1.Палеолит України.На території України нараховується близько тисячі палеолітичних пам'яток. До раннього палеоліту (1 млн. - 40-35 тис. років тому) належить близько 200 пам'яток. Особливий інтерес становлять археологічні стоянки ашельського часу (300-150 тис. років тому) та мустьєрського періоду (150-40 тис. років тому). З-поміж 30 археологічних об'єктів ашельського часу, розташованих в Україні, унікальною є стоянка Королеве на Закарпатті. Важливу інформацію про цей період дають також стоянки з інших регіонів сучасної України - Лука Врублівецька (біля м. Кам'янця-Подільського на Дністрі), Лабушне (Одещина), Амвросіївка (Донбас), Бодрак (Крим) тощо. Ранній палеоліт - це початковий період історії людства. Якщо брати нашу земну кулю, він за сучасними даними у загальноземних масштабах датується часом майже від 2 млн. до 40-35 тис. років тому, на території України - від 1 млн. років тому. В цьому періоді проходили дуже складні процеси формування людини сучасного фізичного типу. Завдяки зародженню певних розумових навичок людина освоїла процеси виготовлення перших знарядь праці, першого одягу, навчилася добувати вогонь, спорудила перше житло. В цей же час складаються основи суспільної організації людей та формується свідомість, яка поступово стає підосновою зародження різносторонніх ідеологічних уявлень. При розгляді витоків духовності українського народу необхідно глибоко усвідомити, на якому етапі, коли, в яких конкретних історико-економічних умовах з'явилися перші ознаки художньо-мистецької діяльності людини на землі. Всі науковці, котрі цікавляться даною проблемою, добре розуміють, що це одне із складних питань історії духовної культури. І тут на перший план виступає проблема, пов'язана з періодом життя і діяльності на території сучасної України населення неандертальського типу (100-40 тис. років тому), що історично належить до середньої та заключної пори раннього палеоліту. Цей період (мустьєрська епоха) збігається з холодним і дуже сирим кліматом. За льодовиковою теорією льодовик прикрив величезні території долин Дніпра, проник на південь аж до гирла р. Орелі. Внаслідок значного похолодання поряд з мамонтами тут мешкали носороги, з'являлися також олені та песці. В цей час зростає роль вогню у житті первісної людини. Удосконалюється процес виготовлення знарядь праці з кременю, рогу, кістки і, безперечно, з дерева. Полювання було основним джерелом існування людей. Мезолітична епоха Близько Х-ІХ тисяч років тому пізній палеоліт змінився мезолітом. В цей час у природі Європи, в тому числі і на території сучасної України, сталися значні зміни: остаточно зникли льодовики і встановилася сучасна геологічна епоха - голоцен. Коротко зупинимося на цьому періоді. В історії людства драматичною подією було велике зледеніння північної півкулі Землі, яке розпочалось 1 млн. років тому. Свого максимального розвитку воно досягло близько 100 тисяч років тому Просуваючись із Скандинавії на Південь, льодовик по долині Дніпра досяг району сучасного Кременчука. Ще одне велике похолодання клімату мало місце пізніше, майже в кінці льодовикової епохи - 20-17 тис. років тому. І лише близько 10 тис. років тому наступило різке потепління. Для кращого розуміння особливостей мезолітичної епохи вважаємо за необхідне розглянути цю подію в природі детальніше. В останнє тисячоліття льодовикової епохи на півночі Європи існувало холодне Балтійське льодовикове озеро, яке значним чином зумовлювало холодний клімат на прилеглих територіях. Внаслідок просування льодовикового язика на Південь із Швеції до Ютландії гігантська крижана гребля перегородила гирло Балтики, і рівень води в ній піднявся на 30 м над рівнем Світового океану. Але наприкінці льодовикової епохи під дією сонячних променів улітку крижаний щит почав танути, й бурхливі потоки води призвели до прориву крижаної греблі. Найімовірніше цей прорив стався у 8213 р. до н.е. біля гори Білінген у Центральній Швеції. За один рік рівень Балтики впав на 30 м. Теплі та солоні води Атлантики проникали до Балтики, яка з прісноводного озера поступово перетворилася на солоне море. Ці події, які відомі в геологічній історії Землі як Білінгенська катастрофа, знаменували собою кінець льодовикової та початок післяльодовикової епохи або голоцену (за геологічною періодизацією) Утворення теплого Балтійського морського басейну стимулювало подальший відступ льодовика і різке пом'якшення клімату, зміни системи циркуляції повітря над Європою - замість холодних і сухих вітрів з льодовика прийшли теплі й вологі повітряні маси з Атлантики, що зумовило, в свою чергу кардинальну перебудову природного середовища. Як відомо, гігантські обшири прильодовикових зон займали одноманітні холодні трав'янисті степи з невеличкими перелісками низькорослих беріз та сосен. А зволоження та потепління клімату зумовили заболочення й заростання тундри лісами. З єдиної прильодовикової зони тундри утворилося три - тундрова, лісова та степова. Це відбувалося близько 10 тис. років тому.

