[Ред.] Небезпека

Хвиля цунамі висотою кілька метрів має набагато сильнішу руйнівну дію, ніж штормові хвилі тієї ж висоти. Причин, що викликають такі наслідки, декілька:

• Під час шторму відбувається рух лише приповерхового шару води; під час цунамі рухається вся товща. Отже, під час цунамі на берег вихлюпується набагато більше води.

• Швидкість цунамі набагато більша швидкості вітрових хвиль, навіть біля берега. Отже, кінетична енергія набагато більша.

• Під час шторму хвилі збільшуються поступово, що надає можливість відійти у безпечне місце. До того ж штормові попередження надають можливість вжити заходів безпеки, евакуюватися. Цунамі ж приходить раптово: системи попередження цунамі є не всюди, і працюють вони не завжди.

• Цунамі зазвичай приходить кількома хвилями. Перша хвиля не найбільша, але вона змочує поверхню суходолу й зменшує опір для наступних. Крім того, після першої хвилі люди іноді повертаються до берега — допомогти постраждалим, оцінити збитки , не здогадуючись про наступні хвилі, інтервал між якими може становити від кількох хвилин до години.

[Ред.] Шкала інтенсивності цунамі

• 1 бал — дуже слабке. Хвиля реєструється лише приладами, що вимірюють зміну висоти рівня моря.

• 2 — слабке. Може затопити пласке узбережжя. Її помічають тільки досвідчені рибалки та моряки.

• 3 — середньої сили. Помічається всіма спостерігачами. Пласкі узбережжя затоплено, легкі судна може бути викинуто на берег. У гирлах річок течія може змінитись на зворотну. Портові споруди зазнають невеликих руйнувань.

• 4 — сильне. Узбережжя затоплено, прибережні споруди пошкоджено. Великі вітрильники і невеликі моторні судна викинуто на суходіл, а потім знову змито в море. Береги засмічено уламками й сміттям.

• 5 — дуже сильне. Приморські території затоплено. Пошкоджено моли. Великі судна викинуто на берег. Значні збитки у внутрішній частині узбережжя. Усе навкруги вкрито уламками. У гирлах річок високі штормові нагони. Людські жертви.

• 6 — катастрофічне цунамі. Повне спустошення узбережжя та прилеглої території. Суходіл затоплено на значну відстань. Пошкоджено найбільші кораблі. Значна кількість жертв.

[Ред.] Системи попередження цунамі

Знак, що показує шлях еквакуації від цунамі на автошляху в Альбердіні, Вашингтон, США

Цунамі можуть призводити до значних руйнувань на узбережжі та островах, навіть на відстанях, де початковий землетрус реєструється лише приладами.

Найбільшу загрозу цунамі становлять для місць на узбережжі океанів неподалік сейсмічних зон — о. Гаїті, Японія, Філіпіни. Понад 80 % усіх цунамі реєструються на периферії Тихого океану.

Системи попередження цунамі будуються здебільшого на обробці сейсмічної інформації: якщо землетрус має магнітуду понад 7 і його епіцентр розташовано під водою, подається попередження про цунамі. Залежно від регіону та заселеності узбережжя сигнали можуть відрізнятися.

Суттєвим моментом системи попередження є інформованість населення. Дуже важливо, щоб мешканці узбережжя уявляли, яку загрозу становить цунамі. Наприклад, в Японії існують числені освітні програми про природні катастрофи, а в Індонезії здебільшого не знають про цунамі, що й зумовило велику кількість жертв цунамі 2004 в Індонезії року попри те, що у мешканців цієї країни мав би бути відповідний досвід.

1.3 Урагани - це циклони, що виникають у тропічних широтах, при цьому сила вітру досягає 64 вузлів (74 миль у годину). Ці циклони здатні викликати руйнуючі вітри, рясні дощі і повені, що можуть закінчитися величезним збитком приватної власності і людських жертв серед берегового населення. Пригадується один ураган Andrew, що приніс принаймні 50 смертей і збиток власності більш ніж на 30 мільярдів доларів. Ціль цього модуля - представити урагани і їхні характеристики, розповісти, де вони виникають і при яких умовах.

Вітри – це так звані “прилади-змішувачі”, вони забезпечують обмін між

забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів,

теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних областей, розганяють

хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує

старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.

Якщо швидкість вітру досягає 32 м/с, то це – ураган. Ураганами називають

/с, то це – ураган. Ураганами називають

також тропічні циклони, які виникають в Тихому океані поблизу узбережжя

Центральної Америки.

