8)Напередвизначені позначення. Позначення, що визначаються.

Наперед визначені позначення – це такі, які задано стандартним оточенням мови, а отже, їх необхідно знати. До наперед визначених позначень належать зарезервовані та стандартні позначення і зображення (image) (рис. 6.1).

Зарезервовані позначення – це такі, в яких зв’язок зі значеннями встановлюється стандартним оточенням

Стандартні позначення – це такі, в яких зв’язок зі значенням установлюється стандартним оточенням, проте в граматиці мови передбачено правила для перевизначення цих позначень. Наприклад, позначення – integer, «+», «-». Стандартні позначення поділяються на індикатори наперед визначених типів, позначення наперед визначених операцій, позначення наперед визначених відокремлювачів.

Зображення, або стандартно визначені позначення – це такі позначення, яким відповідають загальновідомі значення. Наприклад, 13, 5.2, А, + - зображення загальновідомих значень – чисел 13 і 5.2, літери «А» та дії додавання.

9) Тип, загальні положення.

Тип (вид) (type) – це множина значень і множина операцій (дій), які можна виконувати з цими значеннями. Значення – результат виконання операцій – зазвичай належать до того самого типу, що й значення – операнди (якщо вони одного й того самого типа). Значення типів можуть бути монолітними – неподільними на складові частини та полілітними – такими, що складаються з компонентів. Нині можна назвати близько 30 основних типів (рис. 7.2).

Отже, будь-який тип має такі складові:

• позначення (індикатор) – задається стандартним оточенням мови або призначається програмістом і є ідентифікатором;

• множину значень і відповідних зображень значень, які задаються за певними правилами;

• множину операцій, кожна з яких має цілком певний зміст;

• розмір пам’яті, яку займатиме значення даного типу у пам’яті програми.

10) Основні поняття наперед визначених типів

Наперед визначені типи – це той набір типів, який склався протягом років, шляхом розвитку багатьох мов. З іншого боку, це ті типи про які всім відомо заздалегідь і тому це найбільш безпечні типи.

Наперед визначений тип – це тип, для якого позначення, множина значень, множина операцій та устрій значень наперед визначені стандартним оточенням мови і не можуть змінюватись.

Для зображальних засобів розгляду наперед визначених типів достатньо лексичного рівня інкапсуляції.

Класифікація напередвизначених типів

1. Напередвизначені типи

   1. Скалярні

      1. Дискретні

         1. Цілі

         2. Перелічувані

            1. Символьні

            2. Логічні

      2. Дійсні

         1. Фіксовані

         2. Плаваючі

   2. Спеціальні

      1. Машино-визначені

      2. Вказівні

11) Програмні об’єкти –

під програмним об’єктом ми будемо розуміти пару N та V

Де N є позначенням об’єкту, а V значення.

Позначення програмних об’єктів розміщуються в тексті програми це зовнішні частини програмних об’єктів, а значення розміщуються в пам’яті входячи до внутрішньої частини програмних об’єктів.

Коли об’єкти створюються то за позначенням а також описом об’єкта будуються його значення.

Коли об’єкт використовується за допомогою позначення, здійснюється доступ до значення об’єкта.

Створення внутрішньої частини об’єкта та доступу до неї відбувається за допомогою базових операцій.

Програмні об’єкти бувають трьох типів Літерал, Константа, Змінна.

Літерал – пара N та V, якщо N являється зображенням.

Оскільки значення Vі позначення N у літерала зазвичай збігаються, то літерал називають само вираженим значенням.

Схема літерала

Константа – це програмний об’єкт, основу якого становлять N_c=(N.V)

Де N_c- позначення константи, придумане програмістом за правилами за правилами ідентифікації, пара N, V – літерал.

Цілі використання констант

1)Коли літерал трапляється більше ніж один раз і має один і той зміст.

Для заміни значення константи досить змінити значення в тотожності літерала.

2)Скориставшись для літерала позначенням константи який відповідає змісту літерала можна досягнути кращого розуміння програми.

Схема константи (= - позначення тотожності)

Змінна – це програмний об’єкт , значення якого не можна визначити за позначення, як у літерала або за описом як у константи. Змінна відіграє дуже важливу роль у мові програмування, оскільки забезпечує змінну значенням при виконанні програми.

Змінна складається з двох частин ім’я та вміст.

Схема змінної

Ім’я та вміст мають позначення та значення .

Позначення імені використовується як позначення змінної.

Позначення вмісту можна вказати тільки тоді, коли стане відомим значення вмісту змінної. Це значення наривають також значенням змінної.

Створення внутрішньої частині змінної (значення імені та вмісту)

Включає два етапи.

По перше створюється ім’я змінної (до позначення додається пам'ять для значення ім’я). По друге виконується базова операція – генератор і створюється вміст.

Операції для доступу до значення змінної.

Для доступу до значення вмісту , як правило , необхідно виконати дві базові операції.

Перша операція забезпечує отримання значення імені змінної і називається операція взяття адреси або отримання посилання У мові Паскаль така операція має позначення - @ , а в мові Сі - &. Друга операція забезпечує отримання значення вмісту змінної і називається операцією розіменування , У мові Паскаль така операція має позначення ‘’^’’ а в мові Сі її позначення – ‘’*’’/