Видавнича справа в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми

1. Українська видавнича справа в лещатах ринкової стихії.

2. Роль і значення друкованого слова в країнах розвиненої демократії.

3. Рівень законодавчої бази - стан видавничої справи.

4. Пільги для друкованого слова на Заході і в Україні.

5. Організаційний, тематичний, мовний і географічний аспекти проблеми.

1. Становище української видавничої справи у статистичному вимірі й порівнянні з європейськими країнами

На початку - невелика цитата, почерпнута з одного листа Тараса Шевченка із заслання до своїх побратимів:

"До вас слово, о братія моя українськая возлюбленная. Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгаре, чорногори, москалі - всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило".

У цих зболених словах великого Кобзаря йдеться про долю українського друкованого слова в умовах існування України у складі Російської імперії. Але коли уважно проаналізувати той стан, в якому ось уже кілька років підряд перебуває українське національне книговидання, і коли порівняти його у контексті розвитку сучасної світової книговидавничої практики, можна дійти висновку про існування тут невтішної паралелі.

Для підтвердження сказаного наведемо кілька цифрових показників, які характеризують динаміку випуску друкованої продукції в Україні на душу населення за останні десять років. До речі, за таким показником віддавна визначається рівень розвитку демократичних процесів у цілому й освіти зокрема тієї чи іншої країни. Перша колонка - рік, друга - кількість книг у примірниках:

1990 - 3,2

1991 - 2,6

1992 - 2,4

1993 - 1,7

1994 - 1,01

1995 - 1,33

1996 - 1,01

1997 - 1,1

1998 - 0,88

1999 - 0,36

2000 - 0,89

Для порівняння: у царській Росії (за даними статистики 1913 року) на душу населення щороку виходило друком 2 книги, за роки існування Радянського Союзу - 4. У розвинених країнах Заходу цей показник сягає нині 14-16 назв.

Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності продовжує скорочуватися. Якщо 1999 року у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн примірників книг, то 2000 року - на мільйон менше. Для порівняння варто навести показники сусідів: у Польщі - 150, у Росії - 300 млн примірників книг за один рік.

Зрозуміло, що внаслідок браку вітчизняної книги цей вакуум активно заповнюється книжковою продукцією, випущеною тими ж сусідами. А це, за даними лише митних органів, - майже 55 млн книжок, які щороку завозять в Україну для перепродажу передусім з Росії та Білорусі.

І ще одна вражаюча цифра: щорічно з України відпливає близько 350 млн гривень у кишені передусім російських видавців і поліграфістів, які надійно і не без підтримки доморощених владних меценатів окупували український ринок. Отож, ідеться про пряме інвестування закордонного виробника, і це за умов, коли вітчизняна поліграфія задихається від нестачі інвестицій.

Занепокоєння викликають, власне, не самі ці цифри. Насторожує інше: послідовна й настійлива тенденція щодо консервації цього становища. Маємо, так би мовити, проблему з довгою бородою, яку нікому не вдається за останні десять років хоча б укоротити. Для глибшого розуміння ситуації, що склалася, варто бодай фрагментарно окреслити той суспільно-політичний фон, який визначав характер діяльності видавців і поліграфістів України в останнє десятиліття розвитку держави.