1.Б) Розвиток спілкування в онтогенезі

На ранніх етапах онтогенезу спілкування має особливо ве­лике значення для розвитку особистості дитини. Поведінка, діяльність і ставлення дитини до світу і самого себе значною мірою визначається ЇЇ спілкуванням з дорослими. Як відмічав Д.Б. Ельконін, дитина - це завжди дві людини - вона і дорослий. Су­часні дослідження поведінки немовлят (О.В. Запорожець, М.І. Лісіна, Д.Б. Ельконін) показали, що в перші дні після народжен­ня діти не виявляють потреби у спілкуванні з дорослими. Це свідчить про те, що потреба у спілкуванні не природжена, а фор­мується в процесі взаємодії з дорослим.

Спілкування з оточуючими людьми складається в онтогенезі поступово. Його передумовою є реакції зосередження, які вини­кають у малюка в перші дні життя у контакті з дорослими. Од­нією з перших ознак цих контактів є посмішка дитини у відповідь на ласку дорослого (на 4-ому тижні життя). Вже на другому місяці життя виникає специфічно людська соціальна за своєю приро­дою потреба - потреба у дорослій людині, у спілкуванні з дорос­лими, що доглядають дитину. Первинною формою вияву цієї по­треби є реакція пожвавлення. Це є безпосередньо-емоційне спілкування з партнером. В такому спілкуванні, виражаючи своє ставлення до партнера, діти використовують різні експресивно-мімічні засоби (погляд, посмішка, виразні рухи, вокалізація). На грунті потреби у спілкуванні - першої соціальної потреби дити­ни - виникають усі інші соціальні потреби. На кінець першого півріччя спілкування з дорослими набуває у дитини вибіркового характеру. Маля починає відрізняти своїх від чужих. Експери­ментальні дослідження, проведені М.І. Лісіною, дають змогу ви­окремити 4 головні рівні в розвитку змісту потреби у спілкуванні дитини дошкільного віку з дорослим.

Перший рівень (перше півріччя життя) характеризується як потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослого.

Другий рівень - це розвиток потреби у співробітництві з до­рослим. До кінця 1-го року у дітей формується ще одна форма кон­тактів з оточуючими - предметно-діяльнісне спілкування, включене в сумісну ігрову і маніпулятивну діяльність дитини і дорослого. Для цього діти використовують практичні дії, наділяючи її функці­ями виразного руху (наближення, протягування предмету та ін.).

Третій рівень - це потреба у повазі. На цьому рівні виникає самосвідомість, провідним засобом спілкування стає мова, яка дає можливість вийти за межі конкретної ситуації.

Четвертий рівень - рівень розвитку змісту потреби у спілку­ванні - характеризується як потреба у розумінні людей, які оточу­ють дитину та співпереживають їй, що розглядається як емоційний аналог взаєморозуміння. Це дає можливість дітям якоюсь мірою оволодіти нормами соціальної поведінки, засвоїти певні моральні норми суспільства. Спілкування на цьому рівні допомагає форму­ванню адекватної самооцінки особистості, розвитку "Я-концепції". В дошкільному віці зберігається типова для предметно-діяльнісного спілкування "прив'язаність" дитини до конкретної ситуації, зв'язок з діяльністю партнерів. Слово лише спочатку обслуговує цю форму спілкування. Поступово, оволодіваючи чисельними функція­ми мови, дитина все частіше виходить за межі безпосередніх ситу­ацій і буденних інтересів. До кінця дошкільного віку у дітей з'являєть­ся позаситуативне інтимно-особистісне спілкування, основні форми якого розвиваються вже у підлітковому віці, хоча спілкування дити­ни з однолітками виникає ще у другому півріччі 1-го року життя.

Спілкування з дорослими є одним з головних факторів психіч­ного розвитку дитини. Воно забезпечує приєднання дитини до істо­ричного досвіду людства, а також відіграє терапевтичну функцію. Життєво важливе значення спілкування дитини з дорослим вияв­ляється на такому прикладі. В 30-х pp. XX ст. в США було проведе­но експеримент у двох клініках, де діти лікувались від важких хво­роб. Умови в обох клініках були майже однакові, але в одній - до дітей не пускали родичів, бо боялись інфекції, а в другій - встано­вили часи побачень. Через декілька місяців порівняли ефективність лікування. В першій клініці коефіцієнт смертності наблизився до однієї третини, не дивлячись на зусилля лікарів. В другій же, де ма­люків лікували тими ж самими засобами і методами, за цей час не померла жодна дитина. Спілкування з рідними стало тими ліками і профілактичним засобом, який підтримував імунітет.

Особливо інтенсивно розвивається спілкування у дитини в підлітковому віці, набуваючи нового змісту і нових форм. Саме спілку­вання будується у підлітка на основі багатопланової суспільне) ко­рисної діяльності, яка включає трудові, учбові, спортивні, художні та ін. його види. Завдяки спілкуванню, що відбувається в цих видах діяльності, у дітей підліткового віку свідомість досягає якісно нового рівня розвитку, змінюється вся організація їх духовного світу.

Тісний зв'язок між структурами особистості і процесом спілку­вання, як в онтогенезі, так і в процесі функціонування дорослої осо­бистості, приводить до того, що порушення спілкування неухильно викликають зміни особистості, і, навпаки, патологія особистості не може не вплинути на комунікативні можливості суб'єкта.