1.6 Система наукових установ

Законодавчу основу для організації науки створює Верховна Рада України. Виконавчим органом, який розробляє і здійснює заходи з проведення єдиної політики в галузі науки, є Кабінет Міністрів України. Йому підпорядковані установи та організації, які здійснюють безпосереднє керівництво науковою діяльністю в державі: Міністерство освіти і науки України, Державний комітет України з питань науково-технічного та інноваційного розвитку, Національна Академія наук України, галузеві і міжгалузеві міністерства, комітети та відомства.

У нашій країні існує чітка система установ, які проводять наукові дослідження. Умовно їх можна поділити на такі 4 типи:

1. Академічні інститути, які входять до складу Національної Академії Наук України та галузевих академій;

2. Галузеві науково-дослідні та проектно-конструкторські інститути, які підпорядковані відповідним міністерствам;

3. Вищі навчальні заклади (інститути, академії, університети);

4. Науково-дослідні, проектні установи і центри при промислових підприємствах та об’єднаннях, спеціальні конструкторські бюро (СКБ), спеціальні конструкторсько-технологічні бюро (СКТБ) та інші установи і центри, у т.ч. створені на комерційній основі; обсерваторії, музеї, заповідники, наукові бібліотеки, ботанічні сади тощо.

З метою залучення студентської молоді до наукової роботи у вузах створюються добровільні студентські об’єднання – наукові студентські товариства. Вони є важливим засобом підвищення якості підготовки й виховання спеціалістів, здатних творчо застосовувати у практичній діяльності досягнення науково-технічного і культурного прогресу.

Академічні науково-дослідні інститути займаються, головним чином, фундаментальними дослідженнями.

Для наукових установ другого типу найхарактернішими є прикладні дослідження.

Щодо ВНЗ, то вони займаються як фундаментальними, так і прикладними дослідженнями.

Останнім часом академічні НДІ роблять і свій конкретний внесок у практичне втілення результатів фундаментальної науки у господарство. Як приклад можна назвати Фізико-технічний інститут низьких температур НАН України, який запропонував використовувати рідкий гелій для перевезень на великі відстані продуктів та овочів, що швидко псуються. Ця пропозиція заощадила господарству багато мільйонів гривень. Сьогодні можна говорити про те, що кордони між фундаментальними та прикладними дослідженнями стираються.

Національна академія наук – головний науковий центр України. Мета її діяльності в її Статуті:

• розвиток фундаментальних досліджень з провідних напрямків суспільних і природничих наук;

• здійснення перспективних наукових досліджень, безпосередньо пов’язаних з розвитком виробництва, в першу чергу у визначальних галузях технічного прогресу;

• виявлення принципово нових можливостей науково-технічного прогресу і підготовка рекомендацій для їх застосування у народному господарстві;

• вивчення та узагальнення досягнень світової науки і сприяння найбільш повній їх реалізації у суспільній практиці.

Відповідно до діючого Статуту Національна академія наук об’єднує у своєму складі видатних вчених України. Обирають членів академії її загальні збори. Члени академії мають академічні звання – член-кореспондент і дійсний член (академік).

Офіційно вважається, що членами-кореспондентами академії обираються вчені, які збагатили науку видатними науковими працями, а дійсними членами – вчені, завдяки яким наука збагатилася працями першочергового наукового значення. До складу Національної Академії наук України на 01.09. 2008р. входило 179 академіків і 339 членів-кореспондентів.

Найвищий керівний орган Академії наук – Загальні збори, а у період між сесіями Загальних зборів – Президія на чолі з президентом.

У складі Академії діє три секції, які об’єднують 14 відділень:

1. Секція фізико-технічних і математичних наук, яка об’єднує відділення математики та кібернетики; механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики.

2. Секція хіміко-технологічних і біологічних наук об’єднує відділення хімії та хімічної технології; біохімії, фізіології та теоретичної медицини; загальної біології.

3. Секція суспільних наук об’єднує відділення економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства.

До складу НАН України входять близько 170 науково-дослідних інститутів, підприємств дослідно-конструкторської і виробничої бази та інших наукових установ, у яких працює понад 19 тисяч науковців.

