3. Кольоровий зір.

Коли світло падає на певний об'єкт, то найчастіше відбувається одна з трьох подій: світло поглинаєть­ся і його енергія перетворюється на тепло; світло проходить крізь об'єкт; світло відбивається від поверхні об'єкта. Щоп­равда, часто можуть відбуватися дві або три ці події одночас­но. Для багатьох об'єктів відносна кількість світла, що погли­нається і відбивається, залежить від довжини хвилі. Так, зеле­ний листок рослини поглинає довгі і короткі хвилі сонячного світла і відбиває світло проміжної ділянки спектра, що сприй­мається нами як зелений колір.

Проте, який саме колір ми бачимо, залежить не тільки від довжини хвилі, але й від розподілу енергії (інтенсивності) між різними части­нами спектру та від неоднакової стимуляції фо­торецепторів кольорового зору — колбочок.

Теорії кольорового зору. З точки зору трьохкомпонентної теорії кольоросприйняття Юнга-Максвела-Гельмгольца, у сітківці є три види колбочок, які працюють як незалежні оптичні прийма­чі. Дійсно, при ви­мірюванні мікроспектрофотометром поглинання променів різної довжини одною колбочкою виявилося, що є колбочки, які макси­мально поглинають червоно-оранжеві (560 нм), зелені (530 нм) та сині (430 нм) промені.

Отже, в сітківці виявлено три групи колбочок, кожна з яких реагує на промені, що відповідають одному з трьох основних кольорів видимого спектра. Раніше ми писали, що в колбочках знайдено зоровий пігмент йодопсин. В дійсності з`ясувалось, що під цією назвою “приховується” три схожих пігменти - еритролаб, хлоролаб і ціанолаб. Кожний з них виявляє максимум спектральної чутливості, що відповідає трьом основним кольорам. Справедливість трьох-ком­понентної теорії кольоросприйняття підтверджується також зако­нами змішування кольорів і багатьма психофізичними даними.

Електрофізіологічні дослідження показали, що електрична активність деяких гангліозних клітин сітківки виникає при дії променів будь-якої довжини хвилі у видимій частині спектра. Такі елементи сітківки називаються домінаторами. Одні з домінаторів одержують сигнали від паличок і називаються ско­топічними, інші, зв'язані з колбочками,— фотопічними.

В інших гангліозних клітинах сітківки, що називаються модулято­рами, ПД виникають лише при освітленні їх променями певної довжини хвилі. Виявлено 7 видів таких модуляторів, які опти­мально реагують на світло з різною довжиною хвилі (від 400 до 600 нм). Три компоненти кольоросприйняття виникають внаслідок усереднення кривих спектральної чутливості модуляторів, які можна згрупувати відповідно до трьох основних частин спектра: синьо-фіалкової, зеленої та оранжевої (жовтогарячої).

У Х1Х ст. Герінг запропонував теорію опонентних кольорів, згідно якої існують 4 основних кольори — червоний, жовтий, зе­лений і синій. Ці кольори з'єднані попарно за допомогою двох антагоністичних механізмів: червоно-зеленого та жовто-синього і називаються опонентними, оскільки збуджується тільки один колір з кожної пари в даний момент. Отже, теорія Герінга пос­тулює наявність антагоністичних нейронних механізмів: якщо нейрон збуджується під дією зеленого стимула, то червоний сти­мул буде викликати його гальмування.

Сучасні мікроелектродні дослідження показали, що у деяких хребетних, що мають кольоровий зір, існують "червоно-зелені" нейрони, в яких виникає гіперполяризація, коли його рецептивне поле освітлюється короткохвильовим світлом у діапазоні 400-600 нм, а при освітленні світлом з довжиною хвилі більше 600 нм виникає деполяризація мембрани. Припускається, що такі нейрони найбільш ефективно кодують інформацію про колір. Справедли­вість теорії опонентних кольорів підтверджується й наявністю кольорових послідовних образів.

Отже, при дії на фоторецептори світла певної довжини хвилі виникає відповідна комбінація збуджень колбочок, яка визначає комбіна­цію збуджень у системі опонентних нейронів і створює максимум збудження на одному з селективних детекторів кольору. Як нас­лідок, виникає селективне і суб`єктивне сприйняття кольору.

Кольоровий просторовий зір розв'язує два основних завдан­ня: опис кольору (барви) предмета чи його частин та впізнання предмета за допомогою кольору. На світлове випромінення певної довжини хвилі колбочки трьох різних типів відповідають сигна­лами, які відрізняються за своєю амплітудою, якісно ж всі сиг­нали однакові і кольорових відчуттів у собі не несуть.

