I. Профілактичні заходи:

• проведення санітарно-освітньої роботи з питань здорового способу життя, статевого виховання, профілактики ІПСШ;

• організація та забезпечення контролю своєчасності і повноти профілак­тичних оглядів жіночого населення;

• оцінка соціальних та екологічних факторів, які впливають на стан репродуктивного здоров'я прикріпленого контингенту людей;

• виявлення та диспансеризація дівчаток, дівчат та жінок з факторами репродуктивного ризику;

• організація та проведення навчання сімей сучасним методам плану­вання сім'ї;

• своєчасне виявлення вагітних жінок та проведення динамічного нагля­ду за ними;

• навчання вагітних раціональному режиму дня, харчування, підготовці до пологів, проведення психопрофілактики під час вагітності;

• навчання та консультування по методах, які забезпечують гармонію в шлюбі;

• проведення заходів по профілактиці ускладнень в післяпологовому періоді.

II. Діагностичні заходи:

• визначення ступеня статевого розвитку;

• діагностика соматичних захворювань, захворювань жіночих статевих органів, молочної залози, хвороб, що передаються статевим шляхом;

• діагностика вагітності з визначенням її терміну, оцінка перебігу вагіт­ності, виявлення ускладнень та екстрагенітальної патології;

• оцінка стану плода;

• динамічний нагляд породіль в післяпологовому періоді, діагностика ускладнень;

• діагностика невідкладних станів: маткової кровотечі, в т. ч. під час вагітності, "гострого" живота, травм статевих органів;

• організація та забезпечення консультації профільних спеціалістів;

• визначення показань для консультації профільних спеціалістів;

• проведення маніпуляцій: зовнішнє акушерсько-гінекологічне обсте­жен­ня; бімануальне обстеження органів малого таза (вагінальне, ректо­вагінальне);

• визначення показань для невідкладної госпіталізації.

III. Лікувальні заходи в межах первинної медико-санітарної допомоги):

• первинна лікарська допомога при травмах зовнішніх статевих органів з наступною госпіталізацією;

• забезпечення термінової госпіталізації при маткових кровотечах, в т.ч. під час вагітності, гострих запальних захворюваннях статевих органів та інших невідкладних станах;

• первинна лікарська допомога та динамічний нагляд при легких формах запальних захворювань статевих органів у дівчаток, дівчат та жінок з обов'язковою консультацією профільних спеціалістів;

• динамічний нагляд та лікування патологічного клімаксу згідно реко­мен­дацій профільних спеціалістів;

• динамічний нагляд та лікування згідно рекомендацій спеціалістів вагіт­них після виписки із профільного стаціонару при наступних станах: невиношування вагітності, екстрагенітальна патологія та патологія вагіт­ності, ускладнення перебігу вагітності, ускладнений акушерсько-гінеколо­гічним анамнез.

Предмет акушерства та гінекології.

Актуальність теми:

Акушерство – самостійна галузь науки гінекології, присвяченої вив­чен­ню захворювань жіночих статевих органів і розробці методів їх профілактики, діагностики та лікування. Як фундаментальна галузь клі­ніч­ної медицини акушерство вирішує такі завдання: дослідження фізіо­логічних і патологічних процесів, що виникають в організмі жінки у зв’язку із заплідненням, вагітністю, пологами та післяпологовим періодом, а також розробка методів надання висококваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги жінкам у цих станах, забезпечення догляду за здоро­вими новонародженими та адекватної кваліфікованої медичної допомоги дітям із загрожуючими для життя станами або недоношеним. За останні десятиріччя акушерство досягло рівня інтегральної науки, яка поєднує класичні уявлення про фізіологію та патологію вагітності, пологів, післяпологового періода та періода новонародженості, методи та прийоми розродження, діагностики, корекції, лікування, профілактики акушерських і перінатальних ускладнень, екстрагенітальної патології, з досягненнями широкого спектра фундаментальних медико-біологічних наук (клінічної мікробіології й імунології, медичної генетики та молекулярної біології, клінічної фармакології та інш.). Але акушерство є ще й найдрівнішою цариною медицини. Необхідність надання допомоги при розродженні виникла на доісторичних етапах антропосоціогенеза. Численні свідоцтва палеоантропології, археології, етнографії, історії медицини, витвори фоль­кло­ру доводять, що інстинктивна самодопомога підчас пологів поступово зросла до свідомої допомоги співродичу не пізніше 50 тисяч років тому. Протягом тисячирічь людство накопичило колосальний обсяг знань з акушерства, серед яких до XVII-XVIII вв. н.е. утримувалось багато містичного, але було немало й раціонального, доки в подальшому поступово поєдналися методологія з емпіричним знанням, що є основним принципом сучасної медицини.

