4. Сприймання простору.

Гострота зору визначається здатністю ока розрізняти най­меншу відстань між двома точками. Око буде розрізняти дві точки якогось об`єкту, якщо їх зображення падатиме на два рецептивних поля, розділених принаймні одним незбудженим полем. В цьому відношенні жовта пляма займає виняткове положення. Тут конвергенція нейронів зведена до мінімуму - кожна колбочка передає сигнал до однієї гангліозної клітини, тобто рецептивне поле останньої утворене однією колбочкою. Зрозуміло, що гострота зору тут буде найвища.

Нормальне око розрізняє дві точки під кутом 1¢, що відповідає відстані між зображеннями двох точок на сітківці ~3 мкм, що приблизно відповідає діаметру фоторецепторів ссавців. Гострота зору залежить також від ступеня акомодації ока та від діаметра зіниці. При діаметрі зіниці, меншому 3 мм, починає діяти дифракція світлових променів, яка погіршує різкість зображення.

Бінокулярний зір, тобто бачення обома очима,обумовлює сприймання ширини ( поле зору) та глибини простору, оцінку відстані до предметів та їх розміри.

Поле зору - це простір, що сприймається оком при фіксації зору на одну точку. В цьому випадку центр поля зору проектується на жовту пляму і людина сприймає його центральним зором, а решта сприймається периферією сітківки, переважно паличками, і тому бачиться нечітко.

Поля зору обох очей частково перекриваються, що в значній мірі залежить від положення очей на голові. У хребетних поле зору кожного ока становить приблизно 170^о. Проте у різних видів тварин поля зору обох очей перекри­ваються в різній мірі. Так, у хижаків це перекривання буде значним попереду, а позаду, де лежить сліпа ділянка, перекривання майже відсутнє. У тва­рин-жертв, навпаки,очі широко розставлені і тому перекривання попереду невелике, а сліпа ділянка поза­ду дуже мала, тобто вони мають великі поля зору. Наприк­лад, очі у зайця розташовані по боках голови і забезпечують йому майже круговий огляд (це ж саме у антилопи). У хамелеона кожне око рухається окремо, що дає можливість бачити світ з усіх боків. Цікаво, що у птахів перекривання полів зору і відповідно загальне поле зору залежать від способу життя: у денних птахів очі дуже розставлені і забезпечують велике поле зору, тоді як у нічних птахів очі зведені спереду голови, дають значне перекривання полів і різке звуження загального поля зору.

Глибина простору. Її сприймання залежить від наявності на сітківках обох очей кореспондуючих (ідентичних) точок, тобто точок, на які падає зображення однієї і тієї ж точки предмету. При цьому зображення від обох очей зливаються ( фузія) і виникає відчуття пласкої фігури. У випадку, коли зображення одної точки об`єкту падає на неідентичні (диспаратні*) точки обох очей нформація про зображення, яка передається у кору від обох очей, не зовсім однакова, злиття зображень буде неповним і виникає об'єм­не, тобто стереоскопічне бачення. Чим ближчий предмет до очей, тим більша різниця (диспаратність) між зображеннями і врешті решт зображення починає двоїтись. У зображенні на правій сіт­ківці більше помітна права сторона предмета, а на лівій сіт­ківці - ліва сторона.

Два пласких малюнки можна сумістити за допомогою дзеркал та призм, розташованих таким чином, що кожне око буде бачити лише один з цих малюнків. Внаслідок цього виникає об'ємне сприйняття. Якщо ж розглядати у стереоскоп два ідентичних ма­люнки, ефект глибини не виникає. Підроблені копії документів або фальшиві гроші, вміщені разом з оригіналом у стереоскоп, створюють об'ємне зображення, що й допомагає виявити підробку, оскільки стають помітними невеличкі розбіжності між двома зоб­раженнями.

Оцінка відстані до предмету теж здійснюється при допомозі бінокулярного зору. Це відбувається при попаданні зображення точки одного предмету на неідентичні (диспаратні) точки сітківки обох очей. Елементи

*Примітка: диспаратними називаються пара асиметричних точок обох очей, на які падає зображення однієї і тієї ж точки об`єкту. Диспаратними для лівої половини одного ока будуть точки тієї ж половини іншого ока.

об'єктів, які потрапляють на такі точки й зсунуті до скроневої частини сітківки, сприймаються як такі, що розташовані ближче, а ті елементи, які зсунуті на сітківці ближче до її носової частини, як такі, що розташовані далі. Елементи,

що потрапляють на ідентичні точки обох сіткі­вок, сприймаються як такі, що розташовані в одній площині.

Відстань між предметами можна оцінити і одним оком (монокулярний зір) за допомогою акомодації ока, але така оцінка буде дуже неточною.

Оцінка величини предметів теж здійснюється при допомозі біноку-лярного зору. Вона досягається завдяки автоматичному (неусвідомлюваному) аналізу розмірів зображення предмету на сітківці, знанню його реальних розмірів та інформації про відстань до даного предмету. Якщо хоч один із цих інформаційних компонентів буде невідомим, оцінка величини предмету стає неможливою.

Сприйняття форми. Якщо безпосередньо перед очима людини розташувати освітлену внутрішню поверхню напівсфери, наприк­лад, половинку целулоїдної кульки, то людина буде бачити лише слабке світло без сприйняття форми предмету. Ця відсутність перцептивного акту не залежить від кольору і ос­вітлення однорідного поля, а пов'язана з відсутністю мінімаль­ного розчленування об'єкту.

Для того, щоб виникло зорове сприйняття форми, об'єкт повинен мати певну організацію і структуру. Відсутність розчленування часто-густо викликає галюцінації, наприклад, міраж, який можна побачити на пласких рівнинах чи в пустелі, де однотонність ландшафта й неба призводить до появи галюцінацій.

Сприйняття форм і структур є природженою властивістю, хо­ча важливу роль відіграють і елементи, набуті в процесі нав­чання. Доведено, що діти до 6-річного віку не розпізнають за­гадкові малюнки чи "сховані" фігури, оскільки у них поки що існує обмежена здатність до сприйняття форми. Їм потрібно більше часу, щоб розпізнати складні зображення. До 6-річного віку у дітей спостерігається так званий тунельний зір, коли фі­гури, що знаходяться на периферії поля зору, не сприймаються.

Навіть у дорослих людей після видалення природженої ката­ракти потрібні місяці, щоб зорові враження почали відповідати попередньому тактильному досвіду, і повноцінна функція сприй­няття розвивається лише поступово.

Сприйняття руху базується на переробці інформації у ней­ронах зорової кори, які "вибірково чутливі до руху". При цьому аналізується не тільки зображення на сітківці, але й врахову­ються рухи голови, очей та всього тіла. При фотопічному освіт­ленні нижній поріг сприйняття руху в ділянці центральної ямки становить 0,2-0,8 кутових мінут/с. Цей поріг підвищується, як­що рухомий предмет знаходиться у "порожньому" полі. При реаль­ному спостереженні можна помітити рух Сонця, що заходить за обрій, на фоні дерев чи будівель (ця швидкість становить приб­лизно 0,25 кутових мінут/с). Проте надійне розрізняння мало­контрастних об'єктів, що рухаються вліво чи вправо, можливе лише в діапазоні середніх швидкостей (2 — 64^о/с).

Рух зорового об'єкта краще розпізнається на структурова­ному фоні, ніж на гомогенному. Досить того, щоб поблизу (в ме­жах однієї кутової мінути) від об'єкта, що рухається, знахо­дився нерухомий предмет, і тоді пороги детекції руху зменшують­ся у кілька разів.