1. Відтворення та економічне зростання .Система ринкових макропоказників

Починати розгляд даного питання необхідно з визначення сутності суспільного відтворення, тому що економічне зростання є виявленням одного з видів суспільного відтворення і знаходиться під впливом його закономірностей.

Відтворення– це процес безперервного повторення виробництва, його постійного відновлення. Воно являє собою економічну форму, яка забезпечує безперервність дії і використання об’єктивних економічних законів. Для цього необхідна наявність усіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів, середовища життя людей. Це означає відтворення продуктивних сил суспільства, а значить, і виробничих відносин. Матеріальною основою цього процесу є відновлення сукупності матеріальних благ виробничого і невиробничого призначення, тобто суспільного продукту.

Існують два види відтворення: просте (відновлення суспільного продукту в кожному наступному циклі виробництва в незмінних обсягах, при якому додатковий продукт використовується для особистого споживання) і розширене (кількісне і якісне зростання суспільного продукту, при якому додатковий продукт використовується для особистого і виробничого споживання). Саме розширене відтворення визначає економічне зростання – це кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів.

Розрізняють два типи економічного зростання. Екстенсивний тип – кількісне збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип – розширення виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Для цього типу економічного зростання характерне впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво. У реальному житті ці типи не існують в абсолютних формах, а проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання.

Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати місце регресивний тип зростання – тривале зниження обсягів суспільного виробництва.

У 50-х роках ХХ ст. НТР призвела до виникнення сучасного нового типу економічного зростання – це докорінні зрушення в системі наукових знань, що відбуваються у безпосередньому зв’язку з історичним процесом розвитку виробництва, супроводжуються суттєвим удосконаленням технологій і якісним поворотом продуктивних сил, відкриттями і винаходами, які втілюються у практику, підвищуючи загальний рівень суспільного життя.

Розглядати рушійні сили економічного зростання слід з суперечностей – невідповідностей, які існують у будь-якому русі, є принципом всякого розвитку. Джерело економічного розвитку – внутрішні суперечності способу виробництва. В економічному зростанні можна виділити такі найбільш істотні суперечності:

• між продуктивними силами і виробничими відносинами;

• між виробництвом і споживанням;

• між усіма фазами суспільного відтворення;

• між економічним і соціальним зростанням.

Рушійними силами економічного зростання є також:

– Економічні потреби – це фактично попит у формі бажання на матеріальні і духовні блага, об’єктивно необхідні для підтримання життєдіяльності і розвитку людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Це внутрішні мотиви функціонування і розвитку суспільного виробництва для досягнення конкретних економічних результатів.

– Економічні інтереси – це усвідомлені потреби (умови) існування різних суб’єктів господарювання, в яких відображаються їх місце у системі суспільного виробництва. Інтереси виступають як форми прояву виробничих відносин і самі є структурною частиною соціально-економічних відносин.

– Змагання – боротьба, суперництво, конкуренція, орієнтовані на досягнення найкращих результатів виробництва.

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни у структурі капіталу, пов’язані з науково-технічним прогресом. Норма нагромадження (виражена у відсотках) характеризує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господарюючий суб’єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження – це відношення фонду чистого нагромадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення виробництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

Процес нагромадження капіталу органічно пов’язаний з інвестуванням. Інвестиції – це сукупність витрат, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки. Головна мета інвестування – одержання у перспективі більшого підприємницького доходу, прибутку, процента, ренти. Існують фінансові (вкладення в цінні папери, що випускаються приватними компаніями або державою) і реальні інвестиції (вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів).

Вироблений продукт оцінюється на різних рівнях: 1. макро - (в цілому у суспільстві); 2. мікро - (на окремих підприємствах); 3. метарівні (на рівні галузей).

Основним макроекономічним показником є суспільний продукт, який має натуральну і вартісну форми. Існують два методи обчислення суспільного продукту:

– Система національних рахунків (СНР) – це адекватний ринковий економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

– Система балансу народного господарства (БНГ) – це система взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. БНР обчислює тільки матеріальне виробництво, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без розмежування матеріального і нематеріального виробництва. У СНР принципове значення має система домогосподарств.

Сучасними формами суспільного продукту є:

– Валовий суспільний продукт (ВСП) – сума всіх благ, створених у суспільному виробництві за певний період (як правило за рік). При визначенні його виникає повторний рахунок різних елементів проміжного продукту, причому частка його в сукупному продукті досить значна (до 50%).

– Кінцевий продукт – це частина валового продукту, або готова продукція, яка використовується для споживання народом, відновлення зношених упродовж року засобів праці та нагромадження. Розраховується він як сума валової продукції лише тих галузей виробництва, де формується готовий продукт.

Валовий і кінцевий продукти є показниками матеріального виробництва. А у суспільстві існує і нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства.

– Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної залежності підприємств. Існує номінальний ВВП (обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами) і реальний ВВП (обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін).

– Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

– Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП, зменшений на вели-чину амортизаційних відрахувань (ЧВП=ВВП–Амортизаційні відрахування). Чистий продукт, виражений в грошовій формі, називається національним доходом ( це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі, підприємницького хисту; це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес). Національний дохід є важливим результативним показником, джерелом добробуту суспільства і його громадян, особливо в розрахунку на душу населення. Він проходить 3 стадії у своєму розвитку: 1 – виробництва (у сфері виробництва і послуг); 2 – розподілу (первинні доходи) і перерозподілу (вторинні доходи); 3 – кінцевого споживання.

Узагальнюючим показником соціально-економічного розвитку країни служить величина її національного багатства.

Національне багатство– це сукупність всіх цінностей (як матеріальних, так і духовних), які має суспільство на даний момент, в результаті діяльності за всю його історію.

Структура національного багатства:

– виробничі фонди (основні і оборотні);

– основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні тощо);

– особисте майно населення;

– природні багатства тощо.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.