§ 3. Особисті немайнові та майнові права автора

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438, 439 ЦК і ст. 14 Закону. До них належать:

1. право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2. право автора на ім’я;

3. право на недоторканність твору і збереження його цілісності. Право авторства – це право вимагати визнання свого авторства як із боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім.’я автор може реалізувати право авторства, ви­магаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на при­мірниках твору. Право на ім’я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись ано­німом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдо­німа замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання.

Право на недоторканність твору означає можливість проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстра­цій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з ньо­го окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК пере­дбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження – спадкоємцям автора.

Майнові права автора. Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є:

1. право на опублікування твору (випуск у світ);

2. право на відтворення творів;

3. право на публічне виконання;

4. право на публічне сповіщення творів;

5. право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6. право на переклад творів;

1. право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­вих частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

7. право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

8. право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10. право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;

10. право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

10. право на імпорт примірників творів;

11. право на отримання винагороди за використання твору.

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК вва­жається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, пе­редача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько­му порядку, здоров’ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко– чи відеозаписи або будь-які ін­ші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, мають порнографічний характер.

У разі смерті автора право на опублікування твору мають його правонаступники, якщо це не суперечить волі автора.

Відтворенням, згідно зі ст. 1 Закону, вважається виготовлення од­ного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постій­ного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Відтворення може відбуватися у вигляді виготовлення друкованих примірників літератур­ного твору або копій, репродукцій чи ілюстрацій із зображенням картин, або виготовлення примірників запису музичного твору на магнітній стрічці або компакт-диску, виготовлення примірників відеозапису. Твори живопису, графіки, скульптури, художньої фото­графії, декоративно-прикладного мистецтва можуть відтворюватись у промислових виробах – на шкатулках, коробках, футлярах, упаков­ках, обкладинках, флаконах тощо.

Право на публічне виконання охоплює дії з подання за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому вико­нанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винят­ком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різних місцях і у різний час.

Публічною демонстрацією слід вважати публічне одноразове чи багаторазове представлення публіці за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав у приміщенні, в якому можуть бути при­сутніми особи, які не належать до кола однієї сім’ї або близьких, знай­омих цієї сім’ї, аудіовізуального твору чи зафіксованого у відеограмі виконання або будь-яких рухомих зображень.

Публічний показ визначений законом як будь-яка демонстрація ори­гіналу або примірника твору, виконання, фонограми, відеограми, пере­дачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слай­да, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола однієї сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в той самий час або у різ­них місцях і у різний час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демонстрацію окремих кадрів аудіовізуально­го твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).

Публічне сповіщення творів охоплює декілька різновидів дій із доведення твору до загального відома: 1) передача творів в ефір за до­помогою радіохвиль, а також лазерних промінів, гама-променів, то­що, у тому числі з використанням супутників; 2) передача на відстань за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів). Ознака публічності дій полягає у тому, що їх результатом є мож­ливість сприйняття творів необмеженою кількістю осіб у різних міс­цях із значною віддаленістю від місця передачі.

Право на переклад твору означає можливість для автора здійсню­вати переклад на іншу мову самостійно, давати згоду на це іншим особам, або, навпаки, забороняти таке.

Право на переробку означає право на будь-яку творчу зміну твору, в результаті якої виникає новий твір похідного характеру. Найбільш поширеними способами переробки є адаптація, аранжування, оркестровка. Переробка літературного твору можлива у формі переведен­ня розповідного твору у драматичний, драматичного – в сценарний, віршованого – у прозу тощо.

Право на включення творів до складених творів поширюється на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енцикло­педій та інших складених творів, що виникають у результаті поєднання інших самостійних творів (або їх частин) різних авторів за будь-яким критерієм (тематикою, жанром, науковою спрямованістю у певній галу­зі, історичним періодом, сферою діяльності людини тощо).

Розповсюдження творів дає можливість необмеженому колу осіб ознайомитися із твором в індивідуальному порядку або придбати його примірник у власність. Виходячи зі ст. 441 ЦК та ст. 15 Закону розпов­сюдженням визнається:

• перший продаж або інше відчуження (обмін, дарування, поставка, правовою метою яких є передача права власності на примірник твору);

• передача творів у майновий найм (оренду) чи у прокат як до першого продажу, так і після такого.

Належність автору права на імпорт означає, що імпорт при­мірників твору потребує окремої згоди особи, яка має авторські пра­ва, незалежно від мети ввезення і здійснення у подальшому будь-яких дій із їх розповсюдження. Тиражування творів у країнах, де права укр­аїнських авторів не охороняються, також не дає правової можливості ввезти їх в Україну без згоди автора.

Право на подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором, передба­чене п. 9 ч. 3 ст. 15 Закону. Його введення мало за мету охопити всі можливі способи доведення творів до загального відома публіки, які не підпадають під інші перелічені у законі форми їх поширення. Най­більш поширеним способом доведення твору до загального відома є розміщення інформації у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить твори доступними для публічного використання.

Чинне законодавство закріплює деякі майнові права, які можуть бути реалізовані тільки стосовно певних об’єктів авторського права. Так, ст. 448 ЦК і ст. 27 Закону регламентують так зване право сліду­вання щодо оригіналу твору образотворчого мистецтва та оригіналу рукопису літературного твору. Воно поля­гає у можливості автора одержувати п’ять відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору, що здійснений за першим його відчуженням автором.