Досить небезпечне явище – смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани

й тайфуни. Смерчі утворюються тоді, коли стикаються дві великі повітряні

маси різної температури і вологості, до того ж в нижніх шарах повітря

тепле, а в верхніх – холодне. Тепле повітря, зазвичай, піднімається

вгору й охолоджується, а водяна пара, яка міститься в ньому, випадає

дощем. Але коли збоку починає дути вітер, котрий відхиляє в бік потік

теплого повітря, який піднімається вгору, то виникає вихор, швидкість

якого досягає 450 км/год.

Деякі рекомендації щодо правил поведінки при ураганах

отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері,

вікна;

з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати

людину;

в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травм

від осколків розбитого скла;

найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро та

внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;

коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти

укриття в западині (ямі, яру, канаві);

ураган може супроводжуватися грозою, необхідно уникати ситуацій, при

яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під

окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.

1/3 Бофо́рта шкала́ — шкала для наближеної оцінки сили (швидкості) вітру, створена в 1805 британським адміралом і гідрографом Френсісом Бофортом. Сила вітру за шкалою Бофорта визначається за його дією на оточуючі предмети і вимірюється в балах (від 0 до 17 балів). Нижче наводиться шкала Бофорта, прийнята за Міжнародною угодою 1946 (швидкість вітру дається для висоти 10 м над поверхнею суші).