До найвідоміших академічних інститутів належать інститути електрозварювання, кібернетики, математики, надтвердих матеріалів, проблем матеріалознавства, фізико-технічний низьких температур. До наукових установ НАН України, також, віднесено:

- Центральний науково-природничий музей;

- Центральний ботанічний сад;

- Національну наукову бібліотеку ім. В.Вернадського;

- Видавництво «Наукова думка» та ін.

У складі НАН України існують Донецьке, Північно-Східне (Харків), Західне (Львів), Північно-Західне (Київ), Південне (Одеса) та Придніпровське (Дніпропетровськ) відділення.

Крім Національної академії наук, в Україні діють галузеві державні академії наук:

- Національна академія аграрних наук України (НААНУ, до 2010 р. називалась УААН – Українська академія аграрних наук);

- Національна академія педагогічних наук України (НАПНУ, до 2010р. називалась АПНУ – Академія педагогічних наук України);

- Національна академія медичних наук України;

- Національна академія правових наук України;

- Національна академія мистецтв України;

- Академія екологічних наук України (АЕНУ).

Галузеві академії наук координують розвиток науки лише в одній галузі. Крім галузевих академій діє ціла низка громадських академій, зокрема: екології та безпеки життєдіяльності, вищої школи, технологічна, гірнича, інженерна, архітектури, будівництва, аерокосмічна та ін.

НАН України присуджує медалі і премії за найвизначніші наукові дослідження, готує наукові кадри та видає книги й журнали з різних наук.

Найпрестижнішою науковою премією в Україні є Державна премія України в галузі науки і техніки.

Основною ланкою Академії наук є науково-дослідний інститут, який, у свою чергу, складається із відділів, лабораторій, секторів, обчислювального центру, експериментальної бази тощо.

Галузеві НДІ підпорядковані відповідному міністерству та займаються прикладними дослідженнями, пов’язаними з розв’язанням проблем відповідної галузі народного господарства.

Значний вклад у розвиток науки вносять ВНЗ нашої країни. Переважна більшість ВНЗ підпорядковується Міністерству освіти і науки України.

Основним науковим підрозділом ВНЗ є науково-дослідний сектор (НДС) або науково-дослідна частина (НДЧ), причому останні створюються, як правило, тільки у великих ВНЗ. До складу НДС входять лабораторії окремих кафедр, галузеві науково-дослідні лабораторії, які створюються при вузах відповідними міністерствами для проведення прикладних досліджень і вирішення конкретних завдань окремих галузей промисловості, а також проблемні науково-дослідні лабораторії, які виконують фундаментальні дослідження з окремих наукових проблем. При ВНЗ з високим рівнем наукових досліджень, в тому числі ВНТУ, діють науково-дослідні інститути.

В університетах, крім того, можуть створюватися і такі специфічні наукові підрозділи, як ботанічні сади й обсерваторії.

Студенти ВНЗ беруть участь у науково-дослідній роботі, об’єднуючись у студентські наукові товариства (СНТ) і студентські конструкторські бюро (СКБ).

Завдяки виконуваним у ВНЗ науковим дослідженням викладачі й студенти беруть активну участь у розв’язанні важливих для народного господарства проблем. А це сприяє поліпшенню якості підготовки фахівців.

Останнім часом у нашій країні розвивається і нова форма наукових об’єднань – так звані регіональні наукові центри – об’єднання ряду наукових закладів різної відомчої підпорядкованості, які розміщуються в межах міста чи області (в окремих випадках – у межах ряду найближчих міст чи областей) і разом вирішують окремі наукові проблеми, сформульовані в спеціальних регіональних науково-технічних програмах. Прикладом такого об’єднання може служити Північно-Східний науковий центр НАН України, який об’єднує академічні, галузеві НДІ та ВНЗ міст Харкова, Сум і Полтави для розв’язання таких регіональних програм, як “Металомісткість”, “Енергія” тощо.

Вимога прискореного впровадження наукових розробок у промисловості спричинилася до створення нового типу наукових центрів, так званих науково-виробничих об’єднань, головним завданням яких є прискорення науково-технічного прогресу у відповідній галузі.