, ніби по ній провели терткою.

Для порівняльних речень характерна часткова спільність семантичного наповнення частин: адже тут йдеться про явища об’єктивно подібні чи в якомусь відношенні суб’єктивно обмежувані. Нормою є відсутність повтору у другій частині слів спільних з першою.

- відсутність підмета у підрядній частині.

Пр.: Хмари були нерухомі, ніби зачепилися за верхівки дерев.

Гафійка сміялася дзвінким уриваним сміхом, наче намисто низала

(М. Коцюбинський).

- відсутність присудка у підрядній частині.

Пр.: Вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу

голову (М. Коцюбинський).

Це неповні підрядні норівняльні речення. Їх не слід змішувати з порівняльним зворотом (із сполучниками як, мов, немов, наче, ніби). Неповне речення завжди має у своєму складі підмет або присудок. Порівняльний зворот, образно характеризуючи предмет (явище), ознаки предмета чи його дію (стан) за допомогою порівняння або зіставлення з предметом чи його ознакою, дією або станом, може виступати в реченні тільки в ролі другорядного члена.

Пр.: У небі чистім і прозорім сонце сяє, наче в морі.

Я ваші очі пам’ятаю, як музику, як спів.

Речення типу: Мов сурми грають. Далеке море одкрило широкі землі і радісно тремтіло, немов жива блакить неба (М. Коцюбинський). У літературі трактуються по-різному: як неповні (Кучеренко), або як порівняльні звороти (Граматика 1954).

Порівняльні речення мають гнучку структуру, порядок частин зв’язаний із активним членуванням, оскільки підрядна частина більш значима, то вона частіше постпозитивна. У випадку її препозиції головна частина вводиться часткою так.

Пр.: Як зграя над морем летить лебедина, так слава безсмертна над світом летить.

Така будова характерна для речень із сполучниками першої групи.

Зіставлювані речення

У більшості праць ці речення не виділяються в окремий тип, проте при характеристиці загальновідомих СПР відзначається зіставлювальний відтінок їх значенняж: умовні речння зі сполучником якщо-то, допустові з хоч, часу зі сполучником в той час як. Бєлошапкова розглядає як окремий тип речення зі сполучниками по мере того как, чем-тем і називає їх реченнями відповідності.

Уперше їх виділяють автори РГ-80.Серед розчленованих, але зі вказівкою на наявність у них деяких ознак ССР. Тут вони поділяються на два типи залежно від сполучників знедиференційованим чи диференційованим значенням. Поняття зіставлення властиве ССР проте іноді для його вираження використовуються і підрядні сполучники. Це дає підставу виділяти їх в окремий тип СПР розчленованої структури. За значенням вони співвідносні із ССР, а за оформленням – із СПР.

Зіставлятися можуть відмінні чи подібні явища,тому за значенням зіставлювальні категорії поділяються на речення зі значенням невідповідності і відповідності.

1. Речення невідповідності. Значення може передаватися недиференційованим і диференнційованими сполучниками.

а) недиференційовані сполучники якщо-то.

Пр.: І якщо він з цим виступить, то ми повинні будем відповідь давати.

Він з цим виступить, а ми повинні...(неподібні явища)

Якщо інші ще не оцінили ситуацію, то він одразу збагнув небнзпеку (протилежні

явища).

б) диференційовані сполучники в той час як, тим часом як, тоді як.

Перші два виражають зіставлювальні значення у нерозчленованому і розчленованому вигляді, третій завжди нерозчленований.

Пр.: Перші танки проскочили вперед, в той час як основна маса машин була зупинена

артилерійським вогнищем.

Хлопець швидко підтягнувся на руках і виліз на машину, в той час як його

напарник ніяк не міг цього зробити.

Тоді як у дрібних оповіданнях Франко змальовує селян, робітників, у повістях він

займається вже капіталістами.

2. Речення відповідності.

а) недиференційовані сполучники якщо-то.

Пр.: Якщо дитина хороша, то цим вона теж зобов’язана вихованню, своєму

дитинству (А. Макаренко).