Смерчі і тлорнадо

Смерч Смерч-це атмосферний вихор, який виникає в грозовій хмарі і поширюється донизу, інколи до самої землі, у вигляді те- много хмарного рукава діаметром десятки або й сотні метрів За секунду він переміщується на 10-20м. Усередині вихрово- го стовпа швидкість вітру величезна: виміряти її не вдається, однак думають, що вона може перевищувати 100м/с! На морі іноді можна побачити одне з грізних і незвичайних явищ природи-водяний смерч. Як народжується смерч? Нижня частина, що виступає, особливо темної грозової хмари, раптово починає опускатися, стаючи схожою на лійку. Від лійки витягається вниз темна трубка, що нагадує хобот. Трубка швидко обертається, то коротшаючи, то знову подовжуючись, і назустріч їй з поверхні моря чи суші піднімаються, захоплюються вихровим рухом повітря бризки води чи пил. Незабаром кінець трубки з’єд- нується з ними, виникає смерчовий стовп, що стрімко крутиться і рухається вперед. Завширшки стовп має десятки, іноді сотні метрів, інколи-понад кілометр. На морі смерч ламає надпалубне устаткування кораблів, на суші зносить дахи з будинків, з коренем вириває дерева. Наприкінці 1904 р. могутній смерч пройшов у районі Москви. Він знищив три підмосковні села, зруйнував ще три і, ввірвавшись у місто, пошкодив чимало будинків, повалив віковий ліс у Сокольниках. Проходячи через Москву-ріку, повітряний вихор висмоктав її так, що оголив дно! Смерч рухається неширокою смугою, поза якою часто майже повне затишшя. Одного разу із залізничної колії повітряним вихором був підхоплений товарний вагон! Більш легкі предмети смерч піднімає високо вгору і може віднести на значну відстань. Іноді він вбирає в себе воду з морської затоки, озера чи ставка разом з рибами, що знаходились у ній, медузами, раками, жабами. Коли вихор розпадається, все, що він захопив, падає на землю іноді за десятки кілометрів від місця, де було підняте в повітря. Саме таку подорож проробили ставкові риби, що впали в селищі біля станції Цілина в Ростовській області. Приблизно те саме сталося з апельсинами, але в повітрі вони пробули недовго: вихор підхопив їх на ринку одного іспанського міста, а скинув у передмістя того ж міста. На узбережжях Північного і Карибського морів разом з дощем неодноразово падали тисячі оселедців та інших риб, віднесених туди смерчем з моря. Влітку 1956 р. над невеликим озером у Бурятії пронісся повітряний вихор. Він підняв з озера високий стовп води. Півкілометром далі в одночас з краплинами дощу на землю впали дрібні рибки, засмоктані разом з озерною водою. Винуватий вітер і в „кривавих” дощах. Звісно, що із хмар ллється не кров, а дощова вода червоного кольору. Звідки в неї такий колір? У пустелях Північної Африки багато червонуватого пилу. Урагани підіймають його в повітря, несуть за сотні кілометрів. Змішуючись з атмосферною вологою, він забарвлює дощові краплі, роблячи їх схожими на кров. Коли з атмосферною вологою змішуються підняті вітром дрібні частинки білої глини чи крейди, випадає „молочний” дощ. Не обходиться без участи вітру і поява червоного снігу. ¬ Іноді кольоровий сніг падає з неба. Сніг стає червоним, зеленуватим і навіть чорним внаслідок того, що вітри змішують з ним принесений здалеку кольоровий пил. Під Нижнім Новгородом разом з дощем випали дрібні срібні монети, підняті смерчем з розмитого стародавнього скарбу. Уже давно цікавило вчених, як і чому виникають смерчі. Висловлювалося багато різних припущень. Французький учений Вейєр вирішив зробити смерч власними руками. Він налив воду на дно банки, пропустив через кришку скляну паличку і став підігрівати посудину на спиртовому пальнику. Як тільки всередині закритої банки почала утворюватися водяна пара, вчений за допомогою маленького моторчика став швидко обертати скляну паличку. Навколо цієї палички відразу ж утворився стовпчик туману. Це були частинки пари, які знаходились біля палички і вже охололи й почали обертатися разом з нею. Так Вейєр отримав першу, верхню частину смерчу-смерчовий „хобот”, що опускається до землі (або води) з грозової хмари. Залишалося отримати нижню частину смерчу. Для цього вчений, продовжуючи обертання скляної палички, став повільно опускати її до води. Як тільки паличка наблизилась до рідини, вода скипіла і піднялася маленьким стовпчиком назустріч туманному стовпу. Штучний смерч був отриманий! Цей дослід довів, що походження смерчів у природі пояснюється суто фізичними причинами, а саме-могут- німи завихреннями повітряної маси при проходженні грозових хмар. Що таке торнадо? Грозові смерчі-часте явище в Сполучених Штатах Америки. Там вони називаються торнадо (від іспанського „той, що Обертається”). Американський торнадо мандрує протягом багатьох годин і робить великі руйнування з численними жертвами. Ширина смуги торнадо сягає 1000м. Люди, що потрапили в смерч, нерідко пролітають повітрям сотні метрів і розбиваються об землю. Відомі і такі випадки, коли людина, „політавши” в повітрі, залишалася живою. Так, житель одного селища в США врятувався, вхопившись у повітрі за стовбур дерева, який летів поруч. Густі гілки врятували його від неминучої смерті. Він упав на землю за півкілометра від місця підйому. На десятки кілометрів відносить торнадо легкі предмети. Повітря всередині торнадо настільки сухе і гаряче, що за декілька хвилин засихають на пні квітучі дерева. Величезні піщані вихори виникають іноді на перегрітому піску в пекучих пустелях. Це явище часто спостерігається в Сахарі. Над землею утворюється піщаний стовп, що обертається. Змітаючи все на своєму шляху, він з шумом мчить уперед, стає все вищим і товстішим. Буває, що за одним таким вихором ідуть інші. Довгі години вони кружляють по пустелі, стикаються, розсипаються, народжуються знову. Перш ніж люди навчилися вимірювати швидкість вітру в м/с або км/год, вони використовували для цієї мети шкалу Бофорта-англійського адмірала, який склав таблицю, де описані і охарактеризовані різні вітри, зведені в систему балів від 0 (повний штиль) до 12 балів (найсильніший ураганний вітер, що набуває швидкості 117 км/год). Однак під час смерчів і тропічних циклонів швидкість його буває ще більша. Тому пізніше для оцінки швидкості дуже сильних вітрів додали показники з 13 до 17 балів.

Селі – короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що несуть грязьо-кам’яний матеріал. Вони виникають під час великих злив, інтенсивного сніготанення, рідко при вивержені вулканів. Особливо раптові і руйнівні селі у різко континентальних зонах і після довгого сухого періоду, коли в процесі вивітрювання накопичуються маси

уламкового матеріалу на схилах долин. Сель переносить від 10 до 75% кам’яного матеріалу у об’ємі потоку. Відомі випадки переносу кам’яних глиб більш 200т. Селі завдають збитків лісовому, рибному, міському і

санаторно-курортному господарствам, сільськогосподарському виробництву і транспорту окремих, особливо гірських, районів. Районами найбільшого поширення селевих потоків є високогірні та середньогірні райони Карпат і

Південного берега Криму. Селі часто завдають великої шкоди – замулюють водосховища, руйнують будівлі і споруди, вкривають відкладами сільськогосподарські угіддя тощо.

