• Історичні залишки под. на: публічно-правові ( автор держава) це:конституції,укази,декрети ,постанови,декларації і приватноправові (автор окрема особа) заповіт,шлюбний контракт,дарчі грамоти. Наприклад:Статути Вел. Князівства Литовського,Законодавство Речі Посполитої,Закони Російської Імперії. Історичні залишки –безпосередні свідчення про історичний факт,подію.Це не розповідь,а вираз стану певного факту.Історичні залишки містять най достовірніші дані про факт.

• Історична традиція. Наративні документи: літописи, спогади,листи ,щоденники(Польські хронічки,Укр.хронографи). Звідси специфіка виявлення цих груп,специфіка опрацювання,специфіка публікації.

• Історія дожовтневої історичної бібліографії.

• Із дожовтневої бібліографів виділялися :

• Пекарський(1827 – 1872) – історик. Праці «Наука и література в России при Петре Великом»(в 2-х томах), «История иператорской АН». Він описав усі книги, що вийшли при Петрі І в Росії і за кордоном. Всі книги розташовані по хронології випуску. Пекарський був удостоєний Демидіївської премії.

• Геннаді(1826 – 1880) – літератор. Видавав праці про Гоголя та Пушкіна. Був неуважний, у його творах є багато помилок. Склав «Справочный словар о Русских писателях и ученых умершых в 18 – 19 веке»(в 3-х томах), а також «Список Русских книг 1725 – 1825р». У 1859р видавав «Литература Русской библиографии». Всі документи в хронологічному порядку. В цій праці, все викладено по тематичним відділам, переважно анотації бібліографічних книг і статтей.

• Межов(1831 – 1894) – професійний бібліограф. Видав десятки праць з історії, етнографії. Загалом видав десь біля 50-и праць, одна вийшла в декількох томах. Дані в нього не зовсім точні. Ввів вперше в Росії реєстр періодичних видань в бібліографічних щорічниках. Вперше в Росії використав у бібліографічних виданнях рецензії.

• Лісовський(1854 – 1920) – Видав «Библиография Русской периодической печати» над якою працював 25 років. Обмежив випуск бібліографії до кінця 19ст.

• Журнал «Бибилиографические листи» (1825-1826)Видавав Кеппен. « московський телеграф» Полевого,»Отечественние записки» Краєвського. У 2 половині 19 ст. Н. Чернишевський,Добролюбов.Ряд журналів «Бібліограф», «Бібліографіческіє запіскі» (1858-1859,-1861), «кніжний веснік» (1860-1867). «Одеській каталог» (1882-1883).1889- московський бібліографічний кружок,1900- Рускоє бібліографіческоє общество при московському університеті, «Книговедение»1894-1896, «Библиографические известия».1899 Руское библиографическое общество в Петербурзі.

• Історія радянської історичної бібліографії.

• Бібліографічними виданнями займалася книжкова палата. У 1920р Наркомпрос згідно постанови про обов’язкову реєстрацію друкованих творів, підпорядкував цю функцію собі (книжкова палата була підрозділом наркомпроса). Через нарком прос проходила кожна публікація що видавалася в Росії.У 1935р було перетворено Державну центральну книжкову палату Російської СРСР на Всесоюзну. З 1934р виходить щорічник «Літопис періодичних видань», з 1926р і до розпаду СРСР виходив «Літопис журнальних статей», з 1936р виходить «Літопис газетних статей». З 30хх.р раз у квартал виходить «Літопис рецензій».

• З 1946р налагоджено регулярний вихід «Щорічника книги СРСР». З 1965р всесоюзна книжкова палата отримала статус науково – дослідницької установи. З 1947р засновано інститут наук інформації і суспільних наук(ІНІОН), який щомісяця видавав «Известия ІНІОН».

• В післявоєнний період в радянській бібліографії відбувається протистояння 2-х шкіл і 2-ох концепцій. На зміну книгознавчої концепції, яку представляв Бариок «Библиографовединие в системе книговедческих дисциплин»(1975), прийшла друга концепція – документографічна, представник Коршунов. Він у 1978р видав «Проблемы общей теории библиографии». Згодом його підтримала влада, оскільки в 1981р він видав «Підручник бібліографії. Загальний курс».

• Карти, плани, схеми, ілюстрації. Їх призначення і характеристика.

• Карти, плани, схеми, ілюстрації сприяють кращому засвоєнню документу.

• Карти є географічні, демографічні, історичні, економічні.

• Якщо карта (археографічна) є в архіві, то знімаємо копію, вказуємо розміри карти, масштаб оригіналу, вказуємо на чому виконана карта (папір, пергамен), вказуємо де зберігається оригінал.

• Якщо карти немає і ми склали її самі, то вказується в легенді на основі яких джерел склали цю карту, де ці джерела зберігаються і обов’язково масштаб.

• Плани, схеми – можуть бути в архіві, а можна складати самим.

• Діаграми – допомагають краще зрозуміти суть матеріалу, що викладається в документі. Можуть виготовлятися власноруч. Найкраще круглі.

• Ілюстрації – є фото, кіно. Можуть бути виготовлені дослідником. Обов’язково потрібно вказати де знаходяться ці документи.

• Якщо карта стосується всієї публікації, то вона розміщується в кінці роботи. Якщо карта стосується окремого розділу то вона розміщується після кожного розділу.

Легенда та її елементи. Призначення легенди.

Легенда – це паспорт документа. Легенди друкуються після тексту кожного документа з лівої сторони, як правило курсивом. Кожен опублікований документ повинен мати легенду. Якщо документи з одного архіву, з одного фонду, з одного опису, то в передмові ми пишемо, що в даному збірнику публікуються з такого то архіву.

Якщо документ передрукований з газети або журналу то обов’язково вказується звідки взято (газету, журнал). Легенда складається з таких елементів:

1. Місце зберігання документа: архів, бібліотека або музей;

2. Назва фонду, колекції або експозиції;

3. Номер опису фонду;

4. Номер і назва справи;

5. Аркуш, на якому міститься текст документу;

6. Вказівка на достовірність документу (оригінал, копія, чернетки);

7. Описання зовнішнього вигляду документа;

8. Вказівка на попередню публікацію документа. Якщо публікується вперше,то так і пишемо якщо попередньо друкувалася,то вказуємо першу чи останню публікацію,а якщо це академічне видання то всі.

Легенди існують для того щоб ми могли перевірити добросовісність роботи археографа, також вони закріплюють пріоритет публікатора.

Мета складання бібліографії з теми публікації.

Бібліографія - це наука ,що розробляє методи опису творів друку,складання їх покажчиків і оглядів для наукового і практичного використання.

Бібліографія - це перелік книг,журнальних статей,рецензій і т. д. з вказівкою вихідних даних. Виникла в Нім.,Фр . На поч.. 18 ст.

Бібліографія має 2 мати:

1. Знати максимально все з даної теми,що публікувалося;

2. Публікації застосовувати при складанні науково - довідкового апарату.

Бібліографія ділиться на 2 види:загальні та галузеві.

Галузева ділиться на:

• поточну

• ретроспективну

• перспективну

Поточна – це спец. Періодичні видання,які продовжуються і де містяться відомості про публікації.

Ретроспективна – це одноразове видання про якусь подію чи факт.

Перспективна – це коли на перед планувалося,що вийде.

Бібліографічний опис публікації:

1. прізвище автора,

2. назва,заголовок,

3. підзаголовкові дані,

4. місце і рік видання,видавництво,

5. кількісна характеристика(сторінки).(пекарський,Лісовський,Ізмайлов 14