235

Педагогіка вищої школи України та Болонський процес

Розділ 2. Навчання та розвиток особистості студента у вищому навчальному закладі

2.1. Мета та завдання підготовки фахівців у вітчизняній вищій школі. Зміст освіти

Сьогодні перед національною системою вищої освіти першочерговим завданням є формування таких фахівців-професіоналів, які б поєднували в собі глибокі фундаментальні знання і ґрунтовну практичну підготовку. За таких орієнтирів особливого значення набуває вдосконалення підготовки випускників вищих навчальних закладів з урахуванням їх майбутньої багатофункціональної діяльності, що дозволить успішно брати участь у виробництві, науці, освіті, мистецтві, духовному житті суспільства.

Одним із найважливіших напрямів діяльності вищих навчальних закладів є якісна професійно-педагогічна підготовка випускників до роботи в різних галузях української економіки. Це, у свою чергу, підвищує відповідальність вищих навчальних закладів щодо реалізації нового, поглибленого підходу до навчання, виховання, розвитку студентів, а отже, потребує модернізації системної концепції вищої освіти. Така концепція має ґрунтуватися на вітчизняних і зарубіжних традиціях, сучасному досвіді і уявленнях про перспективи розвитку даної галузі вищої освіти¹.

Метою освіти є ідеальні прогнозовані результати педагогічної освітньої діяльності².

Мета – поняття міждисциплінарне. У філософії під “метою” (ціллю) розуміють ідеальний, наперед визначений результат; безпосередній внутрішньо-спонукальний мотив діяльності людини; уявний закон, що визначає і спрямовує людську діяльність. Ціль пов’язана з волею та енергією людини і завжди є свідома. Саме вона багато в чому детермінує педагогічний процес. Однак, зазначимо, що ефективність роботи будь-якої системи залежить від того, наскільки усвідомлено й адекватно умовам обрані цілі її діяльності. Це стосується й освітньої системи. Тому проблема мети виступає однією з найбільш актуальних для сучасної педагогічної теорії й практики.

Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі; виховання в молоді довіри до динамічних знань та усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей¹.

Мета вищої освіти сформульована у ст. 42 закону України “Про освіту” таким чином: “Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку безпосередньо на виробництві”.

Провідним завданням вищих навчальних закладів є підготовка за напрямами і спеціально­стями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів, що здійснюється за відповідними освітньо-професійни­ми програмами залежно від ви­мог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та нави­чок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Освітні рівні вищої освіти. Сутність їх полягає в за­доволенні потреб особистості у здобутті загальної вищої освіти шляхом навчання в закладах освіти різних типів. Освітній рівень вищої освіти – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, що відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню². Законом України “Про вищу освіту” встановлено такі освітні рівні:

• неповна вища освіта – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

• базова вища освіта – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра;

• повна вища освіта – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту отримують особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отрима­ли документ про вищу освіту державного зразка. У системі ступеневої освіти України встановлено такі освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти.

1. Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності, на операторському рівні професійної діяльності.

2. Бакалавр (лат. baccalaurens – увінчаний лаврами). Це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на ос­нові повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та про­фесійно-орієнтовані уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці і здатний виконувати типові професійні за­вдання, передбачені відповідними посадами у певній га­лузі народного господарства.

Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одноразове здобуття базової вищої освіти за на­прямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної загальної середньої освіти і охоплює загальні фун­даментальні, гуманітарні та соціально-економічні дис­ципліни, спеціальні дисципліни відповідного напряму підготовки, а також різні види практичної підготовки. Термін “навчання” не може перевищувати чотирьох років, а для осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготов­ки спеціальністю, термін навчання зменшується на один-два роки.

Особи, які пройшли державну атестацію, отримують документи встановленого зразка про здобуття базової ви­щої освіти за відповідним напрямом підготовки та кваліфікацію бакалавра.

Оскільки бакалавр здобуває академічний освітній рівень базової вищої освіти, то це дає йому право на про­довження навчання за освітньо-професійною програмою підготовки фахівців більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня – магістра або, за бажанням, можливість пра­цевлаштування.

3. Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт), що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності, на технологічному рівні професійної діяльності.