Зсув – це маса землі і каміння, що раптово обвалюється вниз із крутого схилу гори. Особливо часто зсуви трапляються там, де дощова вода не всмоктується в шар глини чи алевроліту (шаруватої породи, утвореної зі спресованої глини) і ніби утворює шар змащення. Тоді породи, ґрунт і навіть дерева можуть зриватися вниз по схилу цілими шарами. Великі зсуви – явище нечасте, але наслідки їх бувають справді жахливі. Так, у 1962 році в перуанських Андах лавина кам’яних уламків за декілька хвилин промайнула вниз по схилу майже на 15 км, знищивши на своєму шляху вісім

сіл. При цьому загинуло 3500 чоловік. Масштабні зсуви звичайно трапляються на дуже крутих схилах, де сили тертя між частками ґрунту або шарами гірських порід ледве вистачає, щоб протистояти направленій униз

силі тяжіння. Проте, не всі зсуви мають такі драматичні наслідки. Іноді „язики” землі, які наповнені водою, просто з’їжджають вниз по схилу, як це можна спостерігати, скажемо, на схилах уздовж недавно прокладеної тгірської дороги. Однак і такі відносно повільні зсуви можуть заподіювати дуже великий збиток у населених районах, захоплюючи за собою цілі житлові будівлі. На будь-якому гірському схилі відбувається деяка подібність повільного зсуву у вигляді практично непомітного, але постійного зісковзування вниз верхнього шару ґрунту і корінних порід.

Цей процес зумовлений багатьма причинами. Так, в районах із холодним кліматом його може спровокувати сильний мороз. При промерзанні ґрунту, ґрунт і камені ніби підводяться під прямим кутом до схилу, а при таненні, навпаки, злегка опускаються вниз. Розбухання мокрої землі з подальшим стисненням при висиханні також приводить до деякого

перегрупування часток ґрунту і каменів. Зсування ґрунту відбувається так повільно, що ми помічаємо його лише по непрямих ознаках – огорожі, що злегка покосилася, або телеграфному стовпу на схилі, що нахилився у бік

долини. Зсуви приносять великих збитків всякому господарству і ь великих збитків всякому господарству і

збереженню земель. Боротьба з зсувами ведеться по різному. Це – збереження рослинності упродовж бровки схилів, лісопосадки, укріплення берегів. На території України зсуви трапляються вздовж високих правих

берегів Дніпра та його приток, вздовж Азово-Чорноморського узбережжя, в Українських Карпатах, на Південному березі Криму.

Карстові процеси – процеси розчину гірських порід (карбонати, гіпси, солі) та виникнення своєрідних форм рельєфу та водного режиму. Розчин стає швидше, якщо порода має пори та тріщини, рівень підземних вод розташован глибоко, а вода не має домішок, але має вільну вуглекислоту, яку вона отримує з повітря або коли проходить через ґрунт. До карстових форм відносять печери, шахти, провальні колодязі, воронки, карри та альні колодязі, воронки, карри та

інше. В районах з карстовими процесами ріки мають непостійний стік, багато з них повністю або частково поринають під землю або з’являються у твигляді великих джерел серед сухих просторів. Ґрунти з карстовими процесами ненадійні для всяких інженерних споруд, ускладнюють землеробство, тому що не тільки висушують ґрунт, але й спотворюють поля

проваллями та воронками. На Україні карстові процеси поширені у Кримських горах, на Поділлі, Донбасі.

Абра́зія (лат. abrasio — зіскоблювання) (англ. abrasion, нім. Abrasion f, Abschleifung f, Abtragung f, Abtrieb f) — процес руйнування берегів і знесення гірських порід у береговій зоні водойм хвилями і прибоєм. Суттєва абразія характерна для великих водойм — океанів, морів, озер чи великих водосховищ. Швидкість абразії залежить від геологічної будови берегів та сили прибою; крім того, вона зростає, якщо піднімається рівень моря або опускається узбережжя шириною кілька метрів.