б) диференційовані сполучники в міру того як.

Пр.: В міру того як підіймалося сонце, туман осідав нижче (М. Коцюбинський).

Складнопідрядні речення проміжного типу будови

Межа між нерозчленованими і розчленованими реченнями не завжди чітка. Однак найяскравіше це проявляється в компаративних і відносно-поширювальних (супровідних) реченнях.

Компаративні спр

Бєлошапкова розглядає речення зі сполучником ніж, підрядна частина яких пояснює компаратив у головній, серед нерозчленованих. Речення ж зі сполучниками чим – тим, хоч вони теж прикомпаратині, - серед розчленованих. Чернівецькі синтаксисти: оскільки обидва типи речень мають опорний компонент – компаратив і мають також ознаки розчленованих речень – сполучники ніж, чим-тим їх слід розглядати серед речень проміжного типу будови. Ці речення поділяються на два види:

• однокомпаративні;

• двокомпаративні.

Однокомпаративні: форма вищого ступеня вживається тільки в головній частині.

Пр.: Вночі собор ніби ще величавіший, ніж це здається вдень (О. Гончар).

Підрядна частина може пояснювати:

а) прислівник

Пр.: Се гірше, ніж непрошана провина.

б) прислівник із дієсловом

Пр.: Вона в сто крат більше хвилювалася, аніж хвилювався Олег.

в) прикметник

Пр.: І ти стоїш тепер передо мною стократ молодший, ніж колись стояв.

г) слова, що лексично виражають значення компаратива

Пр.: Ти інше створіння ніж усі ми.

Крім ніж, може використовуватися сполучник як.

Пр.: І нема лютішого зла, як сея горілка (Квітка-Основ’яненко).

Це були речення порівняльного характеру. Друга модель – речення зіставлювального характеру: перевага одного над іншим:

Пр.: Краще полин їсти, ніж із нелюбов за стіл сісти.

Двокомпаративні: форми вищого ступеня вживаються в обох частинах – головній і підрядній. Ці речення також виражають зіставлювальні відношення, але особливі – з фіксацією пропорційного наростання чи послаблення ознаки. Сполучний засіб – парний сполучник чим-тим, який має симетричне розташування – напочатку кожної частини. Підрядна – препозитивна, в обох частинах – прислівники.

а) вищого ступеня

Пр.: Чим більше підростали сини Ореста Білинського, тим більше журили вони батька.

б) прислівники і прикметники

Пр.: Чим корінь витриваліший і дужчий, тим колосок рясніше зерно родить.

(Д. Костомаров).

в) рідше: прикметники в обох частинах:

Пр.: Чим ночі тепліші, тим зорі ясніші (Д. Костомаров).

г) лексично

Пр.: Чим далі в ліс, тим більше дров.

Похідна форма парадигми: зі сполучниками що-то.

Пр.: Що уважніше роздивляємось сусідів, то настійніше замислюємося про себе самих

(В. Корнійчук)

Відносно репродуктивні речення (супровідні).

Головна частина цих речень досить самостійна, а підрядна – формально залежить від неї і поширює її з погляду наслідку, оцінки, принагідних зауважень. Засіб зв’язку – сполучне слово що, яке вміщує увесь зміст головної частини.

Пр.: Козаки відповідали дружнім реготом, що ще дужче дратувало шляхту.

Ці речення близькі до з’ясувальних контимінованого характеру.

Пр.: Ще дужче дратувало шляхту те, що козаки відповідали дружнім реготом.

Семантично близькі вони і до ССР приєднувальних.

Пр.: Козаки відповідали дружнім реготом, і це ще дужче дратувало шляхту.

Такі речення у підряній частині виражають додаткове повідомлення щодо змісту головної частини. Звідси й термін супровідні, приєднувальні (Волох), пояснювальні (Кулик).

У головній частині нема ніяких граматичних показників, котрі б указували на необхідність підрядної частини. Це ознака розчленованих речень, а сполучний засіб – ознака нерозчленованих.

Інваріантна форма парадигми цих речень – конструкції з сполучним словом що.