4. Магістр (лат. magister – начальник, учитель). Це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для розв'язання проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра за­безпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеці­альністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освіт­ньо-професійної програми підготовки бакалавра. Норма­тивний термін навчання визначається програмою, але не може перевищувати одного року, а для окремих спеціаль­ностей, за погодженням з Міністерством освіти і науки, мо­же бути встановлений термін півтора року. Здобуття ква­ліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста (термін навчання визначається індивідуальною програ­мою з урахуванням академічної різниці між освітньо-про­фесійною програмою спеціаліста та магістра, але не може перевищувати одного року).

Зазначена освітньо-професійна програма передбачає поглиблену фундаментальну, гуманітарну, соціально-еко­номічну, психолого-педагогічну, спеціальну та науково­-практичну підготовку.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра ме­дичного та ветеринарно-медичного спрямування може за­безпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі освіт­ньо-професійної програми післядипломної підготовки (клінічної ординатури, інтернатури тощо). Нормативний термін навчання визначається відповідним міністерством за погодженням з Міністерством освіти і науки. Освітньо-­професійна програма підготовки магістра юридичного спрямування в разі цільової підготовки за замовленням правоохоронних органів може забезпечувати здобуття кваліфікації магістра на базі повної загальної середньої освіти.

Особи, які успішно пройшли державну атестацію, от­римують документи встановленого зразка про здобуття по­вної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магіс­тра. Після закінчення другого циклу навчання випускник вищого навчального закладу здобуває професійну кваліфі­кацію та освітній рівень повної вищої освіти, що дає йому право на продовження навчання за програмами підготовки наукових та науково-педагогічних працівників (третій цикл – аспірантура (3 роки), що відповідає ступеню док­тора філософії (PhD) після захисту дисертації, програмам європейських університе­тів). Цикл підготовки фахівців рівня магістра не переви­щує 1-2 роки залежно від профілю підготовки. Наявність ступеня магістра (спеціаліста) відкриває власникам доступ до отримання докторського ступеня.

Сьогодні в Україні на законодавчому рівні вже затвер­джено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфіка­ційного рівня та профілю підготовки. Стандарти містять усі вимоги до компетентності та кваліфікаційну характе­ристику і системи діагностики якості знань. Перехід до ди­намічної ступеневої системи підготовки фахівців дасть змогу задовольнити можливості особистості в здобутті пев­ного освітнього і кваліфікаційного рівня за бажаним на­прямом, відповідно до здібностей, та забезпечити її мобіль­ність на ринку праці¹. Набуття певної освіти відповідає і певному статусу людини в суспільстві.

Праця фахівця будь-якої спеціальності спрямована на певний об’єкт (предмет) діяльності й полягає у виконанні визначених виробничих функцій. Вона пов’язана з конкретною системою діяльності та реалізується за допомогою відповідної системи засобів цієї діяльності. Тобто праця фахівця пов’язана з конкретною технологією або є елементом цієї технології.

Посадові функції фахівця передбачать виконання ним певних професійних завдань. Професійні завдання виконуються за допомогою набутих конкретних умінь та навичок. Система знань, умінь та навичок майбутнього фахівця є метою професійної підготовки – змістом вищої освіти.

Уміння фахівця – дії, що виконуються в певних умовах на основі відповідних знань для отримання продукту праці за допомогою відповідних знарядь та певних предметів праці.

Об’єктивне визначення умінь фахівця певної кваліфікації можливе тільки на основі досліджень структури праці фахівця під час здійснення виробничого процесу.

Виробничий процес – сукупність операцій технології та організації, а також операцій управління ними. Назва виробничого процесу визначається назвою технології.

Технологічні операції пов’язані зі складниками циклу існування об’єкта діяльності – проектуванням, виготовленням, експлуатацією, відновленням, утилізацією.

Формування виробничих функцій та завдань діяльності фахівців можливе через визначення алгоритму й опису технологічних операцій, на підставі яких конкретизуються складники операцій організації управління.

Залежно від посадових обов’язків об’єктом діяльності фахівця з вищою освітою можуть бути всі елементи узагальненої структури будь-якого процесу або їх частка.