У проекційній зоровій корі існують рецептивні поля, які реагують на забарвлені смужки певної орієнтації, а також зви­чайні концентричні кольорові поля. Психофізіологічні дослід­ження безаперечно свідчать про те, що в зоровій корі людини існують червоно-зелені та синьо-жовті канали, які чітко від­різняються від ахроматичних. Надзвичайно важливою особливістю зорової системи є можливість пізнавати забарвлення предметів незалежно від змін умов освітлення. Це явище називається конс­тантністю кольоросприйняття. Воно обумовлене наявністю у зоро­вій корі нейронів, які реагують у вузькій смузі частот неза­лежно від спектра, відбитого від поверхні об'єкта.

Крім спектральних кольорів існують і неспектральні кольори. Так, при змішуван­ні спектральних кольорів не можна отримати такі кольори, як брунатний, хакі, маслиновий. Вважається, що неспектральні кольори виникають тільки при змішуванні пігментів, зокрема їх можна отримати шляхом додавання до спектральних кольорів "чорного кольору". Це здійснюється не лише за допомогою пігментів, а й приладів: кольорової телевізійної установки, багатоканального кольорово­го стимулятора.

Так, жовтогаряча пляма в оточенні білого фону буде жовто­гарячою лише при умові, якщо яскравість самої плями не менша яскравості фону. Якщо ж зробити яскравість фону більшою яскра­вості плями, тобто зсунути точку у кольоровому просторі по осі White — Black відносно нульового рівня, то ми отримаємо наси­чений брунатний колір.

Отже, це доводить, що "чорна" половина кольорового прос­тору реально існує. Власне кажучи, на цьому основане кольорове телебачення. Люмінофори телевізійного екрану, як і всі світло­ві джерела, створюють тільки спектральні випромінювання. Проте внаслідок усереднення освітленості по екрану телевізора сіт­ківкою ока ті ділянки екрану, освітленість яких вища за серед­ній рівень, сприймаються забарвленими у спектральні кольори, а ті ділянки, освітленість яких нижча за середній рівень, сприй­маються забарвленими у неспектральні кольори.

Протягом першого року життя у дитини спостерігається пов­на кольорова сліпота. Відчуття червоного з'являється у дівча­ток у 14, зеленого- у 16 і синього- у 18 місяців. У хлопчиків цей процес збільшений на 2 місяці. Діти 2,5-3,0 років досить добре визначають червоний колір, гірше - зелений і ще гірше­ синій. Повне формування кольоросприйняття завершується у дів­чаток у віці 7,5 років, у хлопчиків — 8 років.

Аномалії кольорового зору. Якщо в сітківці бракує колбоч­кових пігментів і працюють лише палички, розрізняння кольорів неможливе, і таких осіб називають паличковими монохроматами. У тому випадку, коли є лише один колбочковий пігмент, кольоровий зір також неможливий. Таких осіб називають колбочковими моно­хроматами.

Повна кольорова сліпота зустрічається приблизно у 0,1% людей. Ці паличкові монохромати сприймають зовнішній світ у чорно-білому зображенні, тобто розрізняють лише градації сіро­го. У них звичайно виникає порушення світлової адаптації при фотопічному освітленні. Тому при яскравому світлі вони погано розрізняють форму предметів, що й викликає фотофобію. Ось чому люди з повною кольоровою сліпотою носять темні окуляри навіть при нормальному денному освітленні.

Необхідно зазначити, що існують також аномалії паличково­го апарату. Такі люди нормально сприймають кольори, але у них значно знижена здатність до темнової адаптації. Причиною такої "нічної сліпоти" може бути брак у їжї вітаміну А, який є виж­ливим компонентом для ресинтезу ретиналя.

Якщо випадає тільки один колбочковий пігмент, то розріз­няння кольорів можливе, хоча й обмежене. Таких осіб називають дихроматами. Залежно від того, якого колбочкового пігменту бракує, розрізняють: протанопію (бракує еритролаба), дейтеро­нопію (бракує хлоролаба) і тританопію (бракує ціанолаба). Най­частіше зустрічаються протанопія (дальтонізм), найрідше — три­танопія. Дальтоники (протанопи) не сприймають червоного кольору, а синьоблакитні промені їм видаються безколірними. Дейтеранопи не розрізняють зеленій колір від червоного і блакитного, а тританопи не бачать синього та фіалкового кольорів. Ці аномалії є вагомим підтвердженням трьохкомпонентної теорії кольоросприйняття.

Причиною випадіння або редукції певного пігмента у дихро­матів і кольороаномалів є генетичні фактори. Відомо, що гени, які визначають кольоровий зір, знаходяться в Х-хромосомі, де за кожний пігмент відповідає певний ген у певному локусі. От­же, для виникнення порушень кольорового зору у жінок потрібно, щоб обидві хромосоми були дефектними, а у чоловіків для цього досить дефекту у одній хромосомі Х (оскільки друга хромосома у них Y). Ось чому у чоловіків порушення кольорового зору зуст­річаються у 8,95% випадків, а у жінок — лише у 0,5%.