Похідні форми:

Інші форми цього займенника:

Пр.: З неговіркої Соні треба було витягувати новини, чого не вміла робити Надя.

Він приніс бандуру, чим порадував Івана Марковича.

Іван Франко творчо відчував мистецтво прози, про що свідчать його тонкі

спостереження.

Деякі речення цього виду набувають характеру сталих висловів:

що й треба було довести,

чого і слід було сподіватися,

з чим вас і вітаємо,

про що йшлося раніше.

Наведені приклади мають характер наслідку: з прийменниковими формами від чого, через що, за що, з чого речення мають причиновий віддіток.

Пр.: Зробив він приємне відкриття, від чого йому аж на душі потепліло.

Відтінок мети з’являється з прийменниками для чого, на що.

Пр.: Намагалися за три дні зорати всю площу, для чого зібрали всіх трактористів в одну

бригаду.

Ці речення пізнього походження. Вони економніші, ніж окремі речення.

Пр.: Козаки відповідали дружнім реготом. Цей дружній регіт ще дужче дратував шляхту.

Безсполучникове складне речення

План

1. Поняття БСР. Питання статусу.

2. БСР як окремий тип складного речення.

3. БСР з однотипними частинами.

4. БСР з різнотипними частинами.

5. Розділові знаки в безсполучникових реченнях.

Література

1. Загнітко А. П. Теоретична граматика укр. мови. Синтаксис. — Донецьк ДОННУ, 2001. — с. 419-32.

2. Слинько 1.1., Гуйванюк Н. В. та ін. — Синтаксис сучасної укр. мови. — К. Вища школа, 1994. —С. 628-656.

3. Сучасна укр. мова. За ред. О. Д. Пономарева. — К., 1987. —С.342-348.

4. Сучасна укр. літ. мова. За ред. М. Я. Плющ, К., 1994. —С. 373-379.

5. Дорошенко С. І. Складні безсполучникові конструкції в суч. укр. мові. — Харків. Вища шк., 1980.

1. Поняття бср. Питання статусу.

Безсполучникове речення – це таке СР, частини, якого поєднуються при допомозі інтонації. Питання статусу БСР у сучасному синтаксисі залишається проблематичним. Причина цього у недостатній вивченості, а також у тому, що частина БСР співвідносна із сполучниковими — складносурядними (Правдиве слово існуватиме вічно, а брехня — всього одну хвилинку) або складнопідрядними (Я знаю: мова мамина — свята... або Я знаю, що...), інша ж частина — специфічні конструкції, не співвідносні із сполучниковими відповідниками, напр.:

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між горами над ставами

Верби зеленіють.... (Т. Шевченко).

Розкажу тобі думку таємну,

Легкий здогад мене обпік:

Я залишуся в серці твоєму

На сьогодні, на завтра, навік (Л. Костенко).

Які ж точки зору існують на це питання?

1. БСР—це речення з пропущеними сполучниками, тобто є безполучникові

ССР і безсполучникові СПР. Це традиційна точка зору, що йде з минулого (Ломоносов, Шахматов, Пєшковський, Вихованець). Відповідно, терміни: безсполучникове ССР, безсполучникове СПР.

2. БСР— окремий тип складних речень, вони мають власну форму, синтаксичне значення і специфічні різновиди синтаксичного зв'язку (М. Поспєлов, С. І. Дорошенко).

3. БСР — це текстові одиниці. Така точка зору пропонується в РГ — 80 (це

поєднання простих речень, з певних комунікативних міркувань об'єднаних інтонацією в окрему одиницю, подібну до складного речення.

Подібної точки зору дотримуються чернівецькі синтаксисти: БСР — це комунікати, тобто такі поєднання простих речень, які не мають системного виміру (вони існують лише в мовленні).

БСР — і мовна, і текстова одиниця. Це одиниця перехідного типу, як вважає А.П. Загнітко, з цим доцільно погодитись і розглядати БСР — усе-таки як окремий тип СР.