Змістом діяльності фахівця є організація, безпосередня реалізація та управління технологічними процесами.

Професійними функціями фахівця є операції, виконання яких передбачено його посадовими обов’язками.

Виробнича функція (трудова, службова) – сукупність обов’язків, які виконує фахівець відповідно до займаної посади. Визначаються обов’язки посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

Розрізняють такі виробничі функції:

Дослідницька – спрямована на збір, обробку, аналіз і систематизацію науково-технічної інформації з напрямку роботи.

Проектувальна (проектувально-конструкторська) – спрямована на виконання цілеспрямованої послідовності дій щодо синтезу систем або окремих їх складників, розробка документації, необхідної для впровадження та використання об'єктів та процесів (конструювання є окремим процесом проектування, який полягає в обґрунтуванні рішень щодо принципу дії та конструкції об'єктів, розробки документації на їх виготовлення).

Організаційна – спрямована на упорядкування структури й взаємодії складових елементів системи з метою мінімізації невизначеності, а також підвищення ефективності використання ресурсів і часу (окремим процесом організації діяльності можна вважати планування – часове впорядкування виконання робіт, тобто обґрунтування їх послідовності, тривалості та строків виконання).

Управлінська – спрямована на досягнення поставленої мети, забезпечення сталого функціонування і розвитку систем шляхом інформаційного обміну (до фахівця інформаційні потоки надходять через зворотні зв'язки, до об'єкта управління – у вигляді директивних рішень).

Технологічна – спрямована на втілення поставленої мети за відомими алгоритмами, тобто фахівець виступає структурним елементом (ланкою) певної технології.

Контрольна – спрямована на здійснення контролю в межах своєї професійної діяльності та посадових обов’язків.

Прогностична – дозволяє на основі аналізу здійснювати прогнозування у професійній діяльності.

Технічна – спрямована на виконання технічних робіт у професійній діяльності.

Зміст вищої освіти визначає освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ) випускника вищого навчального закладу.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика – нормативний документ, який узагальнює зміст освіти, відображає цілі освітньої та професійної підготовки, визначає місце фахівця у структурі господарства держави, формує вимоги до його компетентності, соціально-важливі властивості та якості особи.

Професійні уміння викладача щодо формування змісту освіти

Викладач ВНЗ у складі групи фахівців сфери праці, науковців, методистів та інших викладачів повинен визначати:

• об’єкти, професійні функції, узагальнені завдання діяльності фахівців основних первинних посад, на яких мають працювати випускники ВНЗ певної спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня;

• узагальнені завдання діяльності, що відповідають ознакам спеціалізації спеціальності.

Викладач ВНЗ у складі групи фахівців сфери праці, науковців, методистів та інших викладачів, спираючись на моделі професійної діяльності випускника ВНЗ та відповідні методики повинен:

• класифікувати виробничі функції та узагальнені завдання діяльності;

• розробляти певну систему прийомів для вирішення загальних завдань діяльності;

• класифікувати набуті уміння;

• розробляти ОКХ випускника у вигляді проекту нормативного документа.

? Запитання та завдання для самоконтролю

1. Наведіть та проаналізуйте найважливіші напрями діяльності вищих навчальних закладів України. Висловіть власну думку.

2. Розкрийте сутність поняття “мета вищої освіти”. Запропонуйте власне формулювання цього терміну.

3. Підготуйтеся до проведення симпозіуму з теми: “Мета вищої освіти у контексті Болонського процесу”.

4. Розкрийте сутність понять “зміст освіти”, “уміння фахівця”, “виробничий процес”, “освітньо-кваліфікаційна характеристика”.

5. Наведіть та проаналізуйте виробничі функції, які вам відомі.

6. Наведіть та охарактеризуйте основні професійні уміння викладача щодо формування змісту освіти. Висловіть власну думку з цього приводу.

7. Обґрунтуйте та проаналізуйте наведені у статті (Луговий В. Системна модернізація педагогічної і науково-педагогічної освіти – необхідна умова забезпечення освітньої діяльності // Вища освіта України. – 2009. – №1. – С. 20-25.) проблеми, з якими стикається сучасна педагогічна і науково-педагогічна освіта.