В результаті абразії створюються специфічні форми рельєфу; абразійні уступи (кліфи), хвилеприбійні ніші, підводні абразійні тераси або платформи (бенчі) та інші. Довжина абразійних ділянок на берегах водоймищ земної кулі біля 400 тисяч кілометрів (51 % загальної довжини). У середньому з кліфів у водоймища надходить 3,45 млрд м³ уламкового матеріалу на рік, з бенчів — 7,4 млрд м³. Пісок, галька, ґравій та інші, які виникають при абразії, утворюють різноманітні берегові і підводні форми рельєфу (коси, пересипи тощо), з якими пов’язані прибережно-морські розсипи та родовища будівельних матеріалів. При розробці прибережних покладів ґравію і піску необхідно погоджувати масштаби їх видобутку з швидкістю надходження уламкового матеріалу.

В Україні абразійний процес найпоширеніший на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом — 24 га, у північній частині Азовського моря — 19 га. Абразії підпадає до 60% берегів Азовського та до 30% — Чорного морів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3-4,2 метри на рік.

Природно-техногенні небезпеки

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруднення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований характер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Порівнюючи природні та техногенні небезпеки, необхідно відмітити важливу обставину. Природні стихійні явища являють собою відхилення від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Але природне середовище в цілому, наприклад у масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони є небезпечними тому, що загрожують здоров’ю та призводять до економічних збитків.

Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках викликають процеси, не притаманні природним системам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екосистем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруднень у заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпеки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального характеру: порушення озонового шару, посилення парникового ефекту, забруднення Світового океану, зниження родючості ґрунтів, деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття, кислотні дощі.

Глобальна криза проявляється в наступних формах:

• забруднення природного середовища (атмосфери, гідросфери та літосфери) відходами виробництва;

• нестача ресурсів;

• деградація лісів та ґрунтів, виникнення пустель, зменшення біологічного різноманіття.

Визначимо основні екологічні проблеми.

Серед несприятливих екологічних впливів найбільшу небезпеку викликає забруднення природного середовища. Забруднення спричинене як антропогенними, так і природними чинниками. Основні антропогенні чинники – промислові та сільськогосподарські підприємства, транспорт, міське комунальне господарство (зокрема теплоенергетика). Природні забруднення спричинені, як правило, катастрофічними процесами: вулканічними виверженнями, землетрусами, пожежами і таке інше).

Особливу небезпеку викликають наступні процеси:

• збільшення вмісту вуглекислого газу в атмосфері, пов’язане зі спалюванням органічного палива (парниковий ефект);

• порушення озонового шару під впливом фреонів;

• кислотні дощі.

Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на погоду. А зараз ми раптом опинились на порозі суттєвої зміни клімату, спричиненої людиною. Розглянемо цю проблему детальніше. Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею землі, перетворюється в теплову енергію і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ, на відміну від інших природних компонентів атмосфери, його поглинає. При цьому він нагрівається і, в свою чергу, нагріває атмосферу в цілому. Тобто чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим тепліше вона стане. Температура і клімат, до якого ми звикли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмосфері на рівні 0,03 %. У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу за ХХ сторіччя виросла приблизно на 20 %, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050 року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп’ютерні моделі різних кліматичних пара-метрів показують, що це призведе до повсюдного потепління на 1,5–4,50С. На перший погляд, воно здається помірним. Але ріст навколишньої температури на 4,5–5,50С вище її піків, які досягають 380С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2–3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40 %, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні землі збільшиться, ґрунти пересохнуть…

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопного палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вуглекислого газу в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуглекислого газу в атмосфері, зокрема:

• збільшення к. к. д. використання пального на транспорті;

• енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на спалюванні викопного палива);

• розробка та впровадження сонячних та інших безпаливних джерел енергії;

• припинення вирубки лісів, особливо тропічних;

• організація та підтримка кампаній, які саджають дерева.

Усі ці дії сприяють рішенню і інших природоохоронних завдань. Енергозбереження та розвиток альтернативних засобів виробництва енергії ведуть до зниження забруднення. Насадження дерев – метод охорони ґрунтів та водних ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (компонент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не потребує доведен-ня. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спеціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років на 4–8 %, а над полярними шапками виникли так звані “озонові діри”. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1 % може, за даними ООН, призвести до того, що 100 тисяч чоловік осліпне від катаракти.

Серйозна загроза озоновому шару пов’язана з хлорфторвуглеводнями (фреонами). Вони використовуються в якості хладоагентів у холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів. І, нарешті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між багатьма країнами про повну заборону виготовлення та застосування фреонів (Гельс інки, 1989 рік), проблема полягає в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість фреонів у атмосфері буде збільшуватись ще довгі роки.