2. Бср як окремий тип складного речення,

БСР — це такі складні речення, предикативні частини яких об'єднуються в одне синтаксичне і семантичне ціле без сполучників і сполучних слів, а при допомозі інтонації та інших мовних засобів.

Основний засіб — це інтонація. Розрізняють такі 4 її різновиди:

• перелічувальна;

• зіставна;

• зумовленості;

• пояснювальна.

Перелічувальна створює спокійну структуру: в описах, розповіді.

Зіставна потрібна в динамічних висловах, контрастних за природою:

Пр.: Подивилась ясно — заспівали скрипки(П.Тичина).

Зумовленості вказує на причину, наслідок, умову дії.

Пояснювальна: надає реченню логічної послідовності викладу, конкретизує зміст частин безсполучникового речення.

Однак інтонація не завжди чітко окреслена, адже це проcторічний усномовний засіб. Тому синтаксисти говорять про недиференційований синтаксичний зв'язок у межах БСР. Це такий зв'язок, при якому характер відношень можна інтерпретувати по-різному.

Пр.: Митцю не треба нагород, його судьба нагородила (Л. Костенко)

– пояснення.

Микола Зеров не міг прийняти сучасність, вона була йому внутрішньо

чужа (Ю. Шерех)– у другій частині причина.

Інтонація - це основний засіб вираження синтаксичного зв'язку між предикативними частинами. Крім нього, є й додаткові:

1. Смисловий зв'язок між частинами:

Пр.: Зійшла вода — колеса стали (Л. Гл.) — наслідок

Гаї шумлять — я слухаю (П. Тичина) — часові відношення.

2. Відповідність видо-часових форм дієслів-присудків,зокрема однотипність способових і видо-часових форм:

Пр.: Зійде сонце — утру сльози... (Т. Шевченко).

3. Анафоричні елементи в одній із частин.

Пр.: І ось що погано: діти украй мало читають.

Всяке буття є страждання, так східні мудреці вчать.

Ночувати будемо на базі, там для нас усе приготували.

4. Паралелізм структри частин, спільність головних членів речення, повторення слів.

Пр.: У селі розпочалися весняні роботи, люди працювали день і ніч на своїх

городах (О. Слісаренко).

БСР — речення різної природи, одні з них не мають відповідників серед сполучникових речень, інші мають, одні співвідносні із складносурядними реченнями, інші — із складнопідрядними. Тому традиційно говорять про безсполучникові речення з однотипними і різнотипними частинами.

Однотипні бувають відкритої і закритої структури. За характором відношень:

—

відкритої структури

— перелічувальні;

—

закритої структури

— протиставні.

Різнотипні речення мають лише закриту структуру. За характером відношень:

— умовні;

— часові;

— причинові;

— наслідкові;

— пояснювальні;

— з'ясувальні.

3. Бср з однотипними частинами.

Це речення однорідного складу, що характеризуються перелічувальною чи зіставно-протиставною інтонацією, за допомогою якої об'єднуються в ціле їхні предикативні частини.

За своєю будовою і значенням ці речення дуже близькі до ССР, співвідносні з ними.

Серед них за семантикою виділяють 2 різновиди:

— єднально-перелічувальні;

— зіставно-протиставні.

1.Єднально-перелічувальні.

- речення, які виражають одночасність перелічувальних явищ;

- речення, які виражають часову послідовність дій, явищ.

Речення першого виду мають однотипні форми дієслів-присудків у предикативних частинах та перелічувальну інтонацію.

Пр.: Сонце сховалось за зелені хмари, з полудня вітер повіяв, зробилась

одлига (Панас Мирний).

Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить;

ніде не чуть людської мови (Т. Шевченко)

Це речення відкритої структури, кількість частин необмежена, залежить від вичерпності опису (на думку мовця).

Інтонація однотипна: у кінці частин підвищується, в останній — понижується.

Пр.: Дивний сон... Якісь палати, лицар в зброї на коні... Ліс такий страшний,

таємний... Поле... Море вдалині (О. Олесь).