2.Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненнямскотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень,ремесел та писемності.

Термін "неолітична революція" увів у 1949англійськийархеологГордон Чайлд. В епоху мезоліту, що тривала у XІ-VІІІ тис. до н.е., на всіх заселених людиною територіях перестав позначатися вплив останньої фази зледеніння. Сучасні клімат, флора і фауна набули своїх нинішніх географічних границь. Людина придбала всі біологічні характеристики сучасної людини, а людство розділилося на раси. В епоху неоліту (VІІІ-ІІІ тис. до н.е.) у географічно віддалених людських співтовариствах відбулася ціла серія драматичних технологічних і соціальних змін, котрі називаються «неолітичною революцією». Її сутність полягає у переході від господарства привласнюючого (збиральництва, мисливства і рибальства) до виробляючого (землеробства і скотарства).

Культурне пристосування до життя у післяльодовикових природних умовах спочатку вилилося в активізацію збиральництва. На території Східного Середземномор'я і Малої Азії вперше виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб бути уживаними до їжі. Першими продуктивними домашніми тваринами були вівця й коза, велика рогата худоба була приручена згодом. Зрозуміло, що всі ці нові явища мали значні соціальні і культурні наслідки. Коли виробництво їжі одержало широке розповсюдження і в людей з'явилися постійні її запаси, суспільство одержало можливість у широких масштабах перейти до стійкої осілості. У людей зникла необхідність щохвилини думати про те, чим угамувати голод, постійно слідувати за стадами диких тварин у їх сезонних 

3.Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́ні (рум.Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́ні-Трипі́лля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатамита річкою Дніпро на території сучасних України,Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європивід Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря і Балканського півострова. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. (протягом 1500–2000 років) і пройшла в своєму розвиткові три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше уНаддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. кв. км.). Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури становило на думку одних вчених близько 410 тис. чоловік, а на думку інших щонайменше 1 млн.

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, в процесі поширення на нові східні території включали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

4.Кіммерійці – найдавніший народ української історії, який був південним сусідом праслов'ян у X-VII ст. до н. е. Кіммерійці жили в південноукраїнських степах від Дону до Дунаю. Їх остаточне походження не з'ясоване. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Військо кіммерійців формувалось з загонів вершників, які були добре озброєними. Ці племена займалися скотарством, в якому провідне місце посідало конярство. Широкого розвитку у кіммерійців набуло мистецтво, яке носило прикладний характер. На кам'яних виробах висікались зображення різноманітної військової амуніції. За мовою кіммерійці, вірогідно, були іранцями. Розвиток їхньогосуспільства був зупинений навалою скіфів.

Скіфи – один з найдавніших народів Стародавнього світу. Вони з'явились на території України в першій половині VII ст. до н. е., прийшовши зі Сходу, із степів між Каспієм, Уралом і Кавказом. Наприкінці VII ст. до н. е. скіфи остаточно підкорили місцеві племена, завершивши політичне формування Скіфії.

Про життя скіфів, їх побут, звичаї, релігію, суспільний лад, зовнішній вигляд докладно розповідає грецький історик і географ Геродот у своїй праці «Історія». Його розповіді підтверджуються археологічнимидослідженнями скіфських пам'яток. Ядро Скіфії становили племена царських скіфів і скіфів-кочівників, які панували над усіма іншими племенами. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди або елліноскіфи. Далі на північ мешкали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби. Останні два народи, вважають дослідники, не були етнічними скіфами, а належали до праслов'янських, які потрапили під скіфський вплив. Північно-причорноморська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до н. е., в часи правління царя Атея, який вів часті війни за контроль над причорноморськими землями. Ударною силою скіфського війська була кіннота. Воїн-скіф був одягнутий переважно в панцир, мав бойовий пояс і щит, а його голову захищав шолом. Арсенал скіфської зброї складався з невеликого складного лука, списа, дротиків, сокир, кинджалів, коротких мечів.

Лісостепові племена скіфів займалися орним землеробством, у них розвивалось скотарство, садівництво, різні промисли та ремесла. Про соціальне розшарування скіфського суспільства красномовно свідчать численні поховання скіфських володарів у вигляді курганів, в яких знайдено унікальні вироби із золота та срібла. Скіфська релігія була політеїстичною. Усі боги зображались у вигляді людини. В образотворчому мистецтві скіфів переважав звіриний стиль (образи коня, оленя та інше).