Ще одне особливе право автора твору образотворчого мистецтва – це право доступу до твору. Воно закріплено у ст. 26 Закону і полягає у тому, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи мате­ріального об’єкта, у якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору (без його доставки авторові) з метою його використання для відтворення – виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо.

Як окреме право ст. 15 Закону закріплює право авторів творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва на їх участь у реалізації проектів цих творів. Із метою реалізації даного права автор (архітектор) може здійснювати авторський нагляд під час будівництва об’єкта архітектури. При виявленні відхилень від проек­тних рішень автор вправі заявити вимоги підряднику щодо їх усунен­ня, а у разі його відмови – повідомити про це замовника і відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для вжиття заходів відповідно до законодавства.

Авторське право на винагороду. Стаття 445 ЦК та ч. 5 ст. 15 Зако­ну передбачають, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Законодавство України, виходячи з принципу свободи догово­ру, дозволяє самостійно визначати форму, розмір і порядок виплати винагороди авторам. Вони можуть бути визначені в авторському до­говорі, який укладається безпосередньо між автором та користувачем, або у договорі, що укладається організаціями колективного управлін­ня за дорученнями авторів чи їх правонаступників. Формою винагоро­ди може бути паушальний платіж (одноразовий), або відрахування за кожний проданий примірник чи за кожне використання (роялті). Ав­торський гонорар може визначатися також у комбінованій формі, тоб­то шляхом поєднання одноразової виплати певної суми із наступними платежами пропорційно прибутку від використання твору.

Розмір винагороди автор узгоджує із користувачем на свій розсуд. Проте законодавство встановило мінімальні ставки авторської вина­городи за використання об’єктів авторського права, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72¹ і мають на меті визначи­ти мінімальні гарантії забезпечення майнових інтересів авторів при використанні результатів їх творчої праці. Таким чином, визначені певні орієнтири для авторів щодо вартості використання їх твору, а для користувачів встановлені граничні межі, нижче яких розмір винагороди бути не може.

Винятки та обмеження в майнових правах автора. Перелік ви­падків правомірного вільного використання творів (винятків) перед­бачений ст. 444 ЦК та статтями 21–25 Закону і мають вичерпний ха­рактер. Усі зазначені у нормах винятки встановлені з урахуванням інтересів суспільства і мають певну інформаційну, соціальну, загаль­нокультурну або освітню мету. До них належать такі:

1. використання цитат з опублікованих творів з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

2. використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко– та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

3. відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором;

4. відтворення та доведення творів до відома публіки за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5. відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях, для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6. публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою;

7. видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

8. відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

9. публічне виконання музичних творів під час офіційних, релігійних, ритуальних церемоній;

10. відтворення репрографічним способом (тобто способом фотокопіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами одного примірника статей, уривків із письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження;

11. відтворення репрографічним способом некомерційними бібліотеками та архівами з метою збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе;

12. відтворення уривків з опублікованих творів з метою навчання;

13. відтворення навчальними закладами репрографічним способом опублікованих статей, невеликих творів або уривків із письмових творів для аудиторних занять;

14. використання комп’ютерних програм у вигляді:

-внесення змін до комп’ютерної програми (модифікація) з метою забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

• використання відповідно до призначення програми;

• виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

• виготовлення однієї копії комп’ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного правомірно придбаного оригіналу;

• декомпілювання комп’ютерної програми, тобто перетворення її з об’єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп’ютерними програмами. Інформація, одержана в результаті декомпіляції, не може використовуватися для розроблення схожої комп’ютерної програми;

• вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам’ять з метою визначення ідей і принципів її роботи;

15) відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім’ї, крім творів архітектури у формі будівель і спо­руд, комп’ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нот­них текстів, творів образотворчого мистецтва.

Обмеження (певне звуження обсягу майнового права) полягає у тому, що особа, яка має авторське право, не може заборонити вказане у законі використання, але вправі вимагати за нього виплати винаго­роди. Так, обмеженням прав є встановлена ч. 2 ст. 25 Закону можли­вість вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах ви­ключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеогра­мах та їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники. Ця винагорода включається в ціну обладнання та матеріальних но­сіїв, за допомогою яких можливо здійснити відтворення твору вик­лючно в домашніх умовах. Відрахування авторської винагороди у ви­гляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріаль­них носіїв організаціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки України на збирання і розподіл зазначених кош­тів. Далі ці кошти розподіляються між суб’єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Частиною 7 ст. 42 Закону визначено відсотки, за якими організації колективного управління мають розподіляти отримані кошти між правоволодільцями, якщо спеціальними угодами між ними не передбачений інший по­рядок. Так, автори вправі отримати 50 відсотків, виконавці – 25 від­сотків, а виробники фонограм чи відеограм – 25 відсотків отриманих відрахувань. Розмір відрахувань, що мають сплачуватися виробника­ми та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, встановлено по­становою Кабінету Міністрів Україи від 27 червня 2003 р. № 992¹.