Повість «Тіні забутих предків» (1911)

Цей твір було написано в 1911 р. внаслідок глибокого захоплення Коцюбинським життям карпатських гуцу­лів, їхніми звичаями й обрядами, оригінальністю мислення і світосприй­мання. За його спостереженнями, гуцул і в XX от. залишився «глибоким язичником», він усе життя проводить «у боротьбі зі злими духами», які на­селяють ліси, гори, води. Тому й сприймав письменник мешканців україн­ських Карпат як «тіні забутих предків».

Спогади П. Шекерика-Доника, фольклориста, гуцула, який дуже поважав М.Коцюбинського і допомагав йому збирати матеріали для повісті "Тіні забутих пред­ків":

"Я був у Красноїллі тоді, як Коцюбинський їхав на червонім коні з Криворівні до Голов до Гарматія; разом з ним був його син Юрко... Коцюбинський, їдучи понад шумливою річкою, розпиту­вав у мене про чугайстрів. Казав, що про чугайстра є написана одна російська книжка, я йому оповідав про мавок і наших ди­ких людей, ворогів мавок. Розказував про лісову пригоду старого Гріцака з дикуном і мавкою. Це майже дослівно, лише перероб­лено, Коцюбинський вставив у "Тіні забутих предків".

Якраз в тім часі в Головах на Ділку умерла баба, багачка Василина Маротчак, Федева...

Коцюбинський робив те, що й ми: прийшов мовчки, засвітив воскову свічку, приліпив до свічника, заговорив молитви... Я ра­зом з Танасійчуком метнувся і організував забави на грушці (іг­ри при покійнику). Коцюбинський пильно придивлявся, то радів ними, то поважнів, у щось вдумувався, а в деяких і сам разом з нами брав участь.

... Я в нього питав, чого він так детально все записує.

Він відповів: — Я дуже люблю правду. Хочу писати оповідання з гуцульського життя і боюся написати там неправду. Мені було б дуже прикро, аби люди казали, що я брехав".

Приїхав М. Коцюбинський у Криворівню на запросини га­лицьких друзів. Гнатюкові слова, звернені до письменника, "Вас зацікавили би, на мій погляд, настільки гуцули, що Ви мусили б щось написати про них" — виявилися пророчими. М. Коцюбинський, який знав дев'ять мов, а, значить, хоч опосередковано, звичаї цих дев'яти націй (за висловом того ж В. Гнатюка:

"Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев'ять мов — три слов'янські: українську, російську, польську; три роман­ські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську..."),

дійсно був приємно здивований гуцу­лами та їхнім язичеством у поглядах на природу.

До певної міри в основу повісті "Тіні забутих предків" ліг мандрівний сюжет про закоханих з воро­гуючих родів (подібний аспект, а також трагічна смерть героїв відображені в трагедії В. Шекспіра "Ромео і Джульєтта".

Але ґрунт повісті, її тло — суто карпатське, гуцульське.

Літературний рід: епос.

Жанр: повість.

Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й христи­янськими віруваннями.

Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання.

Головні герої твору: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир.

Сюжет: розповідь про дитинство Івана Палійчука і про ворогуван­ня його родини із сім'єю Гутенюків — Іван знайомиться з Марічкою під час бійки батьків — він зближується з Марічкою, між ними зароджуєть­ся кохання — Іван тривалий час перебуває в наймах на полонині — повернувшись, він дізнається про смерть Марічки (коли дівчина пере­ходила Черемош, раптова повінь накрила її й забрала із собою) — Іван не вірить у смерть Марічки, уважає, що це вигадки Гутенюків, і йде на пошуки дівчини — в одному селі люди знайшли тіло дівчини, проте в ньому, посинілому й розбитому річковим камінням, Іван не впізнає Ма­річки — через шість років блукань Іван повертається в село, через рік одружується з Палаuною — з часом Палагна стає «любаскою» сусіда Юри — Іван про це знає, проте йому байдуже, він не може забути своєї Марічки — хлопець іде в гори й чує голос нявки-Марічки, прямує за ним, а зустрічає чугайстра, який відволікає його (іде з ним у танок) від Марічки — ідучи за голосом коханої, Іван зривається в урвище — на­ступного дня ледь живого Івана знаходять пастухи — Івана ховають за місцевим звичаєм (з танцями й розвагами).

Літературознавці про твір. Життя гуцулів у повісті М. Коцюбин­ського — це дивне поєднання християнського й язичницького начал.