Отже, у своєму розвитку скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації. На рубежі IV-III ст. до н. е. почався занепад цієї могутньої державиі на більшій її території з'явились нові кочові племена.

Сармати – сформувались у заволзьких степах на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н. е., хвилями просувались на захід в пошуках нових територій, нових пасовищ. Античні автори в своїх творах підкреслювали агресивність і войовничість сарматів. Під кінець ІІ ст. до н. е. починається масове переселення сарматських племен на територію Північного Причорномор‘я, а вже на рубежі нашої ери вони освоюють степи між Доном і Дніпром, проникаючи аж до Південного Бугу і Дунаю. Постійні сарматські набіги і вимоги сплачувати данину зумовили переселення ранньослов’янського населення Середнього Подніпров’я на нові території.

Апогею розвитку сарматське суспільство досягло в І ст. н. е. Господарство сарматів носило характер попередників, а суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних до ранньокласових відносин. Сармати були вправніші за скіфів у військовій справі, використовували досконалішу зброю. З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов’янськими племенами.

5.Античні міста Північного Причорномор'я

Грецькі міста й селища виникли в Причорномор'ї під час Великої грецької колонізації у VIII—VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі. Північне Причорномор'я приваблювало своїми природними багатствами і сприятливими для життя умовами: родючі землі, густі ліси, зручні гавані, великі річки, майже не заселене узбережжя. До того ж греки не зустрічали тут особливих перешкод. Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії (міста-засновника колонії). Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. у пониззі Південного Бугу на острові Березань місто Борисфен та в Буго-Дністровському лимані місто Ольвія. Пізніше в пониззі Дністра виникли Тіра, Ні копій, Офіусса, у Західному Криму — Херсонес Таврійський, Керкінітіда, Калос Лімен, на сході Криму 480 р. до н. е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Гермонаста, Тірітака, Кіммерік. Грецька колонія складалася із центру — поліса та сільськогосподарських округів (хори), розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідняків були винесені на околицю. У центрі міста знаходилася головна площа — агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка — теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд із містом знаходився цвинтар — некрополь. Міста оточувались міцними оборонними стінами з баштами. Грецькі міста були впорядкованими, мали спеціальні гідросистеми, у яких вода подавалася керамічним водогоном. За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав народ — демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Наймогутнішим серед держав Північного Причорномор'я було Боспорське царство, яке виникло в V ст. до н. е. в результаті об'єднання більше як 20 міст. Столицею царства стало місто Пантікапей. Спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспорського царства входили Керченський та Таманський півострови, Кубань. Поряд з греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов'ї та на Кубані). У період свого розквіту (IV—III ст. до н. е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря. Правлячими династіями були Археанактіди та Спартокіди. У 107 р. до н. е. під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перкада V. Повстання негативно позначилося на Боспорській державі: спочатку вона ввійшла до складу Понтійського царства, згодом підпала під владу Риму, а в 70-х pp. IV ст. н. е. остаточно розпалася під ударами гунів. Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках — з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). До Греції вивозили рабів, хліб, худобу, шкіру, хутро, сіль, рибу, мед, віск, бурштин, будівельний ліс. Основним предметом грецького експорту з України була пшениця, її вивозили до Греції у величезній кількості. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва. Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла. Високий рівень розвитку набули металеве, керамічне, ювелірне виробництво, ткацтво. Займалися також землеробством: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші та інше. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво (переважало розведення дрібної рогатої худоби). Головними промислами виступали рибальський, мисливський і солевидобувний. Починаючи з III ст. до н. е. справи колоній поступово погіршуються. Настають неспокійні часи. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, викликана багатьма причинами: розкладом рабовласництва, війнами, неврожайними роками. Погіршуються стосунки зі скіфами, які намагаються підкорити грецькі міста, і їм це часто вдається. Змінюється зовнішньополітична ситуація: відбувається розквіт Македонської держави, що прагне прибрати до своїх рук Північне Причорномор'я. І нарешті, Причорномор'я потрапляє під владу Римської імперії: Понтійський цар Мітрідат VI Евнатор, об'єднавши припонтійські держави, веде боротьбу проти Риму, але зазнає поразки. До того ж, на південних землях України з'являються нові войовничі племена — сармати, готи, які, здійснюючи постійні напади, руйнують і знесилюють колись квітучі міста греків-колоністів. До V ст. н. е. античні міста-держави припинили існування. Культура античних колоній значною мірою вплинула на розвиток сусідніх народів, у тому числі слов'ян, прискоривши темп їх історичного розвитку.