Речення другого виду виражають часову послідовність подій, явищ. Дієслова-присудки в них доконаного виду, події відбуваються в певному порядку, тому сталий порядок частин. Інтонація також перелічувальна.

Пр.: Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле

(М. Коцюбинський).

Для підкреслення часової послідовності в предикативних частинах можуть вживатися прислівники відповідної семантики.

Пр.: Спочатку примовкли коники, тоді шелеснуло листя, потім знову запала

тиша.

2.Зіставно-протиставні.

Ц е речення закритої структури, мають лише 2 частини. Зміст цих речень: зіставлення або протиставлення явищ, які відрізняються одне від одного. Інтонація:

Інші засоби вираження зіставності:

- лексичний склад;

- структурний паралелізм (однотипність порівняльних слів у частинах).

Пр.: Пан гуляв у себе в замку — у ярмі стогнали люди (Л. Українка) —

протиставлення.

Хліб — батько, вода — мати (народна творчість).

На одній нивці — пшениця, на другій — жито (Л. Українка) -

зіставлювлення.

Маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки спомини

кольорів (І. Франко).

Зіставні мають такі ознаки:

1) паралелізм структури;

2) асоціативний зв'язок слів в обох частинах ( див. приклад, наведений вище).

Протиставні: у них об'єднуються частини контрастного змісту,ознаки цих речень:

1) паралелізм структури;

2) антонімічні зв'язки слів.

Пр.: Пан гуляв — люди стогнали.

Лисий кінь — краса, лисий парубок — біда (народна творчість).

4. Бср з різнотипними частинами

Це речення неоднорідного складу, предикативні частини яких поєднуються в одне ціле зумовленою та пояснювальною інтонацією, а також такими засобами:

- порядок частин;

- співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків;

- типізовані спеціалізовані лексичні елементи.

Речення з різнотипними частинами семантично неоднорідні, одна з предикативних частин підпорядкована іншій. Тому ці речення співідносні із СПР.

Структурно це речення закритої структури: складаються лише з двох частин, не допускаючи свого поширення наступними частинами. БСР цього типу мають бідніші можливості для вираження відношень підрядності, однак вони є.

Це:

-

зумовленість

- час

-

причиново-наслідкові

- наслідку;

-

пояснювальні

- пояснювальні

1. Речення, одна з частин яких має часове значення.

— зі значенням одночасності:

Пр.: Прийде осінь — у засіках буде хліб золотий (О. Десняк).

Гаї шумлять — я слухаю (П. Тичина).

— зі значенням наступності:

Пр.: Натиснеш — загоряється щось на зразок стоп-сигналу (Часопис).

Двері рипнули - з'явився батько (Коцюбинський).

2. Речення умовного значення.

Пр.: Не навчив батько — не навчить і дядько (народна творчість).

У реченнях умовні відтінки переплітаються із часовими:

Натиснеш — загоряється щось...

У таких реченнях в другій частині можливі займенникові слова так, тоді.

Пр.: Повернеться із відрядження чоловік, тоді вона поїде з дітьми в село.

Інтонація: найвища на логічно наголошеному слові першої частини; пауза, друга частина — рівна інтонація.

3. Причинові відношення. Друга частина розкриває причину дії у першій.

Пр.: Умовк кобзар сумуючи: щось руки не грають (Т. Шевченко).

Молодий тоді був я: все мені кидалось в очі (П.Мирний).

Інтонація: попереджувальна, між частинами велика пауза.

4.Наслідкові: у другій частині — наслідок.

Пр.: Защебетавв соловейко — пішла луна гаєм (Т. Шевченко).

Змокли хлопці — рубця сухого не було (Головко).

Близькі до попередніх, інтонація подібна.

5. Пояснювальні: у них друга , пояснююча частина, розгортає, уточнює, коментує або доповнює першу частину. Розглянемо їх.

- Розгортаючі з'ясувального характеру.

Пр.: Сам собі подумав: [що] вся справа в тоні, в підході, в певних межах

(О. Вишня).

Вони співвідносні із з'ясувальними СПР.

- Уточнюючі (можна вставити а саме).