Найдрівніші пам’ятники письменності Месопотамії, Стародавніх Єгип­та, Кітая, Індії, Ірана, Тібета й аборигенів Америки переконливо свідчать про доволі раціональні способи допомоги роділлям і новонародженим аж до хірургічних втручань (ембріотомія та кесарів розтин – зразки найдрів­ніших операцій), знеболювання пологів і лікування низки гінекологічних захворювань (маткові кровотечі, запальні процеси, пухлини), що навіть складалися в загальну систему знань. Проте, родоначальником сучасної європейскої медицини та безпосередньо акушерства були школи Старо­давньої Греції, які перейняли головні досягнення медицини Стародав­нього Востока та вперше започаткували два напрямки – емпірічний та філософський. А далі вже в Стародавньому Римі, що був правонаступ­ником культурної спадщини еліньского світу, питання розродження впер­ше вирішувалися на державному рівні із законодавчим закріпленням. Визнаним засновником акушерства та педіатрії вважається римлянин Соран, головна з його 15 книг “De mulierum morbis” повністю присвячена сповивальному ремеслу та до середніх віків правила за посібник з практичного акушерства. У II-III сторіччях н.э. почали створюватися перші університети, які займалися підготовкою лікарів, остаточно затвер­дилася лазаретна форма медичної допомоги. XVI-XVII ст. позначилися накопиченням досвіду хірургічної діяльності та закономірним переворо­том в анатомії та її швидким розвитком завдяки плеяді анатомів і хірургів (А. Паре, Ж. Гийемо, А. Везалій, Г. Фаллопій, Л. Ботало, К. Гален, Р. Граф та інш.). У XVIII ст. завершено монополію сповивальних бабок, поряд з якими допомогу в пологах почали надавати дипломовані лікарі-акушери – чоловіки. Девентер розробив учення про кістковий таз, яке потім розвинув Ж.Л. Боделок. XIX ст. було часом асіміляції клінічною медициною про­відних досягнень природознавства, фізіології, патологічної анатомії, мік­ро­­біології, імунології. Революційного впливу на розвиток акушерства (як і хірургії) надали два наукових відкриття: наркоз і методи асептики й антисептики (піонер – І. Земмельвейс), що істотно розширили оперативну активність акушерів. Акушерство XX ст. із впровадженням до рутинної практики гемотрансфузій, антибактеріальних засобів широкого спектру дії, нових препаратів для наркоза та шовного матеріала, якісно змінилося. Переглянуті показання до деяких акушерських операцій (поворот плода, плодоруйнуючі операції, щипці) на користь кесарева розтину, кардиналь­но знизилася материнська смертність від кровотеч, тяжких форм гестозів і гнойно-септичних ускладнень завдяки поліпшенню методики їх ведення, не припинялися пошуки бережних способів розродження, високоін­фор­мативних і безпечних методів діагностики загрозливих станів плода. Рево­люційним досягненням теоретичного та практичного акушерства XX ст. слід вважати винайдення та впровадження методу екстракорпорального запліднення. Допоміжні репродуктивні технології й акушерство в цілому постійно вдосконалюються, проте як і раніш вирішальне значення збері­гається за вмінням лікаря отримати бездоганні з клінічної точки зору факти (як рутинними клінічними методами, так і сучасними інструмен­тальними), дослідити їх взаємозв’язки, зробити належні висновки та встановити діагноз, після чого розробити план надання допомоги та кваліфіковано його виконати.

Вчене видання

Організація акушерської допомоги. Предмет акушерства та гінекології.