У гірському селі «всі були богомільні», і водночас тут мовби законсервува­лося й поганство, відбившись у звичаях, обрядах, у всьому, чим характер­ний лад життя гуцула. Мовби тіні забутих предків ожили перед письмен­ником у Криворівні. І він натхненно відтворив у слові цей двоєдиний барвистий світ. Язичництво цікавило Коцюбинського навіть більше, то­му він так багато уваги віддає казково-демонічному, фантастичному сві­ту довкола Івана й Марічки, — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали гуцулів, якими бу­ло сповнене життя і світорозуміння горян.

У М. Коцюбинського домінує неоромантична хвала природності — на противагу заскорузлості. Кохання Івана й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протистав­ляється цій ворожнечі. Як гармонія — і дисгармонія. Узагалі драматур­гія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й «дика» у своїй природно-поетичній «первозданності» Марічка — і є приземлено-груба Палагна. Це — живе уособлення поезії і прози, двох версій вибору, який доводиться здійснювати людині у своєму житті.

Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає... Іван помирає, але у фі­налі повісті знову — укотре в Коцюбинського! — тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті.

«Життєхваленням» завершив він і «Тіні забутих предків»: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок... Життєва філософія гуцу­лів передбачала ставлення до життя як до самодостатньої цінності. Ти з'явився на світ — отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя — у самому акті життя, його індивідуальній неповторності. Це цілком збі­галося з життєрозумінням, характерним і для інших творів М. Коцю­бинського, зокрема — його новели «Іntermezzo», де опоетизовано прос­ті радощі буття.

Неоромантичне «життєхвалення» й поетизація природи підсиле­ні в «Тінях забутих предків» яскравими імпресіоністичними малюн­ками. Автор нерідко вдається до мови метафор, несподіваного поєд­нання звукових і кольорових образів, принципу переважання вражен­ня над вираженням. Що таке, для прикладу, «зелений сміх», як не ко­льорова музика гір? Коцюбинський весь час експериментує, шукає нові можливості слова — через метафору, персоніфікацію, несподіва­ні контексти для епітетів, нюансування барв: «Гори міняли своє бла­китне убрання на рожеві із золотом ризи»; «сине дихання гір»; «зеле­на кров гір»...

Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив кінорежисера С. Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір М.Коцюбинського. Кіноверсія повісті здобула світове визнання (В. Пахаренко).

Композиційне повість складається з низки епізодів, що через долю Івана і Марічки передають дух гуцульського життя, органічний зв'язок горян з природою, їхні поганські вірування, звичаї, обряди. Сюжет твору розвива­ється в психологічному ключі через показ етапів у житті Івана Палійчука. Перед нами проходять картини його дитинства, отроцтва, юності, освітлені легендарними віруваннями батьків, сусідів. Поступово у повісті окреслю­ється тема зародження приязні пастушка до дівчинки-ровесниці з ворожого роду Гутенюків - Марічки, приязні, що з часом переростає у глибоке кохан­ня.

Правда, не судилося щастя молодим людям: трагічно перервалося світле їхнє почуття. Марічку при переході через Черемош накрили бурхливі хвилі несподіваної повені, велика вода забрала дівчину з собою. Іван довго не вірив у смерть коханої, довго розшукував Марічку, а потім щез на кілька років. Одруження з нелюбою Палатою, ґаздування не принесли ні розра­ди, ні заспокоєння. Непереборений смуток за коханою призводить його до передчасної смерті.

У повісті незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне й фантасти­чне. Щоденний побут гуцула переломлюється у світлі його поетичної уяви, вірувань і легенд людей.

Зустріч Івана з Марічкою-мавкою, їхнє довге блукання лісом і розмова про найсокровенніше, втеча дівчини, танок з Чугайстром і, зрештою, смерть у безодні логічно вмотивовуються як природні для людини із вкрай збудженою уявою. Розуміємо, що Іван не може забути Марічку, постійно ніби бачить її наяву, розмовляє з нею, чує любий голос. Саме голос дівчи­ни, що лунає десь з глибини моря смерекової глиці, стогін, в якому був «поклик кохання і муки», змусив Івана забути про обережність. І він, стри­баючи по виступах скель, скочуючись вниз у гарячому тумані бажання, зривається в провалля. Отже, фольклорна стихія стала не тільки матеріа­лом твору, а й підказала авторові поетичні засоби творення образів. По­вість позначена виразними прийомами імпресіоністичного компонування матеріалу, символічно-метафоричного окреслення образів головних пер­сонажів, передачі міфічних уявлень гуцулів. Неповторної своєрідності на­дають творові з тонким художнім смаком використані особливості гуцуль­ської говірки.

Домашнє завдання:

Вивчати біографію М. Коцюбинського, прочитати новелу "Іntermezzо", виписати 3-4 цитати, де автор змалював пейзаж. Виписати цитати до образу Івана та Марічки з твору «Тіні забутих предків»