Пр.: Там був звичай: кожен із гостей садив дерево чи кілька дерев

(М. Рильський).

Можливе вказівне слово.

Пр.: Ось чому я вирішив так: поставлю Загоруйка поруч з тобою...(О. Гончар).

- Коментуючі.

Пр.: Он слід легкий : то перебіг русак (М. Рильський).

- Доповнюючі.

Пр.: Він посміхнувся, прихильно розглядаючи дівчину: було їй років

вісімнадцять.

Окремо виділяють порівняльні БСР.

Пр.: Погляне — холодною водою обіллє (Марко Вовчок).

Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).

5. Розділові знаки в бср

Частини цих речень можуть відділятися одна від одної комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире.

Кома у БСР з однотипними частинами ставиться тоді, коли вони виражають одночасність, сумісність або послідовність дій і тісно пов'язані між собою за змістом.

Пр.: У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці (О. Десн.).

Крапка з комою ставиться між значно розширеними предикативними частинами, особливо якщо вони мають власні коми або коли зберігають відносну самостійність.

Пр.: Усміх пославши в останнім промінніі, згинуло радісне літо; дощик

уїдливий, дощик осінній сіється, наче крізь сито (Г. Чупринка).

Двокрапка ставиться у таких випадках:

1) коли друга частина вказує на причину перебігу дії першої частини.

Пр.: А вгорі вже блідли зорі: западала пізня осіння ніч (Ю. Смолич).

2) коли друга частина вказує на наслідок перебігу дії першої частини (можна вставити слово тому).

Пр.: Віхола розпочалася з самісінького ранку:[тому] вийти з хати просто

неможливо (О. Кобилянська).

3) коли друга частина конкретизує, уточнює думку, виражену в першій частині.

Пр.: Степан зосередився на іншому: як йому попасти до редакції журналу

(В. Підмогильний).

4) Коли друга частина співвідноситься з окремим словом першої і розгортає його семантику.

Пр.: Дивна річ: людина кожна якоюсь мірою поет (М. Рильський).

5) коли друга частина корелює у першій частині зі словами такий, така, таке, такі.

Пр.: А день тоді був такий: всі позбиралися і побігли до лісу (Ю. Збан.).

6) коли друга частина кваліфікує перебіг дії першої частини або додає й уточнює характерні ознаки виконавця дії першої частини.

Пр.: Таке стійке дерево: до цих пір годиться (М. Стельмах).

7) Коли друга частина валентно зумовлена присудком першої частини.

Пр.: Він знав: скрутні часи скоро минуть.

8) коли друга частина безпосередньо приєднується до іменника в першій частині і пояснює його.

Пр.: В один прекрасний день пронеслася чутка: приїхав молодий агроном

(М. Івч.).

Тире ставиться у реченнях закритої структури.

1. коли зміст частин протиставляється або порівнюється.

Пр.: Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).

Пан гуляв у себе в замку — у ярмі стогнали люди (Л. Українка).

2) Коли друга частина містить наслідок, результат.

Пр.: Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне (П. Тичина).

Заспівала Ніна Матвієнко — зал завмер.

3) коли друга частина у БСР позначає час або умову здійснення події, про яку йдеться у першій.

Пр.: Дощ упав на трави — оживуть отави (М. Шап.).

Хмарки біжать — милуюся (П. Тичина).

Натиснеш кнопку — дисплей оживає.

4) Коли у другій частині є займенникові слова такий, так, а препозитивна має значення міри і ступеня.

Пр.: Аж якось на серці важко — так розчарували мене її спогади

(В. Підмогильний).

Правила пунктуації в БСР, особливо тире, двокрапка часто порушуються, двокрапку нерідко замінює тире; мовлення письменників індивідуальне, однак у реченнях з'ясувального характеру (Бачу зладеку: хвиля іскриста б'є об берег) ставиться лише двокрапка. У реченнях порівняльних, умовно-часового значення завжди тире:

Пр.: Поїдеш далеко — забудеш мене.

Тире експресивніший знак, тому письменники віддають перевагу йому.

4